Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №916/3786/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3786/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.,

суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

помічник голови суду (за дорученням судді): Алієва К.О.

за участю представників учасників справи:

від Прокуратури – Шунькіна Н.О.,

від Держаудитслужби – не з`явився,

від Служби здоров`я - не з`явився,

від ТОВ «Аско Фарм» - не з`явився,

від Лікарні – Поперечний Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026, ухвалене суддею Нікітенком С.В., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 16.06.2026

у справі №916/3786/26

за позовом: Роздільнянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Південного офісу Держаудитслужби

2. Національної служби здоров`я України

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско Фарм»

2. Комунального некомерційного підприємства Великомихайлівська багатопрофільна лікарня Великомихайлівської селищної ради Одеської області

про: визнання недійсним пункту договору та стягнення 148 783,17 грн,

ВСТАНОВИВ

У вересні 2025 року Роздільнянська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (далі Держаудитслужба) та Національної служби здоров`я України (далі Служба здоров`я) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско Фарм» (далі ТОВ «Аско Фарм») та Комунального некомерційного підприємства Великомихайлівська багатопрофільна лікарня Великомихайлівської селищної ради Одеської області (далі Лікарні), в якому просила суд визнати недійсним пункт 2.2. договору про закупівлю товарів (в частині включення в ціну договору ПДВ), а також стягнути з ТОВ «Аско Фарм» в дохід держави безпідставно сплачені кошти у розмірі 148 783,17 грн, перераховані в якості цього податку.

Позов мотивований тим, що операція з постачання товару за державні кошти на підставі укладеного між відповідачами договору повинна була здійснюватися без сплати ПДВ, проте, в порушення вимог податкового законодавства, на підставі оспорюваного пункту договору, відповідачі включили цей податок в ціну договору, у зв`язку з чим, ця умова має бути визнана недійсною, а сплачені на її виконання кошти - повернуті в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, Прокурор зазначив, що Держаудитслужба (як орган, який здійснює державний фінансовий контроль за використання державного бюджету) та Служба здоров`я (у даному випадку як розпорядник бюджетних коштів вищого рівня), будучи обізнаними про виявлені Прокурором порушення законодавства та маючи відповідні повноваження, протягом тривалого часу не вживали заходів щодо звернення до суду з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що Прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що Прокурором не доведено, що відповідний товар було придбано виключно для надання медичної допомоги категорії фізичних осіб, які визначені в п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу 20 Податкового кодексу України (далі ПК України), як обов`язкової умови для звільнення від оподаткування ПДВ. Суд першої інстанції погодився з доводами Лікарні про те, що метою придбання обладнання було надання медичних послуг усім категоріям громадян без прив`язки до будь-якої окремої групи.

Відтак, за висновком суду, Прокурор безпідставно посилається на порушення податкового законодавства, а Лікарня законно отримала суму ПДВ.

Не погодившись з рішенням суду, Прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги Прокурор посилається на наступне:

- судом не враховано, що у спірних правовідносинах Прокурором надано докази дотримання усіх трьох визначених законодавством умов для звільнення придбаного обладнання від сплати ПДВ;

- зі змісту Переліку лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, вбачається, що товар, який є предметом договору, підпадає під категорію медичних виробів які можуть бути звільнені від ПДВ;

- організацію роботи всіх закладів охорони здоров`я, які перебувають в сфері управління, визначено для забезпечення безвідмовного надання медичної допомоги усім постраждалим та пораненим;

- судом першої інстанції не враховано наявні у матеріалах справи докази надання медичним закладом допомоги особам, постраждалим внаслідок військової агресії РФ як у період проведення закупівлі, так і використання придбаного обладнання для вказаної мети, тобто дотримання третьої обов`язкової умови для звільнення від сплати ПДВ;

- за офіційною інформацією Лікарні, у закладі протягом 2023-2025 років проходили стаціонарне лікування 425 фізичних осіб зазначеної категорії. Лікарню включено до переліку закладів охорони здоров`я, що мають право надавати медичну допомогу військовослужбовцям, проте заклад не є профільним лікувальним закладом для військових;

- Лікарня є лікувальним закладом, яка надає допомогу особам, постраждалим внаслідок військової агресії та фактично надавало таку допомогу як на момент проведення закупівлі, так і на момент звернення прокуратурою до суду із позовом;

- зазначена норма податкового законодавства не містить вимог щодо того, якими документами має підтверджуватися спеціальна мета використання товару.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3786/25, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами відкладено до надходження матеріалів з суду першої інстанції.

16.07.2026 матеріали цієї справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 апеляційну скаргу Прокурора залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України як таку, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України та встановлено йому 10-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання суду доказів сплати судового збору у розмірі 7267,20 грн (за належними реквізитами).

23.07.2026 від Прокурора надійшов лист, до якого додано платіжну інструкцію №1823.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 14.08.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено дану справу до розгляду на 06.10.2026 о 13:15 год.

07.08.2026 від Лікарні надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечувала проти її задоволення, зазначаючи про її безпідставність та необґрунтованість.

Інші учасники справи своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 ГПК України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.

В судове засідання 06.10.2026 з`явились Прокурор та представник Лікарні.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Прокурор просив задовольнити його апеляційну скаргу, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Представник Лікарні заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду – без змін.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Щодо наявності у Прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3, 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях ч. 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Разом з тим згідно з ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вже зазначалось, позов Прокурора мотивований тим, що операція з постачання ультразвукової системи візуалізації за державні кошти на підставі укладеного між відповідачами договору повинна була здійснюватися без сплати ПДВ, проте, в порушення вимог податкового законодавства, на підставі оспорюваного пункту договору, відповідачі включили цей податок в ціну договору, у зв`язку з чим, ця умова має бути визнана недійсною, а сплачені на її виконання кошти - повернуті в порядку ст. 1212 ЦК України.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, Прокурор зазначив, що Держаудитслужба (як орган, який здійснює державний фінансовий контроль за використання державного бюджету) та Служба здоров`я (у даному випадку як розпорядник бюджетних коштів вищого рівня), будучи обізнаними про виявлені Прокурором порушення законодавства та маючи відповідні повноваження, протягом тривалого часу не вживали заходів щодо звернення до суду з відповідним позовом.

Колегія суддів зазначає, що безпідставне включення ПДВ до ціни договору при закупівлі товару за рахунок бюджетних коштів, операції з постачання якого відповідно до вимог законодавства звільняються від оподаткування, порушує інтереси держави у сфері їх ефективного та цільового використання, а тому захист такого інтересу відповідає функціям Прокурора.

Щодо Південного офісу Держаудитслужби.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Положеннями ч. 1 ст. 44 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

За приписами п.п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктами 3, 4, 9 п. 4 Положення про Державну аудиторську службу України передбачено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного бюджету і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Тож саме Держаудитслужба в даному випадку є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв`язку з чим Прокурором правомірно визначено Південний офіс Держаудитслужби як позивача у даній справі.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, Прокурор направив на адресу Держаудитслужби лист від 09.12.2024 №62-4457вих-24, яким повідомив про виявлені порушення під час виконання договірних відносини за проведеною закупівлею за бюджетні кошти (ідентифікаційний номер закупівлі UA-2024-04-29-011375-а), просив повідомити про результати та вжиті заходи.

У відповідь на вказаний лист Держаудитслужба листом від 03.01.2025 №151531-17/47-2025 повідомила, що перевірка фактів не проводилась та, відповідно, не вживались заходи щодо усунення порушень.

Тобто, Держаудитслужба як орган, уповноважений державою здійснювати функції державного фінансового контролю у спірних правовідносинах, будучи обізнаною про виявлені порушення законодавства під час виконання договору закупівлі, не здійснила належних дій, спрямованих на захист таких інтересів, що свідчить про невжиття уповноваженим органом належних заходів реагування.

Наведене цілком узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах у справах №924/1237/17, №826/9672/17, №924/1256/17, №906/296/18, №925/682/18, №909/545/18, №927/1058/21 де позивачем також була визначена саме Держаудитслужба.

Щодо Служби здоров`я.

Колегією суддів враховується, що Лікарня є надавачем медичних послуг та у спірних правовідносинах виступає одержувачем коштів за програмою медичних гарантій у сфері медичного обслуговування населення, однак не є суб`єктом владних повноважень.

За рахунок коштів державних фінансових гарантій Лікарня здійснила закупівлю ультразвукової системи візуалізації, що надало їй можливість надавати медичні послуги, які оплачуються Службою здоров`я, яка у даному випадку виступає як розпорядник бюджетних коштів вищого рівня.

Законодавство у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, а саме: Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та Положення про Національну службу здоров`я України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1101, чітко визначає Службу здоров`я як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, уповноважений здійснювати заходи, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, у тому числі заходи з перевірки дотримання надавачами медичних послуг вимог, установлених порядком використання коштів програми державних гарантій медичного обслуговування населення, та звертатися до суду з метою виконання покладених на неї завдань.

Відтак, особою, яка уповноважена на вжиття дієвих заходів, спрямованих на усунення порушень у спірних правовідносинах, і яка, відповідно, може бути позивачем у цьому спорі, є Служба здоров`я як розпорядник бюджетних коштів, передбачених для медичного обслуговування населення, що наділений повноваженнями забезпечувати цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій.

Правомірність звернення прокурора до суду в інтересах держави одночасно в особі Держаудитслужби та Служби здоров`я підтверджена Верховним Судом у постанові від 09.04.2026 у справі №916/2613/25, яка релевантна до спірних правовідносин.

Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, в той час як дотримання законодавства у цій сфері суспільних відносин становить значний суспільний інтерес, захист якого відповідає функціям прокурора (висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 зазначає, що: «за висновками Верховного Суду, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі №910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України (далі БК України) та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі Порядок)».

Відповідно до ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст. 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень (п. 18 ч. 1 ст. 2 БК України).

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абз. 3 п. 7 Порядку).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що Служба здоров`я є головним розпорядником коштів державного бюджету за відповідними бюджетними програмами та наділене повноваженнями щодо забезпечення їх ефективного, цільового та законного використання.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, Прокурор направив на адресу Служби здоров`я лист від 09.12.2024 №62-4458вих-24, яким повідомив про виявлені порушення під час виконання договірних відносини за проведеною закупівлею за бюджетні кошти (ідентифікаційний номер закупівлі UA-2024-04-29-011375-а), просив повідомити про результати та вжиті заходи.

У відповідь на вказаний лист Служба здоров`я листом від 30.12.2024 №48359/2-16-24 повідомила, що питання розпорядження коштами надавача, які він отримав як дохід за надання послуг з медичного обслуговування населення, в тому числі в рамках виконання договору, не належить до його компетенції. Служба здоров`я, як замовник медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій, відповідно до визначених законодавством повноважень, не виділяє кошти на здійснення закупівель та не фінансує заклади охорони здоров`я. Служба здоров`я, як замовник медичних послуг за договором, здійснює оплату медичних послуг відповідним суб`єктам господарювання.

Колегія суддів зазначає, що Лікарня, будучи розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, підпорядкована Службі здоров`я, тому саме вона (Служба здоров`я) є уповноваженим державою органом, до компетенції якого належить здійснення відповідних повноважень у сфері використання бюджетних коштів, у тому числі щодо забезпечення їх належного та ефективного використання, у зв`язку з чим Прокурором правомірно визначено Службу здоров`я як позивача у даній справі.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.

Крім того, колегією суддів враховується і те, що закон не зобов`язує Прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 25.06.2024 у справі №918/760/23, від 01.10.2024 у справі №918/778/23, від 20.02.2025 у справі №910/16372/21).

Щодо суті спору.

З матеріалів справи вбачається, що Лікарнею проведено торги UA-2024-04-29-011375-a з особливостями поставки товару - система ультразвукова діагностична - ДК 021:2015-33110000-4 Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини: ДК 021:2015-33112200-0 – Ультразвукові установки; НК 024:2023:40761 – Загальноприйнята ультразвукова система візуалізації за місцем поставки: 67100, Одеська обл., смт. Велика Михайлівка, вул. Центральна, 248 до 30.09.2024 з очікуваною вартістю 2 400 000 грн (посилання https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-04-29-011375-a) (а.с.16 т.1).

За результатами процедури закупівлі ТОВ «Аско Фарм» визначено переможцем, відповідно, між Лікарнею (покупець) та ТОВ «Аско Фарм» (постачальник) укладено договір від 15.05.2024 №435/24 про закупівлю товарів (далі договір) (а.с.19-20 т.1), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцю систему ультразвукову діагностичну (НК 024:2023:40761 Загальноприйнята ультразвукова система візуалізації), ДК 021:2015-33110000-4 Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини (далі товар), а покупець – прийняти і оплатити товар, який постачається згідно умов договору.

Умовами п. 1.2. договору передбачено, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору.

За змістом п. 2.1. договору ціни на товар встановлюються в національній валюті України з урахуванням податків і зборів, що сплачуються або мають бути сплачені, витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, зберігання, запуск обладнання та навчання персоналу, усіх інших витрат.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що ціна договору становить 2 274 257 грн, у т.ч. ПДВ – 148 783,17 грн.

За умовами п. 2.3. договору відповідно до п. 19 Особливостей Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;

3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування – пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку зі зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень ч. 6 ст. 41 Закону;

9) зменшення обсягів закупівлі та/або ціни згідно з договорами про закупівлю робіт з будівництва об`єктів нерухомого майна відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 «Про реалізацію експериментального проекту щодо відновлення населених пунктів, які постраждали внаслідок збройної агресії РФ».

Відповідно до п. 3.1. договору оплата за товар, який надано постачальником, здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника за фактом поставки після пред`явлення належним чином оформлених документів (видаткових накладних, рахунків, актів тощо) протягом 10 робочих днів з дати прийняття товару покупцем.

Згідно з п. 4.4. договору приймання-передача товару по кількості та асортименту проводиться покупцем (або його представником) в день приймання, що підтверджується підписанням матеріально-відповідальними особами постачальника та покупця видаткової накладної.

Зобов`язання вважаються виконаними у повному обсязі з моменту поставки, установки та навчання спеціалістів Покупця методам роботи з медичним обладнанням у місці експлуатації відповідно, що засвідчується актом приймання передачі товару, актом приймання-передачі виконаних робіт по введенню товару в експлуатацію та актом здачі-прийняття робіт по навчанню спеціалістів, підписаних уповноваженими особами постачальника та покупця (п. 4.7. договору).

Пунктом 8.1. договору визначено, що договір про закупівлю вважається укладеним та дійсним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2024.

Відповідно до п. 11.1. невід`ємною частиною цього договору є додатки до договору є додаток №1 (Специфікація).

За Специфікацією, яка є додатком №1 до договору, постачальник передає: систему ультразвукову діагностичну DC-70 укомплектовану ультразвуковими датчиками L12-3E, С5-1E, SP5-1E та аксесуарами в кількості 1 шт., ціна за одиницю без ПДВ – 2 125 473,83 грн, а ціна за одиницю з ПДВ – 2 274 257 грн (а.с.21 т.1).

16.05.2024 покупець прийняв вказаний товар згідно з видатковою накладною №РН-0000022, актом прийому-передачі, актом введення в експлуатацію та навчання персоналу методам роботи на поставленому обладнанні (а.с.22-24 т.1).

В матеріалах справи міститься також платіжна інструкція від 21.05.2024 №1506, відповідно до якої Лікарня сплатила грошові кошти у розмірі 2 274 257 грн, в тому числі ПДВ в сумі 148 783,17 грн на рахунок ТОВ «Аско Фарм» за поставку цієї системи (а.с.25 т.1).

Предметом позову у цій справі є вимога Прокурора визнати недійсним пункт 2.2. договору в частині включення в ціну договору ПДВ, а також стягнути з ТОВ «Аско Фарм» в дохід держави безпідставно сплачені кошти, перераховані в якості цього податку.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ч. 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

Істотним умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зокрема, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити ціну, яка є істотною умовою господарського договору.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Підпунктом 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість – це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПК України.

За змістом підпунктів а) і б) п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу.

Згідно з п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 п. 213.1 ст. 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

За своєю правовою суттю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг).

Пунктами 30.1-30.2, 30.9 ст. 30 ПК України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

В силу п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: лікарських засобів та медичних виробів відповідно до п.п. «в» п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, що призначені для використання закладами охорони здоров`я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Переліком лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1447 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.01.2024 №9) (далі Перелік №1447), до таких належить: апарат ультразвукової діагностики (поширюється на медичні вироби, зазначені у п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України).

Аналіз п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України свідчить, що операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів підлягають звільненню від оподаткування ПДВ на підставі цього пункту за наявності одночасно таких трьох умов:

1) медичні вироби постачаються для використання закладами охорони здоров`я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ;

2) медичні вироби призначені для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я;

3) медичні вироби входять до переліку, встановленого Кабінетом Міністрів України, а саме: Переліку №1447.

У разі відсутності однієї із зазначених умов вказані операції підлягатимуть оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку.

Визначальним для звільнення від оподаткування ПДВ за вказаною нормою є не лише категорія товарів та суб`єкт отримувача таких товарів, а й призначення товарів – надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я.

Отже, без дотримання усіх у сукупності цих вимог, наведені операції підлягають оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку.

Дослідивши питання наявності умов, які є підставами для звільнення від оподаткування ПДВ операцій з постачання медичних виробів за спірним предметом закупівлі відповідно до п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України, судова колегія зазначає таке.

Щодо умови як звільнення від оподаткування ПДВ операції з постачання медичних виробів у цій справі згідно з п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України - постачання для використання закладами охорони здоров`я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ.

Колегія суддів враховує, що Лікарня відсутня у Переліку закладів охорони здоров`я та державних установ НАМН, що залучаються для надання вторинної (спеціалізованої) і третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військослужбовцям, які беруть участь в антитерористичній операції та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану, затвердженого спільним наказом Міністерство оборони України та Міністерства охорони здоров`я України від 07.02.2018 №49/180.

Разом з цим, п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України не передбачає необхідності наділення спеціальним статусом суб`єкта, зокрема, закладу охорони здоров`я, для отримання податкової пільги, адже аналіз вказаної норми свідчить про наявність вимог щодо спеціального призначення безпосередньо «лікарських засобів та медичних виробів», а не «закладу охорони здоров`я».

Крім того, відповідно наказу Міністерства охорони здоров`я від 25.02.2022 №379, на виконання Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 визначено організацію роботи всіх закладів охорони здоров`я, які перебувають в сфері управління, для забезпечення безвідмовного надання медичної допомоги усім постраждалим та пораненим.

Також встановлено, що повернення до госпіталізації у заклади охорони здоров`я, визначених у переліку, здійснюється після стабілізації ситуації та окремого розпорядження Міністерства охорони здоров`я.

Отже, за потребою в умовах воєнного стану всі заклади охорони здоров`я області надають медичну допомогу усім постраждалим та пораненим у цілодобовому режимі.

Відтак, можна зробити висновок, що будь-яка лікарня як заклад охорони здоров`я може скористатись наданою законодавцем податковою пільгою за наявності одночасно інших умов, визначених п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України.

Щодо умови як звільнення від оподаткування ПДВ операції з постачання медичних виробів у цій справі згідно з п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України - віднесення медичних виробів, обумовлених предметом закупівлі, до таких, що визначені Переліком №1447.

Як вже зазначалося, між сторонами було укладено договір закупівлі, за умовами якого визначено, що постачальник зобов`язується поставити покупцю систему ультразвукову діагностичну (НК 024:2023:40761 Загальноприйнята ультразвукова система візуалізації), ДК 021:2015-33110000-4 Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини.

Також, за Специфікацією постачальник передав систему ультразвукову діагностичну DC-70 укомплектовану ультразвуковими датчиками L12-3E, С5-1E, SP5-1E та аксесуарами.

Так, за наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.05.2022 №761 «Про затвердження переліку медичного обладнання для забезпечення потреб сфери охорони здоров`я в умовах воєнного стану» затверджено перелік медичного обладнання для забезпечення потреб сфери охорони здоров`я в умовах воєнного стану, до якого за кодом 40761 відносяться: Система ультразвукової діагностики, в тому числі датчики; Апарат для ультразвукового дебридменту ран; Загальноприйнята ультразвукова система візуалізації, з набором датчиків; Система ультразвукової діагностики.

Як вже зазначалося, постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1447 (зі змінами) затверджено перелік лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, до якого включено апарат ультразвукової діагностики.

У даному випадку за договором та Специфікацією фактично поставлено систему ультразвукову діагностичну DC-70 з ультразвуковими датчиками L12-3E, С5-1E, SP5-1E та аксесуарами, тоді як Переліком №1447 визначено апарат ультразвукової діагностики.

Колегія суддів враховує, що медичне обладнання, яке є предметом договору, за своїм функціональним призначенням фактично відповідає виду медичних виробів, включених до Переліку №1447, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується учасниками справи.

При цьому, саме по собі визначення предмета закупівлі та його відповідність до Переліку №1447 не є достатньою підставою для застосування звільнення від ПДВ, позаяк не звільняє від необхідності встановлення та підтвердження виконання і дотримання третьої умови, передбаченої законодавством.

Щодо умови як звільнення від оподаткування ПДВ операції з постачання медичних виробів у цій справі згідно з п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України, як призначення медичних виробів, зокрема, для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів виснує, що документи, які були оприлюднені Лікарнею під час проведення відкритих торгів та які в подальшому оформлені при виконанні договору, свідчать про те, що вказаний медичний заклад жодного разу не доводив до відома ТОВ «Аско Фарм», що цей товар має особливе призначення та закуповується у нього для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я.

Так, ні оголошення про проведення процедури закупівлі, ні звіт про виконання договору про закупівлю, ні сам договір не містили жодної інформації про спеціальне цільове призначення товару, який закуповувався, а саме для надання медичної допомоги особам, визначеним в п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Питання з приводу мети та цілі закупівлі того чи іншого медичного виробу, відноситься виключно до компетенції замовника процедури закупівлі.

Крім того, колегія суддів враховує, що Лікарня не є спеціалізованим (профільним) закладом охорони здоров`я для військових, а здійснює свою діяльність для забезпечення загальних потреб населення щодо одержання медичної допомоги, що підтверджується листом Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 14.07.2025 №9745/2/01-46/9274/2-25 (а.с.55 т.1) та листом ТОВ «Аско Фарм» від 21.05.2025 №18 (а.с.44 т.1).

Також, з матеріалів цієї справи вбачається, що самою Лікарнею визнається той факт, що медичне обладнання використовується для надання медичних послуг усім категоріям населення, які звертаються до закладу охорони здоров`я, а не виключно для надання медичної допомоги фізичним особам визначеної категорії (лист Лікарні від 26.05.2025 №225 (а.с.43 т.1)), а також, що заклад не має окремих програм, які забезпечують доступність медичних послуг (лікування, медична реабілітація, тощо) для фізичних осіб визначеної категорії, але медичні послуги надаються усім категоріям населення, які звертаються до медичного закладу, у тому числі і особам, які зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я у визначені періоди. Ця система використовується та в подальшому планується використовуватися для усіх категорій населення, які звертаються до медичного закладу (лист Лікарні від 26.06.2025 №277 (а.с.52 т.1)).

Надаючи оцінку листу Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 14.07.2025 №9745/2/01-46/9274/2-25 (а.с.55 т.1) та листу Лікарні від 11.07.2025 №306 (а.с.56 т.1), в яких, серед іншого, зазначено, що у закладі протягом 2023-2025 років проходили стаціонарне лікування 425 фізичних осіб вищевизначених категорій, зокрема, у 2023 році – 173 особи, у 2024 році – 168 осіб, у 2025 році – 84 особи, колегія суддів виснує, що наведена інформація підтверджує факт лікування медичним закладом військовослужбовців та інших осіб відповідних категорій. Водночас, не свідчить про те, що діяльність закладу, його медичне обладнання або медичні послуги виключно або переважно призначені для обслуговування цих осіб та не містить відомостей про обмеження доступу усім іншим категоріям населення, які звертаються до цього закладу.

Отже, у матеріалах справи відсутні докази того, що правовідносини відповідачів мали спеціальне цільове спрямування, яке є визначальною умовою для звільнення від ПДВ. Сам по собі факт наявності серед пацієнтів закладу охорони здоров`я осіб, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я, не трансформує загальне медичне обладнання у товар, що підпадає під дію податкової пільги, а навпаки, придбалося для здійснення закладом охорони здоров`я своїх функцій на загальних підставах.

По своїй суті податкові пільги асоціюються з встановленням для певної групи платників податків переваг, які виражаються в зниженні податкового навантаження і є результатом реалізації стимулюючої підфункції регулюючої функції держави з питань оподаткування. Критеріями визначення групи платників податків, на яких поширюється пільга, є певні особливості, що обумовлені видом їх діяльності, об`єктом оподаткування або характером та суспільним значенням здійснюваних ними витрат (п. 30.1 ст. 30 ПК України).

Інакше кажучи, використання медичних виробів не лише для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я, свідчитиме про нецільове використання (всупереч умовам чи цілям надання) податкової пільги та, як наслідок, нівелюватиме її призначення.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 14 ГПК України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Застосування податкової пільги, встановленої п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України, є виключенням із загального режиму оподаткування та відповідно до податкового права підлягає обмежувальному (вузькому) тлумаченню, а всі сумніви щодо наявності підстав для її застосування тлумачаться на користь загального правила оподаткування. Такий підхід узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, відповідно до якої податкові пільги не презюмуються та можуть застосовуватися лише за умови доведення платником податків або іншою заінтересованою стороною повної сукупності встановлених законом критеріїв у їх системному взаємозв`язку.

Відтак, саме на сторону, яка посилається на наявність підстав для звільнення від оподаткування, покладається обов`язок доведення не лише формальної відповідності товару та суб`єкта вимогам норми, а й цільового призначення операції, яке є матеріально-правовою умовою застосування пільги.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги недоведеність Прокурором одночасної наявності всієї сукупності передумов, які є обов`язковими для застосування приписів п.п. 2 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України щодо звільнення господарських операцій з поставки товару від оподаткування ПДВ, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.

Доводи Прокурора жодним чином не спростовують висновків, не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом, підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області 04.06.2026 у справі №916/3786/26 залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.10.2026.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

Судді Я.Ф. Савицький

Н.М. Принцевська