Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №562/4128/24 — Здолбунівський районний суд Рівненської області

Справа № 562/4128/24

Номер провадження 2/562/69/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" вересня 2026 р. Здолбунівський районний суд

Рівненської області

в складі: головуючого судді Шуляка А.С.

при секретарі Солдатовій О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Здолбунів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Здолбунівської міської ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області про усунення перешкод в користуванні майном та визнання права власності,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Здолбунівської міської ради Рівненської області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області про усунення перешкод в користуванні майном та визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько – ОСОБА_3 . Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20.12.2004 року за нею визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 . Право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.08.2022 року. Зазначає, що житловий будинок та господарські будівлі розташовані на земельній ділянці, яка протягом тривалого часу використовувалася її батьком, а після його смерті – нею. З метою оформлення права на земельну ділянку позивач звернулася до ТОВ «Земляприватінформ», яким було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, відповідно до якої площа земельної ділянки становить 0,2500 га.

Однак під час внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру позивачу було відмовлено у зв`язку з наявністю перетину проектованої земельної ділянки із земельними ділянками, що перебувають у власності відповідача ОСОБА_2 , а саме земельними ділянками з кадастровими номерами 5622681600:00:012:0226 та 5622681600:00:018:0015. Зазначені перетини унеможливлюють реєстрацію належної позивачу земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та оформлення права власності на неї. При цьому земельна ділянка з кадастровим номером 5622681600:00:018:0015 накладається безпосередньо на житловий будинок, колодязь та господарські будівлі, що належать позивачу.

З отриманої на адвокатський запит документації позивачу стало відомо, що земельна ділянка № НОМЕР_1 , яка наразі має кадастровий номер 5622681600:00:018:0015, ще у державному акті від 10.12.1996 року межувала із землями ОСОБА_3 . Водночас відповідно до акта про передачу межових знаків від 14.03.2013 року суміжні землекористувачі претензій щодо існуючих меж не заявляли. Позивач зазначає, що внаслідок надання у власність відповідачу земельних ділянок, які частково накладаються на земельну ділянку, на якій розташований належний їй житловий будинок та господарські будівлі, вона позбавлена можливості належним чином оформити право власності на земельну ділянку, користуватися та розпоряджатися нею.

На підставі викладеного просить усунути перешкоди в користуванні належною їй, ОСОБА_1 , земельною ділянкою, площею 0,2500 га, що розташована у АДРЕСА_1 , шляхом скасування рішення Глинської сільської ради від 21.10.1993 року №10 в частині надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0.19 га. шляхом визнання недійсним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю серії РВ 00300, виданого на ім`я ОСОБА_4 10.12.1996 року, в частині права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 (кадастровий номер 5622681600:00:018:0015), шляхом скасування рішення Державного реєстратора Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області Октович О.П. №: 11605034 від 13.03.2014 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 5622681600:00:018:0015. Усунути перешкоди в користуванні належною їй, ОСОБА_1 , земельною ділянкою площею 0,2500 га, що розташована у АДРЕСА_1 , шляхом скасування рішення Глинської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області від 02.12. 2020 року №446 «Про затвердження технічних документацій, проектів землеустрою та надання земельних ділянок у власність» в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 5622681600:00:012:0226, шляхом скасування рішення державного реєстратора Здолбунівської міської ради Рівненської області, Сліпенко В.А. № 56249276'від 21.01.2021 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 5622681600:00:012:0226 та визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, що розташована у АДРЕСА_1 .

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Федорков В.І. подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує в повному обсязі. Зазначає, що позивач на підставі рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20.12.2004 року набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , однак доказів того, що цей будинок був збудований її батьками на земельній ділянці, яка перебувала у них у користуванні, не надала. Водночас відповідач зазначає, що належний йому житловий будинок АДРЕСА_2 був придбаний у 1958 році його батьком, ОСОБА_5 спільно з дідом позивача ОСОБА_6 . На підтвердження цього посилається на архівні документи. Вказує, що рештки зазначеного будинку частково розташовані на земельних ділянках з кадастровими номерами 5622681600:00:018:0015 та 5622681600:00:018:0226. Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5622681600:00:018:0015 відповідач зазначає, що вона належала його матері ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 10.12.1996 року, а після її смерті перейшла у спадщину до відповідача. Вказує, що межі земельних ділянок при виготовленні державного акта були погоджені із суміжними землекористувачами, у тому числі з батьком позивача – ОСОБА_3 . З огляду на це відповідач вважає безпідставними твердження позивача про відсутність погодження меж та можливе підроблення підпису її батька у землевпорядній документації. Також відповідач заперечує проти вимог щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5622681600:00:012:0226, зазначаючи, що вона була надана йому у власність рішенням Глинської сільської ради від 02.12.2020 року №446 та належним чином зареєстрована. Відповідач вважає, що спірні земельні ділянки набуті ним на законних підставах у порядку спадкування та приватизації, а тому підстав для скасування рішень органу місцевого самоврядування, державного акта та державної реєстрації права власності немає. На підставі викладеного представник відповідача просить у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном відмовити в повному обсязі.

Представник позивача – адвокат Блащук Т.В. подала відповідь на відзив, у якій зазначає, що доводи відповідача є необґрунтованими та не спростовують обставин, викладених у позовній заяві. Вказує, що надані відповідачем документи не підтверджують розподілу житлового будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Право власності позивача на цей будинок було визнано рішенням Здолбунівського районного суду від 20.12.2004 року. Заперечує твердження відповідача про погодження меж земельних ділянок зі ОСОБА_3 . Зазначає, що в акті про передачу межових знаків від 14.03.2013 року міститься підпис ОСОБА_3 , хоча він помер у 2003 році, а тому не міг бути присутнім та підписати цей документ. Аналогічний підпис міститься і в іншому акті щодо суміжної земельної ділянки. На думку представника позивача, це свідчить про неналежне оформлення землевпорядної документації та відсутність згоди спадкодавця позивача щодо встановлених меж. Також представник позивача зазначає, що після набуття права власності на житловий будинок до позивача перейшло право на земельну ділянку, на якій він розташований. Однак через накладення земельних ділянок відповідача позивач не має можливості зареєструвати право власності на належну їй земельну ділянку. Зазначає, що позов спрямований на усунення перешкод у користуванні та оформленні права на земельну ділянку, а не на позбавлення відповідача права власності на належні йому земельні ділянки. На підставі викладеного представник позивача просить позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Федорков В.І. подав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначає, що доводи представника позивача не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що відповідачем надано докази придбання та спільного користування з 1958 року житловим будинком у с.Глинськ спадкодавцями обох сторін – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Зазначає, що у 1996 році їхні спадкоємці ОСОБА_4 та ОСОБА_3 погодили межі користування прилеглою до будинку земельною ділянкою, а ОСОБА_3 особисто підписав відповідну землевпорядну документацію. Заперечує твердження представника позивача про незаконність державного акта на право приватної власності на землю серії РВ №00300. Зазначає, що межі земельних ділянок були погоджені ОСОБА_3 , який на момент виготовлення та видачі державного акта був живий. При подальшому оформленні спадщини у 2013 році фактичні відомості про межі були перенесені із зазначеного державного акта. Тому твердження про зміну меж чи підроблення підпису вважає безпідставними. Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5622681600:00:012:0226 відповідач зазначає, що вона була надана йому у власність у 2020 році для ведення особистого селянського господарства, є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, розташована за межами населеного пункту та не мала спільної межі із земельною ділянкою спадкодавця позивача. Крім того, відповідач вважає безпідставними посилання представника позивача на можливість пред`явлення негаторного позову, зазначаючи, що право власності позивача на житловий будинок було зареєстровано лише 02.08.2022 року, а тому, на його думку, саме з цієї дати у позивача виникло право на захист відповідного права. Посилання представника позивача на судову практику Верховного Суду відповідач вважає такими, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у наведених справах йшлося про інші обставини, зокрема земельні ділянки державної власності.

Представник Здолбунівської міської ради Рівненської області покликався на розсуд суду.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області надав суду письмові пояснення в яких вказав, що згідно ч.10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). Таким чином, вимога про скасування державної реєстрації земельних ділянок є похідною від вимоги про припинення речових прав на такі земельні ділянки, а основною вимогою є саме вимога про припинення речових прав на спірні земельні ділянки. Позивач, окрім інших позовних вимог, просить скасувати речові права на спірні земельні ділянки. Разом з тим, позивачем у даній справі не заявлено позовну вимогу про скасування державної реєстрації земельних ділянок, що у випадку задоволення позову не призведе до поновлення порушених прав ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала повністю та просить задовільнити їх.

Відповідач та його представник в судовому засіданні вимоги позову не визнали та просять відмовити в його задоволенні.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши докази по справі суд приходить до наступних висновків.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20.12.2004 року за позивачем ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02 серпня 2022 року на підставі вказаного рішення суду було проведено державну реєстрація права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.08.2022 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачка покликається на те, що згідно ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України набувши право власності на житловий будинок з господарськими спорудами у неї виникло право на земельну ділянку на якій розташовані об`єкти нерухомого майна та частина земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Частиною першою статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною першою статті 120 Земельного кодексу України уразі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Вказані норми встановлюють єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд. Власник, визначаючи юридичну долю збудовних будівель та споруд, одночасно визначає і долю земельної ділянки, на якій вони розташовані.

27 вересня 2023 року позивач звернулася в ТзОВ «Земляприватінформ» з заявою на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі.

ТзОВ «Земляприватінформ» була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 на території Здолбунівської міської ради. Площа земельної ділянки 0,2500 га.

Разом з тим слід зазначити, що позивачем не надано суду жодного документа, який би вказував, що спадкодавцю для обслуговування житлового будинку і господарських споруд виділялася земельна ділянка саме в розмір 0,25га.

11 жовтня 2024 року державним кадастровим реєстратором Відділу №1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області рішенням №РВ-6800221982024 ОСОБА_1 було відмовлено у внесенні відомостей до ДЗК в зв`язку з тим, що наявний перетин проектованої ділянки із земельною ділянкою за кадастровим номером 5622681600:00:012:0226 – площа співпадає на 13,0583% та наявний перетин із земельною ділянкою за кадастровим номером 5622681600:00:018:0015 – площа співпадає на 17,3786%.

Експертом за результатами проведення судової земельно технічної експертизи (висновок від 05.06.2025р. №1424-Е) надано наступні висновки:

1. Згідно каталогу координат поворотних точок земельної ділянки, що є складовою технічної документації із землеустрою та згідно даних Державного земельного кадастру, встановлено, що наявне накладення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2500 га, на земельну ділянку кадастровий номер 5622681600:00:018:0015 для ведення підсобного сільського господарства площею 0,1938 га. Площа накладення становить 0,0435 га.

Згідно каталогу координат поворотних точок земельної ділянки, що є складовою технічної документації із землеустрою та згідно даних Державного земельного кадастру, встановлено, що наявне накладення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2500 га, на земельну ділянку кадастровий номер 5622681600:00:012:0226 для ведення особистого селянського господарства площею 1,8000 га. Площа накладення становить 0,0327 га.

2. Відповідно до проведеного дослідження та наданих на дослідження матеріалів, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами гр. ОСОБА_1 загальною площею 111,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 частково розташований в межах земельної ділянки з кадастровим номером 5622681600:00:018:0015. Площа розміщення в межах ділянки з кадастровим номером 5622681600:00:018:0015 становить 0,0091 га.

Відповідно до проведеного дослідження та наданих на дослідження матеріалів, погріб розташований в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 5622681600:00:018:0015 та 5622681600:00:012:0226. Площа розміщення в межах ділянки з кадастровим номером 5622681600:00:018:0015 становить 0,0031 га. Площа розміщення в межах ділянки з кадастровим номером 5622681600:00:012:0226 становить 0,0009 га.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і наведений в ній перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №370/1389/23 від 08 травня 2026 року зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 під час проведення робіт, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів щодо права власності на земельну ділянку (встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)), з`ясувала, що на її земельну ділянку накладаються частини земельних ділянок, які перебуває у власності відповідача ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункт 146)).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо витребування частини земельної ділянки, що накладається. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

«120. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці.

122. АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).

123. Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 125 постанови від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) «звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що Особа 1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність Особи 1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним».

Водночас позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з метою відновлення володіння частиною земельної ділянки, яку вважає своєю, вимагаючи скасувати правовий титул відповідача щодо всіх земельних ділянок ОСОБА_2 , а не тієї її частини, що, за її твердженням, накладається на її ділянку.

Визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я спадкодавця ОСОБА_4 та скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки призведе до того, що ОСОБА_2 буде номінально позбавлений права власності не тільки на ті частини земельних ділянок, які, за твердженням позивача, накладаються на її ділянку, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання якої у власність ОСОБА_2 позивачем не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

При цьому відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За такого правового регулювання визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки не вирішить спір, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача, які він вважає порушеними.

Відтак, в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту права позивача який позбавлений можливості оформити своє право власності на земельну ділянку, є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки.

Натомість, у даній справі позивач просить усунути перешкоди в користуванні належною їй, земельною ділянкою, площею 0,2500 га, що розташована у АДРЕСА_1 , шляхом скасування рішення Глинської сільської ради від 21.10.1993 року №10 в частині надання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0.19 га, шляхом визнання недійсним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю серії РВ 00300, виданого на ім`я ОСОБА_4 10.12.1996 року, в частині права власності на земельну ділянку №2 (кадастровий номер 5622681600:00:018:0015), шляхом скасування рішення Державного реєстратора Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області Октович О.П. №: 11605034 від 13.03.2014 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 5622681600:00:018:0015; шляхом скасування рішення Глинської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області від 02.12. 2020 року №446 «Про затвердження технічних документацій, проектів землеустрою та надання земельних ділянок у власність» в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 5622681600:00:012:0226, шляхом скасування рішення державного реєстратора Здолбунівської міської ради Рівненської області, Сліпенко В.А. № 56249276'від 21.01.2021 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 5622681600:00:012:0226.

В даному випадку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні майном є негаторним позовом, тобто позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав держави.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20.

У зв`язку з вищенаведеним, суд вважає , що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, то судові витрати слід покласти на позивача.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Федорков В.І. просив стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати в сумі 28600 (двадцять вісім тисяч шістсот) грн 00 коп. в тому числі: на відшкодування проведення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. та на професійну правничу допомогу у розмірі 13600 (тринадцять тисяч шістсот) грн 00 коп.

Представник ОСОБА_1 адвокат Блащук Т.В. подала заперечення на клопотання про стягнення судових витрат. Щодо витрат на проведення експертизи зазначила, що висновок експерта № 080825-1_ЮШ від 22.08.2025 року не відповідає критеріям допустимості, достовірності та достатності доказів і є неналежним та таким, що не підтверджує дійсних обставин справи, а витрати на його проведення у розмірі 15 000 грн такими, що не підлягають відшкодуванню. Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13600 грн зазначила, що до клопотання додано лише акт виконаних робіт від 07.07.2026 року без детального опису наданих послуг, часу, витраченого на їх виконання, та вартості кожної послуги. За таких обставин, на її думку, неможливо перевірити обґрунтованість та співмірність заявлених витрат зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та часом, витраченим адвокатом. У зв`язку з цим просить відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу або зменшити їх розмір до розумного та співмірного.

Згідно з ч.ч.1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи приписи ч.8 ст.141 ЦПК України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Такий висновок суду узгоджується з усталеною позицією Верховного суду, наприклад, у постановах від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 12.12.2020 у справі № 648/1102/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

На підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Федорковим В.І. надано суду: ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_2 № б/н від 13 січня 2025 року, договір про надання правничої (адвокатської) допомоги від 10 січня 2025 року, акт про виконання умов договору від 10 січня 2025 року про надання правничої допомоги від 07 липня 2026 року

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що заявлений представником відповідача розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю даної справи та обсягом виконаних робіт, витраченим на виконання таких часом, обсягом наданих послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони, а тому з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13600 (тринадцять тисяч шістсот) грн 00 коп.

Керуючись ст.ст.12, 81, 82, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 , Здолбунівської міської ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області про усунення перешкод в користуванні майном та визнання права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13600 (тринадцять тисяч шістсот) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене у Рівненський апеляційний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Здолбунівська міська рада Рівненської області, місцезнаходження: 35705, м.Здолбунів, вул.Грушевського,14, Рівненської області, код ЄДРПОУ 05391130.

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, місцезнаходження: 33013, м.Рівне, вул.С.Петлюри,37, Рівненської області, код ЄДРПОУ 39768252.

Повний текст рішення суду складено 02 жовтня 2026 року.

Суддя