Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №650/432/26 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 650/432/26

Номер провадження: 22-ц/819/1250/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приходько Л. А.,

суддів: Бездрабко В.О.,

Радченко С.В.,

секретар Манько К.М.,

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

заінтересована особа – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Шийки Івана Івановича на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 17 липня 2026 року, у складі головуючого судді Хомик І.І.,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діяв адвокат Суботін Г.Г., звернулася до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, заінтересована особа: ОСОБА_2 .

В обґрунтування своєї заяви представник ОСОБА_1 зазначав, що заявниця з ОСОБА_3 познайомилися у 1992 році. ОСОБА_1 завагітніла і народила доньку ОСОБА_4 . Однак після сварки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розійшлися, проте останній визнавав дитину, знав, що ОСОБА_4 є його донькою, хоча дитина не була зареєстрована на нього, як батька.

З листопада 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали спілкуватися та стали проживати однією сім`єю в селі Зміївка Бериславського району Херсонської області. В 2024 році, через постійні обстріли, вони переїхали до с. Урожайне Бериславського району, де продовжували проживати як родина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мали намір укласти шлюб, подавали запит через «Дію», що зафіксовано у переписці, однак не вдалося це зробити через помилку у системі.

З 27 червня 2024 року ОСОБА_3 перебував на військовій службі, а 18 жовтня 2025 року зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вербове Синельниківського району Дніпропетровської області.

ОСОБА_1 отримала сповіщення сім`ї саме як цивільна дружина ОСОБА_3 , який вносив інформацію про неї до відповідних облікових документів. Проте заявниця не може дізнатися будь-якої інформації про місце знаходження ОСОБА_3 , не може вжити жодних заходів для його розшуку, оскільки вона не є членом його родини та в неї відсутнє рішення суду, яким встановлено факт проживання однією сім`єю з ним.

На підставі наведеного, зважаючи на те, що ОСОБА_1 позбавлена можливості отримувати інформацію про хід розшуку чоловіка, подавати необхідні заяви та виконувати інші дії, а також користуватися правом на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України, представник заявниці просив суд встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зник безвісти 18 жовтня 2025 року, однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбуз листопада 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 17 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з листопада 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з листопада 2018 року до моменту зникнення безвісти ОСОБА_3 . У цей період у них склалися фактично подружні відносини, заявниця та ОСОБА_3 піклувалися один про одного, вели спільний бюджет, сплачували комунальні послуги, були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права і обов`язки.

Судом зазначено, що необхідність встановлення такого факту зумовлена тим, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не було укладено, на теперішній час заявниця не може в повному обсязі реалізувати свої права, зокрема, оскільки вона займається пошуком ОСОБА_3 та подає необхідну документацію у відповідні служби, їй необхідно мати підтвердження офіційного статусу про проживання однією сім`єю з чоловіком.

Непогоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 11 серпня 2026 року представник заінтересованої особи ОСОБА_2 – адвокат Шийка І.І. подав на рішення суду апеляційну скаргу, сформувавши її в системі «Електронний суд», в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу залишити без розгляду.

В обґрунтовання апеляційної скарги адвокат Шийка І.І. зазначав, що суд першої інстанції з одного боку не надав належної оцінки доводам заінтересованої особи щодо наявності спору про право та можливості розгляду справи в порядку окремого провадження, а з іншого — визнав доведеним факт проживання однією сім`єю протягом майже семи років без належного встановлення та оцінки сукупності доказів щодо всього визначеного ним періоду.

Так, заінтересована особа ОСОБА_2 заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1 та не визнає викладених у ній обставин щодо проживання заявниці однією сім`єю із ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу.

У даному випадку заперечення заявлені батьком безвісно зниклого військовослужбовця, тобто особою, на права та законні інтереси якої набуття заявницею відповідного сімейно-правового статусу може безпосередньо впливати. Отже, суд повинен був з`ясувати характер конфлікту інтересів між учасниками та його вплив на можливість розгляду справи в порядку окремого провадження. Встановлення зазначеного факту не має для заявниці виключно інформаційного чи декларативного значення. Судове рішення про проживання однією сім`єю створює юридичну основу для набуття нею відповідного статусу у правовідносинах, пов`язаних із військовою службою ОСОБА_3 , а за настання передбачених законом обставин — також для реалізації передбачених законом майнових та соціальних прав.

У цій справі має місце не гіпотетичний чи потенційний спір, а реальний спір щодо існування самого сімейно-правового статусу ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_3 , оскільки заінтересована особа ОСОБА_2 безпосередньо заперечує обставини, з якими заявниця пов`язує виникнення такого статусу. Однак, оскаржуване рішення взагалі не містить мотивованої оцінки доводів заінтересованої особи щодо наявності спору про право та причин, з яких суд вважав можливим продовжити розгляд справи саме в порядку окремого провадження.

Навіть у разі якщо апеляційний суд не погодиться з доводами про наявність спору про право, оскаржуване рішення підлягає перевірці також з огляду на недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, та невідповідність його висновків фактичним обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Суботін Г.Г., посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність рішення, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Зокрема, адвокат Суботін Г.Г. звертає увагу суду на те, що на етапі встановлення юридичного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу спір не виник. Самі по собі такі заперечення ОСОБА_2 не свідчать про існування спору про право, оскільки в апеляційній скарзі не зазначено, яким чином встановлення факту проживання однією сім`єю може вплинути на права та обов`язки заінтересованої особи з посиланням на відповідні докази та обставини. Абстрактне заперечення заінтересованої особи про те, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не підтверджений належними доказами, самі собою не свідчать про існування спору про право .

Зауважує, що встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не матиме наслідком виникнення прав у заявниці на виплату належного грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 , як такого, що зник безвісти, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (надалі за текстом - Порядок 884), відповідно до пункту 6 якого у вичерпний перелік осіб, які набувають право на виплату грошового забезпечення, жінка, яка проживає однією сім`єю із військовослужбовцем без реєстрації шлюбу не входить.

Тобто, між заявником та заінтересованою особою не може існувати спору про право, оскільки ОСОБА_1 не має права на отримання грошового забезпечення у зв`язку із зникненням безвісти ОСОБА_3 в силу норм чинного законодавства, а наявні у справі докази вказують на те, що у даній справі у ОСОБА_3 з заявницею склалися фактично подружні відносини, заявниця та ОСОБА_3 піклувалися один про одного, вели спільний бюджет, сплачували комунальні послуги, були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права і обов`язки.

На думку представника заявниці посилання апелянта на наявність спору про право між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який має розглядатися у порядку позовного провадження, є необґрунтованим в силу чинного законодавства, оскільки матеріали справи не містять доказів супротивного.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Шийка І.І., приймаючи участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції, доводи апеляційної скарги підтримав за обставинами, викладеними в апеляційній скарзі. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Представники ОСОБА_1 – адвокат Суботін Г.Г. та адвокат Співак В.А., приймаючи участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції, вказували на те, що на їх думку рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто право звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, § 36).

Європейський суд з людини також вказує на те, що такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Частиною першою статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Конституції України).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп/1997 у справі за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України визначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до положень статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Водночас, у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.

Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 760/33008/19, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.

У постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 298/1350/22 Верховний Суд вказував, що під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зазначила, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту її проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з листопада 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обгрунтування вимог заяви зазначала, що вона з ОСОБА_3 познайомилися у 1992 році, згодом завагітніла і народила доньку ОСОБА_4 . Однак після сварки вони розійшлися, проте ОСОБА_3 визнавав дитину, знав, що ОСОБА_4 є його донькою, хоча дитина не була зареєстрована на нього, як батька. З листопада 2018 року вони почали спілкуватися та стали проживати однією сім`єю в селі Зміївка Бериславського району Херсонської області. В 2024 році, через постійні обстріли, вони переїхали до с. Урожайне Бериславського району, де продовжували проживати як родина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного. Мали намір укласти шлюб, подавали запит через «Дію», що зафіксовано у переписці, однак не вдалося це зробити через помилку у системі. З 27 червня 2024 року ОСОБА_3 перебував на військовій службі, а 18 жовтня 2025 року зник безвісти під час виконання бойового завдання. Встановлення даного факту їй необхідне для можливості отримання будь-якої інформації про місце знаходження ОСОБА_3 та вжиття необхідних заходів для його розшуку.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підтвердження зазначених у заяві обставин ОСОБА_1 надала до суду наступні докази:

- копію сповіщення сім`ї №160 від 24 жовтня 2025 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 , яке надісланого на адресу заявниці;

- інформацію про рух коштів за рахунком заявниці та скрін-копіями з застосунку мобільного банкінгу, відповідно до яких ОСОБА_3 , перебуваючи на військовій службі за мобілізацією, перераховував грошові кошти заявниці;

- докази на підтвердження наявності у заявниці доступу до особистих документів ОСОБА_3 ;

- довідку Урожайненського старостинського округу Бериславської міської ради Херсонської області від 29 жовтня 2025 року про те, що ОСОБА_3 проживав разом з ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 з 2024 року до моменту, як був призваний на військову службу;

- скрін-копії світлин та особистого листування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Також в суді першої інстанції надавала свої пояснення свідок ОСОБА_6 , яка зазначала, що знає сім`ю ОСОБА_2 давно, проживала з ним по сусідськи. Знає, що син його ОСОБА_7 з 2018 року проживав з ОСОБА_8 , вони приїздили до ОСОБА_2 , приїздила і їх донька ОСОБА_4 із своєю сім`ю, всі вели себе дружньо, як одна сім`я, всі знали, що ОСОБА_9 дружина ОСОБА_7 , привічали її і ОСОБА_4 , як доньку ОСОБА_7 . Прикро, що між ними зараз якісь розбіжності виникли, бо до війни це була одна велика дружня сім`я.

Згідно копії військового квитка № НОМЕР_1 ОСОБА_3 з 27 червня 2024 року перебував на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 .

18 жовтня 2025 року ОСОБА_3 зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Синельниковського району Дніпропетровської області, що підтверджується сповіщенням сім`ї № 160 від 24 жовтня 2025 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 , та надісланого на адресу ОСОБА_1 , як цивільній дружині. У сповіщені зазначено, що дане сповіщення є підставою для подання документів для призначення пенсії (допомоги) і надання пільг у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках, виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З огляду на наведені норми матеріального права, факт зникнення безвісти військовослужбовця породжує для членів його сім`ї, зокрема для батьків, юридичні підстави звернення до командира військової частини із заявою про виплату грошового забезпечення у встановленому законом розмірі.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_2 є батьком зниклого безвісти ОСОБА_3 , який був залучений до участі у справі як заінтересована особа і який заперечував проти задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, посилаючись на те, що хоча в заяві ОСОБА_1 зазначає, що їй необхідно встановити факт для можливості отримання будь-якої інформації про місце знаходження ОСОБА_3 та вжиття необхідних заходів для його розшуку, при цьому вона не вказує, що набуття нею відповідного сімейно-правового статусу може безпосередньо впливати на права та законні інтереси ОСОБА_2 , як батька безвісти зниклого військовослужбовця, як на час визнання сина безвісти зниклим так і на час можливого визнання його загиблим.

Апеляційним судом встановлено, що між учасниками справи фактично виник спір про право, наявності або відсутності правових передумов для отримання заявницею нарівні із батьком зниклого безвісти військовослужбовця відповідних пільг, встановлених нормами чинного законодавства, а тому вищенаведені обставини підлягають доказуванню саме під час розгляду справи в порядку позовного провадження, можуть бути встановлені на підставі наданих сторонами доказів, з дотриманням принципу змагальності і не можуть бути вирішені у порядку окремого провадження, шляхом вирішення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

Отже, із наведеного слідує, що у даній справі має місце спір про право, оскільки ОСОБА_2 , як зацікавлена особа, не визнає факту проживання заявниці ОСОБА_1 однією сім`єю з його сином ОСОБА_3 , що фактично унеможливлює вирішення заявлених вимог в порядку окремого провадження.

Розглядаючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував вищевикладене та не з`ясував, що у даній справі існує спір про право, що є підставою для залишення такої заяви без розгляду.

З цих мотивів безпідставними є наведені у відзиві на апеляційну скаргу твердження представника ОСОБА_1 – адвоката Суботіна Г.Г. про те, що у даній справі спір про право відсутній.

Відповідно до положень частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник ОСОБА_1 , не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, так як існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

Відповідно до пункту 2 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно пунктів 1,4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржуване рішення суду - скасуванню із залишенням заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю - без розгляду.

Колегія суддів роз`яснює, що вищевказані обставини не позбавляють ОСОБА_1 права звернутись до суду з відповідним позовом на загальних підставах, тобто в належний спосіб у позовному провадженні не позбавлена можливості підтвердити свої вимоги та реалізувати свої права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм процесуального права виходить суд апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, оскаржуване рішення скасовано, то судові витрати ОСОБА_2 , пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, підлягають відшкодуванню у розмірі 997,50 грн.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Шийки Івана Івановича задовольнити.

Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 17 липня 2026 року скасувати .

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - залишити без розгляду.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що вона має право подати позов на загальних підставах.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 997,50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий: Л. А. Приходько

Судді: В. О. Бездрабко

С. В. Радченко