Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №752/28261/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/28261/25

Провадження № 2/752/2845/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» про відшкодування моральної шкоди, -

присутні:

позивач: не з`явився

представник позивача: Мотуз О.В. - адвокат (ордер серія АЕ №1437689 від 04.11.2025р.)

представник відповідача: Д`яконова К.І. - адвокат (ордер серія АР №1298452 від 23.02.2026р.)

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» про відшкодування моральної шкоди та просить стягнути з відповідача на свою користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку суму грошових коштів у розмірі 1 000 000,00 грн.

В обгрунтування позову зазначає, що працював протягом тривалого часу з 25.06.2002р. по 27.09.2006р. та з 15.07.2010р. по 28.08.2025р. на різних посадах в різних структурних підрозділах ДП «Маріупольський морський торговельний порт». За час роботи на підприємства відповідача з позивачем стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, що підтверджується актом повторного (додаткового) спеціального розслідування групового нещасного випадку форми Н-5 від 27.07.2007р. та актом №7 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом форми Н-1 від 27.07.2007р. В акті Н-5 комісія з розслідування нещасного випадку вважає його таким, що пов`язаний з виробництвом. Відповідно до акту форми Н-1 позивачу було встановлено діагноз: розмозження обох нижніх кінцівок на рівні н/з гомілок, травматичний шок. Відповідно до листа Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.10.2025р. позивачу 27.09.2006р. вперше було встановлено втрату працездатності на рівні 100% та встановлено І групу інвалідності відповідно до довідки МСЕК ДОН №04005397.28.09.2007р. позивачу повторно встановлено втрату працездатності на рівні 80% та ІІ групу інвалідності відповідно до довідки МСЕК ДОН №04064612. 22.07.2009р. позивачу повторно встановлено втрату працездатності на рівні 80% та ІІ групу інвалідності відповідно

до довідки МСЕК ДОН №04036136. 11.12.2013р. позивачу повторно встановлено втрату працездатності на рівні 80% та ІІ групу інвалідності відповідно до довідки МСЕК 10ААА №127694. Відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААА №083211 від 06.11.2019р. позивачу повторно безтерміново встановлено втрату працездатності на рівні 80% та ІІ групу інвалідності. Позивач має постійні скарги на здоров`я, змушений проходити лікування, що підтверджується медичним висновком ЛЛК №160/6 та висновком №174 від 15.02.2023р. У зв`язку з вказаною травмою порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання травми він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обгрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої в почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в його житті є незворотними, усвідомлення чого завдає позивачу душевного болю та страждань. Травма має негативний вплив не лише на працездатність позивача, а й загалом на можливість організувати своє життя. Ця набута вада нагадує про себе позивачу щохвилини та створює для нього постійний безперервний дискомфорт. Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення травми в позивача. Також позивач вважає, що розумним, виваженим, справедливим має стати відшкодування йому моральної шкоди за рахунок відповідача в розмірі 1 000 000,00 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 03.12.2025р. відкрито провадження в даній справі, постановлено розглядати її в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, за яким просить відмовити позивачу у стягненні з відповідача моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн. Відповідач зазначає, що з акту №7 вбачається те, що нещасний випадок стався, в тому числі, з вини самого позивача. ОСОБА_1 оскаржувався в адміністративному порядку акт повторного спеціального розслідування групового нещасного випадку, за результатами розгляду судами відмовлено в задоволенні позову. Також відповідач звертає увагу на те, що відповідно до акту форми Н-5 від 30.07.2007р. аналогічних випадків у порту не було. В порту були розроблені робочі технологічні карти, які докладно описують усі можливі вантажні операції, в тому числі, передбачено, що дозволено вивантаження зі стропуванням за хомути при наявності маркування (бірки) на хомуті з вказанням вантажопідйомності та номері партії, наявності у вантажних документах письмового дозволу про можливість стропування за транспорті хомути тощо. Стан причалу, полувагона, портального крану, вантажозахоплювальних пристроїв відповідали нормативним вимогам. Таким чином, роботодавець забезпечив умови праці, які відповідали вимогам законодавства. 27.09.2006р. у зв`язку з отриманням позивачем інвалідності І групи та встановлення ступеню втрати професійної працездатності в розмірі 100% його

було звільнено з порту за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з неможливістю продовжувати роботу за станом здоров`я. В подальшому, враховуючи зменшення відсотку втрати позивачем професійної працездатності, відповідачем вжито всі можливі заходи для забезпечення позивача роботою, враховуючи його стан здоров`я після отриманої травми на виробництві, зокрема, було забезпечено індивідуальні умови праці для позивача з метою надання останньому можливості здійснювати трудову діяльність у відповідача. Посада, на яку зараховано позивача, була спеціально створена для забезпечення роботою позивача. Окрім того, як вказує відповідач, він щороку надавав матеріальну допомогу позивачу, облаштовував йому житлові умови, проводив відповідні ремонтні роботи з метою більш зручного його переміщення, як-то перила, дорогу в особистому домоволодінню, паркани тощо. Попри матеріальну допомогу позивачу надавались путівки для санаторного лікування, надавалась допомога дітям у вигляді безоплатного відвідування закладу дошкільної освіти тощо. Отже, на переконання відповідача, в даному випадку належними доказами підтверджено факт грубої необережності позивача, внаслідок якої, за сукупністю із винними діями інших осіб, 02.06.2006р. стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого позивач отримав каліцтво. При цьому відповідач вважає за необхідне звернути увагу на допущення грубої необережності та порушенням самим потерпілим ст. 14 Закону України «Про охорону праці», п. 3.3. в) типової інструкції з безпечного ведення робіт для стропільників (зачіпників), які обслуговують вантажопідйомні крани ДНА ОП 0.00-5.04-95, п. 3.52.2., п. 3.119 Інструкції з охорони праці №1.1. для докера-механізатора, що в тому числі відповідно до вимог ст. 1193 Цивільного кодексу України, є підставою для зменшення моральної шкоди. Додатково відповідач вважає, що при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди підлягають врахуванню поведінка роботодавця по відношенню до позивача та матеріальний стан роботодавця на теперішній час. Окремо відповідач звертає увагу на те, що нещасний випадок на виробництві стався практично 20 років тому. У серпні 2025р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання матеріальної допомоги. Відповіддю відповідача проінформовано позивача про відсутність також можливості допомагати наразі як матеріально, так і іншими способами. Імовірно після цього позивач прийняв рішення звільнитися та позиватися до відповідача, який опинився у вкрай важкій ситуації з незалежних від нього причин.

У відповіді на відзив позивач вказав, що наполягає на своїх позовних вимогах та просить їх задовольнити. Зауважує про те, що при очевидній вині роботодавця в даному конкретному випадку законодавець не відносить таку вину до обов`язкової складової умов відшкодування моральної шкоди роботодавцем. Також зазначає, що вина працівника в нещасному випадку не позбавляє його права на відшкодування моральної шкоди. Щодо визначеного розміру моральної шкоди, то як вказує позивач, він визначив її, виходячи із своїх душевних страждань і саме такий визначений ним розмір зможе покрити той негативний вплив, якого він зазнав на свій стан у зв`язку з пошкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків. Через серйозні проблеми зі здоров`ям позивач не може проводити достатньо часу із родиною, займаючись разом якимось активним відпочинком, спортом та туризмом, адже фізичний стан, фінансовий стан та постійні перебування в лікарні не дозволяють цього реалізувати.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач просить врахувати його аргументи при розгляді даної справи. Зазначає, що відповідачем у цілому не заперечується право позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому у зв`язку з нещасним випадком на виробництві. Відповідач вважає необгрунтованим саме розмір моральної шкоди, у зв`язку з чим вказує на відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про розумність та справедливість визначення моральної шкоди саме в такому значному розмірі.

Ухвалою суду від 11.06.2026р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, заслухавши учасників справи, суд зазначає наступне.

Позивач протягом періоду з 25.06.2002р. по 27.09.2006р. та з 15.07.2010р. по 28.08.2025р. працював у Державному підприємстві «Маріупольський морський торговельний порт».

02.06.2006р. на території Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» стався нещасний випадок.

Згідно висновку комісії, викладеному в акті повторного (додаткового) спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався 02.06.2006р. в 21 год. 40 хв., від 27.07.2007р. (форма акту Н-5) визначено, що груповий нещасний випадок вважається пов`язаним з виробництвом та таким, що підлягає обліку ДП «Маріупольський морський торгівельний порт». Також вказано на необхідність складення акту форми Н-1 на кожного постраждалого. Окрім того, зазначено, що особами, які допустили порушення нормативних актів по охороні праці є, в тому числі, докер-механізатор ОСОБА_1 .

Акт №7 від 30.07.2007р. форми Н-1 був складений щодо ОСОБА_1 . У цьому акті містяться відомості про дату і час настання нещасного випадку; найменування підприємства, працівником якого є потерпілий, відомості про потерпілого; проведення навчання та інструктажу з охорони праці; проходження медичного огляду; обставини, за яких стався нещасний випадок; причини нещасного випадку; устаткування, машини, механізми, транспортні засобу, експлуатація яких призвела до нещасного випадку; діагноз згідно з листка непрацездатності або довідкою лікувально-профілактичного закладу; особи, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці; свідки нещасного випадку; заходи щодо усунення причин нещасного випадку.

Так, у п. 7 акту форми Н-1 основною причиною нещасного випадку вказано невиконання вимог інструкцій по охороні праці, супутніми причинами - невиконання посадових обов`язків; недосконалість технологічного процесу, його невідповідність вимогам безпеки.

Згідно п. 9 акту форми Н-1 зазначено діагноз: розмозження обох нижніх кінцівок на рівні н/з гомілок. Травматичний шок.

Серед осіб, яку допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, за п. 10 акту форму Н-1 вказаний, ОСОБА_1 .

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій

області Пенсійного фонду України №0500-0202-8/111426 від 27.10.2025р. за даними електронної особистої справу ОСОБА_1 з 27.09.2006р. по 28.09.2007р. на підставі довідки МСЕК ДОН №04005397 встановлена І група інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності 100%; з 28.09.2007р. по 22.07.2009р. на підставі довідки МСЕК ДОН №04064612 встановлена ІІ група інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності 80%; з 22.07.2009р. по 10.12.2013р. на підставі довідки МСЕК ДОН №04036136 встановлена ІІ група інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності 80%; з 11.12.2023р. по 05.11.2019р. на підставі довідки МСЕК 10ААА №127694 встановлена ІІ група інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності 80%; з 06.11.2019р. по безстроково на підставі довідки МСЕК 12 ААА №0831211 встановлена ІІ група інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності 80%.

Отже, під час роботи на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, у результаті якого позивач отримав інвалідність І групи із ступінню втрати професійної працездатності 100%, а наразі він має інвалідність ІІ групи та ступінь втрати професійної працездатності 80%. У зв`язку з цим, як вказує позивач, він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, оскільки постійно відчуває фізичні страждання, біль, психологічний дискомфорт, розпач, тривогу, дратівливість, стрес, депресію, а тому вважає, що за таких обставин відповідач має відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн.

У свою чергу, відповідач у цілому не заперечує право позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, однак не погоджується із сумою моральної шкоди, яка визначена ним.

Спори про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності (постанова Верховного Суду від 07.03.2018р.).

У відповідності до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про охорону праці» охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров`я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Дія Закону України «Про охорону праці» поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (стаття 2 Закону України «Про охорону праці»).

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема, пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних,

безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У статті 153 КЗпП України вказано, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган (частина перша статті 160 КЗпП України).

У відповідності до ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з використанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 171 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об`єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов`язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Як встановлено вище, комісією з розслідування групового нещасного випадку, що стався 02.06.2006р., був складений відповідний акт повторного (додаткового) розслідування від 30.07.2007р., яким встановлено, що нещасний випадок є таким, що пов`язаний з виробництвом. У результаті цього нещасного випадку позивачу встановлено діагноз - розмозження обох нижніх кінцівок на рівні н/з гомілок, травматичний шок, та позивач на сьогодні має групу ІІ інвалідності із втратою працездатності на рівні 80%.

У частині першій статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати

нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2022 року у справі №225/4242/21 зазначив, що вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. У таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року у цивільній справі № 212/754/18, сам по собі факт отримання позивачем ушкодження здоров`я під час виконання ним трудових обов`язків, який встановлено актом про нещасний випадок на виробництві та висновком МСЕК, є підставою для відшкодування відповідачем моральної шкоди.

Таким чином, особа, яка потерпіла на виробництві від нещасного випадку, має право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого їм органу.

Аналогічна правова позиція була зазначена Конституційним Судом України в рішенні від 08.10.2008р. по справі №1-32/2008 та Верховним Судом у постанові від 04.07.2018р. у справі №210/5023/15-ц.

Згідно роз`яснень Конституційного Суду України в рішенні від 27.01.2004р. №10рп2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством, з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків та обставин справи.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не

більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Також Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях «Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії» і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що у справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 Цивільного кодексу України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується в сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому суд зазначає, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає в неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи порівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 23 листопада 2022 року по справі №686/13188/21 та від 25 травня 2022 року по справі №487/6970/20.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну

шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

Враховуючи період часу з моменту втрати працездатності, ступінь втрати працездатності, глибину фізичних та душевних страждань, які були викликані зміною нормального життєвого ритму, нормальних життєвих зв`язків, вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд вважає необхідним частково задовольнити вимоги щодо компенсації моральної шкоди, стягнувши з відповідача на користь позивача 400 000,00 грн.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4 000,00 грн. відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають до стягнення з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 400 000,00 (чотириста тисяч грн. 00 коп.) грн. моральної шкоди.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» у дохід держави судовий збір у розмірі 4 000,00 (чотири тисячі грн. 00 коп.) грн.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 51, каб. 1405, код ЄДРПОУ 01125755).

Повний текст рішення суду складено та підписано 08.10.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА