Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №724/2008/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Чернівці Справа № 724/2008/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 серпня 2026 року, постановлену під головуванням судді Єфтеньєва О.Г.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2026 АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В подальшому, 21 серпня 2026 року представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» Савіхіна А.М. подала заяву про закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю предмета спору внаслідок повного погашення відповідачем заборгованості. Враховуючи зазначене, просила закрити провадження по справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України та повернути позивачу суму сплаченого судового збору.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 серпня 2026 року заяву представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» про закриття провадження у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Провадження у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрито у зв`язку із відсутністю предмета спору.

У задоволенні заяви представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» в частині повернення сплаченої суми судового збору - відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило її, подавши апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Провадження №22-ц/822/2202/26

Апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не застосування норми закону, яка підлягала застосуванню, а саме: п.5 ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір», просить ухвалу суду в частині відмови в поверненні судового збору скасувати та постановити нову ухвалу, якою повернути АТ КБ «ПриватБанк» з державного бюджету України сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не подавав заяви про відмову від позову, а звернувся до суду із заявою про закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Отже підстави для застосування винятку, передбаченого п.5 ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір», у даному випадку відсутні.

Вказує, що суд першої інстанції, відмовляючи в поверненні судового збору, послався на частину 3 ст.142 ЦПК України.

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Мотивація ухвали в оскаржуваній частині побудована на тому, що з урахуванням частини третьої статті 142 ЦПК України позивач звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України у зв`язку із тим, що відповідачем було повністю виконано зобов`язання, що були предметом спору, а предметом спору було саме стягнення заборгованості, тому у цій справі наявні правові підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, зокрема, судового збору, отже в частині вимог заяви про повернення позивачу суми сплаченого судового збору, суд вважав за необхідне відмовити.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 08.07.2026 АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором (а.с.1-4).

За подачу позову банком сплачено 2662,40 грн судового збору (а.с.5).

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 13 липня 2026 року відкрито провадження, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 09:50 год 04 серпня 2026 року (а.с.64).

21 серпня 2026 року представником АТ КБ «ПриватБанк» подано заяву про закриття провадження по справі у зв`язку з відсутністю предмета спору внаслідок повного погашення відповідачем заборгованості, що свідчить про відсутність предмета спору та є підставою для закриття провадження на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України. Також представниця банку просила повернути судовий збір (а.с.77-78).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

У силу принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, суд не може заставляти учасника процесу діяти процесуально якимось іншим чином, ніж поступає цей учасник процесу.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі №369/7426/24.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Статтею 255 ЦПК України визначені підстави закриття провадження у справі, зокрема суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:

- відсутній предмет спору (п.2 ч.1);

- позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом (п.4 ч.1).

Відповідно до частини 2 статті 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 року у справі №686/20582/19-ц роз`яснив, що логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

У постанові від 05 березня 2026 року у справі №917/1161/25 Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав, що вирішення питання про відшкодування понесених позивачем витрат у разі закриття провадження у справі залежить від фактичних обставин, які стали підставою для такого закриття, та виснував, що норми частини третьої статті 130 ГПК України (аналогічна норма ч.3 ст.142 ЦПК України) мають застосовуватись у разі закриття провадження у справі не лише через відмову позивача від позову, а й через відсутність предмету спору.

Згідно з частиною 3 статті 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Тлумачення частини третьої 142 ЦПК України свідчить про те, що суд може покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу понесені ним витрати лише в тому разі, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України) внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 06 травня 2026 року у справі №726/2253/25.

АТ КБ «ПриватБанк» заяву про відмову від позову не подавало, судом ухвала про закриття провадження у справі з цих підстав не постановлена, тому підстави для застосування положення першого речення ч.3 ст.142 ЦПК України відсутні.

Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства учасник справи (позивач) розпорядився своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, подавши заяву про заяву про закриття провадження у справі в зв`язку з відсутністю предмета спору.

Посилання в апеляційній скарзі на невірне застосування судом першої інстанції положень ЗУ «Про судовий збір» є безпідставними, оскільки такі містять загальний порядок повернення судового збору, а чинний процесуальний закон деталізує такий в залежності від фактичних обставин справи. Зокрема, задоволення вимог позивача відповідачем після відкриття провадження у справі, коли держава через судову установу понесла витрати на оплату праці персоналу, канцелярські товари та оплату послуг поштового зв`язку й одночасне повне повернення сплаченого судового збору не відповідатиме меті інституту судового збору, врегульованого Законом України «Про судовий збір», тому не може залишатися не компенсованим, що врегульовано законодавцем у другому реченні ч.3 ст.142 ЦПК України.

Отже, враховуючи наявність спору на час звернення до суду з позовом, відкриття провадження у справі, здійснення судом процесуальних дій, а вже як наслідок вчинення відповідачем дій щодо погашення наявної заборгованості, в сукупності вказує на те, що витрати зі сплати судового збору повинні бути компенсовані за рахунок останнього, а тому суд першої інстанції правильно відмовив позивачу у поверненні таких.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 серпня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк