Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №921/728/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 921/728/25

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Галушко Н.А.,

секретар судового засідання Бабій М.М.

явка учасників справи: не з`явилися;

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 , б/н від 24.07.2026

на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 16.07.2026, суддя Боровець Я.Я., м. Тернопіль,

про відмову у відкритті провадження

у справі № 921/728/25

за позовом керівника Кременецької окружної прокуратури,

в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Почаївської міської ради,

до відповідача Почаївської Свято-Успенської Лаври,

про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства у розмірі 511 943, 30 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

16.07.2026 ОСОБА_1 , як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Почаївської Свято-Успенської Лаври про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської діяльності в сумі 67,36 грн. у справі №921/728/25 на підставі статті 49 ГПК України.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 16.07.2026 відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до відповідача Почаївської Свято – Успенської Лаври про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської діяльності в сумі 67,36 грн. у справі №921/728/25. Роз`яснено заявнику - ОСОБА_1 , що розгляд позовної заяви відноситься до юрисдикції загальних судів, а тому може бути подана як цивільний позов до відповідного суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована тим, що між позивачем та відповідачем відсутні господарські відносини, оскільки позивач в цьому випадку не є суб`єктом господарювання; цей спір не відноситься до категорій спорів, визначених у статті 20 Господарського процесуального кодексу України, в яких стороною може бути фізична особа; позовна заява подана з порушенням правил суб`єктної юрисдикції, тобто за суб`єктним складом учасників, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи

27.07.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , №05/07 від 24.07.2026 на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 16.07.2026 у справі №921/728/25.

Доводи апеляційної скарг обґрунтовано тим, що місцевий господарський суд порушив норми процесуального права, зокрема, ст. ст. 2, 4, 49, 175 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що позивач за первісним позовом просить стягнути з Почаївської Свято-Успенської Лаври в дохід держави шкоду, завдану внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в розмірі 511 943,30 грн. Натомість, у своєму позові апелянт просить стягнути частину даної шкоди на свою користь, як мешканця м. Почаєва. На думку скаржника, вказані позови доцільно розглядати лише спільно, адже задоволення одного з цих позовів автоматично призведе до неможливості задоволення іншого позову.

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, не скористалися, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026 справу № 921/728/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , №05/07 від 24.07.2026 на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 16.07.2026 у справі №921/728/25.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.09.2026 справу №921/728/25 призначено на 28.09.2026 о 10 год. 40 хв.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку в судове засідання сторін у справі, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, тому відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто за відсутності учасників справи.

Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Переглянувши ухвалу місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке

Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 .

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, апеляційний суд зазначає таке.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін (ч. 1).

Передбачене статтею 49 ГПК України право особи вступити у справу шляхом подання позову до однієї або декількох сторін не є абсолютним. Таке право можна реалізувати лише за умови дотримання вимог процесуального законодавства.

До позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу (пред`явлення зустрічного позову).

За змістом статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України, є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі-ЄСПЛ) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04)).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

За змістом частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №910/7435/24, від 01.04.2025 у справі № 909/1046/23, від 10.03.2025 у справі № 912/2027/24, від 23.04.2024 у справі №920/1114/21.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Необхідно зауважити, що правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами: Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, в тому числі тими, які регулюють процедурні питання.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних правовідносин. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 909/1046/23, від 10.03.2025 у справі № 912/2027/24.

Згідно з приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Як встановлено судами, скаржник звернувся до суду з позовом до Почаївської Свято-Успенської Лаври про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської діяльності в сумі 67,36 грн. у справі №921/728/25 на підставі статті 49 ГПК України.

Склад учасників справи в господарському процесі визначено статтею 41 ГПК України, а саме, відповідно до частини першої цієї статті у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

За приписами статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За приписами ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що сторонами в господарському процесі можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. Водночас, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатись також особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб (частина третя стаття 4 ГПК України).

Суб`єктами господарювання є: господарські організації-юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці (ч.ч.1, 3, 4, 6).

Згідно частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства суди розглядають у порядку цивільного судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

При визначенні юрисдикційності спору слід враховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, суб`єктивний склад сторін, однією з яких у спорі є здебільшого фізична особа; по-друге, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства).

Слід зазначити, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019, справа №755/10947/17, провадження №14-435цс18).

Тобто, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №688/2940/16-ц). Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад у цій справі. (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №917/1372/20, від 11.04.2023 у справі № 925/1573/20, від 10.05.2023 у справі №920/343/22, від 06.06.2023 у справі №920/277/22).

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і суть спору, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Зокрема, у постанові від 21.09.2021 № 905/2030/19 (905/1159/20) та у постанові від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "…ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції".

Така правова позиція викладена також і в постановах Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 922/201/24, від 18.03.2025 у справі № 918/443/24, від 10.03.2025 у справі № 912/2027/24.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. (Постанова Верховного суду від 26.08.2025 у справі № 910/8610/24).

Для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.

Зі змістом позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 звертається до господарського суду як фізична особа, що не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності. У позовній заяві позивачем жодним чином не зазначено та не надано доказів, що Шляхова Лариса Василівна є суб`єктом підприємницької діяльності, та що спір виник у зв`язку із здійсненням нею підприємницької діяльності.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що цей спір ні за суб`єктним складом, ні за характером спірних правовідносин не відноситься до юрисдикції господарського суду, а отже не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 , б/н від 24.07.2026 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові витрати

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , б/н від 24.07.2026 – залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 16.07.2026 у справі №921/728/25– залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено та підписано 08.10.2026.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.

Суддя Галушко Н.А.