Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №636/10649/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/10649/25 Провадження№ 2/636/1140/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого судді Гніздилова Ю.М, за участю секретаря судового засідання Селевко Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок вчиненого кримінального правопорушення були порушені його права та законні інтереси, у зв`язку з чим він зазнав як матеріальних втрат, так і моральних та душевних страждань.

Позивач зазначає, що внаслідок зазначених обставин був змушений докладати додаткових зусиль для відновлення порушених прав, зазнав психологічних переживань, емоційного напруження, погіршення звичного способу життя, а також інших негативних наслідків немайнового характеру.

Крім того, позивач просить відшкодувати матеріальну шкоду посилаючись на понесені ним витрати та матеріальні втрати.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надавши до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив справу розглянути за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач повторно в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи повідомлялася своєчасно і належним чином, неодноразово надавав заяви, в яких просив відкласти розгляд справи, бо приймає участь в бойових діях, в своєму відзиві просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

У провадженні Чугуївського міського суду Харківської області перебувало кримінальне провадження № 12020220440000765 від 25.06.2020 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 185 КК України.

Згідно з обвинувальним актом, у тому числі з уточненнями зміненого обвинувачення, ОСОБА_3 обвинувачувалась у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 30 вересня 2025 року кримінальне провадження було закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

При цьому закриття кримінального провадження не вирішило питання про повне відшкодування завданої позивачу шкоди, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідачкою було заволоділо належними йому ювелірними виробами із золота, а саме золотим браслетом 585 проби загальною вагою 5,94 г, каблучками із золота 585 та 583 проб, ланцюжком із золота 500 проби та ладанкою із золота 585 проби.

Разом із тим, відповідно до висновку судово-товарознавчої експертизи від 07 жовтня 2020 року № 3469/20, вартість виробів, які були предметом дослідження, станом на 25 червня 2020 року визначена у розмірі 16 577,11 грн.

Відповідачка частково відшкодувала завдану матеріальну шкоду у розмірі 16 577,11 грн, у зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідачки залишок матеріальної шкоди у розмірі 83 422,89 грн.

Крім матеріальної шкоди, позивач просить стягнути з відповідачки моральну шкоду, яку визначає у розмірі 100 000 грн.

В обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач посилається на те, що втрата належних йому речей спричинила душевні переживання, оскільки вони мали для нього не лише матеріальну, а й особисту цінність, були пов`язані зі спогадами про близьких людей та значними подіями його життя.

Позивач також зазначає, що необхідність звернення до поліції, участі у слідчих діях, очікування результатів експертизи та судового розгляду протягом тривалого часу призвели до нервового напруження, зміни звичного способу життя та необхідності витрачати додатковий час і зусилля для захисту своїх прав.

Позивач вважає, що пережиті ним моральні страждання є істотними, а тому просить визначити розмір їх грошової компенсації у сумі 100 000 грн.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, а також у інших негативних наслідках немайнового характеру.

При цьому моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди та не пов`язана з розміром такого відшкодування.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Отже, загальними підставами цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, а також вина особи, яка завдала шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Разом із тим при вирішенні цього спору суд враховує встановлені матеріалами справи обставини кримінального провадження, у якому позивач мав статус потерпілого, а відповідачка була особою, щодо якої здійснювалося кримінальне переслідування.

Сам по собі факт закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності не є тотожним встановленню відсутності події кримінального правопорушення або встановленню невчинення відповідних дій відповідачкою.

Разом із тим суд при вирішенні цивільної справи оцінює докази самостійно, виходячи з предмета доказування у цій справі.

Судом встановлено, що предметом посягання були належні позивачу ювелірні вироби із золота.

Разом із тим визначальним для вирішення вимоги про відшкодування майнової шкоди є питання про її реальний та доведений розмір.

Позивач визначив матеріальну шкоду у розмірі 100 000 грн, а до стягнення просить 83 422,89 грн, посилаючись на те, що 16 577,11 грн відповідачкою вже відшкодовано.

