Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №337/817/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8864/26 Справа № 337/817/26 Суддя у 1-й інстанції - Салькова В. С. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 28 травня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позов мотивовано тим, що вони з 23 березня 2025 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого спільних дітей не мають. Через розлад стосунків, втрату взаєморозуміння та взаємоповаги стосунки фактично припинені. Шлюбних відносин не підтримують, разом не проживають з вересня 2025 року, спільного господарства не ведуть, спільного майна, що підлягає поділу, не набували. Подальше існування шлюбу вважає недоцільним та просить суд розірвати шлюб.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 28 травня 2026 року позов задоволено та ухвалено: шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25 березня 2025 року у Олександрівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №311, – розірвати. Після розірвання шлюбу позивачеві відновити дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».

Рішення суду мотивовано тим, що оцінивши обставини справи і наявні докази, суд першої інстанції вважав, що шлюб між сторонами слід розірвати, оскільки вони створити міцної сім`ї за час спільного проживання не змогли, наразі шлюб фактично розпався, подружні стосунки припинилися, подальше спільне життя подружжя i збереження шлюбу суперечитиме їхнім інтересам.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сторони після ухвалення рішення судом першої інстанції повністю помирилися та розірвання шлюбу в даний час суперечить їх спільним інтересам та волі, а тому рішення суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 28 травня 2026 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Так, судом встановлено, що 25 березня 2025 року у Олександрівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) між сторонами зареєстровано шлюб, актовий запис №311.

Від даного шлюбу сторони дітей не мають.

Згідно з наданими суду заявами розірвання шлюбу є спільним рішенням подружжя.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оцінивши обставини справи і наявні докази, суд вважає, що шлюб між сторонами слід розірвати, оскільки вони створити міцної сім`ї за час спільного проживання не змогли, наразі шлюб фактично розпався, подружні стосунки припинилися, подальше спільне життя подружжя i збереження шлюбу суперечитиме їхнім інтересам.

Колегія суддів погоджується, з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України при розірванні шлюбу за позовом одного з подружжя суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” від 21 грудня 2007 року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

На момент розгляду справи судом першої інстанції позивач підтримував заявлені позовні вимоги про розірвання шлюбу, наполягав на припиненні шлюбних відносин та зазначав про неможливість подальшого спільного життя подружжя.

Відповідач подав до суду першої інстанції заяву, в якій погодився з позовною заявою із вимогою про розірвання шлюбу.

Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, встановив фактичні взаємини подружжя, причини звернення до суду та дійшов висновку про неможливість збереження шлюбу, у зв`язку з чим ухвалив рішення про його розірвання.

Посилання апелянта на те, що після ухвалення рішення судом першої інстанції сторони примирилися та мають намір зберегти шлюб, стосуються обставин, які виникли після ухвалення оскаржуваного рішення, а тому самі по собі не свідчать про його незаконність чи необґрунтованість на момент ухвалення.

При цьому апеляційний суд відповідно до статті 367 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходячи з обставин, що мали значення для вирішення спору судом першої інстанції.

Зміна позивачем свого ставлення до питання розірвання шлюбу після ухвалення рішення не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин та не свідчить про неправильність висновку суду про наявність на час розгляду справи підстав для розірвання шлюбу.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, з дотриманням вимог статей 89, 263, 264 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 28 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2026 року

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида