Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №199/15125/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6594/26 Справа № 199/15125/25 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа – Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа – Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2019 року у справі № 199/8196/19 з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дитини ОСОБА_4 , 2018 року народження, у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку. Станом на 01 травня 2025 року за виконавчим провадженням № 64158051 у позивача виникла заборгованість за період з 01 жовтня 2019 року по 01 травня 2025 року в сумі 103 314,85 грн. Водночас відносно ОСОБА_1 перебуває на виконанні виконавче провадження № 54958192 про стягнення аліментів на користь ОСОБА_5 на утримання дитини ОСОБА_6 , 2015 року народження, розмір яких рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2020 року у справі № 203/97/20 змінено на 1/6 частину заробітку. Станом на 01 травня 2025 року за цим провадженням утворилася заборгованість за період з 01 жовтня 2019 року по 01 травня 2025 року в сумі 111 160,77 грн. Загальна сума заборгованості зі сплати аліментів на двох дітей становить 214 475,62 грн. Позивач зазначає, що є особою з інвалідністю II групи, страждає на тяжке захворювання, а його пенсійних виплат недостатньо для погашення цього боргу, у зв`язку з чим просив звільнити його від сплати заборгованості за аліментами.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з його недоведеністю та безпідставністю.

В апеляційній скарзі представник скаржника, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно дослідив правові підстави для звільнення особи з інвалідністю II групи від заборгованості зі сплати аліментів. Представник апелянта зазначає, що суд не врахував обмежену працездатність позивача, стан його здоров`я, відсутність стабільного доходу та необхідність забезпечення його власного мінімального рівня існування. На думку представника скаржника, суд дійшов помилкового висновку, що наявні у позивача захворювання не є підставою для звільнення від боргу, та проігнорував об`єктивну непосильність суми заборгованості й фактичну неможливість виконання аліментних зобов`язань у повному обсязі, починаючи з 2019 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_7 просив залишити її без задоволення через безпідставність, а рішення суду першої інстанції — без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Відзив мотивований тим, що позивач не надав доказів тяжкої хвороби чи витрат на лікування (медична допомога надавалась безоплатно). Крім того, наявність у нього робочої групи інвалідності та нерухомого майна спростовує неплатоспроможність.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16 березня 2026 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що має проблеми зі здоров`ям та ІІ групу інвалідності.

На примусовому виконанні Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 64158051 з виконання виконавчого листа Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2020 року у справі № 199/8196/19.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2019 року у справі № 199/8196/19, яке набрало законної сили 19 червня 2020 року, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 та стягнуто з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання дитини — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04 жовтня 2019 року і до повноліття дитини.

ОСОБА_1 судове рішення про стягнення аліментів належним чином не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість.

У мотивувальній частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2019 року у справі № 199/8196/19 зазначено, що при визначенні розміру аліментів суд також враховує, що відповідач є особою з другою групою інвалідності загального захворювання, що підтверджується копією пенсійного посвідчення.

Тобто стан здоров`я ОСОБА_1 , зокрема, наявність у нього встановленої 2 групи інвалідності, було враховано судом під час визначення розміру аліментів у справі № 199/8196/19. Тобто інвалідність позивачу встановлена ще до виникнення заборгованості за аліментами.

Крім того, у провадженні державного виконавця Григорішена Б.С. відносно ОСОБА_1 перебуває відкрите виконавче провадження з виконання виконавчого листа Деснянського районного суду міста Чернігова від 22 серпня 2017 року № 750/3493/17, виданого на підставі рішення цього ж суду від 16 серпня 2017 року. Зазначеним рішенням частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 та стягнуто з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу). Надалі цей розмір було змінено рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2020 року у справі № 203/97/20 на 1/6 частину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 квітня 2017 року і до повноліття дитини.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із недоведеності позивачем наявності поважних причин для звільнення від сплати заборгованості за аліментами в розумінні статті 197 СК України, оскільки ОСОБА_1 не надано належних доказів його повної неплатоспроможності, тривалої непрацездатності чи потреби в постійному сторонньому догляді, тоді як наявна у нього II група інвалідності вже була врахована під час визначення розміру аліментів у 2019 році, а матеріали справи підтверджують покращення стану його здоров`я після виконання рекомендацій МСЕК та проведення успішних операцій з ендопротезування обох суглобів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. 8 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

З аналізу даної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

Таким чином, за наявності вищевказаних обставин, що мають істотне значення платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Аналогічне роз`яснення міститься у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», де вказано, що суд за передбачених статтею 197 СК України умов може повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості.

Вказана правова норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд за своїм внутрішнім переконанням. Таке звільнення (повне або часткове) можливе лише за позовом платника аліментів та за умови беззаперечного доведення ним існування обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами 1-3 статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно зі ст. ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини (ч. 1. ст. 179 СК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18) Верховний Суд зазначив, що аліменти — це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

У ч. 1 ст. 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

Відповідно до ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь-які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів.

Вирішуючи спір у справі про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення ОСОБА_1 . II групи інвалідності та погіршення його матеріального становища відбулися у 2019 році. Ці обставини вже були предметом дослідження й у повному обсязі враховувалися судами як під час визначення первісного розміру аліментів, так і при його подальшому зменшенні Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у 2020 році. Відтак зазначені факти не є новими чи поважними в розумінні статті 197 СК України та не можуть слугувати правовою підставою для звільнення від сплати заборгованості.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і законно відмовив у задоволенні позову, з чим повністю погоджується колегія суддів, оскільки таке рішення ґрунтується на всебічному дослідженні матеріалів справи та правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апелянта щодо неповного дослідження судом першої інстанції правових підстав для звільнення особи з інвалідністю II групи від заборгованості зі сплати аліментів, обмеження його працездатності, відсутності стабільного доходу та «об`єктивної непосильності» суми боргу з огляду на таке.

Представник апелянта не надала суду жодних доказів наявності у позивача тяжкої хвороби, а факт її відсутності є доведеним у розумінні ч. 1 ст. 82 ЦПК України, оскільки у судових засіданнях під час розгляду справи вона наявність такої хвороби прямо заперечувала.

Наявність інвалідності за загальним захворюванням, за якою особа залишається працездатною, не є належним доказом захворювання на тяжку хворобу та самостійною підставою для звільнення від сплати заборгованості в розумінні ч. 2 ст. 197 СК України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 592/2683/17. Інвалідність була встановлена позивачу ще до виникнення спірної заборгованості.

Встановлення позивачу II групи інвалідності та погіршення його матеріального становища відбулися у 2019 році. Ці обставини вже були предметом дослідження й у повному обсязі враховані судами як під час визначення первісного розміру аліментів у справі № 199/8196/19), так і при їх подальшому зменшенні Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у 2020 році у справі № 203/97/20 з 1/3 до 1/6 частини заробітку. Відтак зазначені факти не є новими чи поважними в розумінні статті 197 СК України та не можуть повторно слугувати правовою підставою для звільнення від сплати заборгованості.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААБ № 619692 від 17 лютого 2020 року, позивач є працездатним і може виконувати легку працю. Визначені цією ж довідкою рекомендації щодо відновлення працездатності (тотальне ендопротезування) позивач успішно виконав за кордоном, пройшовши протягом 2022–2023 років у Норвегії дві операції з повного ендопротезування обох кульшових суглобів, що свідчить про покращення стану його здоров`я. Належних доказів потреби у постійному сторонньому догляді, зокрема рішення за формою наказу МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067 (щодо оцінювання повсякденного функціонування особи), суду не надано.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У силу ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповною мірою встановив дійсні обставини справи та безпідставно відмовив у позові, колегія суддів не бере до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Посилання представника скаржника в апеляційній скарзі на безпідставну відмову в задоволенні позову колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, та мають на меті задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та належним чином дослідив і оцінив подані сторонами докази, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином застосував норми матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги обґрунтованості висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду — без змін.

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. cт. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида