Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №636/10636/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/10636/25 Провадження№ 2/636/1138/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі головуючого судді Гніздилова Ю. М., при секретарі – Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чугуїв цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди внаслідок ДТП,

встановив:

До Чугуївського міського суду Харківської області надійшла вищевказана позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди внаслідок ДТП. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги наступним. 09 березня 2025 року о 15 год. 50 хв. у районі вул. Гвардійської в м. Чугуєві Харківської області відповідач, керуючи автомобілем ВАЗ 21093, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку, не був уважним за кермом, не обрав безпечної швидкості руху, не надав переваги в русі транспортному засобу Volkswagen Golf Plus, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем позивачки. Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 03 червня 2025 року у справі № 636/2395/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Volkswagen Golf Plus, належний позивачці, отримав механічні пошкодження.

Позивачка зазначає, що внаслідок пошкодження транспортного засобу була змушена змінити звичний спосіб життя, не могла користуватися автомобілем у звичайному режимі, витрачала час на вирішення питань щодо ремонту автомобіля, зазнала нервового стресу, переживань та незручностей, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача 40 000 грн моральної шкоди. Також позивачка просить стягнути понесені нею витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач в судове засідання не з`явився надав заяву, про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних у справі документів, посилаючись на відсутність відзиву та заперечень відповідача проти позову.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

За результатами судового розгляду на підставі повідомлених позивачем обставин справи, наданих ним доказів, встановлені такі фактичні обставини та спірні правовідносини.

09 березня 2025 о 15 год. 50 хв. в районі вул. Гвардійська в м. Чугуїв Харківської області ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ 21093, державний номерний знак НОМЕР_2 , не врахував дорожню обстановку, не був уважним за кермом, не вибрав безпечної швидкості руху, не надав перевагу у русі транспортному засобу Volkswagen Golf Plus реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 допустив зіткнення, у наслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, через що завдано матеріальної шкоди.

Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 03.06.2025 р. по справі № 636/2395/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладеного на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Власником автомобіля Volkswagen Golf Plus реєстраційний номер НОМЕР_1 , якому було завдані пошкодження є – ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, копія якого додається.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України діяльність, пов`язана з використанням транспортних засобів, є джерелом підвищеної небезпеки.

Судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода мала місце, відповідач є особою, дії якої стали причиною ДТП, а внаслідок ДТП автомобіль позивачки отримав механічні пошкодження

Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення має преюдиційне значення у частині встановлення факту вчинення відповідних дій та їх вчинення відповідачем, що відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України не підлягає повторному доказуванню

При цьому така постанова сама по собі не визначає розміру цивільно-правової шкоди, а тому розмір майнових та немайнових втрат підлягає встановленню судом на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.

Вирішуючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд виходить із положень статті 23 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, а також у душевних стражданнях у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності встановлених законом підстав.

Водночас право на відшкодування моральної шкоди та її конкретний розмір — це різні за своїм змістом питання.

Сам факт наявності дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження автомобіля не означає автоматичного задоволення вимоги потерпілої особи у будь-якому заявленому нею розмірі.

Позивачка визначила розмір моральної шкоди у 40 000 грн, однак у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б дозволяли встановити, яким саме чином сформована зазначена сума, які конкретно моральні втрати оцінені позивачкою у 40 000 грн, якою є тривалість таких страждань, їх інтенсивність та які саме наслідки для її особистого життя настали внаслідок ДТП.

Зокрема, позивачкою не надано доказів: погіршення стану здоров`я внаслідок ДТП; необхідності медичного або психологічного лікування; встановлення будь-яких розладів здоров`я; втрати працездатності; істотного погіршення умов життя; інших об`єктивних наслідків, які б свідчили про особливо значний обсяг моральних страждань; документального або іншого об`єктивного підтвердження заявленого саме 40 000-гривневого розміру моральної шкоди.

Посилання лише на нервовий стрес, переживання, незручності та необхідність витрачати час на ремонт автомобіля без конкретизації їх тривалості, інтенсивності та наслідків не дає підстав вважати доведеним саме розмір моральної шкоди у 40 000 грн.

При цьому суд не ставить під сумнів сам факт того, що пошкодження належного позивачці автомобіля, необхідність вирішення питань щодо його ремонту та тимчасове обмеження можливості користуватися транспортним засобом об`єктивно могли спричинити їй певні душевні переживання та побутові незручності.

Саме тому підстави для повної відмови у відшкодуванні моральної шкоди суд не вбачає.

Однак суд повинен визначити її розмір не довільно, а з урахуванням характеру правопорушення, характеру пошкодження майна, тривалості та обсягу незручностей, глибини душевних страждань, відсутності встановлених наслідків для здоров`я позивачки, ступеня вини відповідача, принципів розумності, виваженості та справедливості.

Верховний Суд звертає увагу, що при вирішенні питання про моральну шкоду необхідно встановити не лише факт протиправної поведінки, а й наявність втрат немайнового характеру та причинний зв`язок між протиправною поведінкою і такими втратами.

Суд зазначає, що дійсно особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

При визначенні грошової компенсації моральної шкоди слід враховувати те, що: дійсно в наслідок дорожньо-транспортної пригоди особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди; законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості); розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок ДТП може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди; такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; пошкодження або знищення рухомого майна.

Таким чином, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (у разі, якщо шкода відшкодовується за наявності вини).

При цьому, на потерпілого (позивача) покладається обов`язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).

Однак, суд вважає, що позивач в порушення ст. ст. 12, 13, 81ЦПК України не надав суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження факту завдання йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди.

Попри доведений факт ДТП та винуватості відповідача, позивач не звільняється від доведення наявності моральної шкоди та причинного зв`язку між нею та протиправними діями відповідача, що є обов`язковою умовою цивільно-правової відповідальності за спричинену моральну шкоду.

Суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивачу було завдано душевних страждань та немайнових втрат, їх характеру, тривалості та глибини, істотності вимушених змін, зокрема, висновків спеціалістів, експертів щодо погіршення психоемоційного стану позивача та наявності причинного зв`язку між таким станом та діями відповідача.

Разом із тим, у свіжій практиці щодо ДТП Верховний Суд навів ситуацію, коли власниці пошкодженого автомобіля було визначено 10 000 грн моральної шкоди саме у зв`язку з душевними стражданнями від пошкодження майна, виходячи з принципів розумності та справедливості.

Зазначений підхід є співмірним із обставинами цієї справи.

Тому суд вважає, що 10 000 грн є адекватним розміром.

З огляду на встановлені обставини справи суд доходить висновку, що справедливим, розумним та співмірним характеру правопорушення і встановленим його наслідкам розміром компенсації моральної шкоди є 10 000 грн.

Саме така сума, на переконання суду, забезпечує належну компенсацію душевних переживань позивачки, пов`язаних із пошкодженням її майна, необхідністю вирішення питань щодо ремонту транспортного засобу та тимчасовими незручностями, але водночас не створює ситуації, за якої компенсація моральної шкоди перетворюється на спосіб отримання необґрунтованої майнової вигоди.

Заявлена позивачкою сума 40 000 грн є завищеною, оскільки її розмір не підтверджений належними доказами та не співвідноситься з установленим судом фактичним обсягом моральних страждань.

У зв`язку з цим вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в розмірі 10 000 грн, а у стягненні решти 30 000 грн слід відмовити.

Окремо суд оцінює вимогу позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті.

Частина третя статті 137 ЦПК України передбачає необхідність подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, саме лише зазначення у позовній заяві про понесення витрат на правничу допомогу не є достатнім для їх стягнення.

У матеріалах справи, як встановлено судом, відсутні належні та достатні докази, які б у своїй сукупності підтверджували конкретний обсяг наданої позивачці професійної правничої допомоги, її вартість та правову підставу виникнення відповідного грошового зобов`язання.

Зокрема, суду не надано належного документального підтвердження, яке дозволяло б встановити: які саме послуги були фактично надані адвокатом; коли саме такі послуги надавалися; який обсяг робіт виконано; скільки часу витрачено на їх виконання; яка вартість кожної послуги; яким чином сформована загальна сума витрат; чи сплачена відповідна сума; або, якщо вона не сплачена, — на підставі якого договору та в якому розмірі вона підлягає сплаті.

Відсутність зазначених доказів позбавляє суд можливості встановити реальний розмір витрат, які підлягають компенсації за рахунок відповідача

При цьому суд враховує, що закон не ставить можливість компенсації виключно у залежність від фактичної сплати гонорару на момент ухвалення рішення. Водночас у будь-якому випадку повинні бути належним чином підтверджені договірні підстави, обсяг правничої допомоги та її вартість. Такий підхід відповідає статті 137 ЦПК України та практиці Верховного Суду.

Таким чином, за відсутності належних доказів, які дають можливість встановити обсяг і вартість професійної правничої допомоги, суд не має правових підстав для стягнення заявлених позивачкою витрат у визначеному нею розмірі.

У цій частині позовна вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати при частковому задоволенні позову розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог із урахуванням, зокрема, обґрунтованості та пропорційності таких витрат предмету спору.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеній частині позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5-8, 10, 11, 12, 13, 141, 264-265, 280-282 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 10 000 (десять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно задоволеній частині позовних вимог у розмірі 302,80 грн.

В іншій частині позовних вимог — відмовити.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Ю. М. Гніздилов