Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №751/5462/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/5462/25

Головуючий у першій інстанції – Яременко І. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1867/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Любчика О. В., Супруна О. П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року адвокат Ісаков Д. Г. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг. В обґрунтування позову посилався на те, що 03.03.2017 між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» підписано анкету-заяву та укладено угоду №SAMDNWFC00033392442, на підставі якого ОСОБА_1 відкритий АТ КБ «ПриватБанк» картковий рахунок НОМЕР_1 та видано картку № НОМЕР_2 .

Вказував, що 24.06.2022 о 11:44 позивачем на рахунок НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_2 було перераховано грошові кошти в сумі 22 411,65грн, проте через некоректну роботу програмного забезпечення платіжного додатку АТ КБ «ПриватБанк» платіж сформовано тричі, тобто з рахунку позивача на користь ОСОБА_2 , крім належного платежу у розмірі 22 411,65грн, також були списані надлишкові кошти у загальному розмірі 44 823,30грн.

За доводами позову, позивач звертався до служби техпідтримки банку, де йому було повідомлено, що надмірне списання коштів відбулося через некоректну роботу програмного забезпечення платіжного додатку АТ КБ «ПриватБанк», оскільки інтервал переводу особистих коштів є нереальним для здійснення вказаних транзакцій, всі транзакції вчиненні 24.06.2022 о 11:44 з різницею декілька секунд, а тому позивачу було запропоновано звернутися із заявою до банку для повернення надлишково списаних коштів, що позивач і зробив. Згідно відповіді АТ КБ «Приватбанк» не заперечувало той факт, що списання надлишкових грошових коштів відбулося без його розпорядження, однак вказують кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача мають бути повернуті тільки неналежним отримувачем.

Як стверджував адвокат, 29.06.2025 ОСОБА_1 повторно було направлено лист до АТ КБ «Приватбанк» з вимогою провести службове розслідування щодо факту некоректної роботи програмного забезпечення платіжного додатку АТ КБ «ПриватБанк» 24.06.2022, наслідком якої було безпідставно списано його кошти у загальному розмірі 44 823,30грн та просив повернути йому їх, проте на це звернення позивач не отримав відповіді від відповідача до сьогоднішнього часу. Вважає, що банк фактично повністю зняв з себе відповідальність за некоректну роботу програмного забезпечення - платіжного додатку АТ КБ «ПриватБанк», що є неправомірним, тому він вимушений звернутися до суду з цим позовом.

У позові представник ОСОБА_1 – адвокат Ісаков Д. Г. просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані (перераховані) кошти у сумі 44 823,30грн та судові витрати.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.12.2025 позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 44 823,30грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду обґрунтовано тим, що враховуючи, що відповідачем не вжито жодних заходів щодо повернення безпідставно списаних коштів, а також відсутність доказів на спростування доводів позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , тому відповідача слід зобов`язати вжити заходів для відновлення порушеного права та інтересів позивача, що не суперечитиме змісту та суті заявлених позовних вимог, які підлягають задоволенню у повному обсязі, зокрема підлягають стягненню з відповідача на користь позивача грошові кошти, втрачені ОСОБА_1 внаслідок неправомірно проведених відповідачем 24.06.2022 платіжних операцій (за відсутності згоди та розпоряджень споживача банківських послуг) у загальній сумі 44 823,30грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» Захаров М. І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.12.2025 і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

За доводами скарги рішення судом ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права з невідповідністю висновків обставинам справи.

У скарзі заявник посилається, що відповідно до положень ст. 1066, 1068, 1073, 1074 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» позивач по справі є споживачем фінансових послуг, а банк (відповідач по справі) - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, разом з тим, неналежним наданням послуг з боку банку в розумінні ст. 1073 ЦК України вважається несвоєчасне зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставне списання банком з рахунка клієнта (тобто списання всупереч умовам укладеного між банком та клієнтом договору) або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка. Тому зазначає, що норми Закону України "Про платіжні послуги" і Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, щодо неналежних переказів, підлягають застосуванню лише в тому разі, якщо користувач (платник) не вчинив дій або не допустив бездіяльності, які сприяли незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (неналежні перекази). Якщо у здійсненні неналежного переказу винен не тільки ініціатор переказу, а й платник, то вищевказані норми права не можуть бути застосовані.

Заявник наголошує, що Умовами та правилами надання банківських послуг, які є невід`ємною частиною договору приєднання від 03.03.2017 сторонами погоджено обов`язки клієнта, щодо користування рахунком і картою, зокрема у відповідності до вимог п. 3.1.2.9.10. Умов та правил, Клієнт несе відповідальність за всі операції, що проводяться Клієнтом та/або третіми особами з відома або без відома Клієнта при використанні мобільних додатків для здійснення фінансових операцій.

За доводами скарги, листом від 29-06-2022 №20.1.0.0.0/7220628/10161 на звернення клієнта від 28-06-2022, позивача було повідомлено про те, що відповідно до встановленого законодавством порядку, помилково перераховані кошти на рахунок неналежного отримувача, повертаються саме отримувачем цих коштів а не банком, проте на звернення працівника банку про повернення помилково перерахованих коштів, неналежний отримувач відповів відмовою.

Тому, на переконання заявника, підстав вважати, що помилкове перерахування коштів у сумі 44823,30грн на рахунок ОСОБА_2 (неналежного отримувача) відбулось саме з вини відповідача, через некоректну роботу програмного забезпечення платіжного додатку АТ КБ «ПриватБанк», який сформував платіж тричі, як з вищевказаної відповіді банку, так і з інших доданих ОСОБА_1 до матеріалів справи доказів, відсутні та є припущенням позивача.

В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, від 25.05.2021 у справі № 200/14342/18 Верховного Суду, викладені у постанові від 10.10.2019 у справі 320/8618/15-ц та вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту шляхом вимоги про стягнення з надавача платіжних послуг (АТ КБ «ПриватБанк») помилково перерахованих на рахунок неналежного отримувача коштів, враховуючи, що платіж у системі дистанційного обслуговування Приват 24, було сформовано платником тричі, що підтверджується платіжними інструкціями і з рахунку позивача на користь ОСОБА_2 , крім належного платежу 22 411,65грн, також були списані надлишкові кошти у загальному розмірі 44 823,30грн.

Як стверджує заявник, АТ КБ "ПриватБанк" не несе відповідальності перед позивачем, та не може відповідати за перекази коштів ініційовані за допомогою особистих даних клієнта, оскільки банк лише виконує розпорядження клієнта, щодо здійснення ним платіжних операцій з власних рахунків.

Також заявник зазначає що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки отримувач коштів відомий, що підтверджується матеріалами справи.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 278/1258/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі №233/1950/19, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17, від 26.11.2019 року у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 року №640/22013/18.

Як вважає заявник, позивач має звернутись з позовними вимогами про витребування або стягнення коштів до особи, на рахунок якої безпідставно були зараховані суми платіжних операцій шляхом переказу з рахунку позивача на підставі ст. 1212, 1213 ЦК України, оскільки банком умови договору банківського обслуговування порушено не було.

Крім того, заявник не погоджується з висновком суду про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, відсутність вини відповідача, заявник вважає цілком логічним буде висновок суду про зменшення витрат на правничу допомогу шляхом відмови у стягненні таких витрат з відповідача. При цьому, така відмова на думку відповідача не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але суд в такому разі оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача у справі).

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Ісаков Д. Г. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.12.2025 – без змін. В обґрунтування посилається, що банк не провів службового розслідування як на стадії досудового врегулювання так і під час розгляду справи в суді першої інстанції та фактично Банк повністю зняв з себе відповідальність за некоректну роботу програмного забезпечення - платіжний додаток АТ КБ «ПриватБанк» та переклав її на неналежного отримувача. Вказує, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що дії банку щодо списання з банківського рахунку коштів ОСОБА_1 в сумі 44 823,30грн були протиправними, а списані грошові кошти підлягають поверненню банком позивачу в силу положень ст. 1073 ЦК України, яка покладає на АТ КБ «ПриватБанк» обов`язок негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта. Також посилається, що судом було встановлено, що відповідачем не вжито жодних заходів щодо повернення безпідставно списаних коштів, а також відсутні докази на спростування доводів позивача, тому суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , та зобов`язав відповідача вжити заходів для відновлення порушеного права та інтересів позивача, що не суперечитиме змісту та суті заявлених позовних вимог, які підлягають задоволенню у повному обсязі. Зазначає, що відповідно до положень ст. 1066 ЦК України банк безпосередньо відповідає за збереження коштів, які йому довірив клієнт, тому вважає, що враховуючи положення ст. 614 ЦК України саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг. За доводами відзиву, посилання АТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що позивачем не доведено порушення банком умов договору банківського обслуговування не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження, оскільки відсутні докази, що позивач ініціював виконання кожної спірної платіжної операції і позивач неодноразово звертався до банку з приводу надлишково списаних коштів. Тому вважає, що наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у ОСОБА_1 була відсутня воля на вчинення спірних перерахувань коштів, тому правильним є висновок суду першої інстанції, що АТ КБ «ПриватБанк» як надавач платіжних послуг ОСОБА_1 зобов`язаний був отримати згоду останнього на виконання кожної платіжної операції, якщо інше не передбачено законом або договором між ними, інакше дана операція вважаться неакцептованою. За твердженням заявника, банк перекладає відповідальність на неналежного отримувача - особу, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівкової формі, проте зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача було здійсненого через вину банку, а саме через некоректну роботу програмного забезпечення платіжного додатку АТ КБ «ПриватБанк», відповідач сформував платіж тричі, що підтверджується квитанціями і всі трансакції вчиненні з різницею декілька секунд. Як вказує заявник, банк і дотепер не провів службове розслідування, натомість вимагає від позивача самостійно надати докази некоректної роботи його програмного забезпечення. Тому заявник вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, втрачених ОСОБА_1 внаслідок неправомірно проведених відповідачем 24.06.2022 платіжних операцій (за відсутності згоди та розпоряджень споживача банківських послуг) у загальній сумі 44 823, 30грн в силу положень ст. 1073 ЦК України, що узгоджується із висновком ВС, викладеним в постанові від 11 вересня 2019 року в справі №285/3013/16.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 03.03.2017 ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.45).

З виписки АТ КБ «ПриватБанк» від 28.04.2025 убачається, що 24.06.2022 об 11:44 з картки № НОМЕР_2 тричі проведено операцію з переказу коштів на картку ПриватБанку через додаток Приват24, отримувач ОСОБА_2 у розмірі по 22 411,65грн кожна (а.с.10).

Квитанціями № Р24А2394081141С2658, № Р24А2394014219С99184, № Р24А2394020963С0796 від 24.06.2022 підтверджується факт перерахування коштів 24.06.2022 о 11:44 платником ОСОБА_1 з рахунку НОМЕР_1 на рахунок отримувача ОСОБА_2 НОМЕР_4 , трьома операціями у розмірі по 22 411,65 грн кожна (а.с.11, а.с.12, а.с.13).

Згідно витягу з мобільного додатку «Приват24», три операції з перерахування коштів по 22 411 грн 65 коп кожна, отримувачу ОСОБА_2 виконані в один і той самий час 11:44 (а.с.14).

Згідно відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 29.06.2022 №20.1.0.0.0/7-220628/10161 на 774-ВБ від 28.06.2022, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 стосовно повернення платежу, АТКБ «ПриватБанк» повідомило наступне. Згідно зі ст. 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом. Згідно з п. 33. 2 статті 33 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україну, Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Відповідно до п. 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, встановлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку. Вказано, що банк, що обслуговує неналежного отримувача, не несе відповідальності за своєчасність подання ним розрахункового документа на повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів. Як випливає з вищенаведеного, списання коштів з рахунку неналежного отримувача можливе лише або за його власним дорученням, або за рішенням суду. Одержувач відмовив у поверненні платежу працівнику банку. Зазначено, що правові підстави для задоволення вимог відсутні (а.с.15).

Судом також встановлено, що 29.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою, у якій просив провести службове розслідування щодо факту некоректної роботи програмного забезпечення платіжного додатку АТ КБ «ПриватБанк» 24.06.2022, наслідком якої було списано з його рахунку грошові кошти в загальному розмірі 44 823,30грн та просив повернути йому безпідставно списані грошові кошти в загальному розмірі 44 823,30грн, зазначивши реквізити для їх повернення (а.с.16-17).

Вказану заяву ОСОБА_1 , згідно зворотнього поштового повідомлення відправлення №1402104442000, АТ КБ «ПриватБанк» отримано 06.05.2025 (а.с.18), проте відповідь в матеріалах справи відсутня і відповідачем не надана.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи, що відповідачем не вжито жодних заходів щодо повернення безпідставно списаних коштів, а також відсутність доказів на спростування доводів позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , тому відповідача слід зобов`язати вжити заходів для відновлення порушеного права та інтересів позивача, що не суперечитиме змісту та суті заявлених позовних вимог, які підлягають задоволенню у повному обсязі, зокрема підлягають стягненню з відповідача на користь позивача грошові кошти, втрачені ОСОБА_1 внаслідок неправомірно проведених відповідачем 24.06.2022 платіжних операцій (за відсутності згоди та розпоряджень споживача банківських послуг) у загальній сумі 44 823,30грн.

З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Правовідносини сторін у цій справі виникли з договору банківського рахунку. Відповідно до ч.1 ст.1066 ЦК за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій. Згідно з ч.1 ст.1071 ЦК банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження.

З п.3 гл.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 №492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за №1172/8493 (далі - Інструкція №492), вбачається, що банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки, за договором рахунку умовного зберігання (ескроу) - рахунки умовного зберігання (ескроу).

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (п.п.6 п.3 гл.1 Інструкції №492).

Відповідно до п.32.1 ст.32 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

З ч.1 ст.1073 ЦК вбачається, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Пуктами 32.3.1 ст.32 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що в разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов`язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Одночасно банк-порушник зобов`язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу і про необхідність ініціювання ним переказу еквівалентної суми коштів цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення. Форма повідомлення банку про здійснення помилкового переказу встановлюється Національним банком України.

Згідно з п.32.3.2 ст.32 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов`язаний переказати відповідну за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Пунктами 1.24 та 1.32 ст.1 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі; неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.

Згідно пунктів 2.35, 2.36 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженої Постановою Національного Банку України від 21.01.2004 №22, Якщо з вини банку кошти зараховані на рахунок неналежного отримувача, то банк зобов`язаний одразу після виявлення своєї помилки перерахувати ці кошти на рахунок отримувача, якому вони призначалися, але внаслідок помилки банку не були зараховані. У разі невиконання банком цієї вимоги отримувач, якому призначалися кошти, має право в порядку, установленому законодавством України, вимагати від банку-порушника сплати пені в розмірі, визначеному законодавством України. Суму цих коштів банк відображає за рахунками дебіторської заборгованості до часу її відшкодування неналежним отримувачем.

Одночасно банк, який помилково переказав кошти, зобов`язаний негайно надіслати повідомлення неналежному отримувачу (безпосередньо або через банк, що обслуговує цього отримувача) про здійснення йому помилкового переказу та про потребу повернути зазначену суму протягом трьох робочих днів з дати надходження такого повідомлення. Форма повідомлення про помилковий переказ (далі в цій главі - повідомлення), яке надсилає банк неналежному отримувачу, наведена в додатку 10 до цієї Інструкції.

Банк, що обслуговує неналежного отримувача, отримавши повідомлення, передає його (у день отримання, але не пізніше наступного робочого дня) отримувачу під підпис або надсилає рекомендованим листом.

Переказану неналежним отримувачем згідно з повідомленням суму коштів банк направляє на погашення дебіторської заборгованості. У разі несвоєчасного повернення неналежним отримувачем коштів банк, що надсилав повідомлення, має право вимагати в установленому законодавством України порядку сплати цим отримувачем пені у визначеному законодавством України розмірі.

У разі неповернення коштів неналежним отримувачем добровільно банк, з вини якого кошти зараховані цьому отримувачу не за призначенням, стягує їх в судовому порядку.

Спори між банком, з вини якого здійснено помилковий переказ коштів, та неналежним отримувачем цих коштів вирішуються в судовому порядку.

Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що через некоректну роботу програмного забезпечення платіжного додатку АТ КБ «ПриватБанк» 24.06.2022 о 11:44, тричі, що підтверджується квитанціями №Р24А2394081141С2658, №24А2394014219С99184, № Р24А2394020963С0796 від 24.06.2022, платником ОСОБА_1 з рахунку НОМЕР_1 на рахунок отримувача ОСОБА_2 НОМЕР_4 , здійснено операції, крім належного 22 411,65грн, також здійснені неналежні платежі у розмірі 44823,30грн.

28.06.2022 ОСОБА_1 звернувся з даного приводу до АТ КБ «ПриватБанк», останній з посиланням на п. 33. 2 статті 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україну», п. 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, зазначив, що кошти, помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, встановлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку. Вказано, що банк, що обслуговує неналежного отримувача, не несе відповідальності за своєчасність подання ним розрахункового документа на повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів. Як випливає з вищенаведеного, списання коштів з рахунку неналежного отримувача можливе лише або за його власним дорученням, або за рішенням суду. Одержувач відмовив у поверненні платежу працівнику банку. Зазначено, що правові підстави для задоволення вимог відсутні (а.с.15).

Однак, з аналізу вище зазначених норм вбачається, що в даній ситуації, саме АТ КБ «ПриватБанк» одразу після виявлення своєї вини, в результаті чого кошти в сумі 44 823,30грн зараховані на рахунок неналежного отримувача, зобов`язаний був перерахувати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника ОСОБА_1 в сумі 44 823,30грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що помилково перераховані кошти на рахунок неналежного отримувача повертаються саме отримувачем цих коштів, а не банком.

Твердження апелянта, що Банк є неналежним відповідачем у даній справі є необґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідач – це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17).

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, саме АТ КБ «ПриватБанк» є належним відповідачем у даній справі, оскільки з його вини 24.06.2022 о 11:44год, у результаті некоректної роботи програмного забезпечення платіжного додатку АТ КБ «ПриватБанк», кошти в розмірі 44 823,30грн переказані з рахунку неналежного платника ОСОБА_1 та зараховані неналежному отримувачу - ОСОБА_2 , банк зобов`язаний був переказати відповідну за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника. Одночасно АТ КБ «ПриватБанк», який помилково переказав кошти, зобов`язаний був негайно надіслати повідомлення неналежному отримувачу ОСОБА_2 (безпосередньо або через банк, що обслуговує цього отримувача) про здійснення йому помилкового переказу та про потребу повернути зазначену суму протягом трьох робочих днів з дати надходження такого повідомлення. У разі неповернення коштів неналежним отримувачем добровільно АТ КБ «ПриватБанк», з вини якого кошти зараховані цьому отримувачу не за призначенням, стягує їх в судовому порядку. Спори між банком, з вини якого здійснено помилковий переказ коштів, та неналежним отримувачем цих коштів вирішуються в судовому порядку.

Крім того, ні в ході розгляду судом першої інстанції, ні апеляційної інстанції, не знайшло свого підтвердження, твердження заявника щодо звернення працівника банку про повернення помилково перерахованих коштів до неналежного отримувача ОСОБА_2 в формі повідомлення про помилковий переказ на підставі додатку 10 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженої Постановою Національного Банку України від 21.01.2004 №22.

У правових висновках постанова Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі №6-71цс15, постанова Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №214/2867/18, постанови Верховного Суду від 25.05.2021 та 22.05.2021, вказано, що у разі встановлення факту неналежного переказу грошових коштів з банківського рахунку банк зобов`язаний повернути клієнту відповідну суму, тоді як виключення із вказаного правила можливе лише за умови встановлення обставин, які підтверджують, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі №751/6050/18 дійшов висновку, що саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов`язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони.

Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №521/20764/20 виснував, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі №6-71цс15 та постановах Верховного Суду, зокрема: від 23.01.2018 у справі №202/10128/14-ц, від 14.02.2018 у справі №127/23496/15-ц, від 20.06.2018 у справі №691/699/16-ц, від 03.07.2019 у справі №537/3312/16-ц, від 17.07.2019 у справі №571/841/16-ц, від 24.07.2019 у справі №753/16954/16-ц, від 13.09.2019 у справі №501/4443/14-ц, від 02.10.2019 у справі №182/3171/16, від 20.11.2019 у справі №577/4224/16-ц, від 23.01.2020 у справі №179/1688/17, від 26.08.2020 у справі №766/19614/18, від 02.09.2020 у справі №311/634/18-ц, від 16.12.2020 у справі №214/2867/18, від 27.01.2021 у справі №210/1242/18, від 17.06.2021 у справі №759/4025/19.

Саме Банк є фінансовою установою, професійним учасником ринку фінансових послуг, на яку покладається організація та забезпечення безпеки платежів.

Стаття 41 Конституції визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Отже, гроші, що перебувають на рахунку клієнта, є його власністю, яка охороняється Основним законом.

Стаття 1073 ЦК є спеціальною нормою, яка встановлює обов`язки банку, що виникають внаслідок помилкового (несанкціонованого клієнтом) списання, а саме:

- негайно після виявлення порушення (помилкового списання) зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача;

- сплатити проценти;

- відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обов`язок банку повернути на рахунок клієнта суму помилково списаних коштів є окремим, спеціальним обов`язком банку, відмінним від обов`язку відшкодувати завдані збитки, відтак позовна вимога щодо стягнення з банку суми несанкціонованого платежу не є вимогою про стягнення збитків.

Апеляційний суд вважає помилковими твердження апелянта, що саме позивач повинен доводити вину банку, оскільки вони не ґрунтуються на чинному законодавстві та сталій судовій практиці.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на дію так званої об`єктивної концепції вини у цивільних та господарських відносинах. Так, відповідно до приписів ст.614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У цій справі, відбулося помилкове списання коштів з рахунку позивача через некоректну роботу програмного забезпечення платіжного додатку АТ КБ «ПриватБанк», оскільки інтервал переводу особистих коштів є нереальним для здійснення вказаних транзакцій (всі трансакції вчинені 24.06.2022 о 11:44).

Отже, ключовими питаннями цієї справи є те, чи довів Банк вину позивача (клієнта) у неналежному перерахунку коштів, і чи спростував Банк наявність своєї вини у помилковому списанні коштів з рахунку клієнта.

Ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для застосування ст.33 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" щодо звільнення банку від відповідальності через винні дії платника.

Зокрема, Банк не провів повноцінного службового розслідування для встановлення, чи дійсно надмірне списання коштів у позивача ОСОБА_1 відбулося через некоректну роботу програмного забезпечення і не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів проведення такого розслідування.

Таким чином, за змістом положень ст.1073 ЦК та ст. 32 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні та переказ коштів в Україні" тягар доведення обставин, що виключають вину Банку, лежить на останньому.

Приписами ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, Банк не довів вину позивача у списанні коштів у сумі 44 823,30грн з його рахунку, не спростував наявність своєї вини у несанкціонованому списанні коштів з рахунку клієнта.

Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, з огляду на те, що відповідачем не вжито жодних заходів щодо повернення безпідставно списаних коштів, а також відсутні докази на спростування доводів позивача.

Доводи апеляційної скарги, в цій частині, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 278/1258/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі №233/1950/19, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17, від 26.11.2019 року у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 року №640/22013/18, не є релевантними до даних правовідносин.

Посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Апеляційний суд враховує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Разом з тим, при ухваленні рішення суд першої інстанції помилково посилався на постанову Правління Національного Банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», положення якої на час здійснення транзакцій не набули чинності, проте таке порушення не призвело до неправильного вирішення спору.

Також необгрунтованими є доводи скарги щодо неправильно обраного позивачем способу захисту, враховуючи наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06. 018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16, від 26.10.2022 у справі №227/3760/19, від 10.04.2024 у справі №496/1059/18.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Апеляційний суд враховує, що усі ризики, які відбулися під час несанкціонованого списання коштів з рахунків клієнта несе банк, і тому є усі підстави для повернення позивачу списаних коштів внаслідок проведення невстановлених платіжних операцій без згоди позивача.

Встановивши, що позивач як володілець та користувач картки, своїми діями не сприяв (здійснив) ініціювання платіжних операції, за якими було списано грошові кошти з належного йому карткового рахунку і банком не доведено, що таке списання відбулось не з його вини чи сбою програмного забезпечення, тому апеляційний суд приходить до висновку про обрання позивачем належного способу захисту шляхом пред`явлення вимоги про стягнення безпідставно списаних коштів.

Інші доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, а зводяться лише до переоцінки доказів та неправильного тлумачення заявником норм законодавства.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалам справи доказам у їх сукупності, дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Однак, суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, в частині стягнення витрат на професійно правничу допомогу, зважаючи на таке.

Дійшовши висновку про необхідність стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 12 000,00грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, пославшись на приписи ст. 137, 141 ЦПК України, зазначив, що правнича допомога позивачу надавалася на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги №29/10-2024 від 29.10.2024, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Ісаковим Д. Г. та ордеру (а.с.21-22, 23).

Згідно розрахунку судових витрат за надану правову допомогу та акту наданих послуг від 19.06.2025, адвокатом Ісаковим Д. Г. надано послуги ОСОБА_1 на загальну суму 12 000,00грн (а.с.25, 26).

З урахуванням складності справи, спрощеного порядку її розгляду, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, керуючись принципом законності, співмірності та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачу понесених витрат у заявленому розмірі – 12 00,00 грн.

Так, 29.10.2024 між ОСОБА_1 та адвокатом Ісаковим Д. Г. укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 29/10-2024 (а.с.21-22).

Пунктами 4.1, 4.2 Договору передбачено, що отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.

При визначенні розміру гонорару враховується: обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення;ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; необхідность виїзду у відрядження; важливість доручення з точки зору інтересів клієнта; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом; професійний досвід, наукрвр- теоритична підготовка та репутація адвоката.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №26 від 19.06.2025 ОСОБА_1 сплачено за договором про надання правничої допомоги від 29.10.2024, 12 000,00грн (а.с.24).

У п.1 розрахунку судових витрат (суми гонорару за надану правову допомогу за Договором про надання правничої (правової) допомоги від 29.10.2024, зазначається, що сторони підтверджують, що адвокат надав клієнту правову допомогу з приводу: усної консультації з вивченням документів - 1година, вартість 1 000,00грн година, сума – 1 000,00грн; вироблення правової позиції клієнта в справі про немайновий спір- 1 година, вартість 1000грн година, сума 1000грн; складання в інтересах клієнта позовної заяви -3,5години, вартість 1000грн. година, сума 4000грн; участь у судовому засіданні (орієнтовно 3 засідання)- 3години, вартість 2000грн година, сума 6000грн, всього 8,5 годин, сума 12000грн. (а.с.25)

Згідно з актом наданих послуг від 19 червня 2025 року за договором про надання правничої допомоги від 29.10.2024 року (а.с. 26) адвокат Ісаков Д.Г. надав ОСОБА_1 правову допомогу: усна консультація з вивчення документів – 1 000,00грн; вироблення правової позиції клієнта в справі про немайновий спір 1 000,00грн; складання в інтересах клієнта позовної заяви – 4 000,00грн; участь у судовому засіданні (орієнтовно 3 засідання) – 6 000,00грн. Загальна вартість послуг становить 12 000,00грн.

Відповідач у поясненнях по справі від 10.10.2025 просив про зменшення розміру заявлених витрат на правову допомогу шляхом відмови їх задоволення (а.с.34-43).

Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з ч. 1 ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

За змістом ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 навів правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц, від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21, від 11 січня 2023 року у справі № 479/475/21.

Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Втім, незалежно від того, яким є порядок обчислення гонорару, форма та строки його сплати, важливо, щоб його розмір відповідав визначеним процесуальним кодексом критеріям співмірності. А саме: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціні позову та/або значенню справи для сторони, в тому числі впливу вирішення справи на репутацію сторони або публічного інтересу до справи.

Колегія суддів, вирішуючи, чи є стягнутий районним судом розмір витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору в цій справі, зважає на те, що позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, справа стосується захисту прав споживачів, тобто, не є складною, і розглядалася судом в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Представник позивача приймав участь у судовому засіданні 09.12.2025, яке тривало 1 годину, що підтверджується протоколом судового засідання від 09.12.2025 (а.с. 62-65).

Беручи до уваги, те, що представник позивача приймав участь у одному судовому засіданні, яке тривало одну годину, колегія суддів вважає обґрунтованим до стягнення з відповідача на користь позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 8 000,00грн.

Виходячи з наведеного вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, водночас вважає необхідним зменшити суму до відшкодування на користь позивача до 8 000,00грн.

Зважаючи на викладене вище в сукупності, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» належить задовольнити частково, зменшивши визначену судом першої інстанції суму до стягнення у відшкодування витрат на правову допомогу з 12 000,00грн до 8 000,00грн, в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 грудня 2025 року в частині стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, змінити, зменшивши суму з 12 000,00грн до 8 000,00грн.

У іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. В. Любчик

О. П. Супрун