Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №185/8184/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7175/26 Справа № 185/8184/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, (суддя першої інстанції Бабій С.О.),

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_2 , через свого представника Повалій О.В. звернувся до суду з позовом до ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 245 000 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я 130 000 грн.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1300 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодилась представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Дилдіна Н.В. та подала апеляційну скаргу, вважає його необґрунтованим та незаконним.

Мотивує скаргу тим, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували встановлені судом обмеження звичного способу життя позивача, а також доказів зміни його психологічного стану, психологічного дискомфорту та порушення душевної рівноваги. На думку відповідача, суд першої інстанції не зазначив, які саме показники моральної шкоди встановлені та на підставі яких доказів.

Крім того, відповідач посилається на те, що сам факт роботи у шкідливих умовах та втрати професійної працездатності не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди у визначеному судом розмірі, оскільки частина наслідків ушкодження здоров`я компенсується за рахунок страхових виплат, медичної та соціальної допомоги.

Також у скарзі зазначено про відсутність доказів порушення відповідачем вимог законодавства про охорону праці, вини його посадових осіб та причинного зв`язку між діями підприємства і виникненням у позивача професійного захворювання.

Окремо апелянт посилається на обставини нещасного випадку 26 червня 2013 року. Згідно з актом Н-1 причиною його настання було невиконання вимог інструкції з охорони праці, а серед осіб, які допустили відповідні порушення, зазначено самого позивача. У зв`язку з цим відповідач вважає, що при визначенні розміру моральної шкоди необхідно врахувати порушення позивачем трудової та виробничої дисципліни.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач був обізнаний про шкідливі та небезпечні умови праці, проходив періодичні медичні огляди, однак продовжував працювати у таких умовах та не звертався щодо переведення на іншу роботу.

Апелянт також посилається на відсутність доказів виконання позивачем індивідуальної програми реабілітації, вважаючи, що без таких відомостей неможливо достовірно встановити фактичні обмеження його життєдіяльності та ступінь моральних страждань

Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Дилдіна Н.В. просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню до 50 000 грн..

Від представника позивача на апеляційну скаргу надійшов відзив в якому зазначено, що заподіяна позивачу моральна шкода полягає у тому, що внаслідок хронічного професійного захворювання та травми порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання.

З моменту отримання хронічного професійного захворювання та травми, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок хронічного професійного захворювання та травми, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.

Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.

Учасники справи були повідомленні належним чином про час та місце розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час працював у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи.

Позивачем надано суду акт розслідування хронічного професійного захворювання з якого вбачається, що йому було встановлено діагноз професійних хронічних захворювань, які були викликані наявністю шкідливих умов праці. Також з акта вбачається, що особи, які порушили законодавство про охорону праці не встановлені, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників ділянок.

Також на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок, що підтверджується актом №10 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом форми Н-1 від 02 липня 2013 року та актом проведення розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 02 липня 2013 року. П.6 акту №10 встановлює обставини, за яких стався нещасний випадок з позивачем, а саме: 26.06.2013 року у першу зміну в. о. начальника дільниці видобутку вугілля №2 ОСОБА_3 був виданий наряд ланці працівників на обслуговування механізмів, доставку матеріалів, омивання виробок, кріплення сполучень 921 лави бортовим та збірним штреками згідно технології та інші роботи з підготовки виробництва на 921 виїмковій дільниці. Інструктаж з дотримання заходів безпеки при виконанні робіт провів гірничий майстер ОСОБА_4 . МГВМ ОСОБА_2 отримав наряд на виконання робіт з технічного обслуговування комбайну КА-200.

На початку зміни, прибувши на заїзд 921 збірного штреку, МГВМ ОСОБА_2 пішки направився на своє робоче місце у напрямку 921 лави. Під час пересування по ходовому відділенню 921 збірного штреку, на ПК 24 МГВМ ОСОБА_2 посковзнувся на мокрій стрічці конвеєра 1Л80, що була розтягнута по ходовому відділенню, та впав вдарившись спиною о ґрунт виробки, травмуючись при цьому. Свідком нещасного випадку був ГО3 дільниці №2 ОСОБА_5 , який йшов попереду постраждалого, та почувши шум падіння ОСОБА_2 , підійшов до нього, щоб допомогти йому піднятися. Після того, як ОСОБА_2 став на ноги, він самостійно повернувся на заїзд 921 збірного штреку, звідти людським вагоном разом з робітниками 4 зміни від 25.06.2013 р. дільниці №2 ОСОБА_2 був доставлений в приствольний двір гор. 370 м. де звернувся до підземного медичного пункту шахти. Після цього ОСОБА_2 був доставлений до медичного пункту шахти на поверхні, де йому надали першу допомогу звідти машиною PПГ ОСОБА_2 був доставлений до Павлоградської міської лікарні №4. Згідно п.6 акту форми Н-5, висновком комісії встановлено, що нещасний випадок вважається пов`язаним з виробництвом.

У зв`язку із заподіянням шкоди здоров`ю позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією за результатами якого 08.06.2021 року встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі – 65%, з яких 30% - антракосилікоз, 15% - дефартрози, 5% - нейросенсорна приглуховатість, 15 % - по травмі згідна акту №10 та встановлено третю групу інвалідності . Зазначені обставини підтверджуються відповідною випискою з акта освідування про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, яка міститься в матеріалах справи. Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 5% - 04.11.2013 року по трудовому каліцтву згідна акту №10, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

За таких обставин, суд вважає розумним та справедливим стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 130 000 грн , а в іншій частині відмовити.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно ст. 4 Закону України Про охорону праці, державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно зі ст. 6 Закону України Про охорону праці умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).

За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, судом встановлено що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.

Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).

Відповідно до ч.1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

У справі встановлено, що позивачем на підтвердження обставин ушкодження здоров`я на виробництві надано акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, з якого вбачається, що йому встановлено діагноз професійних хронічних захворювань, виникнення яких пов`язано з тривалим впливом шкідливих виробничих факторів. При цьому в акті зазначено, що осіб, які порушили законодавство про охорону праці, не встановлено у зв`язку з тривалим часом роботи позивача в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів і керівників дільниць.

Також матеріалами справи підтверджується, що 26 червня 2013 року з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом № 10 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, форми Н-1 від 02 липня 2013 року та актом проведення розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 02 липня 2013 року.

Як убачається з пункту 6 акта № 10, 26 червня 2013 року у першу зміну в. о. начальника дільниці з видобутку вугілля № 2 ОСОБА_3 було видано наряд ланці працівників на обслуговування механізмів, доставку матеріалів, омивання виробок, кріплення сполучень 921 лави бортовим та збірним штреками згідно з технологією та виконання інших робіт з підготовки виробництва на 921 виїмковій дільниці. Інструктаж з дотримання заходів безпеки при виконанні робіт провів гірничий майстер ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 отримав наряд на виконання робіт з технічного обслуговування комбайна КА-200.

На початку зміни, прибувши на заїзд 921 збірного штреку, ОСОБА_2 пішки направився до свого робочого місця у напрямку 921 лави. Під час пересування по ходовому відділенню 921 збірного штреку на ПК 24 він посковзнувся на мокрій стрічці конвеєра 1Л80, яка була розтягнута по ходовому відділенню, та впав, вдарившись спиною об ґрунт виробки, внаслідок чого травмувався. Свідком нещасного випадку був працівник дільниці № 2 ОСОБА_5 , який ішов попереду позивача та, почувши шум падіння, підійшов до нього і допоміг піднятися.

Після цього ОСОБА_2 самостійно повернувся на заїзд 921 збірного штреку, звідки людським вагоном був доставлений у приствольний двір горизонту 370 м, де звернувся до підземного медичного пункту шахти. Надалі його було доставлено до медичного пункту шахти на поверхні, де надано першу допомогу, після чого автомобілем РПГ доставлено до Павлоградської міської лікарні № 4. Згідно з пунктом 6 акта форми Н-5, за висновком комісії цей нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом.

У зв`язку із заподіянням шкоди здоров`ю позивач проходив огляд медико-соціальною експертною комісією. За результатами огляду 08 червня 2021 року йому встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 65 %, з яких: 30 % — у зв`язку з антракосилікозом, 15 % — у зв`язку з деформуючими артрозами, 5 % — у зв`язку з нейросенсорною приглухуватістю та 15 % — у зв`язку з наслідками травми за актом № 10, а також встановлено третю групу інвалідності. Зазначені обставини підтверджуються відповідною випискою з акта огляду про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, яка міститься в матеріалах справи.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що первинно 04 листопада 2013 року позивачу було встановлено 5 % втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом за актом № 10.

Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу 3 групи інвалідності, характер нещасного випадку, що стався з позивачем, та їх наслідки для здоров`я останнього, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Отже, встановивши, що позивач працював на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Внаслідок професійних захворювань та нещасного випадку, що стався з позивачем на виробництві відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 65% із встановленням 3 групи інвалідності. Враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд обґрунтовано стягнув із відповідача моральну шкоду у розмірі 130 000 грн.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, об`єктивно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши обставини отримання позивачем виробничої травми під час виконання ним робіт на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», а також наслідки професійних захворювань та виробничих травм, які у сукупності призвели до втрати 65 % професійної працездатності та необхідності тривалого лікування, дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, у розмірі 130 000 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк