Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №916/1243/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1243/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Лічмана Л.В., Павленко Н.А.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;

за участю представників сторін:

від Фермерського господарства “АЛБИС” – не з`явився;

від Балтської міської ради Одеської області – не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Балтської міської ради Одеської області

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2026 (суддя Бездоля Ю.С.)

у справі №916/1243/26

за позовом Фермерського господарства “АЛБИС”

до Балтської міської ради Одеської області

про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною, -

(суддя першої інстанції Бездоля Ю.С., дата та місце ухвалення додаткового рішення: 23.07.2026, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29),

У квітні 2026 року Фермерське господарство “АЛБИС” (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Балтської міської ради Одеської області (далі - Відповідач) про визнання Додаткової угоди до Договору оренди землі №95 від 29.03.2019 укладеною в запропонованій Позивачем редакції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 позовні вимоги Фермерського господарства “АЛБИС” задоволено в повному обсязі.

02.07.2026 за вх.№2-1288/26 Позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 23.07.2026 у справі №916/1243/26 заяву Фермерського господарства “АЛБИС” за вх.№2-1288/26 від 02.07.2026 - задоволено частково; стягнуто з Балтської міської ради Подільського району Одеської області на користь Фермерського господарства “АЛБИС” 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу; в решті заяви – відмовлено.

Частково не погоджуючись з таким додатковим рішенням, Балтська міська рада Одеської області звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2026 у справі № 916/1243/26; ухвалити нове рішення, яким визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з Балтської міської ради Подільського району Одеської області на користь Фермерського господарства “АЛБИС”, у сумі 2 000 грн.

На переконання Апелянта, рішення не містить належного обґрунтування того, чому саме сума у розмірі 10 000 грн відповідає критеріям співмірності, необхідності, розумності та пропорційності. Зокрема, у додатковому рішенні відсутні висновки щодо: фактичного часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги; обсягу виконаних робіт та їх необхідності для розгляду справи; складності окремих процесуальних дій, виконаних представником Позивача; підстав, з яких саме сума 10 000 грн є співмірною заявленим вимогам та відповідає критеріям, визначеним процесуальним законом.

Як зазначає Скаржник, фактично суд обмежився лише висновком про необхідність зменшення заявлених витрат удвічі, однак не навів жодного обґрунтування, чому саме компенсація у розмірі 10 000 грн є законною, необхідною та співмірною. З огляду на наведене, Відповідач вважає, що оскаржуване додаткове рішення не відповідає вимогам статей 86 та 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності, обґрунтованості та належного мотивування судового рішення.

Апелянт звертає увагу суду, що справа № 916/1243/26 не була надмірно складною ні з фактичної, ні з правової точки зору.

Скаржник зауважує, що представником Позивача було здійснено стандартний обсяг дій для господарського спору першої інстанції: підготовлено позовну заяву, подано окремі процесуальні документи та забезпечено представництво інтересів Позивача. При цьому, участь представника Позивача у судових засіданнях здійснювалася в режимі відеоконференції, що не потребувало додаткових витрат часу на прибуття до суду, перебування у відрядженні чи вчинення інших організаційних дій, пов`язаних із особистою участю у судовому засіданні. Такі дії є звичайними процесуальними діями та самі по собі не підтверджують обґрунтованість компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Крім того, Апелянт зазначає, що стягнення правничої допомоги здійснюється з органу місцевого самоврядування, тобто фактично за рахунок коштів місцевого бюджету. У зв`язку із цим, суд повинен був забезпечити баланс між правом Позивача на компенсацію необхідних витрат та недопущенням покладення на Відповідача надмірного фінансового тягаря.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Балтської міської ради Одеської області на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2026 у справі №916/1243/26 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1243/26.

07.08.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1243/26.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Балтської міської ради Одеської області на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2026 у справі №916/1243/26; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; призначено розгляд справи №916/1243/26 на 05.10.2026 року об 12-00 год.

19.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства “АЛБИС” надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Позивач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а наведені в ній доводи такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

У своєму відзиві Позивач зауважує, що Апелянт повторно стверджує про незначну складність справи, відсутність погодинної деталізації роботи адвоката, наявність аналогічних спорів між сторонами, участь адвоката у засіданнях у режимі відеоконференції, фінансування Відповідача з місцевого бюджету та необхідність зменшення компенсації до 2 000 грн. Водночас, усі зазначені доводи були предметом безпосереднього дослідження судом першої інстанції. Більш того, суд першої інстанції частково врахував позицію Відповідача та вже зменшив заявлений Позивачем розмір витрат удвічі — із 20 000 грн до 10 000 грн. Отже, твердження Апелянта про те, що його заперечення залишилися без оцінки, не відповідає змісту оскаржуваного додаткового рішення.

На переконання Позивача, позиція Відповідача, викладена в апеляційній скарзі, є суперечливою, оскільки Апелянт, зазначаючи про відсутність математичного розрахунку суми 10 000 грн, просить апеляційний суд встановити іншу суму — 2 000 грн - без будь-якого власного розрахунку її розміру. А тому, якщо виходити з логіки самого Апелянта про необхідність конкретного розрахунку кожної суми компенсації, то запропонований ним розмір у 2 000 грн є ще менш обґрунтованим, оскільки в апеляційній скарзі відсутнє будь-яке пояснення його формування.

Саме по собі твердження про те, що справа не була надзвичайно складною, не дає можливості зробити логічний висновок, що вартість усього комплексу професійної правничої допомоги — від аналізу документів і підготовки позову до відповіді на відзив, інших процесуальних документів та представництва у судових засіданнях — має становити саме 2000 грн.

26.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Балтської міської ради Одеської області надійшли додаткові пояснення.

05.10.2026 у судове засідання з`явився представники Сторін не з`явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників Сторін, за наявними у справі матеріалами.

Перш ніж перейти до розгляду справи, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частини друга, п`ята статті 161 Господарського процесуального кодексу України).

В свою чергу, відповідно до статей 258 та 263 Господарського процесуального кодексу України заявами по суті справи на стадії апеляційного провадження є саме апеляційна скарга та відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

В силу частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Оскільки подані Балтською міською радою Одеської області додаткові пояснення подані поза межами строку на апеляційне оскарження, встановленого законом, Відповідачем фактично наведено додаткові доводи щодо наявності підстав для задоволення апеляційної скарги Відповідача, і заявник при цьому не просив дозволу подати такі пояснення, не заявляв клопотання про поновлення строку на їх подання, а суд поза межами цього строку не визнав їх подання необхідним, колегія суддів залишає без розгляду подані Балтською міською радою Одеської області додаткові пояснення від 26.08.2026 на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що приписи пункту 3 частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України дійсно наділяють учасників справи правом надавати суду пояснення. Але, подаючи їх, сторони обмежені строками, визначеними процесуальним законом. Тому немає підстав не застосовувати приписи частин першої та другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що всі доводи щодо суті спору представники сторін мали можливість висловити у апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

У відповідності до ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У попередньому розрахунку судових витрат у справі, поданому у позовній заяві, Позивач попередньо повідомив суд про намір стягнути з Відповідача 23028 грн витрат на професійну правничу допомогу. В заяві про ухвалення додаткового рішення Позивач просив суд стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.

Позивачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду було надано до суду першої інстанції докази понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, пункт 269).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У першій заяві по суті – позовній заяві, Позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи становить 23028 грн, остаточний розмір таких витрат буде визначений за результатами фактично наданих послуг з правової допомоги.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.06.2026 позовні вимоги Фермерського господарства “АЛБИС” задоволено в повному обсязі.

02.07.2026 за вх.№2-1288/26 Позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу Позивачем надано до суду:

- витяг з договору про надання правничої допомоги від 02.02.2026, який укладено між адвокатом Тихоходом Миколою Миколайовичем та Фермерським господарством “АЛБИС”. Відповідно до розділу 1 договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо надання клієнту професійної правничої допомоги, передбаченої Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити таку правничу допомогу на умовах цього договору; конкретний обсяг, зміст та види професійної правничої допомоги, що надається адвокатом клієнту, визначаються сторонами у відповідних додатках та/або додаткових угодах до цього договору, які є його невід`ємною частиною. Розділом 2 договору передбачено, що розмір гонорару адвоката, порядок та строки його сплати визначаються сторонами у додаткових угодах до цього договору; сторони мають право погодити фіксований розмір гонорару за надання професійної правничої допомоги у конкретній справі, який може підлягати сплаті як до, так і після завершення судового розгляду. У відповідності до розділу 3 договору сторонами погоджено, що надання професійної правничої допомоги підтверджується актом приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги, який підписується сторонами; в акті зазначається перелік виконаних робіт (наданих послуг) та розмір узгодженого сторонами гонорару; підписанням акту клієнт підтверджує належне та повне надання адвокатом професійної правничої допомоги та відсутність будь-яких претензій щодо її обсягу та якості;

- додаткову угоду №1 від 27.03.2026 до договору про надання правової допомоги від 02.02.2026, укладену між адвокатом Тихоходом М.М. та ФГ “АЛБИС”. Відповідно до п.1 додаткової угоди сторонами визначено розмір та порядок оплати професійної правничої допомоги, яка буде надана адвокатом клієнту у зв`язку з підготовкою та веденням судового спору з Балтською міською радою Одеської області щодо визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі №95 від 29.03.2019 щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120681100:01:001:0759, розташованої: Одеська область, Балтський район (за межами населеного пункту), площею 15.4752 га. Пунктом 2 додаткової угоди визначено, що до складу правничої допомоги входить: ознайомлення та аналіз документів клієнта; аналіз законодавства та судової практики; формування правової позиції; підготовка та подання до суду позовної заяви; підготовка та подання процесуальних документів (відповіді на відзив, пояснень, клопотань тощо); представництво інтересів клієнта у Господарському суді Одеської області; вчинення інших дії, необхідних для належного ведення справи. Відповідно до п.п. 3-6 додаткової угоди сторони погодили, що у випадку ухвалення судового рішення на користь клієнта та набрання ним законної сили, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 20000 грн; загальна вартість правничої допомоги становить 20000 грн; сторони погодили, що оплата узгодженого гонорару здійснюється клієнтом протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту набрання законної сили судового рішення у відповідній справі на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданої правничої допомоги; сторони підтверджують, що зазначений гонорар є фіксованим та відповідає складності майбутнього спору;

- акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 29.06.2026, підписаний між ФГ “АЛБИС” та адвокатом Тихоходом М.М. Відповідно до наданого акту адвокатом надано наступні послуги: підготовка та ведення судового спору з Балтською міською радою Одеської області щодо визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі №95 від 29.03.2019 щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120681100:01:001:0759, розташованої: Одеська область, Балтський район (за межами населеного пункту), площею 15,4752 га; судова справа слухалась в Господарському суді Одеської області №916/1243/26; до складу правничої допомоги входить: ознайомлення та аналіз документів, наданих клієнтом; дослідження фактичних обставин справи; аналіз норм земельного, цивільного, господарського та процесуального законодавства; аналіз актуальної судової практики Верховного Суду; формування правової позиції у справі; підготовка та подання позовної заяви з додатками; підготовка та подання відповіді на відзив; підготовка інших процесуальних документів у межах розгляду справи; представництво інтересів клієнта у Господарському суді Одеської області; підготовка документів щодо розподілу судових витрат. Загальна вартість послуг складає 20000 грн.

Тобто, за юридичний супровід справи Позивачем було заявлено до стягнення з Відповідача 20000 грн, менше, ніж заявлені у попередньому розрахунку в позовній заяві 23028 грн.

В свою чергу, Відповідачем було подано заперечення проти заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, задовольняючи заяву частково, суд зазначив, що з огляду на фактичні обсяги наданих послуг професійної правничої допомоги щодо представництва інтересів Фермерського господарства “АЛБИС” у суді під час розгляду справи, враховуючи критерії співмірності суми фіксованого гонорару зі складністю справи, реальності та розумності розміру таких витрат, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, виходячи з конкретних обставин справи та приймаючи до уваги обставини та наслідки введення в Україні воєнного стану, дійшов висновку про надмірність заявленої суми витрат та необхідність зменшення заявлених судових витрат до 10000 грн.

Отже, при ухваленні додаткового рішення, судом першої інстанції було враховано заперечення Відповідача проти заявленої до стягнення правничої допомоги та зменшено її розмір із заявлених 20000 грн до 10000 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, які відповідають фактичним витратам на правову допомогу, які Позивач планував понести в суді, виходячи з обсягу запланованої правової допомоги та складності справи; витратам, які фактично поніс Позивач, відповідно до актів наданих послуг і витратам, які за оцінкою суду підлягають віднесенню на Відповідача з точки зору її складності, та розумної необхідності і реальності понесених судових витрат.

При цьому, доводи Скаржника про відсутність в додатковому рішенні детального розрахунку та обґрунтувань чому саме судом стягнуто саме 10000 грн, судова колегія вважає безпідставними, та відхиляє, як необґрунтовані з огляду на наступне:

- саме Відповідач повинен довести невідповідність заявленої Позивачем до стягнення вартості послуг з юридичного супроводу в суді першої інстанції вимогам чинного законодавства та обставинам справи, проте Відповідачем фактично не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така не співмірність. В свою чергу колегією суддів не встановлено, що надання таких послуг є недоведеними, а їх вартість неспіврозмірнимою із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- матеріалами справи підтверджується представництво адвокатом інтересів Позивача в суді першої інстанції, в той час як Відповідач просить зменшити заявлені до стягнення витрати до 2000 грн, що явно не відповідає принципу господарського судочинства, передбаченому у п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, а саме відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Колегія суддів зазначає, що хоча договір передбачає фіксований гонорар, суд зобов`язаний перевірити його на предмет розумності та співмірності. У цій справі спір стосувався внесення змін до договору оренди (визнання додаткової угоди укладеною), правовідносини є стандартними, судова практика з аналогічних категорій спорів є усталеною та сформованою Верховним Судом.

Аналізуючи надані представником Позивача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу докази, суд апеляційної інстанції зазначає, що підготовка позовної заяви та участь у двох судових засіданнях (які, до того ж, проходили в режимі відеоконференції без витрат часу на відрядження) хоча і вимагали кваліфікованої правничої допомоги, проте з огляду на відсутність значного обсягу матеріалів справи, кількість підготовлених процесуальних документів, повна компенсація фіксованого гонорару в сумі 20 000 грн перевищує критерій розумності. Визначена судом першої інстанції сума у розмірі 10 000 грн об`єктивно відображає справедливу вартість складання процесуальних документів та представництва інтересів у суді першої інстанції внаслідок незначої складності спору.

Зменшуючи заявлену суму до 10 000 грн, суд першої інстанції фактично знайшов процесуальний баланс між інтересами Позивача (який має право на компенсацію) та фінансовим навантаженням на Відповідача про яке заявляв останній, а тому суд першої інстанції правомірно застосував критерій розумності та визначив компенсацію на рівні 10 000 грн, яка є справедливою та відповідає ринковим реаліям юридичних послуг у господарських судах.

Доводи апелянта про необхідність зменшення компенсації до 2 000 грн є необґрунтованими та відхиляються судом. Така сума є символічною і не здатна покрити навіть базові витрати часу та кваліфікованої праці адвоката на аналіз документів, складання позовної заяви, відповіді на відзив та представництво в суді протягом усього судового процесу.

Стягнення витрат у розмірі 2 000 грн фактично нівелювало б мету інституту професійної правничої допомоги та гарантії ефективного захисту прав особи, порушуючи засаду відшкодування судових витрат (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції правомірно застосував дискреційні повноваження та визначив суму компенсації на рівні 10 000 грн, яка є компромісною, економічно обґрунтованою, відповідає ринковим реаліям надання правничих послуг у господарських судах та повною мірою враховує баланс інтересів обох сторін.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який частково задовольнив заяву Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та присудив до стягнення з Відповідача на користь Позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Судова колегія окремо наголошує, що вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував характер спірних правовідносин, предмет спору, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, кількість судових засідань та значення справи для сторін. Суд дійшов висновку, що дана справа є звичайним договірним спором щодо стягнення заборгованості, який не потребував проведення експертиз, збору значного обсягу доказів або вчинення інших складних процесуальних дій.

Такий висновок відповідає правовій позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої суд під час розподілу судових витрат має право не присуджувати стороні всі витрати на професійну правничу допомогу, якщо їх розмір є непропорційним предмету спору або не відповідає критеріям розумної необхідності. Аналогічні висновки викладені у додаткових постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №908/3182/20 та від 30.11.2020 у справі №922/2869/19.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц наголосила, що під час вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу суд повинен оцінювати не лише факт їх понесення, але й критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності таких витрат.

З огляду на наведене, суд першої інстанції належним чином дослідив подані докази, правильно застосував положення статей 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України, врахував висновки Верховного Суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви Позивача.

Суд першої інстанції дійшовши висновку про часткове задоволення заяви Позивача встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критеріями розумності і обґрунтованості таких витрат, та скористався, з посиланням на частину п`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, правом суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, врахувавши при цьому недоведення доказами їх фактичності, неминучості, необхідності саме в тому розмірі, який сторона та адвокат обумовили в договорі.

Разом з тим, колегія суддів зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини між стороною та адвокатом за укладеним договором про надання правової допомоги, позаяк обов`язок виконання прав і обов`язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на сторону не в повній сумі, про яку вона домовились з адвокатом (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).

Крім того, судова колегія вказує, що відповідно ж до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Наведене у статті 7 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що наявність у Відповідача статусу органу місцевого самоврядування не позбавляє іншу сторону судового процесу заявляти про стягнення судових витрат, або ж використовувати відповідний статус як підставу для зменшення/відмови у стягненні витрат.

При цьому, судом відхиляються доводи Апелянта, як необґрунтовані, стосовно недоведення Позивачем часу, фактично витраченого на виконання відповідних робіт, оскільки, як було встановлено судом, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

З урахуванням наведеного, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару, такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

З огляду на наведене, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару, сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Колегія суддів при апеляційному перегляді додаткового рішення суду першої не виявила у діях суду порушень приписів статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України або інших порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.

Таким чином, звертаючись з апеляційною скаргою, Відповідач не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови скасування прийнятого судового рішення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає за необхідне апеляційну скаргу Балтської міської ради Одеської області на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2026 у справі №916/1243/26 залишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду - без змін за відсутності визначених процесуальним законом підстав для його скасування.

Керуючись ст. 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Балтської міської ради Одеської області на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2026 у справі №916/1243/26 - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2026 у справі №916/1243/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення відповідно до ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07.10.2026.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Л.В. Лічман

Н.А. Павленко