Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №643/14338/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 643/14338/25

провадження № 22-ц/818/3543/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участі секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»

відповідач – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Закоморної Катерини Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 09 січня 2026 року у складі судді Поліщук Т.В.,-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2025 року КП «Харківські теплові мережі» звернулись до суду з позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 39726,70 грн за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.07.2011 по 30.11.2018, та стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість в сумі 47379,51 грн з яких: 42615,58 грн за послуги з постачання теплової енергії (з урахуванням гарячої води до 01.01.2022) за період з 01.12.2018 по 31.08.2021; інфляційні втрати у сумі 3167,22 грн та 3 % річних у сумі 1596,71 грн, а також судові витрати в розмірі 3028,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води мешканцям багатоквартирних будинків м. Харкова. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є споживачами теплової енергії та гарячої води за адресою АДРЕСА_1 . Відповідачам щомісяця направлялися рахунки на оплату наданих послуг. Внаслідок неповної та несвоєчасної оплати послуг станом на 01.08.2025 у відповідачів утворилась заборгованість в сумі 82342 грн. 28 коп., з яких: у ОСОБА_1 у сумі 39726 грн 70 коп. за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.07.2011 по 30.11.2018; у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у сумі 42615 грн 58 коп. за послугу з постачання теплової енергії (з урахуванням гарячої води до 01.01.2022) за період з 01.12.2018 по 31.08.2021. Також з посиланням на ст. 625 ЦК України, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем нараховані до стягнення з відповідачів інфляційні втрати в сумі 3167,22 грн, 3 % річних в сумі 1596,71 грн за період з 01.05.2019 по 31.01.2022.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 09 січня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість в сумі 39726,70 грн за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.07.2011 по 30.11.2018.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість в загальній сумі 47379,51 грн з яких: 42615,58 грн за послуги з постачання теплової енергії (з урахуванням гарячої води до 01.01.2022) за період з 01.12.2018 по 31.08.2021; інфляційні втрати у сумі 3167,22 грн та 3% річних у сумі 1596,71 грн, та судові витрати загальному розмірі 3028,00 грн в рівних частках по 1514,00 грн з кожного.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Оскільки відповідачі не виконували належним чином свого обов`язку з оплати наданих їм позивачем послуг, наявні підстави для задоволення позову.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 яка діє в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно з`ясував обставини що мають значення для справи, зокрема не встановив справжнє коло осіб, які є власниками квартири за адресою АДРЕСА_1 та зареєстровані в цьому приміщенні та фактично користувались послугами з постачання теплової енергії. Апелянт зазначає що відповідно до витягу з місця проживання ОСОБА_2 з 25.09.2025 року зареєстрований за адресоою АДРЕСА_2 . Апелянт також наголошує що за адресою АДРЕСА_1 у період з 01.12.2018 по 31.08.2021 ніколи не проживав та фактично не користувався послугами з постачання теплової енергії.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що згідно з відомостей довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, що сформована станом на 26.08.2025 року у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровано 3 особи серед яких зокрема є ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно відомостей нарахувань та оплат послуги з теплопостачання, з урахуванням періоду платежу складеною за особовим рахунком № НОМЕР_1 відкритий на ім`я – ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість відповідачів перед КП «ХТМ», складає у загальному розмірі 82342,28 грн що утворилась за період з 01.07.2011 по 01.01.2022 року, з яких: у ОСОБА_1 у сумі 39726,70 грн за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.07.2011 по 30.11.2018; та у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у сумі 42615,58 грн за послугу з постачання теплової енергії (з урахуванням гарячої води до 01.01.2022) за період з 01.12.2018 по 31.08.2021.

Крім того позивачем надано відомість нарахувань інфляційних втрат та 3% річних за останні три роки з 01.03.2019 року по 31.08.2021 року з змісту яких вбачається що заборгованість відповідачів за інфляційними втратами становить 3167,22 грн та заборгованість за 3% річних – 1596,71 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії та гарячої води, які у відповідні періоди регулювалися, зокрема, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Цивільним кодексом України, Житловим кодексом України, а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.

При цьому, враховуючи період, за який позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, чинні у відповідні періоди виникнення та виконання грошових зобов`язань.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснювалися на договірних засадах. Учасниками таких відносин були власник, споживач, виконавець та виробник.

Відповідно до частини третьої статті 20 зазначеного Закону споживач зобов`язаний, зокрема, своєчасно вживати заходів щодо усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, а також своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець був зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а також підготувати та укласти із споживачем договір про надання житлово-комунальних послуг.

Крім того, статтею 67 Житлового кодексу України було передбачено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) справляється, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Таким чином, у частині заборгованості, нарахованої за період дії Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, правовідносини сторін щодо надання та оплати житлово-комунальних послуг підлягають оцінці саме з урахуванням положень цього Закону, Житлового кодексу України, Цивільного кодексу України та підзаконних нормативно-правових актів, чинних на відповідний час. Закон № 1875-IV діяв до введення в дію Закону № 2189-VIII.

Відповідно до пункту 30 Правил, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, споживач був зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки. Вказані Правила регулювали відносини з надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води і діяли, зокрема, у період виникнення спірної заборгованості.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII був прийнятий 09.11.2017 року та набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є, зокрема, споживачі та виконавці комунальних послуг.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати житлово-комунальні послуги належної якості, а виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність та відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Статтею 67 Житлового кодексу України, чинною на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) справляється, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (у редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин) та пунктів 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, на споживача покладався обов`язок своєчасно та у встановлений термін оплачувати надані житлово-комунальні послуги. Такий самий обов`язок передбачений і новим законодавством - Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII, відповідно до якого споживач зобов`язаний оплачувати спожиті житлово-комунальні послуги у встановлені законом або договором строки.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Оплата за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води повинна вноситись щомісячно за надані послуги за минулий місяць.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

КП «ХТМ» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно із Законом Україні «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 830, Правилами надання послуги з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1182.

На підставі ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 на офіційному сайті КП «ХТМ» розміщено 31.10.2021 року індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії. Зазначений договір є публічним договором приєднання, який набрав чинності 01.12.2021 року.

З 01.12.2021 року на підставі ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII у багатоквартирних будинках набрали чинності індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які є публічними договорами приєднання та опубліковані на офіційному сайті КП «ХТМ» в мережі Інтернетwww.hts.kharkov.uaвід 31.10.2021 року.

Відповідно до п. 4 Індивідуальних договорів фактом приєднання споживача до умов договору є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку за надану послугу, факт отримання послуги.

За п. 5 Індивідуальних договорів Виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу.

П.51, 52 Індивідуальних договорів передбачено, що договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний період.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

За правилами п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відсутність письмово оформленого договору з постачальником послуг не позбавляє споживача обов`язку оплачувати надані послуги.

Зазначене узгоджується з висновком щодо застосування норм права, сформульованим у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2951цс15 від 20.04.2016 року.

Відповідно до п. 17, 18, 20, 30 Правил надання населенню послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року визначено, що споживач повинен своєчасно у встановлений термін сплачувати надані послуги.

Оплата за надані послуги вноситься щомісячно, згідно норм і тарифів встановлених обласними державними адміністраціями.

Порядок формування та затвердження цін і тарифів на житлово-комунальні послуги встановлені ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

До повноважень позивача не входить зменшення або збільшення тарифів, встановлених для оплати наданих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відсутність відповідного договору не є підставою для відмови у стягненні заборгованості за послуги опалення, оскільки згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією в даних правовідносинах є надання послуг та їх отримання відповідачем.

Разом з тим недотримання вимог законодавства щодо належного виконання зобов`язання призводить до порушення зобов`язань.

За вимогою ч. 3 ст. 815 ЦК України наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

З 1 липня 2022 року набрав чинності публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньо будинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності, який опублікований на офіційному сайті КП «ХТМ».

Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія-товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Споживач теплової енергії- фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Тобто регулювання відносин здійснюється щодо постачання теплової енергії, яка призначена для купівлі- продажу. Основним обов`язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

За Правилами користування теплової енергії від 03.10.2007 № 1198 споживач теплової енергії є фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, або юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно договору.

КП «ХТМ» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно із Законом Україні «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 830, Правилами надання послуги з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1182.

Згідно ст. 64 ЖК України - члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Як зазначено у позові КП «ХТМ» щомісяця направляє споживачам рахунки за послуги теплопостачання із зазначенням нарахувань за надані послуги та суми боргу. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість до теперішнього часу боржниками не погашена.

Відповідач не надав доказів необґрунтованості нарахованих сум, свого розрахунку, тому суд погоджується з розрахунком позивача.

Згідно ст. 68 ЖК України споживачі зобов`язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги.

З 01.12.2021 на підставі ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 у багатоквартирних будинках набрав чинності індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання та опублікований на офіційному сайті КП «Харківські теплові мережі» в мережі Інтернет www.hts.kharkov.ua 31.10.2021 року.

Відповідно до п. 4 зазначеного Індивідуального договору, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.

Згідно з п. 5 Індивідуального договору Виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Розрахунковим періодом відповідно до п. 32 Індивідуального договору є календарний місяць.

Відповідно до п. 34 Індивідуального договору споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Пунктами 51, 52 Індивідуального договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності (п. 51). Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (п. 52).

Виходячи з положень п.4 Індивідуального договору датою його акцептування є 01.12.2021 року, тобто факт отримання послуг.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором, який є публічним договором приєднання, складається з: плати за послуги, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначено відповідно до законодавства та плати за абонентське обслуговування, граничний розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.

Будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 оснащений єдиною централізованою системою опалення, отже відповідачі користуються наданими позивачем послугами з теплопостачання, у зв`язку з чим сторони перебувають у зобов`язальних відносинах та у них виникають відповідні цивільні права та обов`язки.

Таким чином, позивачем виконано свої зобов`язання щодо надання послуг з теплопостачання, а відповідачі по справі зобов`язані оплатити надані послуги.

Така правова позиція викладена в ухвалах ВССУ від 20 листопада 2013 року по справі № 6-29503св13, від 17 вересня 2014 року по справі № 6-6707св14 та в ухвалі від 15 жовтня 2014 року по справі № 6-29394св14.

Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договорів найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями.

Позивач виконує свої обов`язки та забезпечує надання відповідачу послуг з теплопостачання, що підтверджено матеріалами справи.

Приписами цивільного законодавства передбачено, що Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 80 цього Кодексу достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На виконання вимог зазначених процесуальних норм КП «Харківські теплові мережі» надані належні докази надання позивачем послуг з постачання теплової енергії та гарячого водопостачання у зазначений у позові період та існування у відповідачів заборгованості з оплати зазначених послуг.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_2 є споживачем послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачанням гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщені осіб, станом на 26.08.2025 року зі змісту якої вбачається що відповідач за вказаною адресою зареєстрований з 18.11.2016 року.

Судова колегія виходить із того, що факт реєстрації та проживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_3 , не є спірним, оскільки доводиться належними та допустимими доказами.

Сам по собі факт відсутності у відповідача права власності чи співвласності на спірну квартиру не звільняє її від обов`язку оплачувати фактично спожиті житлово-комунальні послуги. При цьому, відповідно до вимог статті 64 ЖК України, він несе солідарну майнову відповідальність за зобов`язаннями, пов`язаними з користуванням житловим приміщенням, нарівні з власником житла.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2019 року у справі №335/479/17 (провадження №61-22435св18), у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі №756/10344/14.

Статтею 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором, актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 360 Цивільного кодексу України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформованій в постанові від 13.03.2019 року по справі № 521/3743/17-ц, кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про не встановлення реального кола боржників та не залучення до кола відповідачів ОСОБА_4 як зареєстровану за вказаною адресою особу , оскільки відповідно до ст. 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання солідарного обов`язку як від усіх боржників спільно, так і від будь-кого з них окремо. Отже, закон не покладає на позивача обов`язку звертатися з позовом до всіх співвласників чи всіх осіб, які несуть солідарну відповідальність. Незалучення інших можливих солідарних боржників не є підставою для відмови у задоволенні позову, а боржник, який виконав солідарний обов`язок, наділений правом регресної вимоги до інших солідарних боржників. Подібні висновки викладені у постанові Верховного суду від 13 грудня 2018 року по справі № 592/3181/16-ц.

Тобто, той із співвласників, який сплатив кошти за послуги, спрямовані на утримання спільного майна, в подальшому може пред`явити іншому із співвласників вимогу про стягнення в порядку регресу коштів, сплачених на утримання квартири у відповідності до його частки в спільному майні.

Відповідач ОСОБА_2 виконавши солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від інших співвласників їх відшкодування у порядку регресу.

За таких обставин доводи апелянта у цій частині є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Водночас відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання зобов`язань перед позивачем, а також доказів, які б спростовували розрахунок заборгованості, наведений у позовній заяві. Факт існування заборгованості у визначеному позивачем розмірі, відповідачами не спростовано, як і не надано доказів, які б свідчили про наявність боргу в іншому розмірі або про його відсутність.

Отже, на підставі належним чином оцінених доказів суд першої інстанції, враховуючи вищевказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 09 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

В.Б. Яцина