Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №712/262/21 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Справа № 712/262/21

Провадження № 2/712/3428/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого - судді Пономаря В.О.,

за участю: секретаря судового засідання Рясик Д.Д.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідачки ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики,

ВСТАНОВИВ:

І. Описова частина

1.1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

У грудні 2020 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики від 15.08.2016 та від 17.01.2017.

На обґрунтування вимог зазначив, що 15.08.2016 передав ОСОБА_2 у позику 76 000 доларів США зі строком повернення до 15.08.2017. Одержання коштів та обов`язок їх повернути відповідач підтвердив власноруч складеною розпискою. У встановлений строк позику в повному обсязі не повернув.

У подальшому 15.04.2021 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог та клопотання про залучення співвідповідачкою ОСОБА_3 . У частині договору від 15.08.2016 просив стягнути з відповідачів солідарно 75 620 доларів США. Зменшення суми вимоги пояснив одержанням 06.04.2018 коштів у розмірі 10 000 грн, які зарахував у погашення цієї позики як еквівалент 380 доларів США.

Підставою для солідарного стягнення боргу позивач визначив отримання та використання коштів в інтересах сім`ї відповідачів. Послався на те, що на час укладення договору позики відповідачі перебували у шлюбі, а 18.08.2016, через три дні після одержання позики, ОСОБА_2 придбав у м. Шяуляй Литовської Республіки квартиру за 31 500 євро. На підтвердження цих доводів подав текст договору купівлі-продажу квартири та відомості про шлюб відповідачів.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги. Наголосив, що презумпцію спільності майна, набутого подружжям, відповідачами не спростовано, а можливе окреме проживання саме по собі не свідчить про особистий характер майна та боргу. Вважав, що розірвання шлюбу мало на меті уникнення стягнення коштів із подружжя.

ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову. Пояснив, що повертав борг частинами, однак через дружні відносини з позивачем розписки йому не поверталися. Щодо квартири в Литві зазначив, що її придбала компанія за кредитні кошти, у приміщенні працювали співробітники, тому воно не було квартирою сім`ї. Звернув увагу, що ОСОБА_3 не укладала договору позики та не підписувала розписки.

ОСОБА_3 проти позову заперечувала. Пояснила, що не знала про розписку та одержання ОСОБА_2 коштів, із позивачем щодо позики не спілкувалася й отриманими коштами не користувалася. За її словами, з 2015 року ОСОБА_2 проживав з іншою особою. Вказала на відсутність доказів використання позики в інтересах сім`ї. Також зазначила, що позивач надав значну суму без застави чи іншого забезпечення, тому повинен був ураховувати ризик її неповернення.

Представник відповідачки ОСОБА_4 підтримала заперечення. Зазначила, що розписка не містить згадки про ОСОБА_3 та сімейну мету позики, відсутні докази вивезення ОСОБА_2 позичених коштів за кордон, зокрема відповідні митні документи. Звернула увагу на те, що одержання коштів в інтересах сім`ї має бути відображене в розписці.

У письмовому відзиві, поданому представником ОСОБА_3 під час первісного розгляду справи, також зазначалося про припинення спільного проживання відповідачів із кінця 2015 року, відсутність спільного побуту та бюджету, необізнаність відповідачки про позики.

1.2. Рух справи та межі нового розгляду

Провадження у справі відкрито ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 15.02.2021.

Позивачем 15.04.2021 подано заяву про уточнення позовних вимог.

Ухвалою від 22.04.2021 ОСОБА_3 залучено до участі у справі як співвідповідачку.

Представником позивача адвокатом Ремшою Д.С. 15.04.2021 подано заяву про забезпечення позову, яка ухвалою суду від 22.04.2021 задоволена – накладено арешт на частини квартири та заборонено вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження квартири.

На ухвалу про забезпечення позову представником відповідачки ОСОБА_3 – адвокатом Гончар Л.В. подано апеляційну скаргу.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 13.07.2021 апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції скасовано в частині забезпечення позову шляхом арешту квартири та відмовлено в забезпеченні позову у цій частині.

Представником відповідачки ОСОБА_3 – адвокатом Гончар В.Л. 09.06.2021 подано відзив на позовну заяву.

Представником відповідачки ОСОБА_3 – адвокатом Сененко К.В. 04.10.2021 подано клопотання про відвід судді Романенко В.А.. яке ухвалою суду від 05.10.2021 задоволено.

Справа 11.10.2021 прийнята до провадження суддею Соснівського районного суду м. Черкаси Пироженком С.А.

Ухвалою суду від 15.07.2022, внесеною до протоколу судового засідання, відмовлено в прийнятті додаткових доказів, поданих представником позивача.

Ухвалою суду від 15.07.2022 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 14.09.2023 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 17.01.2017 та передбачені статтею 625 ЦК України нарахування. У решті позову відмовлено. Постановою Черкаського апеляційного суду від 17.01.2024 це рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18.03.2026 касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасовано в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики від 15.08.2016, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У частині відмови в позові до ОСОБА_3 за договором від 17.01.2017 попередні судові рішення залишено без змін. Частина рішення про стягнення за цим договором коштів із ОСОБА_2 у касаційному порядку не переглядалася.

Отже, предметом нового розгляду є лише вимога про солідарне стягнення з відповідачів 75 620 доларів США за договором позики від 15.08.2016.

Ухвалою від 14.04.2026 справу до провадження прийнято суддею Соснівського районного суду м. Черкаси Пономарем В.О.

Ухвалою суду від 10.06.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 30.09.2026, внесеною до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про долучення до справи додаткових доказів.

ІІ. Мотивувальна частина

2.1. Обставини справи та зміст досліджених доказів

У ході судового розгляду досліджено оригінал розписки від 15.08.2016, згідно із якою встановлено, що ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_5 76 000 доларів США та зобов`язався повернути цю суму 15.08.2017. Цей документ містить дані позикодавця і позичальника, суму одержаних коштів, строк повернення та підпис позичальника ОСОБА_2 .

Позивач визнав одержання часткового виконання, яке зарахував у рахунок цієї позики в сумі 380 доларів США. З урахуванням такого зарахування заявив до стягнення 75 620 доларів США.

Відповідачі зареєстрували шлюб 15.09.2007. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 09.06.2017 у справі № 712/4905/17 шлюб між ними розірвано. Відомості про реєстрацію шлюбу та відмітку про його розірвання також містяться в листі Черкаського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 19.03.2021 за № 1007/22.1-04-03.

Згідно із поданим позивачем договором купівлі-продажу від 18.08.2016 ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_7 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

За пунктом 3.1 цього тексту ціна квартири становить 31 500 євро. У пункті 3.2 зазначено, що покупець сплатив продавцю її вартість до укладення та підписання договору; пункт 3.3 передбачає підтвердження сторонами остаточного врегулювання питань ціни та розрахунку.

У розділі VII щодо набуття квартири ОСОБА_8 наведено запис «Юридичний факт - спільне майно подружжя».

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_3 з 2014 року в будинку на АДРЕСА_2 . Після придбання квартири, у період проведення ремонту, майже щодня бувала в будинку. ОСОБА_3 порекомендувала їй ремонтну бригаду, після чого вони почали активно спілкуватися. За спостереженнями свідка, ОСОБА_3 проживала з дочкою ОСОБА_10 . У свідка склалося враження, що вона виховує дитину сама. ОСОБА_2 свідок бачила біля будинку, коли він забирав дитину, однак зазначила, що це було давно.

Свідок ОСОБА_11 повідомив, що є сусідом ОСОБА_3 та разом із нею входить до правління ОСББ. Із власних спостережень йому відомо, що вона проживає у квартирі з дочкою. З 2015 року він не спостерігав спільного проживання відповідачів. ОСОБА_2 бачив лише декілька разів із дочкою.

2.2. Положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 627 ЦК України закріплено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постановах від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13 та від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.12.2018 у справі № 686/21857/16-ц (провадження № 61-27509св18).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У зв`язку з цим письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Тлумачення ст. 1046 та 1047 ЦК України свідчить про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 518/1647/15-ц, від 27.06.2018 у справі № 712/14562/17-ц, від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16-ц та від 06.04.2020 у справі № 464/5314/17.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме собою не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, в солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї (постанови Верховного Суду від 14.11.2024 у справі № 727/1140/21, від 03.12.2024 у справі № 553/2879/21, від 10.06.2026 у справі № 398/1964/22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц зазначила, що за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

У постанові Верховного Суду від 15.05.2024 у справі № 758/5172/20 зазначено, що для визначення, чи є боргові зобов`язання, набуті одним з подружжя, спільними та чи підлягатимуть вони врахуванню під час поділу майна, потрібно з`ясувати, чи укладено договір в інтересах сім`ї, а не у власних, а також чи використано одержане за договором в інтересах сім`ї.

Якщо один з подружжя, уклавши відповідний правочин, отримує кошти чи інше майно, яке використовує в інтересах сім`ї, то в іншого виникає зобов`язання щодо повернення цих коштів. Однак якщо гроші одержано для власних потреб, таке боргове зобов`язання поділу не підлягає.

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

2.3. Оцінка аргументів, наведених учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення первісного позову

Досліджений судом оригінал розписки від 15.08.2016 підтверджує одержання ОСОБА_2 від ОСОБА_5 76 000 доларів США та його зобов`язання повернути цю суму до 15.08.2017. Отже, між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 виникли правовідносини за договором позики, за яким останній набув обов`язку повернути одержані кошти.

ОСОБА_2 обґрунтовував заперечення тим, що повертав борг частинами, але через дружні відносини з позивачем не одержував назад розписок. Однак такі пояснення не підтверджують конкретних сум та дат повернення коштів і не дозволяють установити погашення залишку боргу за розпискою від 15.08.2016.

У ст. 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Указаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 295/7309/21.

Отже, наявність у позивача оригіналу розписки від 15.08.2016 за відсутності доказів повернення заявленого залишку позики підтверджує невиконання ОСОБА_2 зобов`язання в цій частині. Відповідачі належних і допустимих доказів погашення зазначеної заборгованості суду не надали.

Позика надана в доларах США, і обов`язок її повернення визначений у цій самій валюті. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, належним виконанням такого зобов`язання є повернення коштів у валюті, встановленій договором, а суд може ухвалити рішення про стягнення суми в іноземній валюті. Тому з ОСОБА_2 підлягає стягненню 75 620 доларів США.

Щодо заяв відповідачів про застосування позовної давності суд ураховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18.03.2026 у справі № 712/262/21. Пункт 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції, чинній на час звернення з позовом, передбачав продовження позовної давності на строк дії карантину. Отже, позивач звернувся до суду в межах позовної давності, а підстав для відмови в позові відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України немає.

Оцінюючи підстави для солідарного стягнення боргу з ОСОБА_3 , суд зазначає, що ОСОБА_3 не зазначена в розписці як позичальниця та не приймала на себе за її змістом обов`язку повернути кошти.

Проте у постанові від 26.09.2018 у справі № 713/285/2012 Верховний Суд зазначив, що для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин, як правило, не стосується спільного майна подружжя. До того як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього не виникає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Тож той з подружжя, хто укладає договір позики (отримує кошти у позику), не розпоряджається спільним майном подружжя, він виступає учасником зобов`язальних правовідносин.

Водночас тлумачення ч. 4 ст. 65 СК України вказує на те, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладений другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Лише поєднання вказаних умов дає підстави кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 19.06.2013 у справі № 6-55цс13, та Верховний Суд у постановах від 25.09.2019 у справі № 569/2255/17 від 04.12.2019 у справі № 235/5555/16-ц, від 12.02.2020 у справі № 2-2093/10.

Також суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.07.2026 у справі № 456/32/25, відповідно до якого презумпція дії одного з подружжя за згодою іншого не означає, що один з подружжя може одноосібно укласти договір позики та використати кошти у власних інтересах, а не в інтересах сім`ї, та в подальшому покладати такі боргові зобов`язання на іншого з подружжя. За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Застосовуючи цей підхід до обставин справи, суд зазначає, що перебування відповідачів у шлюбі на час одержання позики та презумпція спільності набутого ними майна не замінюють доказів використання саме спірної позики в інтересах сім`ї.

Договір купівлі-продажу від 18.08.2016 підтверджує придбання квартири ОСОБА_2 за 31 500 євро. Суд ураховує також запис у розділі VII цього договору про спільність майна подружжя.

Водночас зазначений запис стосується правового режиму придбаної квартири та не містить відомостей про джерело коштів, використаних для її оплати. Тому він підлягає оцінці разом з іншими доказами та сам по собі не підтверджує, що квартиру придбано саме за кошти, одержані ОСОБА_2 від ОСОБА_5 за договором позики від 15.08.2016.

ОСОБА_3 не була стороною договору купівлі-продажу від 18.08.2016 і докази, що внесений до цього договору запис про спільне майно подружжя є її волевиявленням сторонами не надано. Покладення на відповідачку солідарного обов`язку лише на підставі зазначеного запису, без установлення мети позики саме в інтересах сім`ї та фактичного використання одержаних коштів, означало б надання положенню договору, укладеного іншими особами, значення самостійної підстави виникнення її боргового зобов`язання, якої закон не передбачає.

Наявність у подружжя спільного майна не означає, що будь-яка позика, одержана одним із них у період шлюбу, була спрямована на придбання цього майна.

Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 369/1229/20. У цій справі договір позики передбачав спрямування коштів на будівництво житлового будинку, проте Верховний Суд погодився з відмовою у стягненні боргу з другого з подружжя, оскільки фактичне використання позичених коштів на відповідні потреби не було доведено.

У справі, яка розглядається, укладення договору купівлі-продажу квартири через три дні після одержання позики є обставиною, яку можна трактувати на користь доводів позивача. Водночас за пунктом 3.2 цього договору оплату здійснено до його укладення та підписання, без зазначення конкретної дати розрахунку. Тому сама послідовність дат оформлення розписки та договору купівлі-продажу не встановлює, що розрахунок за квартиру проведено після одержання позики та саме за рахунок цих коштів.

Розписка від 15.08.2016 не містить відомостей про одержання коштів для придбання зазначеної квартири, а договір купівлі-продажу від 18.08.2016 не визначає цю позику як джерело оплати. Відсутність таких відомостей не виключає доведення відповідного зв`язку іншими доказами, у тому числі непрямими. Проте надані позивачем докази в сукупності підтверджують одержання позики та придбання квартири, але не є достатніми для встановлення фактичного спрямування позичених коштів на її оплату.

За таких обставин, на переконання суду, позивач не довів сукупності умов, передбачених ч. 4 ст. 65 СК України, для виникнення у ОСОБА_3 обов`язку повернути кошти за договором позики від 15.08.2016. Тому вимога про солідарне стягнення з неї заборгованості задоволенню не підлягає.

2.4. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати розподіляються з урахуванням результату вирішення позовних вимог.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 14.09.2023 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 вже стягнуто 11 350 грн судового збору. Зазначена сума повторному стягненню цим рішенням не підлягає, оскільки це призвело б до подвійного відшкодування тих самих витрат.

2.5. Заходи забезпечення позову

Ухвалою суду від 22.04.2021 вжито заходів забезпечення позову щодо квартири, 1/2 частини якої належить ОСОБА_3 . Постановою Черкаського апеляційного суду від 13.07.2021 скасовано арешт квартири, а в іншій частині ухвалу залишено без змін. Отже, питання стосується заборони вчинення дій, спрямованих на відчуження квартири, яка залишилася після апеляційного перегляду.

За ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи. Необхідність їх збереження оцінюється з урахуванням предмета забезпечених вимог та результату вирішення спору.

У вимогах до ОСОБА_3 за договором від 17.01.2017 остаточно відмовлено попередніми судовими рішеннями. Цим рішенням відмовлено й у вимогах до неї за договором від 15.08.2016. Тому збереження обмеження, застосованого щодо її майна для забезпечення вимог про стягнення з неї боргу, не відповідає результату вирішення цих вимог. Стягнення коштів із ОСОБА_2 саме по собі не є достатньою підставою для подальшого обмеження права ОСОБА_3 розпоряджатися своїм майном.

З огляду на викладене заборона відчуження, встановлена ухвалою від 22.04.2021 і залишена після її апеляційного перегляду, підлягає скасуванню. З урахуванням ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України вона зберігає свою дію до набрання цим рішенням законної сили.

Керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 158, 259, 263–265, 268, 273, 354, 411, 417 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики від 15.08.2016 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 15.08.2016 у сумі 75 620 (сімдесят п`ять тисяч шістсот двадцять) доларів США.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики від 15.08.2016 відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 22.04.2021 у справі № 712/262/21, з урахуванням постанови Черкаського апеляційного суду від 13.07.2021, у частині заборони вчинення дій, спрямованих на відчуження квартири, 1/2 частини якої належить ОСОБА_3 .

Зазначені заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання цим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 08.10.2026.

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5 .

Суддя? В.О. Пономар