Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №641/7323/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 641/7323/24

провадження № 22-ц/818/2429/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа- приватний нотаріус Варнікова Ксенія Вікторівна про розірвання договору довічного утримання за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2025 року, під головуванням судді Онупко М.Ю.,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа- приватний нотаріус Варнікова Ксенія Вікторівна про розірвання договору довічного утримання. В якому просила розірвати договір довічного утримання, укладений 19.03.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , припинити заборону відчуження майна за адресою: АДРЕСА_1 , застосувати наслідки розірвання договору довічного утримання, повернувши сторони у первісне становище щодо права власності, а саме повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 право приватної власності на квартиру, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_2 , в зв`язку з чим право власності за ОСОБА_1 підлягає державній реєстрації, стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 1211,20 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений 19.03.2024 року між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Варніковою К.В. та зареєстрований в реєстрі за № 225, повернувши сторони у первісний стан. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 403,43 грн, а всього у 5 403,43 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 , посилаючись на незаконність та неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вказує, що суд першої інстанції в сукупності не оцінив всі надані докази по справі, зокрема відеофайли, на яких зображено позивачку та ОСОБА_5 , де він спілкується із нею, перевіряє наявність продуктів в холодильнику, цікавиться про її потреби та питаєтесь щодо необхідних продуктів харчування, які купувати наступного разу. Позивач спілкувалась із відповідачем по телефону, де чітко виказувала бажання щодо купівлі продуктів. Продукти харчування, що зображенні на відео частково перелічені в чеках , що були надані. Щодо купівлі енергетиків – відсутня жодна підстава для сумнів щодо надходження продуктів до позивачки виключно через купівлю енергетичних напоїв. Відповідач належними та допустимими доказами підтвердив факт виконання спірного договору, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Представником позивача ОСОБА_6 надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про незгоду з доводами апеляційної скарги та залишенням судового рішення без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України – в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні докази належного виконання відповідачем своїх обов`язків за договором довічного утримання, тому наявні підстави для розірвання вказаного договору.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13.03.2024 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Варніковою К.В. була посвідченої довіреність, зареєстрована в реєстрі за № 221, з тексту якої вбачається, що ОСОБА_1 цією довіреністю уповноважила ОСОБА_4 укласти та підписати від її імені із ОСОБА_2 договір довічного утримання на умовах нижче прописаних, а саме: до обов`язків набувача майна по наданню відчужувачу довічного забезпечення відноситься: забезпечення її житлом, шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній нерухомості; забезпечення щоденним триразовим калорійним харчуванням (сніданок, обід і вечеря); забезпечення придатним для носіння одягом і взуттям; здійснення догляду та надання необхідної допомоги; надання побутових послуг (прання постільної білизни, ремонт побутової техніки тощо); забезпечення належним лікуванням та лікувальними засобами; забезпечення послугами адвокатів, лікарів та нотаріуса, з вартістю матеріального забезпечення відчужувача в розмірі 3000 грн щомісячно та передати у власність набувачу, ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності квартиру за адресою: за АДРЕСА_1 (а.с. 91 т. 1).

Зазначена довіреність посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Варніковою К.В. за місцем знаходження ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , КП «Міська клінічна лікарня№7».

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 № 1410 від 14.03.2024 року вбачається, що остання з 19.02.2024 року по 14.03.2024 року знаходилася на стаціонарному лікуванні в зазначеному закладі.

Встановлено діагноз: ешемічний інсульт(клінічно) (з 19.02.2024 року), гіпертонічна хвороба ІІІ ступеня.

З договору довічного утримання (догляду) від 19.03.2024 року посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Варніковою К.В., зареєстрований в реєстрі за № 225 (далі - Договір), убачається, що ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_1 , на підставі довіреності посвідченої Варніковою К.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 13.03.2024 року за реєстровим № 221, та ОСОБА_2 діючи добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, володіючи українською мовою, склали договір про таке: за цим договором представник відчужувача передає у власність набувачу належну відчужувачу, ОСОБА_1 на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 , а набувач зобов`язується довічно утримувати відчужувача, ОСОБА_1 .

Відповідно до пунктів 5 та 6 Договору до обов`язків набувача майна по наданню відчужувачу довічного забезпечення відноситься: забезпечення її житлом, шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній нерухомості; забезпечення щоденним триразовим калорійним харчуванням (сніданок, обід і вечеря); забезпечення придатним для носіння одягом і взуттям; здійснення догляду та надання необхідної допомоги; надання побутових послуг (прання постільної білизни, ремонт побутової техніки тощо); забезпечення належним лікуванням та лікувальними засобами; забезпечення послугами адвокатів, лікарів та нотаріуса. Вартість матеріального забезпечення встановлюється в розмірі 3000 грн щомісячно.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що вона дізналася про те, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання. Відповідно до умов договору представник відчужувача передає у власність набувачу належну відчужувачу, ОСОБА_1 на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 , а набувач зобов`язується довічно утримувати відчужувача ОСОБА_1 . Однак, відповідно до укладеного договору набувач не виконує взяті на себе обов`язки з моменту його укладення, а саме з 19.03.2024 року, тобто не виконує умови укладеного договору, у зв`язку з чим, посилаючись на положення п.1.ч. ст. 755 ЦК України вона просить розірвати укладений з відповідачем договір. Крім того, позивач вказала, що вона не отримує матеріального забезпечення в розмірі 3000 грн, самостійно забезпечує себе лікуванням та лікувальними засобами, самостійно забезпечує себе матеріальними коштами на харчування. Враховуючи вищевикладене, вона і звернулась з даним позовом до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. ст. 744-754 ЦК України та умовами укладеного між сторонами договору довічного утримання (догляду), обов`язки з вчинення певних дій, передбачених договором, покладено на набувача, а відчужувач у договорі довічного утримання (догляду) передає у власність набувачу квартиру та наділяється правом вимоги, тому набувач повинен довести належне виконання ним зобов`язань за договором.

Частиною 1 ст. 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно з ч. 2 ст. 746 ЦК України, набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.

Відповідно до ст. 745 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Статтею 751 ЦК України передбачено, що матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Відповідно правової висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.02.2022 року у справі № 325/562/20 (провадження № 61-16384св20), у справах про розірвання договору довічного утримання на підставі п. 1 ч. 1ст. 755 ЦК України, саме на відповідача (відповідачів) покладений обов`язок доведення належними та допустимими доказами належного виконання своїх обов`язків набувача за договором.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі № 676/2246/22 визначено, що договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння), має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок непрацездатності та похилого віку.

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Тому зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення набувачем передбачених договором дій. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття, не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину в судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12,81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.

Такі висновки щодо застосування приписів статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, від 18 травня 2022 року у справі № 759/10079/19-ц та від 04 липня 2024 року у справі № 756/11502/21.

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19 (провадження № 61-15301св20) вказано, що «аналіз статті 744 ЦК України свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття. Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі».

Отже, вчиняючи системний аналіз вищенаведеного правового унормування і умов оспорюваного договору, суд з`ясував, що підставою для розірвання договору довічного утримання є як повне невиконання набувачем взятих на себе обов`язків, так і їх неналежне виконання, в порівнянні з умовами договору, незалежно від вини набувача.

Наявність або відсутність вини набувача в невиконанні/неналежному виконанні умов договору, в сенсі конструкції п.1 ч.1ст. 755 ЦК України, не має значення для вирішення питання про розірвання такого договору.

При цьому обов`язок з доведення факту належного виконання умов договору довічного утримання, з огляду на презумпцію вини відповідача у форматі цивільного судочинства, у відповідності до ч.3 ст.12, ч.1 ст.76 ЦПК України покладається саме на відповідача, який надає таке утримання.

Згідно до пунктів 5 та 6 договору довічного утримання (догляду) до обов`язків набувача майна по наданню відчужувачу довічного забезпечення відноситься: забезпечення її житлом, шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній нерухомості; забезпечення щоденним триразовим калорійним харчуванням (сніданок, обід і вечеря); забезпечення придатним для носіння одягом і взуттям; здійснення догляду та надання необхідної допомоги; надання побутових послуг (прання постільної білизни, ремонт побутової техніки тощо); забезпечення належним лікуванням та лікувальними засобами; забезпечення послугами адвокатів, лікарів та нотаріуса. Вартість матеріального забезпечення встановлюється в розмірі 3000 грн щомісячно.

Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: забезпечення відчужувача житлом, шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній нерухомості; забезпечення щоденним триразовим калорійним харчуванням (сніданок, обід і вечеря); забезпечення придатним для носіння одягом і взуттям; здійснення догляду та надання необхідної допомоги; надання побутових послуг (прання постільної білизни, ремонт побутової техніки тощо); забезпечення належним лікуванням та лікувальними засобами; забезпечення послугами адвокатів, лікарів та нотаріуса; вартість матеріального забезпечення встановлено в розмірі 3000 грн щомісячно.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій та шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В суді першої інстанції, на підтвердження факту виконання Договору відповідачем до суду було надано DVD диск з фото зображеннями та відео (назва папки із файлами «22102024»), де міститься відеозаписи, на декількох з яких вбачається спілкування позивача з особою зовні схожою на свідка ОСОБА_4 , в ході яких він повідомляє, що приніс їй певні продукти харчування та запитує, що саме він має придбати, на частині відеозаписів міститься запис відеоогляду вмісту холодильника та приміщення кухні, та на фото зображеннях також відображено світлини продуктів харчування, кухонного приладдя та холодильника. На одному з відео файлів присутня ОСОБА_1 , яка зазначає про те, що відвідує церкву, де вона отримує продукти харчування. Також на диску присутні аудіозаписи розмов двох невідомих чоловіків.

Також представником відповідача, в суді першої інстанції, надано копії квитанцій на придбання лікарських засобів, а саме: симвастин-Тева, амложин-КВ, атерокард, аскорбінка, гліятон, канефрон, клопідогрел, еспа-празол, типмспа, амлодимін, аперокард та інші (а.с. 113-133).

Однак, відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1410 вбачається, що ОСОБА_1 було рекомендовано приймати наступні препарати: ко-принеса, тромбонет, аторіс, соларгін саше та кваніл. Будь яких інших доказів щодо призначення ОСОБА_1 інших медичних препаратів матеріали справи не містять.

Доказів на підтвердження факту придбання зазначених препаратів відповідачем для позивача та передачу їх позивачу до суду надано не було.

Щодо копій квитанцій про сплату за комунальні послуги на утримання квартири АДРЕСА_2 судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що умови договору довічного утримання (догляду) від 19.03.2024 року не містять обов`язку позивача щодо сплати за комунальні послуги житлового приміщення, яке було передано за цим договором у власність відповідачу.

Також представником відповідача до матеріалів справи було надано копії квитанцій про придбання продуктів харчування (а.с. 113-133), які містять виправлення, закреслення, а також зокрема містять дані щодо придбання енергетичних напоїв тощо.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наявність у відповідача вищезазначених квитанцій на придбання продуктів харчування та ліків в сукупності з іншими доказами, не доводять факт придбання та передачі вказаних у чеках продуктів харчування позивачу, крім того будь-яких інших доказів на підтвердження факту передачі товарів позивачу, відповідачем не надано. Показання допитаних в судовому засіданні свідків, не доводять факту належного виконання обов`язків відповідачем ОСОБА_2 умов спірного Договору.

Будь-яких інших доказів на підтвердження належного виконання відповідачем умов Договору ( розписок, журналів обліку тощо) відповідачем до суду надано не було.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.

За змістом статей 76–80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частинах першій–третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, та зважаючи на те, що відповідачем під час судового розгляду не доведено належного виконання умов договору довічного утримання (догляду) від 19.03.2024 року. Доказів, що спростовують позицію позивача, до суду не надано. Тому враховуючи положення статей 755, 756 ЦК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність достатніх правових підстав для розірвання вказаного правочину.

Висновки суду відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Щодо стягнення судових витрат, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги № б/н від 06.06.2024 року, акт прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги № б/н від 06.06.2024 року, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом Вишковським Є.Л. щодо виконання умов договору про надання правової допомоги № б/н від 06.06.2024 року. Отже, враховуючи, складність справи, принцип розумності та справедливості, та розмір частки задоволених позовних вимог позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Рішення суду ухвалено з дотриманням вимог чинного законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 368, ст.ст.374,375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина