Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №398/5630/21 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 398/5630/21

провадження № 22-ц/4809/974/26

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,

при секретарі – Зайченко В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Головного Управління Національної поліції в Кіровоградській області та Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2026 року (суддя Стручкова Л.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної Поліції в Кіровоградській області, Кіровоградської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури,-

встановив:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ГУНП в Кіровоградській області, Кіровоградської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури. Свої вимоги обґрунтував тим, що 28.05.2014 до ЄРДР було внесено відомості за №12014120070001072 та розпочато досудове розслідування за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311 КК України. Ухвалою слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області №398/3886/14-к від 26.06.2014 року слідчому було відмовлено у задоволенні клопотання про обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосовано домашній арешт строком на 2 місяці. Вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області №398/5735/14-к від 24.01.2017 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю події злочину. Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 03.05.2017 вказаний вирок залишений в силі. Постановою Верховного Суду від 01.03.2018 касаційна скарга заступника прокурора Кіровоградської області залишена без задоволення, а вирок Олександрійського міськрайонного суду змінено - ОСОБА_1 остаточно виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку, що обвинувачення ґрунтувалося на доказах, здобутих незаконним шляхом, встановлено їх невідповідність вимогам ст.ст.86, 87 КПК України.

Позивач зазначив, що в наслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності у нього погіршився стан здоров`я, з 2015 року діагностовано гіпертонічну хворобу 2-го ступеня, перебої в роботі серця та легень, головні болі, та загальне погіршення симптомів у 2016 році. Крім цього, наслідком незаконного притягнення до кримінальної відповідальної стало руйнування сім`ї позивача, що затверджено судовим рішенням від 26.06.2015 у справі № 398/1720/15-Ц, яким розірвано його шлюб. Він позбувся дружини, можливості жити в нормальній сім`ї, та нормального спілкування зі своїм сином, 2014 року народження. Дані обставини спричинили позивачу моральні страждання, викликані моральними переживаннями через те, що у віці 30 років він отримав досить тяжку хворобу, яка унеможливлює повноцінну працю та обмежує позивача в способах заробітку. Він вимушений вживати непередбачувані заходи для забезпечення свого нормального життя, виправдовуватися перед близькими і оточуючими в своїй невинуватості і як показує приклад дружини - часто не успішно, переживати постійні стреси через невизначеність подальшої долі - чи буде він більш-менш (з урахуванням розлучення, розголосу про притягнення до кримінальної відповідальності та стану здоров`я) нормально жити, чи його засудять до позбавлення волі. Без відповідної правової підстави більше 45 (сорока п`яти) повних місяців він перебував під кримінальним переслідуванням, був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки відносно нього було застосовано - домашній арешт. При цьому, судові рішення свідчать про безпідставність не тільки утримання під домашнім арештом, але й взагалі кримінального переслідування, внаслідок чого, позивач зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, втратив сім`ю, зазнав надзвичайного впливу, що призвів до глобальної зміни життєвого укладу та завдав йому значних моральних страждань. Вважає, що в даному випадку, сума достатня для відшкодування завданої йому моральної шкоди становить три мільйони гривень.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 441666,66 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне Управління Національної поліції в Кіровоградській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позову.

Кіровоградська обласна прокуратура також не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, в частині обрахунку моральної шкоди, подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що позивачем не надано додаткових доказів спричинення йому моральної шкоди, тому судом мало бути застосована мінімальна компенсація такої шкоди, а саме 381909 грн. (44 місяці 5 днів х 8647 грн.). На її думку суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди за час перебування під слідством та судом у збільшеному розмірі. При цьому, суд першої інстанції не обґрунтував і не навів відповідних розрахунків, доказів та мотивів, з яких виходив, в частині розміру |саме такого стягнення.

Державна казначейська служба України у відзиві на апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, зазначає, що сума визначена до стягнення у вигляді моральної шкоди, не відповідає принципам поміркованості та розумності. Розмір відшкодування моральної шкоди не підтверджується доказами, а вказана сума шкоди є необґрунтованою.

Представники Державної казначейської служби України, Головного Управління Національної поліції в Кіровоградській області, а також позивач і його представник в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Оскільки позивач та відповідачі по справі про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, які не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника прокуратури Кобилат Н.М., яка підтримала доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що слідчим відділенням Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області стосовно ОСОБА_1 проводилось досудове розслідування кримінального провадження №12014120070001072 від 28.05.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311 КК України.

Ухвалою слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області №398/3886/14-к від 26.06.2014 відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, починаючи з 26.06.2014 (том1 а.с.12-13).

За результатом проведення досудового розслідування обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 скеровано до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області для розгляду по суті.

Вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області №398/5735/14-к від 24.01.2017 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю події злочину (том1 а.с.14-20).

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 03.05.2017 апеляційну скаргу прокурора – залишено без задоволення, а зазначений виправдувальний вирок суду першої інстанції - без змін (том1 а.с.21-27).

Постановою колегії суддів Другої палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01.03.2018 вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24.01.2017 та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 03.05.2017 змінено в частині підстави виправдання - ОСОБА_1 вважати виправданим в зв`язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим (том1 а.с.28-31).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з тих підстав, що розмір відшкодування йому моральної шкоди не може бути меншим, ніж 381909,16 грн. ((8647 грн. : 30 днів х 5 днів) + 8647 грн. х 44 місяців). Водночас, вирішуючи питання про розмір коштів, який має бути достатнім для компенсації моральної шкоди позивачу, суд також врахував окремі душевні страждання яких він зазнав внаслідок перебування під цілодобовим домашнім арештом за недостатньо обґрунтованою підозрою та обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, оскільки у цей період ОСОБА_1 переживав сильне нервове напруження, що вплинуло на родинні стосунки та позбавило його нормального спілкування з близькими та рідними, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану відносин у необхідному обсязі.

Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Верховний Суд у постанові від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження №61-1132св22) зазначив, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.06.2022 в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) зазначила, що абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Верховний Суд в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18) зробив висновок, що по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі в тому числі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування (постанова Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-2203цс15).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.11.2021 у справі № 346/5428/17 зазначено, що: «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03.03.2021 у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 у справі № 461/6351/23 зазначив, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування необхідно виходити із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.

Матеріалами справи підтверджується, що слідчим відділенням Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області стосовно ОСОБА_1 проводилось досудове розслідування кримінального провадження №12014120070001072 від 28.05.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311 КК України. Під час проведення досудового розслідування ОСОБА_1 2 місяці перебував під цілодобовим домашнім арештом, та в цілому зазнав кримінального переслідування до 01.03.2018, тобто до ухвалення щодо нього Постанови Верховним Судом. Отже позивач був під кримінальним переслідуванням 44 місяці та 5 днів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин місцевий суд обґрунтовано врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України), зокрема Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.03.2020 у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 61-12026св19); Постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18); Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.09.2021 у справі № 295/13971/20 (провадження №61-10849св21); висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.04.2019 у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19); правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18), та прийшов до правильного висновку, що розмір відшкодування позивачц моральної шкоди не може бути меншим, ніж 381909,16 грн. ((8647 грн. : 30 днів х 5 днів) + 8647 грн. х 44 місяців).

З огляду на те, що ОСОБА_1 виправдано у зв`язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, а виправдувальний вирок набрав законної сили, суд вважає, що наявні передбачені законом підстави для відшкодування йому моральної шкоди за рахунок держави.

При визначенні її розміру суд першої інстанції обґрунтовано врахував тривалість перебування позивача під слідством та судом, його душевні страждання внаслідок перебування під цілодобовим домашнім арештом за відсутності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, що підтверджено остаточним судовим рішенням, тажкість обвинувачення, а саме у вчиненні особливо тяжкого злочину. Також належним чином враховано їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, оскільки беззаперечно у цей період ОСОБА_1 переживав сильне нервове напруження пов`язане з кримінальним переслідуванням, що вплинуло на родинні стосунки та позбавило його нормального спілкування з близькими та рідними, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, відносин у необхідному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За таких обставин, визначений судом розмір відшкодування в розмірі 441666,66 грн. є належним чином обґрунтованим, відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості, а підстав для його зменшення чи відмови у відшкодуванні моральної шкоди, колегія суддів не вбачає.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позову частково. При цьому колегія суддів погоджується з розміром морального відшкодування, визначеного судом першої інстанції, як таким, що відповідає ступеню моральних страждань позивача.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Доводи апеляційних скарг в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2026 року, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційний суд залишає апеляційні скарги без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін, розподіл судових витрат у зв`язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційні скарги Головного Управління Національної поліції в Кіровоградській області та Кіровоградської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2026 року.

Судді:

О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич