Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №635/14517/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа №635/14517/24 Головуючий І-ї інстанції – Карасава І.О.

Провадження № 33/818/415/26 Суддя доповідач – Гєрцик Р.В.

Категорія: ч.5 ст.126 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Степного Г.В.

за участю особи, яка притягається

до адміністративної відповідальності ОСОБА_1

захисника Шкляра І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 15 березня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -

УСТАНОВИВ

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 15.12.2024 року о 11 год. 45 хв в смт Високий Харківської області по вул. Андрія Ощепкова, 48а водій ОСОБА_1 керував автомобілем Mazda 6, д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР. Правопорушення вчинене повторно протягом року.

Постановою судді Харківського районного суду Харківської області від 15 березня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу та стягнуто судовий збір.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді скасувати та винести нову постанову, якою провадження у справі закрити з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що він є військовослужбовцем на час розгляду справи та по теперішній час перебуває на службі в ЗСУ, у нього постійні перебої зі зв`язком. Постанову Харківського районного суду Харківської області від 15 березня 2025 року він отримав лише 10.11.2025 року та протягом 10 днів було подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що матеріали справи не містять відомостей того, що він керував автомобілем, оскільки з відеозапису вбачається, що автомобіль стоїть припаркований на узбіччі та не рухається. Зазначає, що його не було відсторонено від керування автомобілем .

Мотиви суду

Перевіряючи доводи, викладені ОСОБА_1 у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Так, під час вирішення питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінка особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), й інші доречні обставини.

Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які об`єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.

При цьому про поважність причин для поновлення строку апеляційного оскарження може свідчити наявність конкретних обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду зі скаргою протягом установленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду, виникли раптово, мали несподіваний характер і не могли бути контрольовані особою, яка звернулася з апеляційною скаргою.

Процесуальний строк є легітимним інструментом забезпечення правової визначеності, однак застосування надмірного формалізму може призвести до порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Невчасне отримання повного тексту судового рішення Європейський суд з прав людини визнає легітимною та об`єктивною причиною, яка може виправдовувати поновлення строку. Суд неодноразово зауважував, що надмірний формалізм і непоновлення строку оскарження через помилки суду є порушенням статті 6 Конвенції. Доступ до суду має бути реальним, а не формальним.

Таким чином, враховуючи, що копію оскаржуваного судового рішення ОСОБА_1 отримав пізніше, поза межами строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції вважає за можливе задовольнити його клопотання та поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Харківського районного суду Харківської області від 13.03.2025 року.

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника на підтримку доводів апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено,що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Диспозицією ч.5 ст.126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за повторне, протягом року, вчинення порушень, таких як: керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом; керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Так, судовим розглядом встановлено, що 15.12.2024 року о 11 год. 45 хв в смт Високий Харківської області по вул. Андрія Ощепкова, 48а водій ОСОБА_1 керував автомобілем Mazda 6, д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР. Правопорушення вчинене повторно протягом року.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 196982 від 15.12.2024 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, яким судом надано належної оцінки, а саме:

- оглянутими відомостями відеозаписів із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколах подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

-копією постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА №3508004 від 19.11.2024 року, відповідно до якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за ч.4 ст. 126 КУпАП у зв`язку з тим, що 19.11.2024 року о 12 год 04 хв ОСОБА_1 в м.Харків по вул. Холодногірська, 133 керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортним засобом;

- копією постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 04 червня 2024 року, яка була залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 23.09.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Переглядаючи доводи апелянта про те, що матеріали справи не містять доказів того, що він керував транспортним засобом, апеляційний суд вважає такі доводи необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Так, відповідно до відеозапису, долученого працівниками поліції до матеріалів справи вбачається, що автомобіль перебуває на блок-посту у смт.Високий Харківської області, ОСОБА_1 перебував за кермом автомобіля та інших пасажирів поряд з автомобілем не було. Крім того, на запитання працівників поліції ОСОБА_1 повідомляє, що він не проїжджав пост на ХТЗ, їхав в об`їзд.

З урахуванням відомостей відеозапису камер працівників поліції та особистих пояснень ОСОБА_1 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, доводи апеляційної скарги про те, він не керував транспортним засобом, не знаходять свого обґрунтованого підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Твердження апелянта про те, що його не було відсторонено від керування транспортним засобом, не знайшли свого підтвердження під час розгляду судом апеляційної інстанції, оскільки з відеозапису, долученого до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_1 було відсторонено від керування та наголошено, щоб він нікуди не їхав, з чим він погодився.

Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи, тобто відноситься до дискреційних повноважень. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Суд критично відноситься до доводів ОСОБА_1 про те, що він діяв в стані крайньої необхідності, так як бойове завдання за наказом командира, оскільки з відеозапису, долученого працівниками поліції до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_1 на місці події не зазначав, що діє у стані крайньої необхідності та не повідомляв працівників поліції про те, що повинен виконати наказ командира.

Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи у зв`язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.

Вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, віднесено до категорії правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Положення, якими регламентовано адміністративну відповідальність, застосовуються до ОСОБА_1 на загальних підставах.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, а саме, що останній внаслідок порушення вимог п. 2.1 «а» ПДР України, повторно протягом року керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, а тому оскаржуване судове рішення в цій частині є законним та мотивованим.

Статтею 23 КУпАП визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до положень ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладене відповідно до положень ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особами, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Перевіряючи доводи клопотання захисника про можливість призначення покарання без позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 25 КУпАП передбачено, що позбавлення права керування транспортними засобами можуть застосовуватися як основні, так і додаткові адміністративні стягнення.

За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з частиною 2 статті 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Зазначені обмеження законодавцем встановлені з урахуванням суспільної небезпеки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 126 КУпАП, яке відноситься до правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а тому пом`якшуючи обставини при накладенні адміністративного стягнення на правопорушника, апеляційним судом не враховуються.

Санкція ч.5 ст.126 КУпАП передбачає накладення на водіїв штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років, та не містить альтернатив до застосування адміністративного стягнення, тобто за своїх характером ця норма є імперативною.

Отже, штраф і позбавлення права керування транспортними засобами є обов`язковим видом стягнення при порушенні ч.5 ст.126 КУпАП, санкція даної статті не передбачає накладення штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.

Адміністративне стягнення на ОСОБА_1 накладено в межах санкції ч.5 ст.126 КУпАП.

Вказана санкція у частині позбавлення права керування транспортним засобом є безальтернативною, а тому можливість накладення на водія стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами цією нормою не передбачена.

Згідно із Порядком видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної статті і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ст. 23 КУпАП. У контексті питання, яке розглядається, особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як особами, які вчинили адміністративні правопорушення, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Таким чином, винуватість ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП підтверджується сукупністю досліджених доказів, які є логічними, послідовними та узгоджуються між собою.

Апеляційний суд визнає доводи апеляційної скарги такими, що мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, відповідає вимогам ст.23,33 КУпАП.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Харківського районного суду Харківської області від 15 березня 2025 року щодо ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 15 березня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик