Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №766/2688/26 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/2688/26

Номер провадження: 22-ц/819/1194/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приходько Л. А.,

суддів: Радченка С. В.,

Склярської І. В.,

секретар Манько К. М.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Сурхаєва Валеддіна Бекмурзи огли на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 червня 2026 року, у складі головуючого судді Кузьміної О.І., повний текст рішення складено 23 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ТОВ «ФК «Суперіум» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 16 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсиббанк" укладено договір-анкету про відкриття та комплексне розрахунково - касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування № 95736514000. Відповідач не виконала умови договору та має заборгованість за кредитом та відсоткам за користування кредитом в загальній сумі 199 352,41 грн.

09 грудня 2024 року між АТ "Укрсиббанк" та ТОВ "ФК «Суперіум» укладено договір факторингу №285, за умовами якого до ТОВ "ФК "Суперіум» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 95736514000 від 16 жовтня 2019 року. Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 285 від 09 грудня 2024 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 199 352,41 грн, з яких: заборгованість за основним боргом – 86 619,17 грн, заборгованість за відсотками -112 733.24 грн.

На підставі наведеного ТОВ "ФК «Суперіум» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість в загальному розмірі 199 352,41 грн, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23 червня 2026 року позовні вимоги ТОВ "ФК «Суперіум» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК «Суперіум» заборгованість за Договором кредиту № 95736514000 від 16 жовтня 2019 року в загальному розмірі 199 352,41 грн та судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

17 липня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Сурхаєв Валеддін Бекмурза огли подав на рішення суду апеляційну скаргу, направивши її засобаит поштового зв`язку, в якій, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Також просив суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 990,28 грн та на надання правової допомоги у розмірі 12 000,00 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник відповідача послався на наступні обставини.

Так, апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про визначення розміру заборгованості, а також правомірності набуття позивачем права вимоги грунтується виключно на припущеннях. Судом не прийнято до уваги, що в матеріалах справи відсутні такі відомості як: інформація щодо зміни кредитного ліміту із зазначенням дат та сум збільшення; деталізований розрахунок заборгованості; відомості про строки та підстави нарахування процентів і штрафних санкцій; документи, які б підтверджували погодження відповідачем змін умов кредитування.

Водночас судом не було розглянуто та не прийнято рішення щодо поданих клопотань про витребування доказів у ТОВ "ФК «Суперіум» та про витребування у нього оригіналів документів, які й мали бути доказами законності пред`явленого позову або його відсутності.

На думку апелянта, поданий до позову витяг з Реєстру боржників до договору Факторингу №285 від 09 грудня 2024 року не має юридичної сили та не може бути підтвердженням кредитного боргу у сумі 199 352,41 грн. Позивачем не надано належних доказів про те, на підставі чого і в яких сумах було збільшено ліміт кредитування, визначений первинним договором, як і на які суми нараховувалися відсотки. Без виписки за рахунком та помісячного розрахунку боргу неможливо перевірити як нараховувалися відсотки, штрафи та тіло кредиту, і чи не закінчилася щодо платежів позовна давність, коли і на яку суму востаннє було внесено кошти в рахунок погашення кредиту.

Також, представником відповідача зазначено, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність у позивача права вимоги до відповідача. Так, в основному кредитному договорі від 16 жовтня 2019 року не передбачено право АТ «Укрсиббанку» про передачу заборгованості за кредитом третій особі. Договір факторингу №285 від 09 грудня 2024 року укладений із порушенням вимог статтей 514, 1077 ЦК України, а саме відсутній належним чином оформлений, підписаний та скріплений печаткою Додаток – Реєстр боржників, який ідентифікував би передачу боргу відповідача. Зокрема, договір факторингу не містить відомостей про відповідача, номер її кредитного договору, розмір заборгованості, що відступається, а також інших даних, які б дозволяли ідентифікувати спірне зобов`язання.

Крім того, на думку представника відповідача, позивачем не надано належних доказів наявності у ТОВ "ФК «Суперіум» права на здійснення відповідної фінансової діяльності та укладення договорів факторингу, зокрема чинної ліцензії.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ "ФК «Суперіум» - адвокат Вишневська О.І., посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність рішення, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Зокрема, представником позивача зазначено, що доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки не враховують: встановлений судом факт часткового погашення відповідачем кредитної заборгованості до 10 листопада 2023 року; положення статті 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання боргу; спеціальне правове регулювання перебігу позовної давності під час дії карантину COVID-19; спеціальне правове регулювання перебігу позовної давності у період дії воєнного стану; набрання чинності Законом № 4434-IX лише 04 вересня 2025 року; актуальну практику Верховного Суду щодо обчислення позовної давності в період карантину та воєнного стану.

Також представником позивача зазначено, що саме матеріали банківського обліку підтверджують рух коштів за кредитним рахунком відповідача. На виконання вимоги суду АТ «УкрСиббанк» надало інформацію щодо руху коштів за кредитним договором та відповідний розрахунок заборгованості. Наданий банком документ містить супровідний лист АТ «УкрСиббанк» на виконання ухвали суду від 28 квітня 2026 року та додані до нього матеріали щодо руху коштів і розрахунку заборгованості. Саме після дослідження зазначених матеріалів суд першої інстанції встановив, що кредитний ліміт відповідача змінювався, а заборгованість частково погашалася до 10 листопада 2023 року. Відтак висновок суду першої інстанції щодо наявності заборгованості ґрунтується не лише на витягу з реєстру боржників до договору факторингу наданому позивачем, а й на інформації, отриманій безпосередньо від первісного кредитора — АТ «УкрСиббанк». Тому саме встановлений судом факт часткового погашення відповідачем кредитної заборгованості до 10 листопада 2023 року виключає можливість механічного обчислення позовної давності від 10 листопада 2021 року.

На думку представника відповідача, долученні до апеляційної скарги клопотання про витребування доказів, були подані саме представником відповідача у суді першої інстанції. Більше того, зі змісту самих клопотань, які долучені до апеляційної скарги, вбачається, що їх ініціатором є представник відповідача. Зокрема, клопотання про витребування доказів стосувалися отримання від АТ «УкрСиббанк» та позивача розрахунку заборгованості, виписки щодо руху коштів, документів щодо кредитного ліміту, його змін та погашення заборгованості. Таким чином, апелянт фактично підтверджує, що питання щодо отримання відповідних доказів було предметом розгляду у суді першої інстанції. При цьому документи від АТ «УкрСиббанк» були отримані не шляхом їх самостійного подання позивачем у суді апеляційної інстанції, а на виконання вимоги суду. Відповідно до статті 84 ЦПК України особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Отже, отримання судом доказів від АТ «УкрСиббанк» на виконання судової вимоги є належним процесуальним способом їх отримання та не може розцінюватися як подання позивачем нових доказів на стадії апеляційного перегляду. Саме на підставі отриманих від банку матеріалів суд першої інстанції встановив фактичний рух коштів за кредитним рахунком та факт часткового погашення заборгованості до 10 листопада 2023 року. Тому посилання апелянта на зазначені клопотання не спростовує висновків суду першої інстанції.

Відповідачем не було надано власного розрахунку, який би спростовував зазначену суму заборгованості, як і доказів повного погашення заборгованості. Відтак висновок суду першої інстанції про доведеність заявленого до стягнення розміру заборгованості є обґрунтованим.

Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції також правильно встановив факт переходу права вимоги від АТ «УкрСиббанк» до ТОВ «ФК «Суперіум». Судом першої інстанції встановлено наявність відповідного договору факторингу, акта приймання-передачі документації, витягу з реєстру боржників та платіжної інструкції про перерахування коштів за договором факторингу.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Сурхаєв Валеддін Бекмурза огли в судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги та постановленні нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повномуобсязі із викладених в апеляційній скарзі підстав.

Представник ТОВ «ФК «Суперіум» - Вишневська О.І. подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх явка обов`язковою не визнавалась, доказів поважності причин неявки у судове засідання не надано, а відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце її розгляду не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на неповному встановленню в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі наданих суду доказів позивачем доведено факт укладення 16 жовтня 2019 року між відповідачем ОСОБА_1 та АТ «Укрсиббанк» кредитного договору №95736514000, а також фактичного отримання, користування кредитними коштами, неналежного виконання позичальником зобов`язання та наявної на цей день заборгованості, що підтверджується належними та допустимим доказами. Тому вважав, що заявлені вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача перед кредитором підлягають задоволенню.

Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи 16 жовтня 2019 року відповідач звернулася до АТ «Укрсиббанк» із анкетою-заявою про надання споживчого кредиту «Револьверна кредитна картка» із сумою кредитного ліміту 35 000,00 грн зі строком дії ліміту кредитування – 24 місяці.

Того ж дня, 16 жовтня 2019 року, між ОСОБА_1 та АТ "Укрсиббанк" укладено договір-анкету про відкриття та комплексне розрахунково - касове обслуговування банківського рахунку фізичної особи та умови кредитування (з Правилами) № 95736514000, за умовами якого банк, на підставі наданих клієнтом документів, відкриває клієнту та обслуговує на умовах тарифного плану Револьверна Кредитна Картка "Шоппінг НПК 55grace» картковий рахунок.

Відповідно до п. 1.1. Договору Банк на підставі наданих клієнтом відповідно до вимог законодавства України документів відкриває клієнту та обслуговує на умовах тарифного плану «Картка з лімітом «Шопінг картка 55 gracе», розміщеного на сайті www.my.ukrsibbank.com та на інформаційних стендах у приміщеннях установ Банку, поточний рахунок, який обслуговується відповідно до цього договору-анкети та Правил (договірних умов) споживчого кредитування позичальників АТ «УКРСИББАНК» з можливістю відкриття і розрахунково-касового касового обслуговування карткових (поточних) рахунків, опублікованих в газеті «Урядовий кур`єр» № 105 від 09.06.2017 р. (з усіма змінами та доповненнями розміщених на сайті www.my.ukrsibbank.com. Поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті України.

Згідно з п.2.1. Договору Банк встановлює ліміт кредитування у розмірі 35 000,00 грн. Строк дії ліміту кредитування - з дати укладення договору по 10 листопада 2021 року.

У п. 2.1.4 Договору викладені умови обслуговування ліміту кредитування: процентна ставка на суму кредитної заборгованості за операціями отримання готівки, річних - 55%, процентна ставка на суму кредитної заборгованості за безготівковими операціями, річних - 55%, пільговий період для погашення заборгованості - до 56 днів.

Зі змісту п. 2.1.5. Договору вбачається, що сторони дійшли згоди щодо сукупної вартості ліміту кредитування, зокрема: розрахунок карткою в терміналі - 50 000 грн, розрахована Банком мінімальна сума повернення карткового рахунку - 3 230 грн, з них: на погашення процентів та комісій - 1 147 грн, на зменшення строкової заборгованості - 2 084 грн, загальна вартість ліміту кредитування - 77 520 грн, реальна процентна ставка ліміту кредитування - 55%.

У п. 2.2.3 Договору викладені основні умови кредитування: сума - до розміру доступного ліміту; строк - до 24 міс, процентна ставка, % річних - 0,001%, комісія за управління кредитом, % річних - до 5%, максимальна сума платежу за розрахунковий період - 4 584 грн, проценти за користування - до 1 грн/міс, комісія за управління кредитом - 2 500 грн/міс/, реальна річна процентна ставка по кредиту - до 60%, загальна вартість кредиту - до 110 001 грн.

Вказаний договір підписаний ОСОБА_1 власноручно.

До матеріалів справи долучений паспорт споживчого кредиту, в якому зазначені умови кредитування, який підписаний ОСОБА_1 власноручно

09 грудня 2024 року між АТ "Укрсиббанк" та ТОВ "ФК "Суперіум" укладено договір факторингу №285, за умовами якого до ТОВ "ФК "Суперіум" перейшло право вимоги за договорами, що визначені в Реєстрі боржників, в т.ч. за кредитним договором № 95736514000 від 16 жовтня 2019 року.

Сума фінансування, встановлена цим договором, становить 8 056 797,78 грн, яка має бути сплачена не пізніше дати підписання цього договору (п.п.3.1., 3.2. Договору).

Право власності на права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта фактору, та право вимагати від боржників виконання всіх зобов`язань в межах відступлення прав вимог у фактора виникає з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги (п. 4.1. Договору).

Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 285 від 09 грудня 2024 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 199 352,41 грн, з яких: заборгованість за основним боргом – 86 619,17 грн, заборгованість за відсотками -112733,24грн.

Сторонами договору факторингу також підписаний акт приймання-передачі документації до договору факторингу №285 від 09 грудня 2024 року, в якому за №505 значиться боржник ОСОБА_1 .

Також, на підтвердження факту переходу прав долучено платіжну інструкцію № 753 від 09 грудня 2024 року, згідно якої ТОВ «ФК «Суперіум» сплатило АТ «Укрсиббанк» 8 056 797,78 грн, як оплату згідно договору факторингу №285 від 09 грудня 2024 року.

Позивач також надав копію досудової вимоги від 11 березня 2025 року, адресовану відповідачу з повідомленням про заміну кредитора у зобов`язанні за договором № 95736514000 на підставі договору факторингу та про сплату заборгованості у сумі 199 352,41 грн на відповідні реквізити.

Відповідно до руху по рахунку картки з лімітом, ОСОБА_1 було надано кредитний ліміт на суму 35 000,00 грн, який в подальшому змінювався до 87 500,00 грн та який частково погашався ОСОБА_1 .

Відповідно до виписки-довідки з обліку кредитної заборгованості за договором № 95736514000 (детального розрахунку заборгованості станом на 09 грудня 2024 року) та виписки по рахунку НОМЕР_1 за період з 16 жовтня 2019 року по 09 грудня 2024 року (наданих АТ «Укрсиббанк» суду першої інстанції на виконання ухвалисуду про витребування доказів), ОСОБА_1 у період з активно користувалася кредитними коштами в межах суми збільшеного лімітус кредитування (87 500,00 грн), знімала грошові кошти готівкою, щомісячно сплачувала кошти на погашення кредиту, які йшли на погашення щомісячних відсотків за користування кредитом та тіла кредиту. Останнє зняття готівки ОСОБА_1 відбулося у вересні 2021 року у розмірі 30 000,00 грн, останнє щомісячне погашення кредиту здійснено відповідачкою у лютому 2022 року, а в подальшому ОСОБА_1 здійснено ще два платежі: у травні 2022 року – 513,03 грн та у червні 2022 року – 452,35 грн (останній платіж).

За даними банку, ОСОБА_1 тривалий час свої зобов`язання за договором не виконувала та має заборгованість в загальній сумі 199 352,41грн, яка складається з: заборгованість за основним боргом – 86 619,17 грн, заборгованість за відсотками 112 733,24 грн. Дана сума заборгованості розрахована банком станом на 09 грудня 2024 року. Відсотки за користування кредитними коштами нараховувалися банком у період з 16 жовтня 2019 року по 16 листопада 2024 року.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами частини 2 статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів статті 12, частин 1, 5-7 статті 81, частин 1-3 статті 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частини 1, 2 статті 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків,зокрема,є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За нормою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами статей 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

Із обставин справи, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що між сторонами в справі виникли кредитні правовідносини, відповідачка отримала кредитні кошти, користувалася ними, здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором, тому колегія суддів приходить до висновку, що у матеріалах справи наявно досатньо доказів на підтвердження укладення відповідачем кредитного договору та отримання нею грошових коштів у межах розміру кредитного ліміту, який неодноразово збільшувався, та востаннє був встановлений у розмірі 87 500,00 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо відсутності належних доказів руху коштів та розміру заборгованості є безпідставними, спрямовані на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції вже надав належну правову оцінку.

Відповідачем також не надано суду належних і допустимих доказів на спростування наданого первісним кредитором розрахунку заборгованості, як і не надано свого розрахунку, тому доводи апеляційної скарги про те, що суд переклав тягар доказування на відповідача, є необґрунтованими.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було задоволено його клопотання щодо зобов`язання позивача надати в судове засідання оригінали документів, що призвело до невірного встановлення судом обставин справи, колегія суддів не приймає до уваги.

Так, відповідно до частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Надані позивачем на підтвердження своїх вимог копії документів, а також докази, які були витребувані судом у АТ «Укрсиббанк», є належними та достовірними доказами, достатніми для встановлення обставин, що мають значення для справи. Таким чином вимога представника відповідача про надання оригіналів документів не обґрунтована, не містить обгрунутування щодо сумнівів у достовірності наданих доказів. Крім того, не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які можуть викликати сумніви у достовірності наданих доказів, враховуючи, що відповідач тривалий час користувалась кредитними коштами, частково здійснювала погашення заборгованості, тобто виконувала умови договору та не спростувала отримання коштів на рахунок.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо не перевірки судом можливого пропуску позивачем строку позовної давності, враховуючи наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12.03.2020).

Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності). Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 27/55(914/4078/21).

Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови № 211 починається саме з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

У подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які були затверджені Законами України «Про затвердження Указу Президента України» «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і він діє на даний час.

Законом України від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Лише Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було виключено.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Тому за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 41-46, 56-60, 93)).

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що "відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою".

Отже, у даній справі відсутності підстави для застосування строку позовної давності, враховуючи також і періодичну сплату боргу відповідачем, останній платіж по якому здійснено у червні 2022 року, що підтверджується даними розрахунку та виписки по рахунку.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив момент виникнення у позивача права на звернення до суду та не надав належної оцінки заяві відповідача про застосування строків позовної давності, є безпідставними.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на підтвердження права вимоги за кредитним договором №95736514000 від 16 жовтня 2019 року до ОСОБА_1 матеріали справи містять: договір факторингу №285 від 09 грудня 2024 року, укладений між АТ "Укрсиббанк" та ТОВ "ФК «Суперіум»; витяг з друкованого Реєстру боржників до договору факторингу № 285 від 09 грудня 2024 року, в якому зазначено ОСОБА_1 ; латіжну інструкцію № 753 від 09 грудня 2024 року та акт приймання-передачі документації до договору факторингу №285 від 09 грудня 2024 року.

Отже, ТОВ «ФК «Суперіум», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №95736514000 від 16 жовтня 2019 року та довело існування між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 кредитних правовідносин.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що подані позивачем документи не містять належної індивідуалізації кредитного договору та не підтверджують перехід права вимоги є безпідставними, оскільки до матеріалів справи надано належні і допустимі докази переходу права вимоги від АТ "Укрсиббанк" до ТОВ «ФК «Суперіум».

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу №285 від 09 грудня 2024 року.

Щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

Тобто, сторони визначивши строк користування кредитом в указаному договорі погодили строк виконання зобов`язання.

Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Отже, очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов укладеного кредитного договору №95736514000 від 16 жовтня 2019 року строк дії ліміту кредитування - з дати укладення договору по 10 листопада 2021 року (п.2.1. Договору).

Даних щодо пролангації кредитного договору, погодженої сторонами, або зазначеної в кредитному договорі автоматичної пролангації, матеріали справи не містять.

З наданих АТ «Укрсиббанк» виписки-довідки з обліку кредитної заборгованості за договором № 95736514000 (детального розрахунку заборгованості станом на 09 грудня 2024 року) та виписки по рахунку НОМЕР_1 , а також з руху по рахунку картки з лімітом вбачається, що відсотки за користування кредитними коштами Банком нараховувалися у період з 16 жовтня 2019 року по 16 листопада 2024 року, тобто поза межами строку кредитування. Кредитором правомірно нараховувалися відсотки лише до 10 листопада 2021 року.

Розрахунок заборгованості свідчить, що станом на 10 листопада 2021 року заборгованість позивачки складала: 72 734,01 грн - заборгованість за основним боргом; 0,00грн - заборгованість за відсотками.

Після закінчення строку кредитування відповідачка не користувалася новими кредитними коштами та здійснили декілька платежів на погашення кредитної заборгованості, а саме: у грудні 2021 року – 5 000,00 грн, у січні 2022 року – 5 000,00 грн, у лютому 2022 року – 5 500,00 грн, у травні 2022 року – 513,03 грн та у червні 2022 року – 452,35 грн (останній платіж), а разом – 16 465,38 грн.

Враховуючи, що внесені відповідачкою грошові кошти після строку кредитування спрямовувалися банком як на погашення основного боргу так і на погашення нарахованих відсотків за користування кредитом, та зважаючи на те, що банк не мав права нараховувати такі відсотки поза межами кредитування, а станом на 10 листопада 2021 року у відповідачки заборгованість за відсотками не значилася, колегія суддів приходить до висновку, що спрямовані ОСОБА_1 грошові кошти на погашення кредиту після закінчення строку кредиту необхідно вирахувати із заборгованості за основним боргом станом на 10 листопада 2021 року. Тобто, сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 10 листопада 2021 року повинна становити 56 268,63 грн (72 734,01 грн – 16 465,38 грн) – заборгованість за основним боргом та 0,00грн - заборгованість за відсотками.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, та дійшов невірного висновку в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими після спливу строку користувння кредитним лімітом. Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Оскільки суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржуване рішення підлягає зміні.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сурхаєва Валеддіна Бекмурзи огли підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні зі зменшенням суми стягнення з 199 352,41 грн до 56 268,63 грн.

В апеляційній скарзі представником ОСОБА_1 - адвокатом Сурхаєвим Валеддіном Бекмурза огли заявлена вимога про стягнення з позивача судових витра, зокрема витрат на надання правової допомоги у розмірі 12 000,00 грн.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 1, 2 статті 246 ЦПК України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат.

Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Зі змісту статті 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як вбачаэться з матеріалів справи на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником відповідача надано ордер на надання правничої допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та квитанцію №5 від 11 травня 2026 року про отримання коштів за надання правничої (адвокатської) допомоги від клієнта ОСОБА_1 у розмірі 12 000,00 грн.

Будь-яких інших доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, як то договір про надання правничої допомоги, докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, адвокатом Сурхаєвим Валеддіном Бекмурза огли суду не надано.

На підставі наведеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимоги представника відповідача про стягнення судових витрат, понесених на надання правничої допомоги, у зв`язку з відсутністю належних доказів на підтвердження їх понесенння.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позовні вимоги ТОВ«ФК «Суперіум» підлягають частковому задоволенню, а саме на 28,23 % (зменшено суму заборгованості з 199 352,41 грн до 56 268,63 грн), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 751,60 грн (28,23% від 2 662,40 грн).

Проте апеляційна скарга відповідача також підлягає частковому задоволенню, а саме на 71,77 %, тому з ТОВ «ФК «Суперіум» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 582,76 грн (71,77 % від 4 992,00 грн).

Керуючись статтями 367, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Сурхаєва Валеддіна Бекмурзи огли задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 червня 2026 року змінити, зменшивши загальний розмір заборгованості за Договором кредиту № 95736514000 від 16 жовтня 2019 року, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум», з 199 352,41 грн до 56 268,63 грн та зменшивши розмір судового збору з 2 662,40 грн до 751,60 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Суперіум» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 582,40 грн .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови суду складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий Л.А. Приходько

Судді: С.В. Радченко

І.В. Склярська