Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №636/10612/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/10612/25 Провадження№ 2/636/1134/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області в складі: головуючого – судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання – Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВ «ФК Солвентіс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

встановив:

ТОВ «ФК Солвентіс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2167138 в сумі 15202 грн, а також судових витрат, пов`язаних зі зверненням до суду, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач у справі добровільно не погашає суму кредиту, чим порушує умови договору № 2167138 від 12 квітня 2019 року, укладеного між ТОВ «ФК Солвентіс»» та відповідачем

В судове засідання представник позивача не з`явився, надавши до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив справу розглянути за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в своєму відзиві просив повністю відмовити в задоволені позову.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Позивач посилається на неналежне виконання відповідачкою умов кредитного договору та зазначає, що станом на дату звернення до суду заборгованість становить 15 202 грн, з яких: 10 000 грн — заборгованість за тілом кредиту; 5 202 грн — заборгованість за процентами; штрафні санкції, комісії та пеня — 0 грн.

Право вимоги за кредитним договором, за твердженням позивача, перейшло до ТОВ «ФК «Солвентіс» на підставі договорів факторингу від 10 червня 2025 року та 07 липня 2025 року.

Судом досліджено надані сторонами докази та встановлено наступне.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Позичальник умови кредитного договору не виконує, свою заборгованість по кредитному договору не погашає, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 – 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час судового розгляду цієї справи позивачем були надані належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження своїх позовних вимог, на підставі яких судом встановлені обставини та факти, що обґрунтовують вказані вимоги.

Разом із тим саме по собі встановлення факту укладення кредитного договору та отримання відповідачкою кредитних коштів не означає автоматичного підтвердження всієї суми заявленої до стягнення заборгованості.

Відповідно до статей 12, 13, 76–81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Предметом доказування у цій справі є, зокрема, не лише факт укладення кредитного договору та отримання відповідачкою коштів, а й розмір заборгованості, період, за який вона виникла, порядок її обчислення та відповідність такого нарахування умовам договору і вимогам закону.

Із наданих позивачем матеріалів убачається, що 12 квітня 2019 року між сторонами було оформлено кредитний договір № 2167138, а відповідачці надано кредитні кошти у сумі 10 000 грн.

Сам позивач у позовній заяві визначає заборгованість за тілом кредиту саме у розмірі 10 000 грн.

Отже, факт отримання відповідачкою основної суми кредитних коштів та наявність невиконаного обов`язку щодо їх повернення суд вважає доведеними.

Доказів повернення відповідачкою всієї суми отриманого кредиту матеріали справи не містять.

За таких обставин вимога про стягнення основної суми кредиту у розмірі 10 000 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позивач просить додатково стягнути 5 202 грн процентів за користування кредитом. Разом із тим суд не може погодитися з розрахунком позивача в цій частині. Право кредитодавця на отримання процентів за користування кредитом передбачене статтею 1048 ЦК України та конкретизується умовами кредитного договору.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 сформулювала правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Після цього права кредитодавця забезпечуються положеннями статті 625 ЦК України щодо наслідків прострочення грошового зобов`язання.

Такий правовий підхід неодноразово підтверджувався Верховним Судом та є принциповим для розмежування плати за правомірне користування кредитними коштами і відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, для вирішення питання про стягнення процентів суд повинен встановити не лише їх арифметичний розмір, а насамперед правову підставу, період їх нарахування та відповідність цього періоду строку кредитування.

Сам по собі наведений позивачем підсумковий показник у розмірі 5 202 грн не може бути безумовною підставою для його стягнення, якщо не встановлено, що вся зазначена сума була нарахована саме за той період, протягом якого кредитодавець мав право отримувати проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Особливого значення це набуває з огляду на те, що кредитний договір укладено 12 квітня 2019 року, тоді як із матеріалів справи вбачається, що вимога заявлена новим кредитором лише у 2025 році.

Звернення кредитора з вимогою про виконання зобов`язання та припинення передбаченого договором строку кредитування не породжує безмежного права кредитодавця продовжувати нарахування договірної плати за користування кредитом.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що після настання прострочення не можуть одночасно застосовуватися як регулятивні проценти за користування кредитом за статтею 1048 ЦК України, так і проценти як міра відповідальності за статтею 625 ЦК України за один і той самий період.

У цій справі позивач просить стягнути саме 5 202 грн процентів за користування кредитом, однак суд не встановив належного правового та розрахункового обґрунтування для стягнення цієї суми в повному обсязі за весь заявлений позивачем період.

При цьому суд виходить не з припущення про недійсність умов кредитного договору та не здійснює їх зміни, а виключно перевіряє обсяг фактично доведеного права вимоги позивача.

Такий підхід відповідає актуальній практиці Верховного Суду, відповідно до якої суд може тлумачити умови договору, якщо вони є нечіткими або допускають неоднозначне розуміння, однак не може без відповідної позовної вимоги самостійно визнавати договірну умову недійсною або змінювати її зміст.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлена до стягнення сума процентів у розмірі 5 202 грн не є такою, що підлягає стягненню у заявленому розмірі.

Суд не має правових підстав для механічного включення до суми заборгованості всіх процентів, нарахованих кредитодавцем, без встановлення їх нарахування в межах передбаченого договором строку кредитування.

Оскільки доказами у справі достовірно підтверджено отримання відповідачкою 10 000 грн кредитних коштів та наявність невиконаного обов`язку щодо їх повернення, саме ця сума підлягає стягненню.

У задоволенні вимоги про стягнення 5 202 грн процентів слід відмовити.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» 10 червня 2025 року укладено договір факторингу № АК-10/06/2025, а 07 липня 2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» укладено договір факторингу № ДФ-07072025.

Позивач стверджує, що за цими правочинами до нього перейшло право вимоги за кредитним договором № 2167138.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні допускається, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу відповідного права.

Таким чином, набуття позивачем статусу нового кредитора не створює для нього більшого обсягу прав, ніж мав первісний кредитор.

Новий кредитор набуває право вимоги саме в тому обсязі та на тих умовах, які існували у первісного кредитора на момент відступлення права вимоги.

Отже, сам факт переходу права вимоги не може бути правовою підставою для нарахування новим кредитором процентів за період, за який таке право первісного кредитора вже припинилося.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З відповідачки на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягає стягненню заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі 10 000 грн.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення 5 202 грн процентів слід відмовити.

Такий висновок не означає звільнення відповідачки від обов`язку повернути отримані кредитні кошти, а є наслідком встановлення судом меж доведеного права вимоги позивача та правових меж нарахування процентів за користування кредитом.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та заявлено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позов задоволено частково, питання про розподіл судових витрат підлягає вирішенню пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 258–259, 263–265, 274–279 ЦПК України, статтями 204, 512–516, 526, 530, 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за Кредитним договором № 2167138 від 12 квітня 2019 року в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок, 1599 грн судового збору та 3960 грн. на оплату витрат на правничу допомогу.

У задоволенні позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення 5 202 (п`ять тисяч двісті дві) гривні процентів — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Ю. М. Гніздилов