Однак судом враховується висновок судово-товарознавчої експертизи від 07 жовтня 2020 року № 3469/20, відповідно до якого станом на 25 червня 2020 року вартість досліджених виробів визначена у розмірі 16 577,11 грн.

Таким чином, саме зазначена сума є тією вартістю майна, яка отримала належне документальне підтвердження у матеріалах справи.

Водночас позивач сам зазначає, що відповідачка вже відшкодувала йому вказану суму у розмірі 16 577,11 грн.

Отже, документально підтверджена вартість викраденого майна вже компенсована відповідачкою.

Доказів того, що дійсна вартість втраченого майна становила саме 100 000 грн, позивачем суду не надано.

Посилання позивача на власний розрахунок вартості ювелірних виробів саме по собі не може бути підставою для стягнення зазначеної суми, оскільки такий розрахунок не є доказом фактичної вартості майна та не спростовує висновку проведеної у кримінальному провадженні судово-товарознавчої експертизи.

При цьому відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Цивільне судочинство не передбачає можливості стягнення майнової шкоди, розмір якої ґрунтується лише на припущеннях.

Оскільки встановлена доказами вартість втраченого майна становить 16 577,11 грн, а зазначена сума вже відшкодована відповідачкою, підстав для повторного стягнення цієї суми або додаткового стягнення 83 422,89 грн суд не вбачає.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги про стягнення 83 422,89 грн матеріальної шкоди слід відмовити.

Вирішуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з того, що її наявність та розмір не можуть визначатися виключно шляхом арифметичного розрахунку.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При вирішенні питання про її відшкодування підлягають з`ясуванню характер правопорушення, глибина та тривалість страждань, характер немайнових втрат та інші обставини, що мають істотне значення.

Стаття 23 ЦК України прямо передбачає, що при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, інші істотні обставини, а також вимоги розумності та справедливості.

У цій справі суд бере до уваги, що позивач зазнав не лише майнової втрати.

Для нього викрадені ювелірні вироби мали особисте значення, були пов`язані зі спогадами про близьких та важливі події його життя.

Втрата таких речей об`єктивно могла спричинити у позивача душевні переживання, які не можуть бути зведені виключно до їхньої грошової вартості.

Крім того, позивач протягом тривалого часу був змушений брати участь у процедурах, пов`язаних із розслідуванням кримінального правопорушення, очікувати результатів проведення експертизи та судового розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що кримінальне провадження тривало з 2020 року та було закрито лише ухвалою суду від 30 вересня 2025 року у зв`язку із закінченням строків давності.

Тривалість такого періоду є обставиною, яку суд не може залишити поза увагою при оцінці глибини та тривалості моральних переживань позивача.

Суд також враховує, що позивач тривалий час очікував остаточного вирішення питання, пов`язаного із втратою належного йому майна, та був змушений докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав.

Таким чином, суд вважає доведеним сам факт заподіяння позивачу моральної шкоди.

Водночас суд не може погодитися із заявленим позивачем розміром моральної шкоди у сумі 100 000 грн у повному обсязі.

Розмір моральної шкоди не може визначатися лише суб`єктивною оцінкою потерпілої особи.

Визначаючи розмір компенсації, суд повинен забезпечити баланс між характером та глибиною заподіяних страждань і розміром грошової компенсації, не допускаючи ані недооцінки моральних втрат потерпілої особи, ані безпідставного збагачення за рахунок такої компенсації.

Відповідно до загальних засад цивільного законодавства особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, душевних стражданнях, приниженні честі та гідності, а також в інших негативних наслідках немайнового характеру.

При цьому закон не ставить можливість відшкодування моральної шкоди у залежність від обов`язкового попереднього встановлення певного розміру матеріальної шкоди. Моральна та майнова шкода є самостійними видами шкоди, а моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування суд повинен виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності передбачених законом підстав.

Таким чином, для вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди суду необхідно встановити не лише сам факт порушення права, а й наявність моральної шкоди, причинний зв`язок між неправомірною поведінкою та її настанням, а також визначити справедливий розмір її грошової компенсації.

Досліджені судом матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що внаслідок встановлених у справі обставин позивач зазнав негативних немайнових наслідків.

Суд бере до уваги характер порушення прав позивача, тривалість відповідних негативних наслідків, вимушені зміни у звичному способі життя, необхідність докладати додаткових зусиль для захисту та відновлення своїх прав, а також психологічне та емоційне навантаження, яке супроводжувало зазначені події.

При цьому моральна шкода за своєю природою не завжди може бути підтверджена документами, які б дозволяли визначити її вартісний еквівалент.

Саме тому законодавець надає суду дискреційні повноваження щодо визначення розміру грошової компенсації з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин.

Суд вважає, що наведені позивачем обставини щодо характеру пережитих ним страждань та негативних наслідків не можуть бути залишені поза увагою та свідчать про наявність підстав для компенсації моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд не може виходити виключно із заявленої позивачем суми, оскільки саме по собі визначення особою певного розміру компенсації не звільняє суд від обов`язку встановити його обґрунтованість.

Разом із тим суд враховує, що грошова компенсація моральної шкоди не має на меті відновити майновий стан потерпілого, а покликана певною мірою компенсувати перенесені ним моральні та душевні страждання, негативні переживання та інші немайнові втрати.

При визначенні розміру компенсації суд бере до уваги: характер та тривалість порушення прав позивача; характер негативних наслідків, які настали для позивача; ступінь та тривалість його душевних переживань; необхідність докладати додаткових зусиль для відновлення порушених прав; характер вини та поведінки відповідача; принципи розумності, виваженості та справедливості; те, що моральна шкода не має точного математичного еквівалента, а її розмір визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи.

З огляду на встановлені обставини суд приходить до висновку, що вимога про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованою, однак її розмір підлягає визначенню судом з урахуванням принципу співмірності.

Оцінивши характер та глибину душевних страждань позивача, тривалість негативних наслідків, характер порушення його прав та всі інші істотні обставини справи в їх сукупності, суд вважає справедливим та співмірним розміром компенсації моральної шкоди суму 50 000 грн.

Вказаний розмір, на переконання суду, є достатнім для певної компенсації завданих позивачу немайнових втрат, відповідає характеру встановленого порушення та водночас не має характеру надмірного збагачення потерпілої особи.

Іншого висновку суд доходить щодо заявленої вимоги про стягнення матеріальної шкоди.

Відповідно до загальних засад цивільно-правової відповідальності відшкодуванню підлягає лише та майнова шкода, факт заподіяння, розмір та причинний зв`язок якої з неправомірною поведінкою відповідача доведені належними та допустимими доказами.

Саме по собі посилання позивача на понесення певних матеріальних втрат не є достатнім для їх стягнення без належного документального підтвердження їх фактичного розміру та без встановлення прямого причинного зв`язку між такими витратами і діями (бездіяльністю) відповідача.

Судом досліджені надані позивачем докази, однак вони у своїй сукупності не дають можливості достовірно встановити розмір заявленої матеріальної шкоди та безпосередній причинний зв`язок між кожною із заявлених до відшкодування сум та неправомірними діями відповідача.

При цьому суд не може визначати розмір майнової шкоди припущеннями.

З огляду на це суд приходить до висновку, що вимога про стягнення матеріальної шкоди належними та достатніми доказами не підтверджена, а тому у її задоволенні слід відмовити.

Водночас недоведеність конкретного розміру майнових втрат не спростовує встановленого судом факту заподіяння позивачу моральної шкоди, оскільки відповідно до частини четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50 000 грн моральної шкоди.

У частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди позов задоволенню не підлягає у зв`язку з недоведеністю її розміру та причинного зв`язку із встановленим порушенням.

Такий висновок відповідає завданню цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення цивільних справ, а також забезпечує необхідний баланс між захистом порушених прав позивача та недопущенням стягнення сум, які не підтверджені належними доказами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог процесуального закону та пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, статтями 15, 16, 22, 23, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 408 грн 00 коп.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Ю. М. Гніздилов