Вирок від 06 жовтня 2026 р. у справі №643/15900/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Провадження № 1-кп/643/959/26

Справа № 643/15900/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026

Салтівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2

прокурора – ОСОБА_3

обвинуваченого – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026221170001493 від 02.06.2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області, українеця, громадянина України, з середньою освітою, військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом на посаді стрільця 3 штурмового спеціалізованого відділення 1 штурмового спеціалізованого взводу 1 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 раніше судимого 03.04.2025 Комінтернівським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70, ч. 2 ст. 71, 72 КК України до остаточного покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі, звільненого 28.05.2025 з Темнівської ВК Харківської області №100 на підставі ухвали Харківського районного суду Харківської області в порядку ст. 81-1 КК України умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом , -

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 186 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2026 № 151 солдата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено на посаду стрільця 3 штурмового спеціалізованого відділення 1 штурмового спеціалізованого взводу 1 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 .

Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують ОСОБА_4 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно з вимогами ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити, до наступного прямого начальника.

Статтями 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який на теперішній час продовжено.

Так, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом в період воєнного стану, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Однак, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби в порушення вищезазначених нормативно-правових актів 28.05.2026 вирішив стати на злочинний шлях та діючи умисно, в умовах воєнного стану без дозволу командування та поважних причин вирішив незаконно тимчасово ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 28.05.2026 будучи виписаними за порушення режиму з КНП «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, 19, не з`явився вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, а саме до тимчасового розташування штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , місцем дислокації, якого на той час був населений пункт АДРЕСА_3 та з 28.05.2026 по 02.06.2026 перебував поза службою, проводячи час на власний розсуд.

За час відсутності на службі ОСОБА_4 , обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд до 02.06.2026, тобто до моменту затримання його працівниками Національної поліції України за вчинення іншого кримінального правопорушення у встановленому законом порядку.

Крім того, ОСОБА_4 , будучи раніше неодноразово судимим за корисливі злочини проти власності, судимості за які у встановленому законом порядку не зняті та не погашені, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив умисний злочини проти власності в умовах воєнного стану при наступних обставинах.

Так, 02.06.2026 року приблизно о 14 годині 50 хвилин, у період дії в Україні воєнного стану, введеного 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, строк дії якого неодноразово продовжувався, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи біля закладу громадського харчування, в якому здійснює підприємницьку діяльність ФОП « ОСОБА_5 », розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , побачив, як потерпілий ОСОБА_6 передав належну йому барсетку працівниці закладу ОСОБА_7 , яка поклала її за барну стійку. У цей момент у ОСОБА_4 виник умисел, спрямований на відкрите заволодіння чужим майном.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою особистого незаконного збагачення, зайшов до приміщення закладу громадського харчування, де на той момент за барною стійкою перебувала працівниця закладу ОСОБА_7 та перебуваючи у приміщенні, він деякий час спостерігав за обстановкою та діями ОСОБА_7 , після чого підійшов до барної стійки та облокотився на неї.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_4 дістав камінь, який мав при собі, та кинув його в полицю, розташовану за барною стійкою, з метою відволікання уваги ОСОБА_7 . Після цього він одразу перегнувся через барну стійку та у присутності ОСОБА_7 , яка усвідомлювала протиправний характер його дій, відкрито заволодів барсеткою сірого кольору, в якій знаходилися грошові кошти в сумі 20 000 гривень, паспорт громадянина України, пенсійне посвідчення, довідка внутрішньо переміщеної особи, копія військового квитка, реєстраційний номер облікової картки платника податків, банківські картки, мобільний телефон марки «Samsung Galaxy А5» у корпусі сірого кольору із 128 ГБ вбудованої пам`яті, вартість якого згідно з висновком експерта становить 3 486 гривень 66 копійок, із SIM-карткою мобільного оператора ПрАТ «ВФ Україна», що належали потерпілому ОСОБА_6 .

Після цього ОСОБА_4 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, отримавши реальну можливість розпорядитися викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 23 486 гривень 66 копійок.

Стаття Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний обвинувачений.

Розглядаючи кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, вказані дії ОСОБА_4 суд кваліфікує як кримінальне правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та за ч. 4 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Обвинувачений ОСОБА_4 заявив у судовому засіданні, про те, що визнає себе винним у скоєному кримінальному правопорушенні та бажає надати суду показання.

Прокурор у судовому засіданні заявила клопотання про розгляд справи у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Ураховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, і судом встановлено, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції - роз`яснивши обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду кримінальної справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються та розглядає справу у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України.

Так, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті, та пояснив, що він дійсно ухилився від військової служби понад три доби, оскільки не бажав служити в підрозділі “ШКВАЛ”, а також вчинив грабіж за обставин вказаних в обвинувальному акті з метою щоб йому дали новий строк і він знову поїде проходити військову службу у ЗСУ, але вже в іншій підрозділ.

Обвинувачений у судовому засіданні визнав вину у вчинених ним злочинах та просив суд призначити йому покарання, суворо його не карати.

Показання ОСОБА_4 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

За таких обставин, суд вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні вищезазначених кримінальних правопорушеннях в судовому засіданні доведена повністю та визнає винним ОСОБА_4 у вчинені кримінальних правопорушеннях за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та за ч. 4 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.

Судом також було досліджено документи, які стосуються особи обвинуваченого та речових доказів, а саме: вимога щодо судимостей обвинуваченого; копія паспорту обвинуваченого; витяг з наказу про військову службу, службова характеристика солдата, довідка від лікаря психіатра, відповідно до якої обвинувачений на обліку у зазначеного лікаря не перебуває; довідка лікаря нарколога, відповідно до якої, обвинувачений не перебуває на обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер»; вирок Комінтернівського районного суду м.ю Харкова, ухвала Харківського районного суду Харківської області, постанови слідчого про визнання речових доказів, протокол затримання особи , акти та довідки про вартість проведених експертних досліджень.

Мотиви призначення покарання

Обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого є щире каяття.

Обставиною, яка обтяжує покарання згідно зі ст. 67 КК України в обвинувальному акті вказано вчинення злочину повторно, з чим суд погодитися не може, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів.

Згідно з ч. 4 ст. 67 КК України якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Відповідно до абз. 2 п. 19 Постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 04.06.2010 № 7 якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.

Зазначене також узгоджується практикою Верховного Суду, зокрема з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 07.06.2018 у справі № 203/921/16-к, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 20.12.2018 у справі № 679/783/17 тощо.

У свою чергу, дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 4 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, тобто повторність вже передбачена як ознака злочину, що впливає на кваліфікацію, а тому з обвинувального акту необхідно виключити обставину, що обтяжує покарання - повторність.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання за вчинене кримінальне правопорушення, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 50 Кримінального кодексу України - покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до положень ст. 65 Кримінального кодексу України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

При обранні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує: характер і ступінь тяжкості скоєного ним кримінальних правопорушень за ч.5 ст. 407 ч. 4 ст. 186 КК України, які відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу віднесені до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, раніше судимий, неодружений, наявність обставини, що пом`якшує покарання у вигляді щирого каяття, відсутність обставин які обтяжують.

З урахуванням вищевикладених обставин по справі, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 5 років за ч. 4 ст. 186 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 7 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень. шляхом шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим , остаточно призначити покарання обвинуваченому у вигляді 7 років позбавлення волі.

На думку суду, призначене покарання ОСОБА_4 , у відповідності до вимог ст. 65 КК України, відповідає тяжкості вчиненого ним кримінально караного діяння та є необхідним і достатнім для його виправлення і запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Крім того, у матеріалах справи наявний вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.04.2025 року, яким ОСОБА_4 призначено покарання у вигляді 4 роки 1 місяця позбавлення волі, яке ним повністю не відбуте.

Згідно з ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 20.05.2025 засудженого ОСОБА_4 було звільнено з Темнівської ВК Харківської області №100 в порядку ст. 81-1 КК України умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом. Строк невідбутого покарання становить 2 роки 1 місяць 22 дні позбавлення волі.

Таким чином ОСОБА_4 вчинив новий злочин після постановлення вироку але до повного його відбуття.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.04.2025 року і остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 7 років 1 місяця позбавлення волі.

Підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

Цивільний позов не заявлений.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом під час ухвалення вироку

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його фактичного затримання, тобто з 02.06.2026 року, відповідно до ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 від 04.06.2026 року.

Зарахувати ОСОБА_4 у строк відбуття покарання час перебування під вартою, з моменту його фактичного затримання, тобто з 02.06.2026 року по день набрання цим вироком законної сили, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, з розрахунку, що один день перебування під вартою дорівнює одному дню позбавлення волі.

Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про залишення без змін запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 до набрання законної сили вироком суду.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили, що суд вважає окремою підставою для залишення без змін запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили у разі засудження обвинуваченого до реального покарання у вигляді позбавлення волі з метою забезпечення виконання вироку.

За таких обставин, суд відповідно до ст. 374 КПК України вирішив, що запобіжний захід ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.

Долю речових доказів вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати за проведену судово-товарознавчу експертизу №9370 від 15.07.2026 року у розмірі - 3664,08 грн. стягнути з ОСОБА_4 на користь держави.

Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Арешт накладений на речі потерпілого ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 09.06.2026 року - скасувати.

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 186 КК України та призначити йому покарання:

за ч. 5 ст. 407 КК України - у вигляді 5 років позбавлення волі;

за ч. 4 ст. 186 КК України - у вигляді 7 років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання ОСОБА_4 у вигляді 7 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.04.2025 року у вигляді 2 років 1 місяця 22 днів позбавлення волі і остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді 7 років 1 місяця позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його фактичного затримання, тобто з 02.06.2026 року, відповідно до ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 від 04.06.2026 року.

Зарахувати ОСОБА_4 у строк відбуття покарання час перебування під вартою, з моменту його фактичного затримання, тобто з 02.06.2026 року по день набрання цим вироком законної сили, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, з розрахунку, що один день перебування під вартою дорівнює одному дню позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Цивільний позов відсутній.

Процесуальні витрати за проведену судово-товарознавчу експертизу №9370 від 15.07.2026 року у розмірі - 3664,08 грн. стягнути з ОСОБА_4 на користь держави.

Арешт накладений на речові докази ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 09.06.2026 року - скасувати.

Речові докази: Паспорт id картка на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пенсійне посвідчення на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , картка платників податків на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , довідка ВПО на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військово-обліковий документ на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , банківська картка otp bank НОМЕР_2 Vitaliy Yaremenko зеленого кольору, банківська картка otp bank НОМЕР_3 синього кольору з написом «Мані на кармані», банківська картка Огцад Банк НОМЕР_4 жовтого кольору, мобільний телефон Samsung SM- A055F/DS imei 1 НОМЕР_5 imei 2 НОМЕР_6 в чохлі книжка синього кольору з сім-карткою НОМЕР_7 , окуляри прозорі в чохлі бежевого кольору, медична документація на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аркуш паперу з рукописними написами, два блокнота з рукописнисними записами (назви на блокнотах - 1. Candy 2. Flower Senses), гаманець чорного кольору шкіряний, грошові кошти - Долари США - купюра 100 доларів КВ 60536080Е, купюра 50 доларів ID 35353828А, грошові кошти гривня - 7 купюр по 1 тисячі гривень (ЛБОЗ72800, ЛБ0372799, ЛБ0372798, ЛБ0372801, ЛБ0372707, ЛБ0372706, ЛБ0372705), грошові кошти- 2 купюри по 200 гривень (ЄБ5224640, ЯГ 1870616), грошові кошти 5 купюр по 100 гривень (АР6155345, ЄГ7877285, АЛ7436825, АК6719153, ЕИ2603826), три презервативи, маркер чорного кольору, пляшка розпилювач синя з рідиною схожа на парфум, сумка-барсетка сірого кольору з трьома карманами на змійка, які належать потерпілому ОСОБА_6 та передані йому на відповідальне зберігання - вважати повернутими потерпілому ОСОБА_6 .

Речові докази: три СD-R диски - залишити зберігати у матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд м. Харкова з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя - ОСОБА_1