Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №636/1815/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/1815/26 Провадження№ 2/636/2543/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області в складі: головуючого – судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання – Селевко Т.С., представника відповідача – адвоката Пилипчук Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв в порядку розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк», інтереси якого представляє – адвокат Мєшнік К.І. до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

встановив:

Акціонерне товариство «Універсал Банк», інтереси якого представляє – адвокат Мєшнік Констянтин Ігорович звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank» сумі 78765,84 грн., а також судових витрат, пов`язаних зі зверненням до суду, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач у справі добровільно не погашає суму кредиту, чим порушує умови договором про надання банківських послуг «Monobank» від 08 червня 2024 року, укладеного між АТ «Універсал Банк» та відповідачкою.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надавши до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив справу розглянути за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач повторно в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся своєчасно і належним чином шляхом направлення на його адресу, підтверджену довідкою з Єдиного державного демографічного реєстру, рекомендованого листа.

Також, відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Представник відповідача – адвокат Пилипчук Л.М. в судовому засіданні просила відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідач звернувся до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 08 червня 2024 року ним була підписана заява, згідно з якою АТ «Універсал Банк» надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява до договору про надання банківських послуг від 08 червня 2024 року.

Згідно з кредитним договором, Позичальник зобов`язаний повернути кредитні кошти згідно з умовами, визначеними цим кредитним договором, сплатити проценти за користування кредитними коштами, а також на вимогу банку сплатити можливу неустойку (штраф/пеню).

Позичальник ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань і не погашає заборгованість за кредитним договором. Його заборгованість за кредитним договором становить 78765,84 грн

Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини з приводу користування відповідачкою кредитними коштами, наданими АТ «Універсал Банк». Факт надання кредитних коштів та виникнення основного грошового зобов`язання підтверджується матеріалами справи, зокрема документами банку щодо встановлення кредитного ліміту та руху коштів за рахунком.

Водночас між сторонами існує спір щодо обсягу грошових зобов`язань відповідачки та правомірності нарахування позивачем процентів, пені, штрафів та інших платежів.

Вирішуючи зазначене питання, суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести не лише факт існування між сторонами кредитних правовідносин, а й конкретний розмір заборгованості, правові та договірні підстави її складових, а також факт погодження відповідачкою відповідних умов кредитування.

Судом встановлено, що до позовної заяви позивачем долучено Умови та Правила обслуговування в АТ «Універсал Банк». Разом з тим зазначені Умови та Правила не містять власноручного підпису відповідачки та самі по собі не підтверджують, що саме в такій редакції вони діяли на момент виникнення спірних правовідносин та були доведені до відома і погоджені відповідачкою.

За змістом статті 634 ЦК України договір приєднання є договором, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах та можуть бути укладені лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

При цьому сторона, яка пропонує умови договору приєднання, не може в подальшому довільно змінювати зміст договірних умов та посилатися на редакцію документа, яка не була погоджена іншою стороною.

Таким чином, для стягнення процентів у заявленому розмірі позивач повинен був надати належні та допустимі докази того, що саме відповідний розмір процентної ставки, порядок її нарахування та сплати були погоджені сторонами при укладенні договору.

Сам факт розміщення відповідних Умов та Правил на веб-сайті банку не є достатнім доказом того, що позичальниця при укладенні договору ознайомилася саме з тією редакцією Умов та Правил, на яку посилається банк, і погодилася з усіма їх положеннями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 звернула увагу на необхідність встановлення змісту саме погоджених сторонами умов кредитного договору, а не лише посилання кредитодавця на Умови та Правила, які могли змінюватися кредитодавцем у односторонньому порядку.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами погодження відповідачкою саме тієї процентної ставки та порядку нарахування процентів, які покладені банком в основу розрахунку заявленої заборгованості.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки про рух коштів убачається, що сума заборгованості збільшувалася, зокрема, за рахунок нарахування процентів, платежів за розстрочку, штрафів та інших платежів, унаслідок чого заборгованість була визначена банком у розмірі 69 745,95 грн, при тому що встановлений кредитний ліміт становив 10 000 грн.

При цьому позивачем не надано належного доказового обґрунтування того, що збільшення заборгованості до зазначеного розміру відбулося виключно внаслідок використання відповідачкою кредитних коштів, а не внаслідок нарахування платежів, правова підстава для стягнення яких не доведена.

За таких обставин с уд не може покласти в основу рішення розрахунок заборгованості банку в частині процентів та інших платежів, якщо їх договірна та правова підстава не підтверджена належними доказами.

Крім того, суд враховує положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

При цьому неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані починаючи з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання грошового зобов`язання, підлягають списанню кредитодавцем.

Таким чином, заявлена позивачем до стягнення пеня у розмірі 9 019,89 грн не може бути стягнута з відповідачки за період, охоплений дією зазначеної норми закону.

Аналогічний правовий підхід щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладено у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі №910/10901/23.

Також суд враховує, що відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також визначеним законом членам їх сімей у встановлений законом період не нараховуються штрафні санкції, пеня та проценти за невиконання зобов`язань перед банками, за винятками, прямо передбаченими законом.

З матеріалів справи вбачається, що чоловік відповідачки — ОСОБА_2 — прийнятий на військову службу 30 липня 2024 року, що підтверджується наданими суду документами.

Відтак суд при визначенні обсягу заборгованості відповідачки повинен врахувати встановлені законом гарантії та обмеження щодо нарахування процентів, штрафних санкцій та пені.

При цьому застосування зазначених положень закону не може залежати виключно від того, чи звертався позичальник до банку із відповідною заявою про припинення нарахувань, оскільки йдеться про встановлене законом обмеження відповідальності та обов`язок суду застосувати норми матеріального права до встановлених фактичних обставин справи.

Верховний Суд у постанові від 18 січня 2023 року у справі №642/548/21 виходив із необхідності врахування судами передбачених законом пільг при визначенні розміру кредитної заборгованості, у тому числі шляхом відповідного перерахунку сум, нарахованих кредитодавцем.

Разом із тим суд звертає увагу, що передбачені законом проценти за користування кредитом за своєю правовою природою є платою за користування кредитними коштами, а не штрафною санкцією. Однак можливість їх стягнення у конкретному розмірі безпосередньо залежить від доведеності факту погодження сторонами відповідної процентної ставки та порядку її застосування.

У цій справі позивач не надав достатніх доказів погодження відповідачкою саме тих умов щодо процентної ставки та інших платежів, на підставі яких сформовано заявлений до стягнення розмір заборгованості.

Суд також враховує, що згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані банком розрахунки заборгованості є доказом позиції самого позивача щодо розміру боргу, однак не звільняють його від обов`язку довести первинними документами правову підставу кожної складової такого розрахунку, період її виникнення та відповідність умовам укладеного між сторонами договору.

За таких обставин суд вважає доведеним лише факт виникнення у відповідачки основного грошового зобов`язання у межах фактично отриманих та неповернутих кредитних коштів.

Натомість правові підстави для стягнення нарахованих позивачем процентів, пені, штрафів та інших платежів у заявлених розмірах належними та допустимими доказами не підтверджені.

При цьому суд не може підміняти сторону позивача та самостійно формувати розрахунок заборгованості на підставі припущень щодо змісту договору або редакції Умов та Правил, яка не була належним чином погоджена відповідачкою.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленого значення.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги АТ «Універсал Банк» підлягають частковому задоволенню, а саме — у частині стягнення документально підтвердженої суми основного боргу за кредитом.

У задоволенні вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені, штрафів та інших нарахувань, які не знайшли належного доказового підтвердження та/або нараховані всупереч установленим законом обмеженням, належить відмовити.

Такий висновок відповідає принципам змагальності та диспозитивності цивільного процесу, відповідно до яких саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а суд не вправі ґрунтувати рішення на припущеннях чи самостійно створювати доказову базу на користь однієї зі сторін.

Отже, з відповідачки на користь АТ «Універсал Банк» підлягає стягненню лише документально підтверджена сума неповернутого тіла кредиту, а в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в зв`язку з чим суд стягує з відповідача судовий збір на користь позивача.

На підставі кредитного договору про надання банківських послуг «Monobank» ст. 526, 625, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 274 - 279, 280 – 289, 352, 354, п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов акціонерного товариства «Універсал Банк» інтереси якого представляє – адвокат Мєшнік К.І. до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк», юридична адреса: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, 69745,95 грн. у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та 2962 грн 00 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Ю. М. Гніздилов