Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №642/5363/25 — Холодногірський районний суд міста Харкова

"07" жовтня 2026 р.

642/5363/25

2/642/285/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року Холодногірський районний суд м. Харкова в складі головуючого судді Ольховського Є.Б., за участі секретаря Семенюк А.Є. розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів -

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулась до суду із позовом про стягенння з ОСОБА_1 673186,12 грн та ОСОБА_2 213461,82 грн суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137200:02:033:0043 за період з 29.05.2018 по 31.12.2021.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачі у період з 29.05.2018 по 31.12.2021 не сплачували плату за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137200:02:033:0043 у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберігли за рахунок позивача як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати, посилаючись при цьому на статті 1212 - 1214 ЦК України.

Внаслідок використання відповідачами вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Харкова, в особі Харківської міської ради, позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси Харківської міської ради щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.

Ухвалою Холодногірського районного суду від 19.09.2025 відкрито провадженняу справі за позовною заявою в порядку загального позовного провадження.

Відповідачі скористались своїм правом для надання відзиву. Також звернулись з заявами про застосування наслідків пропуску строку позовної зави.

Ухвалою Холодногірського районнного суду від 08.09.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовільнити.

Представник відповідачів – адвокат Пояркова І.А. та ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, прохали суд відмовити у задоволенні позову посилаючись на відсуттність реєстрації у Державному реєстрі речових прав спірної земельної ділянки, користування земельною ділянкою меншою площею, а також сплатою земельного податку. Просили застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та оцінивши докази у справі, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових правна нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 14.07.2025 № 435232676 право власності на об`єкти нерухомості по АДРЕСА_1 зареєстроване на:

1. нежитлові приміщення в літ. «Р-3»: 1-го поверху №№ 1-1; 1-2; 1-3; 1-4; 1-5; 1-6; 1-7; 1-8; 1-9; 1-38а; 1-39 площею 1 404,6 кв.м; 2-го поверху №№ 2-1; 2-2; 2-3; 2-4; 2-5; 2-6а площею 143,8 кв.м; 3-го поверху №№ 3-1; 3-2; 3-3; 3-4; 3-5а; 3-10; 3-11б площею 179,5 кв.м, загальною площею 1727,9 кв.:

- з 09.03.2017 по 15.03.2017 за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 23.06.2016 № 905; висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 15.02.2017 № 1014/17; довідки від 15.03.2017 № 1014/17.

- з 16.03.2017 по теперішній час за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.03.2017 № 342.

1.1 нежитлові приміщення в літ. «Р-3»: 1-го поверху №№ 1-10; 1-11; 1-12; 1-13; 1-14; 1-15; 1-16; 1-17; 1-18; 1-19; 1-20; 1-21; 1-22; 1-23; 1-24; 1-25; 1-26; 1-27; 1-28; 1-29; 1-30; 1-31; 1-32; 1-33; 1-34; 1-35; 1-36; 1-37; 1-38; 1-41; 1-42; 1-43; 1-44; 1-45; 1-46; 1-47; 1-48; 1-49; 1-50; 1-51; 1-52; 1-53 площею 4714,7 кв.м; 2-го поверху №№ 2-6; 2-7; 2-8; 2-9; 2-10; 2-11; 2-12; 2-13; 2-14;2-15; 2-16; 2-17 площею 427,0 кв.м; 3-го поверху №№ 3-5; 3-6; 3-7; 3-8; 3-9; 3-11; 3-12; 3-13; 3-14; 3-15; 3-16; 3-17; 3-18; 3-19; 3-20; 3-21 площею 385,5 кв.м, загальною площею 5527,2 кв.м з 09.03.2017 по 03.12.2017 за ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 23.06.2016 № 905; висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 15.02.2017 № 1014/17; довідки від 15.03.2017 № 1014/17.

Об`єкт нерухомого майна закрито 04.12.2017 у зв`язку із поділом.

1.2 нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-10; 1-11; 1-12; 1-13; 1-14; 1-15; 1-16; 1-17; 1-18; 1-19; 1-20; 1-21; 1-22; 1-23; 1-24; 1-25; 1-26; 1-27; 1-28; 1-29; 1-30; 1-31; 1-32; 1-33; 1-34; 1-35; 1-36; 1-37; 1-43; 1-44; 1-45; 1-52; 1-53 - площею 1 262,6 кв.м; 2-го поверху №№ 2-6; 2-7; 2-8; 2-9; 2-10; 2-11; 2-12; 2-13; 2-14; 2-15; 2-16; 2-17 - площею 427,0 кв.м; 3-го поверху №№ 3-5; 3-6; 3-7; 3-8; 3-9; 3-11; 3-12; 3-13; 3-14; 3-15; 3-16; 3-17; 3-18; 3-19; 3-20; 3-21 - площею 385,5 кв.м в літ. «Р-3» загальною площею 2 075,1 кв.м з 04.12.2017 за ОСОБА_3 на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 01.12.2017 № 2/17; технічного паспорту від 01.12.2017 № б/н.

Об`єкт в процесі поділу.

1.3 нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-38; 1-41; 1-42; 1-46; 1-47; 1-48; 1-49; 1-50; 1-51 в літ. «Р-3» загальною площею 3 452,1 кв.м з 04.12.2017 по теперішній час за ОСОБА_3 на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 01.12.2017 № 2/17.

1.4 нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-32, 1-35, 1-36, 1-52, антресоль № 1-53 в літ. «Р-3» загальною площею 811,5 кв.м:

- з 16.02.2021 по 18.03.2021 за ОСОБА_3 на підставі висновку від 03.02.2021 № 2021/17; технічного паспорту від 02.02.2021 № б/н.

- з 19.03.2021 по теперішній час за ТОВ «ПРОФПАНЕЛЬ» на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 19.03.2021 №№ 780, 781.

1.5 нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-10-:1-31, 1-33, 1-34, 1-37,

1-43-:-1-45, 2-го поверху №№ 2-6-:-2-17, 3-го поверху № 3-5-:-3-9, 3-11-:-3-21

в літ. «Р-3» загальною площею 1 263,6 кв.м з 16.02.2021 по теперішній час за ОСОБА_3 на підставі технічного паспорту від 02.02.2021 № б/н; висновку від 03.02.2021 № 2021/17.

2. нежитлову будівлю літ. «П-2» загальною площею 1 904,1 кв.м:

- з 24.05.2017 по 06.12.2021 за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 24.05.2017 № 961.

- з 07.12.2021 по теперішній час за ТОВ «ДЖОСАН» на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 07.12.2021 № 4922, 4923.

3. нежитлову будівлю літ. «Л-1» загальною площею 18,1 кв.м з 24.05.2017 по теперішній час за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 24.05.2017 № 961.

4. нежитлову будівлю літ. «К-1» загальною площею 623,6 кв.м з 31.03.2017 по теперішній час за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.03.2017 № 429.

Вищевказані нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці

комунальної власності з кадастровим номером 6310137200:02:033:0043, право користування якою відповідачами у спірний період не було оформлено.

Земельна ділянка, площею 0,3765 га, з кадастровим номером 6310137200:02:033:0043, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , сформована та здійснено 29.05.2018 її державну реєстрацію, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 14.7.2025 № 435232481 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:02:033:0043, площею 2,3974 га, зареєстровано за Харківською міською радою.

Згідно з листом Головного управління Державної податкової служби в Харківській області від 28.05.2025 № 11621/5/20-40-24-05-06 ОСОБА_1 сплачено за земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:02:033:0043 площею 0,16334 га (2018 рік - 0,1514 га) по АДРЕСА_1 : за 2018 рік – 25 392,40 грн, за 2019 рік – 20 718,29 грн, за 2020 рік – 43 809,27 грн, за 2021 рік – 43 809,27 грн.

Відповідно до листів Головного управління Державної податкової служби в Харківській області від 28.07.2025 № 16135/5/20-40-24-05-06 ОСОБА_2 сплачено за земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:02:033:004 площею 0,06908 га (2018 рік), площею 0,1069 га (2019 рік по теперішній час) по АДРЕСА_1 : за 2018 рік – 11 585,92 грн, за 2019 рік – 13 559,35 грн, за 2020 рік – 28 671,55 грн, за 2021 рік – 28 671,55 грн.

Інспекцією з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради у порядку ч.2 ст.83 ЗК України проведено комплекс перевірочних заходів щодо земельної ділянки (кадастровий номер 6310137200:02:033:0043) та складено акт обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137200:02:033:0043, та згідно якого власники нерухомого майна розташованого на спірній земельній ділянці не оформили правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Розрахунок безпідставно збережених коштів за використання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 земельної ділянки площею 23974 кв.м. (2,3974 га), кадастровий номер 6310137200:02:033:0043, у період з 29.05.2018 по 31.12.2021 складає 886647,94 грн, з яких: ОСОБА_1 – 673186,12 грн, ОСОБА_2 – 213461,82 грн. Зазначений розрахунок здійснено на підставі Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 17.09.2019 № 1394/0/45-19, від 04.12.2020 № 6230.

Статтею 52-4 Закону України від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" скорочено період, визначений Законом від 17 березня 2020 року № 533-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню поширенню коронаврусної хвороби (COVID-19)", протягом якого не зараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельну ділянки державної та комунальної власності) за земельну ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарський діяльності, з двох місяців (березень квітень 2020 року) до одного - березень 2020 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 нарахування проводилося за 11 місяців, оскільки за березень місяць 2020 року нарахування безпідставно збережених коштів міською радою не здійснюється з огляду на приписи Закону відповідно до положень якого плата за землю не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року.

Відповідачами не спростовано набуття правових підстав для одержання ним земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність або у користування, що свідчить про порушення прав та охоронюваних законом інтересів міської ради і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідачів на користь Харківської міської ради суми вартості належного останньому майна збереженого (заощадженого) відповідачами без достатніх правових підстав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 ЗК України).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 ЗУ «Про оренду землі»).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

За умовами частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами суд виходить з того, що згідно чинному законодавству України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов`язання можуть бути деліктними або безделіктними.

Наразі відсутність укладеного між Харківською міською радою та Відповідачем договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору виключає договірні зобов`язання.

Відсутність неправомірних дій (бездіяльності) Відповідачів означає відсутність господарського правопорушення (протиправних дій), і, як наслідок, виключає деліктні зобов`язання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що фактичний вступ Відповідачів у володіння і користування спірною земельною ділянкою стався в результаті дій, котрі є правомірними, адже ніяким чином не суперечать чинному законодавству. А саме, в результаті укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, котрі зареєстровані належним чином в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, посвідчення цього договору в нотаріальному порядку, його державної реєстрації та формування земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:02:033:0043.

Спірні правовідносини охоплюються регулюванням ст.ст. 1212-1214 ЦК України. Як вбачається зі змісту цих норм вони підлягають застосованою в т.ч. у відносинах, які не місять ознак делікту. Так, ч.2 ст. 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, ці поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.

З аналізу змісту норм ст. ст. 1212-1214 ЦК України, абз.4 ч.1 ст. 144, абз.5 ч.1 ст.174 ГК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи та з пояснень учасників справи вбачається, що в даному випадку наявні усі три названі ознаки.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зберігли (заощадили) у себе майно (кошти), котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою площею 2,3974га га по АДРЕСА_1 .

Суд вважає, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідачів з моменту набуття ОСОБА_1 права власності на приміщення в нежитловій будівлі літ. «Р-3», а ОСОБА_2 набуття права власності на нежитлову будівлю літ. «К-1» по АДРЕСА_1 та формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав.

Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем будівля будучи згідно ст. 181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаною з цією земельною ділянкою. Тому передача відповідачеві права власності на будівлю автоматично призвела до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 володіння і користування земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. Згідно встановлених нормативів її загальний розмір за спірний період склав у ОСОБА_1 -673186грн.12. коп, у ОСОБА_2 -213461,82 грн.

Судом встановлено, що формула, яка покладена в основу здійсненого Харківською міською радою розрахунку містить в собі існуючи та зареєстровані загальнодоступні дані, зокрема: площу нежитлових приміщень, право власності на які зареєстроване за відповідачами та іншими власниками; загальну площу будівель, які розташовані на спірній земельній ділянці; площа всієї земельної ділянки в межах якої розташовані нежитлові будівля.

При цьому, всі розрахунки, коефіцієнти та їхні значення здійснені позивачем на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:02:033:0043, наданих Відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Частинами дев`ятою, десятою статті 10 ЦПК України визначено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія закону). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Суд враховує, що положеннями податкового законодавства, а саме ч. 286.6 ст. 286 ПК України визначено порядок нарахування земельного податку у випадку, коли земельна ділянка на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб пропорційно належній частці кожної особи.

Разом з тим, за відсутності іншої норми права, яка б урегульовувала подібні правовідносини (якщо на спірній земельній ділянці знаходяться окремі нежитлові будівлі, які перебувають у власності різних осіб), суд вважає обґрунтованим та правомірним застосування п. 286.6 ст. 286 ПК України за аналогією у спірних правовідносинах, і як наслідок з цього доходить до висновку, що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість (площі об`єктів нерухомості), яка знаходиться на такій земельній ділянці можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим (такого висновку дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 17.08.2022 у справі №922/1646/20 та постанові від 21.03.2023 у справі № 922/2095/21).

Крім того, про можливість застосування п. 286.6 ст. 286 ПК України за аналогією до правовідносин у справі, в якій судом встановлено перебування на земельній ділянці окремих нежитлових будівель різних юридичних осіб зазначив також Верховний Суд у постанові від 04.10.2022 у справі № 922/2828/20.

Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

В силу положень ч. 1 ст. 93 та ст.ст. 125, 206 ЗК України іншим шляхом спірні правовідносини можуть бути врегульовані тільки за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідного договору оренди земельної ділянки, у тому числі за результатом поділу спірної земельної ділянки (за наявності технічної можливості, з урахуванням фактичного розташування належних відповідачам будівель).

Відповідач ОСОБА_1 є не єдиним власником нежитлових приміщень у будівлі та відповідно не єдиним користувачем земельної ділянки, на якій вона розташована. А тому, суд погоджується з підходом позивача до розрахунку безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться у власності відповідача.

Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 така позиція не суперечить базовим принципам використання землі і більше того, не встановлює підґрунтя для звільнення користувачів від встановленого законом обов`язку сплачувати плату за користування землею. При цьому Верховний Суд зазначив, якщо пристати на таку позицію суду апеляційної інстанції, то можливість стягнення коштів за користування земельними ділянками у разі знаходження на них об`єктів нерухомості кількох осіб (що є ключовим питанням у цій справі) або перебування такої нерухомості у спільній власності, взагалі виключатиметься, що прямо суперечить як наведеним принципам землекористування, так і положенням Земельного кодексу України та Податкового кодексу України.

Суд враховує, що у справі №922/1646/20, як і у справі 642/5363/25, що розглядається, предметом позову є вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки. Судом у справі №922/1646/20, як і цій справі №642/5363/25 встановлено, що відповідачі є власниками нерухомості, яка знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності, і при цьому жодним із них не укладено з позивачем відповідних договорів оренди землі. Спірним у справі №922/1646/20, як і справі №642/5363/25, що розглядається, є застосування до спірних правовідносин п. 286.6. ст. 286 ПК України (за аналогією) для розрахунку розміру безпідставно збережених коштів.

З огляду на предмет та підстави позову (як фактичні, так і правові), суб`єктний склад учасників (позивач - орган місцевого самоврядування, відповідачі - власники окремих об`єктів нерухомого майна, які знаходяться на земельній ділянці комунальної власності, жодним із яких не укладено з позивачем відповідних договорів оренди землі), фактичні обставини, матеріально-правове регулювання правовідносин у справі № 922/1646/20 та у цій справі №642/5363/25, суд дійшов висновку, що правовідносини у цих справах є подібними, а відтак вказаний висновок є релевантним до цієї справи.

Схожі за змістом висновки щодо можливості застосування запропонованого Харківською міською радою у цій справі алгоритму розрахунку позовних вимог надав Касаційний цивільний суд у постанові від 29.01.2020 у справі №638/13423/18, від 15 грудня 2021 року у с справі № 641/3089/18, від 18 жовтня 2023 року у справа № 639/6422/21.

З урахуванням наведеного, позивачем проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку, виходячи із загальної площі земельної ділянки (2,3974 га) пропорційно до площі об`єктів нерухомості (9800,9 кв.м.), що належать всім власникам нерухомості, розташованих на такій земельні ділянці. Тобто, при здійсненні розрахунку сум кожному з відповідачів Харківська міська рада керувалася площею об`єктів нерухомості, зареєстрованих за кожним із власників будівель, у тому числі ОСОБА_1 ОСОБА_2 .

Правомірність такого розрахунку підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.08.2022 у справі №922/1646/20, від 04.10.2022 у справі № 922/2828/20, від 21.03.2023 у справі №922/2095/21.

Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачами прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

Також ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зберли майно саме за рахунок Харківської міської ради. Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 ПК України власником майна фактично збереженого ОСОБА_1 .. ОСОБА_2 (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачами коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за рахунок їх неодержання Харківською міською радою.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідачів, сам факт несплати останніми за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати. Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У зв`язку з цим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вказане відповідає висновкам викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19). Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі №3-210гс14, від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для стягнення безпідставно збережених коштів, оскільки у спірний період не було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки до 06.12.2021.

У постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2022 у справі

№ 922/2060/20 викладено такі висновки щодо застосування норм статті 83 ЗК України та пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI):

1) з уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України в комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України. Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що з 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксовано в ЗК України;

2) правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Наведене повністю спростовує твердження скаржника про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 також зазначено, таке:

"Крім цього, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду акцентує увагу на тому, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією.

Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі Міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 ). Більш того, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18)".

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2022 року у справі № 922/3684/20

Також Верховний Суд у справі №922/2060/20 вказав, що відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами першою-четвертою, дев`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проєктами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проєктами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проєктами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проєктами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19, а також у постановах від 07.09.2022 у справі №925/1081/20 та від 20.09.2022 у справі № 925/1082/20 .

Матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, належний відповідачу, та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у виді орендної плати, сформована з 29.05.2018 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру. Отже спір у цій справі стосується сформованої земельнки.

За змістом копії витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку на АДРЕСА_1 : кадастровий номер земельної ділянки 6310137200:02:033:0043; місце розташування (адміністративно-територіальна одиниця): АДРЕСА_1 ; цільове призначення: 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель; форма власності - комунальна; площа земельної ділянки, гектарів: 2.3974; дата державної реєстрації земельної ділянки: 29.05.2018.

Зважаючи на викладене, спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумнівів щодо її розміру суд не має.

При цьому, твердження відповідачів про користування меншим розміром земельної ділянки (Довідки ТОВ «Інститут правового консалтингу» щодо визначення розміру пропорнціної нормативної грошової оцінки № № 1991 та 1992 від 23.09.2019) суд вважає недоречними, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, відповідачі не надали доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нерухомого майна. Отже, розмір земельної ділянки, якою користуються відповідачі, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами.

Крім цього, варто зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив таку правову позицію: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20), а в постанові від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19, Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, згідно з яким необхідність встановлення сформованості земельної ділянки як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру взагалі залежить від конкретних обставин справи.

Суд не вбачає підстав для задоволення заяв відповідачів про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 263 Цивільного кодексу України унормовує, що перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93 та № 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі Фінікарідов проти Кіпру).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS CoV-2" від 11.03.2020 № 211 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України з 12.03.2020 було встановлено карантин, який неодноразово продовжувався.

В свою чергу, 17.03.2020 був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" № 530-ІХ (Закон № 530). Даним законом були внесені зміни, у тому числі, і до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Відповідно до наведених змін карантин було визнано форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Розділом II Прикінцеві положення Закону №530 було визначено, що цей закон набирає чинності з дня його опублікування. З вищенаведеного слідує, що з 17.03.2020 карантин на законодавчому рівні було визнано обставиною непереборної сили та, відповідно, з даного моменту має застосовуватися правило п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України щодо зупинення строків позовної давності.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 12-14 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Відповідно до п.12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" карантин відмінений на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Таким чином, перебіг строків позовної давності був зупинений з 12.03.2020 до 01.07.2023 у зв`язку із дією карантину.

Крім того, 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022, який діє до тепер.

Законом України від 15.03.2022 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії."

30.04.2024 набув чинності Закон "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини", яким пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

04.09.2025 набрав чинності Закон України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 № 4434-IX.

Вказаний Закон скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.

Таким чином, перебіг строків позовної давності був зупинений з 17.03.2022 до 03.09.2025 у зв`язку із дією воєнного стану.

Позивач звернувся з позовом 03.09.2025, позовну заяву зареєстровано канцелярією з реєстрації вхідної кореспонденції 08.09.2025.

Враховуючи вищенаведене та періоди, в межах яких позивачем заявлено позовні вимоги до відповідачів у цій справі, строк позовної давності для заявлених позивачем вимог про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати станом на день подання позовної заяви не сплив.

Щодо доводів відповідачів про те, що Харківською міською радою не надано жодних доказів того, що під час карантину та воєнного стану вона була об`єктивно позбавлена можливості звернутись до суду з позовом щодо стягнення безпідставно збережених коштів, суд зазначає, що норми Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України мають загальний характер і застосовуються до всіх суб`єктів права, як фізичних, так і юридичних осіб, включаючи органи місцевого самоврядування. Закон не робить винятків залежно від кількості юристів у штаті чи фінансового стану сторони. Продовження строків у ці періоди відбувається в силу Закону автоматично, а не на підставі оцінки спроможності конкретного позивача подати позов до суду.

Отже, статус міської ради як органу місцевого самоврядування не обмежує її у праві на продовження строків, передбачених нормами чинного Цивільного кодексу України.

Виходячи з викладеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Харківської міської ради є обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеногог та керуючись ст.ст. 12, 78, 80, 81, 82, 83,95, 141, 263-265 ЦПК, ст.ст. 79-1,96, 120, 125. 152. 206 ЗК України, ст.ст. 181, 190,1199, 1212,1213,1214 ЦК України –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНКПП: НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 673 186 (шістсот сімдесят три тисячі сто вісімдесят шість) грн 12 коп. за використання земельної ділянки загальною площею 2,3974 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137200:02:033:0043 за період з 29.05.2018 по 31.12.2021.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНКПП: НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Харківської міської ради витрати зі сплати судового збору у сумі 10 097 (десять тисяч дев`яносто сім) грн 79 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНКПП: НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь Харківської міської безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 213 461 (двісті тринадцять тисяч чотириста шістдесят одна) грн 82 коп. за використання земельної ділянки загальною площею 2,3974 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137200:02:033:0043 за період з 29.05.2018 по 31.12.2021.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНКПП: НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь Харківської міської ради витрати зі сплати судового збору у сумі 3 201 (три тисячі двісті одна) грн 93 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Рішення виготовлене 07.10.26р.

Суддя Є. Ольховський