Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №208/14322/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6560/26 Справа № 208/14322/25 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 02 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення моральної шкоди, (суддя першої інстанції Похваліта С.М.),

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Мотуз О.В. звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 245 000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Кам`янського від 02 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я 120 000 грн.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь держави судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодились учасники справи, та подали апеляційні скарги, в яких наголошують на тому, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи.

Апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 120 000 грн, не в повній мірі врахував тяжкість професійного захворювання, встановлення 65 % втрати професійної працездатності та третьої групи інвалідності, характер і тривалість фізичних та душевних страждань, а також істотність вимушених змін у житті позивача. На думку апелянта, визначений судом розмір відшкодування є недостатнім та не відповідає засадам розумності і справедливості.

Крім того, позивач не погоджується з утриманням податків із присудженої суми моральної шкоди, посилаючись на те, що відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, не підлягає оподаткуванню.

Апеляційна скарга ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував усі обставини, які мають значення для визначення розміру моральної шкоди, зокрема наявність у позивача супутніх захворювань, тривалий стаж роботи у шкідливих умовах на інших підприємствах та відносно нетривалий період роботи саме у відповідача. Також апелянт посилається на те, що позивач не повідомляв роботодавця про погіршення стану здоров`я та продовжував працювати у шкідливих умовах. На думку відповідача, визначений судом розмір моральної шкоди у сумі 120 000 грн. є завищеним та не відповідає принципам розумності, справедливості і співмірності.

Представник позивача - Мотуз О.В., просив рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 02 квітня 2026 року змінити, збільшивши розмір моральної шкоди до 245 000 грн.

Представник відповідача – Савельєва Т.Ж., просила рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 02 квітня 2026 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди до 35 000 грн.

Відзивів на апеляційні скарги не надходило.

Учасники справи були повідомленні належним чином про час та місце розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно до трудової книжки ОСОБА_1 протягом тривалого часу, а саме з 15 серпня 2011 року по 28 травня 2024 року працював на різних посадах, у різних структурних підрозділах Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське». 28 травня 2024 року позивача було звільнено, що підтверджується трудовою книжкою.

За час роботи на підприємстві відповідача позивач набув хронічних професійних захворювань.

Так, п. 7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 16 червня 2025 року (копія додається), затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, встановлено наявність у позивача професійних захворювання: пневмоконіоз (t/q, 2/2), ЛН І-ІІ ст.; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким степенем зниження слуху (ІІ ст.); хронічна радикулопатія L5 ліворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико- динамічними порушеннями, м`язово-тонічним і больовим синдромами.

П. 17 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрація пилу, переважно фіброгенної дії, генерацію підвищених шуму під час роботи технологічного устаткування при недостатній ефективності засобів пилопридушення та засобів боротьби з шумом; неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт в складних гірничо- геологічних умовах), у зв`язку з виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (обмивання гірничих виробок проводилось з порушенням планових термінів через недостатню забезпеченість пилозмочуючими добавками) С.В. Зубченко виконував роботи в умовах впливу пилу переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала гранично допустиму, виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, а також в умовах значних фізичних навантажень, вимушеної робочої пози та вимушених нахилів корпусу, що перевищували допустимі параметри.

Згідно п. 18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: робота С.В. Зубченка протягом тривалого часу в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, параметри яких перевищували нормативні показники, а саме: - пил переважно фіброгенної дії, викопне вугілля й вуглепородний пил з вмістом вільного діоксиду кремнію до 5%: максимальна разова концентрація пилу в повітрі робочої зони склала 74,3-91,2 мг/м3 при ГДК – 10 мг/м3, тривалість дії впродовж зміни – 83,0-91,1%. Виробничий шум: еквівалентний рівень виробничого шуму складав – 90,0-91,0 дБА при гранично допустимому рівні – 80 дБА.

Важкість праці, робоча поза: зовнішнє фізичне динамічне навантаження, виражене в одиницях механічної роботи за зміну (Вт): при загальному навантаженні – за участю м`язів рук, тулуба і ніг – 44,4-97,9 Вт при нормативному значенні – до 90 Вт; з переважною участю м`язів рук та плечового суглобу – 64,4 Вт при нормативному значенні – до 45 Вт; перебування у вимушеній робочій позі – 62-92% часу зміни при допустимому значенні – до 10% часу зміни.

Згідно п.16 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 53/25/985/В від 24 вересня 2025 року (копія додається) позивачу встановлено втрату працездатності на рівні 65% (радикулопатія 30%, 25% пневмоканіоз, 10% приглухуватість) та третю групу інвалідності.

Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений проходити лікування, що підтверджується випискою № 52 із медичної карти стаціонарного хворого та медичним висновком від 22 травня 2025 року № 20/120.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 120 000,00 гривень.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-рп/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем надано акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 16 червня 2025 року, яким встановлено наявність у нього професійних захворювань: пневмоконіозу, хронічної двобічної сенсоневральної приглухуватості та хронічної радикулопатії L5 ліворуч.

Зі змісту зазначеного акта вбачається, що професійні захворювання виникли внаслідок тривалої роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, а саме підвищених концентрацій пилу переважно фіброгенної дії, виробничого шуму, значних фізичних навантажень, вимушеної робочої пози та вимушених нахилів корпусу, показники яких перевищували нормативні значення.

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 53/25/985/В від 24 вересня 2025 року позивачу встановлено 65 % втрати професійної працездатності, з яких 30 % — у зв`язку з радикулопатією, 25 % — у зв`язку з пневмоконіозом, 10 % — у зв`язку з приглухуватістю, а також встановлено третю групу інвалідності.

Наявність у позивача скарг на стан здоров`я та необхідність проходження лікування підтверджується випискою № 52 із медичної карти стаціонарного хворого та медичним висновком від 22 травня 2025 року № 20/120.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те що, позивачем не доведені обставини отримання моральної шкоди, а саме не надано документи на підтвердження стійкої втрати працездатності, також що не було надано жодного медичного висновку експерта щодо змін його психологічного стану та виникнення в нього психологічного дискомфорту та порушення душевної рівноваги.

Зазначені доводи спростовуються матеріалами справи, якими підтверджено факт ушкодження здоров`я позивача внаслідок професійних захворювань, встановлення йому 65 % втрати професійної працездатності та третьої групи інвалідності. Характер професійних захворювань, тривалість їх перебігу, необхідність лікування та встановлена значна втрата професійної працездатності об`єктивно свідчать про наявність у позивача фізичних і моральних страждань та вимушених змін у його звичному способі життя. Крім того, позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями за роки трудової діяльності у відповідача.

Внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивачу встановлено 3 групу інвалідності та втрачено 65% професійної працездатності, що свідчить про істотність негативних наслідків професійних захворювань для стану здоров`я та життєдіяльності позивача.

Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 65% працездатності, встановлення 3 групи інвалідності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000 грн.

Ушкодження здоров`я, яких зазнав позивач під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, постійна необхідність в проходженні низки лікувальних заходів, втрата 65% професійної працездатності, встановлення йому третьої групи інвалідності призводять до фізичного болю та моральних страждань.

Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано, є безпідставними.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та актом форми П-4, позивачу встановлено ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.

Доводи скаржника про те, що відповідачем в повному обсязі виконані обов`язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.

Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров`я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної та фізичної шкоди, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу, була заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичайне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про необхідність зазначення у судовому рішенні про стягнення моральної шкоди без утримання податків та інших обов`язкових платежів, колегія суддів зазначає, що обов`язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв`язку з виконанням судового рішення про стягнення коштів, судом не встановлюються. Визначення у резолютивній частині судового рішення порядку його виконання шляхом зазначення про стягнення присудженої суми без утримання податків та інших обов`язкових платежів є необґрунтованим. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зміни визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.

Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 02 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк