Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №591/6217/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/6217/24

Номер провадження 22-ц/816/2940/26

Категорія - 56

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Щербаченко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Сумського обласного центру зайнятості

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 липня 2026 року (повне рішення складено 29 липня 2026 року), ухвалене у м. Суми, у складі судді Зері Ю.О.,

у цивільній справі за позовом Сумського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог заяви і рішення суду першої інстанції

У червні 2024 року Сумський обласний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 27 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Сумського міського центру зайнятості із заявами про надання статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю, зазначивши, що не є зайнятою особою та не забезпечує себе роботою самостійно. На підставі поданих заяв йому було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю з 27 травня 2022 року.

У подальшому під час обміну інформацією між Державною службою зайнятості та Пенсійним фондом України було встановлено, що ОСОБА_1 у період перебування на обліку як безробітний перебував у трудових відносинах із ТОВ «Тінкур» з 10 січня 2022 року. За результатами розслідування страхового випадку складено відповідний акт, а наказом від 20 вересня 2022 року припинено реєстрацію ОСОБА_1 як безробітного та виплату йому допомоги по безробіттю.

Позивач зазначав, що відповідач при зверненні до центру зайнятості подав недостовірні відомості щодо своєї зайнятості та не повідомив про обставини, які впливали на умови виплати йому допомоги по безробіттю. У зв`язку із цим виплачену йому за період з 27 травня 2022 року по 30 серпня 2022 року допомогу по безробіттю в сумі 30 661 грн 47 коп. позивач вважав отриманою без достатніх правових підстав та такою, що підлягає поверненню.

Наказом від 21 вересня 2022 року ОСОБА_1 зобов`язано повернути зазначені кошти. Позивач неодноразово направляв відповідачу повідомлення про необхідність добровільного повернення 30 661 грн 47 коп., однак кошти повернуті не були.

Посилаючись на положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Закону України «Про зайнятість населення» та статті 1212 ЦК України, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 незаконно отриману допомогу по безробіттю за період з 27 травня 2022 року по 30 серпня 2022 року в розмірі 30 661 грн 47 коп., а також понесені судові витрати.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 28 липня 2026 року у задоволенні позову Сумського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що визначальним для вирішення спору є встановлення недобросовісності ОСОБА_1 при зверненні до центру зайнятості та отриманні допомоги по безробіттю. Суд урахував, що у заяві від 27 травня 2022 року відповідач зазначив останнім місцем роботи ТОВ «Харекет Укр» та датою припинення трудової діяльності 01 квітня 2022 року, і ці обставини під час розгляду справи спростовані не були. Водночас відомості про перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із ТОВ «Тінкур», які стали підставою для припинення виплати допомоги, були виявлені лише у вересні 2022 року.

Суд зазначив, що відповідно до статті 1215 ЦК України добросовісність набувача відповідних виплат презюмується, а обов`язок доведення рахункової помилки або недобросовісності набувача покладається на особу, яка вимагає повернення коштів. Позивач не посилався на наявність рахункової помилки та не довів недобросовісності відповідача. При цьому суд урахував надані ОСОБА_1 докази його звернення до правоохоронних органів у зв`язку з відомостями про його працевлаштування у ТОВ «Тінкур» та те, що за його заявою здійснюється досудове розслідування. За таких обставин суд дійшов висновку, що передбачених законом підстав для повернення виплаченої відповідачу допомоги по безробіттю немає.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Сумський обласний центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково звів предмет доказування у справі до встановлення недобросовісності відповідача виключно в контексті положень статті 1215 ЦК України та не врахував, що спірні правовідносини насамперед регулюються спеціальними нормами законодавства про зайнятість населення та загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Апелянт зазначає, що на зареєстрованого безробітного покладається обов`язок подавати достовірні відомості та своєчасно повідомляти про обставини, які впливають на умови виплати матеріального забезпечення, а невиконання такого обов`язку є підставою для стягнення виплачених коштів.

Зазначає, що на момент звернення ОСОБА_1 27 травня 2022 року за наданням статусу безробітного вже існували відомості про його перебування у трудових відносинах із ТОВ «Тінкур» з 10 січня 2022 року та нарахування йому доходу, з якого сплачувався єдиний внесок. Водночас у заяві про надання статусу безробітного відповідач указав останнім місцем роботи ТОВ «Харекет Укр» із датою припинення роботи 01 квітня 2022 року та не повідомив про відомості щодо трудових відносин із ТОВ «Тінкур». На думку апелянта, ця обставина існувала ще до звернення відповідача до центру зайнятості та безпосередньо впливала на його право на набуття статусу безробітного й отримання відповідної допомоги.

Апелянт не погоджується з наданим судом доказовим значенням зверненню відповідача до правоохоронних органів та наявності кримінального провадження щодо можливого внесення посадовими особами ТОВ «Тінкур» недостовірних відомостей. Вказує, що таке звернення відбулося вже після отримання допомоги та виявлення центром зайнятості відомостей про трудові відносини, а сам факт внесення відомостей до ЄРДР і здійснення незавершеного досудового розслідування не встановлює відсутності трудових відносин між ОСОБА_1 і ТОВ «Тінкур».

Також вважає, що вирок Печерського районного суду м. Києва від 09 березня 2023 року у справі № 757/7700/23-к, яким ОСОБА_2 визнано винуватою за частиною другою статті 205-1 КК України, не спростовує наданих позивачем доказів, оскільки цим вироком не встановлено відсутності трудових відносин між відповідачем та ТОВ «Тінкур», не спростовано подану товариством до Пенсійного фонду України звітність і не встановлено факту фальсифікації саме відомостей щодо ОСОБА_1 .

На переконання апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки в сукупності відомостям Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, звітності ТОВ «Тінкур», даним про нарахування відповідачу доходу та сплату єдиного внеску, акту розслідування страхових випадків від 20 вересня 2022 року № 253, заяві відповідача про надання статусу безробітного та наказам центру зайнятості. Отримання відповідачем допомоги, за доводами скарги, було зумовлено не рахунковою помилкою, а відсутністю у центру зайнятості на момент її призначення інформації про обставини, які відповідач був зобов`язаний повідомити.

Крім того, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції вимог статей 89, 263 ЦПК України, зазначаючи, що суд фактично надав перевагу поясненням сторони відповідача щодо відсутності трудових відносин із ТОВ «Тінкур», належним чином не оцінивши їх у взаємозв`язку з відомостями Пенсійного фонду України про працевлаштування відповідача, нарахування йому доходу та сплату єдиного внеску.

Також Сумський обласний центр зайнятості вважає нерелевантними застосовані судом першої інстанції правові висновки Верховного Суду та посилається, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 761/38813/21 і постанову Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 158/143/16-ц, які, на думку апелянта, підтверджують можливість стягнення допомоги по безробіттю у разі подання особою недостовірних відомостей та відсутність правових підстав для набуття статусу безробітного особою, яка перебуває у трудових відносинах.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Судами встановлено, що 27 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Сумського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного, у якій зазначив, що останнім місцем його роботи було ТОВ «Харекет Укр», де він працював на посаді інженера з охорони праці, а датою припинення останнього виду діяльності є 01 квітня 2022 року на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (а.с. 8).

Наказом від 27 травня 2022 року № НТ220527 ОСОБА_1 надано статус безробітного, призначено допомогу по безробіттю та розпочато її виплату (а.с. 7).

У подальшому за результатами обміну інформацією між Державною службою зайнятості та Пенсійним фондом України встановлено, що згідно зі звітністю, поданою ТОВ «Тінкур», ОСОБА_1 з 10 січня 2022 року перебував у трудових відносинах із цим товариством, а протягом січня–червня 2022 року йому нараховувався дохід, з якого сплачувався єдиний соціальний внесок.

Зазначені обставини зафіксовані в акті розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 20 вересня 2022 року № 253 (а.с. 5).

У зв`язку з установленими обставинами наказом № НТ220920 ОСОБА_1 з 31 серпня 2022 року припинено виплату допомоги по безробіттю у зв`язку зі встановленням факту подання недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання статусу безробітного, а з 20 вересня 2022 року припинено його реєстрацію як безробітного (а.с.7 зв.).

Наказом від 21 вересня 2022 року № НТ220921 ОСОБА_1 зобов`язано повернути кошти, виплачені йому як допомога по безробіттю за період із 27 травня 2022 року по 30 серпня 2022 року, у розмірі 30 661,47 грн (а.с. 7 зв.).

21 вересня та 14 грудня 2022 року, 07 вересня та 09 листопада 2023 року, а також 17 січня 2024 року Центр зайнятості направляв ОСОБА_1 повідомлення з вимогою повернути виплачену допомогу по безробіттю в розмірі 30 661,47 грн, однак ці кошти ним повернуті не були.

12 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, у якій заперечував факт свого працевлаштування у ТОВ «Тінкур» та зазначав про можливе підроблення посадовими особами цього товариства документів щодо наявності з ним трудових відносин (а.с. 65-66, 87-88).

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником та керівником ТОВ «Тінкур» була ОСОБА_2 .

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року у справі № 757/7700/23-к ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205-1 КК України. Її дії кваліфіковано як внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, вчинене за попередньою змовою групою осіб (а.с. 114-115).

07 серпня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 внесено відомості про кримінальне провадження № 42025022110000333 щодо можливого вчинення посадовими особами ТОВ «Тінкур» кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України. На час розгляду справи судом першої інстанції досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні тривало (а.с. 102).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Частиною третьою статті 44 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

За змістом пунктів 1, 8 частини першої статті 45 цього Закону реєстрація безробітного припиняється, зокрема, у разі зайнятості особи, а також встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Частиною третьою статті 36 цього Закону встановлено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Отже, встановлення передбачених законом обставин, несумісних зі статусом безробітного, може бути підставою для припинення реєстрації особи як безробітної та виплати їй допомоги. Водночас для стягнення вже виплаченого матеріального забезпечення частина третя статті 36 наведеного Закону пов`язує відповідні правові наслідки з умисним невиконанням застрахованою особою своїх обов`язків або зловживанням ними.

Вказане узгоджується із загальними засадами цивільного законодавства та положеннями ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Разом з тим пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України передбачено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правильність здійснених розрахунків, за якими проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, а тому тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Такий підхід до застосування статті 1215 ЦК України є усталеним у практиці Верховного Суду та, зокрема, підтриманий у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18 та від 07 вересня 2022 року у справі № 677/876/21.

Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 677/876/21 також звернув увагу на те, що ЦК України закріплює презумпцію добросовісності та розумності дій особи, яка здійснює власне право, і така презумпція діє, доки інше не буде встановлено судом.

Отже, у спорах про повернення допомоги по безробіттю на позивача покладається обов`язок довести не лише об`єктивну відсутність у набувача права на одержання відповідної виплати, а й ті обставини, з якими закон пов`язує можливість її повернення, зокрема умисне невиконання отримувачем своїх обов`язків, зловживання ними або іншу недобросовісну поведінку.

У справі, яка переглядається, Сумський обласний центр зайнятості обґрунтовує вимоги про повернення виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю тим, що відповідно до відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та звітності ТОВ «Тінкур» відповідач з 10 січня 2022 року перебував у трудових відносинах із цим товариством, протягом січня–червня 2022 року йому нараховувався дохід та сплачувався єдиний соціальний внесок.

На думку позивача, оскільки ці відомості стосуються періоду, який передував зверненню ОСОБА_1 до центру зайнятості 27 травня 2022 року, зазначення ним у заяві останнім місцем роботи ТОВ «Харекет Укр» та неповідомлення про трудові відносини з ТОВ «Тінкур» свідчать про подання недостовірних відомостей і є достатньою підставою для повернення отриманої допомоги.

Колегія суддів із такими доводами не погоджується.

Наявні у справі відомості Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, звітність ТОВ «Тінкур», відомості про нарахування доходу та сплату єдиного внеску підтверджують факт подання роботодавцем відповідної звітності щодо ОСОБА_1 , проте самі по собі не є достатніми для висновку про те, що відповідач фактично вступав у трудові відносини з цим товариством, виконував у ньому трудові обов`язки, отримував заробітну плату та, головне, знав про оформлення таких трудових відносин на час звернення до центру зайнятості.

Матеріали справи не містять трудового договору, заяви ОСОБА_1 про прийняття на роботу до ТОВ «Тінкур», наказу про його прийняття на роботу, доказів ознайомлення з таким наказом, відомостей про виконання ним трудових обов`язків або доказів фактичного отримання ним від цього товариства заробітної плати.

За таких обставин відомості, подані ТОВ «Тінкур» у відповідній звітності, підтверджують існування таких відомостей у державному реєстрі, однак не доводять обізнаності ОСОБА_1 про їх існування та не дають достатніх підстав для висновку про умисне приховування ним від центру зайнятості факту своєї зайнятості.

При цьому у заяві від 27 травня 2022 року відповідач повідомив центру зайнятості про своє попереднє місце роботи - ТОВ «Харекет Укр» - та зазначив датою припинення останнього виду діяльності 01 квітня 2022 року. Доказів, які б спростовували достовірність саме цих повідомлених відповідачем відомостей, позивачем не надано.

Колегія суддів також враховує подальшу поведінку відповідача після того, як йому стало відомо про відображення у відповідних реєстрах відомостей щодо його працевлаштування в ТОВ «Тінкур».

Так, ОСОБА_1 послідовно заперечував факт перебування у трудових відносинах із ТОВ «Тінкур» та 12 травня 2023 року звернувся до правоохоронних органів із заявою щодо можливого підроблення посадовими особами цього товариства документів про його працевлаштування. У подальшому 07 серпня 2025 року за його заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 42025022110000333 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України.

Сама по собі наявність цього кримінального провадження не встановлює факту підроблення документів щодо працевлаштування ОСОБА_1 і не спростовує відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Водночас зазначена обставина підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами та узгоджується з послідовною позицією відповідача про те, що про оформлення трудових відносин із ТОВ «Тінкур» йому не було відомо.

Вирок Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року у справі № 757/7700/23-к, яким керівника ТОВ «Тінкур» ОСОБА_2 визнано винуватою за частиною другою статті 205-1 КК України, не встановлює обставин, пов`язаних з оформленням трудових відносин із ОСОБА_1 . Водночас установлені цим вироком обставини щодо внесення керівником ТОВ «Тінкур» завідомо неправдивих відомостей до документів, поданих для державної реєстрації юридичної особи, підлягають урахуванню в сукупності з іншими доказами при оцінці доводів відповідача про його необізнаність щодо оформлення на його ім`я трудових відносин із цим товариством.

При цьому визначальним для вирішення спору є не встановлення самого факту наявності чи відсутності трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Тінкур» у межах зазначеного кримінального провадження, а доведеність позивачем недобросовісної поведінки відповідача під час набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю, зокрема його обізнаності про оформлення таких трудових відносин та умисного неповідомлення про них центру зайнятості.

Оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Сумський обласний центр зайнятості не довів, що ОСОБА_1 на час подання заяви 27 травня 2022 року знав або за встановленими обставинами не міг не знати про оформлення ТОВ «Тінкур» відомостей щодо перебування його у трудових відносинах із цим товариством та, усвідомлюючи цю обставину, умисно приховав її від центру зайнятості з метою отримання допомоги по безробіттю.

Саме лише відображення у державному реєстрі відомостей про трудові відносини, нарахування доходу та сплату роботодавцем єдиного внеску, за відсутності доказів волевиявлення відповідача на виникнення таких відносин, фактичного виконання ним роботи, отримання відповідного доходу або його обізнаності про такі обставини, не спростовує встановленої законом презумпції добросовісності набувача виплати.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував положень спеціального законодавства про зайнятість населення та загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, є необґрунтованими.

Положення частини третьої статті 44 Закону України «Про зайнятість населення» дійсно покладають на зареєстрованого безробітного відповідальність за достовірність поданих ним даних та документів. Однак застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», законодавець прямо пов`язує з умисним невиконанням особою своїх обов`язків та зловживанням ними.

Тому встановлення лише об`єктивної невідповідності відомостей, зазначених особою при зверненні до центру зайнятості, інформації, яка міститься у державних реєстрах, не звільняє позивача від обов`язку довести умисний характер поведінки отримувача допомоги, якщо останній заперечує свою обізнаність про відповідні обставини та наводить на підтвердження цього докази.

Не спростовує правильності висновків місцевого суду й посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 761/38813/21.

У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду виходила з установлених судами обставин про те, що відповідач мав чинне право на заняття адвокатською діяльністю, яке ним не було зупинене чи припинене, а тому відповідно до закону належав до осіб, які провадять незалежну професійну діяльність та забезпечують себе роботою самостійно. Незважаючи на це, при зверненні за статусом безробітного він особисто зазначив, що не забезпечує себе роботою самостійно. За таких фактичних обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про подання особою недостовірних даних, які призвели до безпідставного нарахування та виплати допомоги по безробіттю.

Натомість у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 заперечує сам факт свого волевиявлення на виникнення трудових відносин із ТОВ «Тінкур» та обізнаність про їх оформлення, а позивачем не надано доказів, які б достовірно підтверджували протилежне. Отже, фактичні обставини справи № 761/38813/21 та цієї справи є відмінними, тому наведений апелянтом правовий висновок не свідчить про неправильне вирішення місцевим судом цього спору.

Посилання апелянта на те, що звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів відбулося лише після отримання ним інформації від центру зайнятості, також не свідчить про його недобросовісність. Навпаки, саме після отримання такої інформації у відповідача виникли підстави для оспорювання відомостей про своє працевлаштування, а його подальше звернення до правоохоронних органів узгоджується з твердженням про те, що раніше про такі відомості йому не було відомо.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог статей 89, 263 ЦПК України та надання переваги поясненням відповідача над відомостями Пенсійного фонду України.

Наявні у відповідному реєстрі відомості, подані ТОВ «Тінкур», про перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах, нарахування йому доходу та сплату єдиного внеску були враховані місцевим судом та оцінені у сукупності з іншими доказами у справі. Водночас самі по собі такі відомості не підтверджують обізнаності відповідача про оформлення на його ім`я трудових відносин із цим товариством та, відповідно, умисного приховування цієї обставини під час звернення за наданням статусу безробітного й отримання допомоги по безробіттю.

Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 січня 2018 року у справі № 158/143/16-ц, не свідчить про помилковість висновків місцевого суду у цій справі.

У справі № 158/143/16-ц судами було встановлено, що особа на час звернення за наданням статусу безробітної фактично перебувала у трудових відносинах з підприємством, де працювала за сумісництвом. При цьому сама відповідачка факту такої роботи не заперечувала, а посилалася на те, що вважала трудові відносини припиненими у зв`язку з поданням нею заяви про звільнення. Крім того, правомірність наказу центру зайнятості про повернення отриманих коштів була встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Натомість у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 заперечує сам факт свого працевлаштування у ТОВ «Тінкур», а наявні у реєстрі відомості про оформлення трудових відносин, нарахування доходу та сплату єдиного внеску самі по собі не підтверджують його обізнаності про таке оформлення та умисного неповідомлення цієї обставини центру зайнятості.

Отже, фактичні обставини справи № 158/143/16-ц істотно відрізняються від обставин цієї справи, а тому наведений у зазначеній постанові Верховного Суду висновок не спростовує висновку місцевого суду про недоведеність недобросовісної поведінки ОСОБА_1 .

За правилами статей 12, 81 ЦПК України саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Тобто, саме на Сумський обласний центр зайнятості як платника спірних коштів покладається обов`язок спростувати презумпцію добросовісності їх набувача.

Однак належних, допустимих та достатніх доказів, які б у своїй сукупності давали підстави для висновку про умисне подання ОСОБА_1 недостовірних відомостей, свідоме приховування ним факту зайнятості або іншу недобросовісну поведінку під час набуття статусу безробітного та отримання допомоги, позивачем не надано.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність передбачених законом підстав для стягнення з ОСОБА_1 виплаченої йому допомоги по безробіттю в розмірі 30 661 грн 47 коп., а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, які мають значення для вирішення справи, надав належну оцінку зібраним доказам та ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

За таких обставин апеляційну скаргу Сумського обласного центру зайнятості слід залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 липня 2026 року - без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, а апеляційна скарга Сумського обласного центру зайнятості - без задоволення, підстав для зміни розподілу судових витрат немає.

Судовий збір у розмірі 3 633 грн 60 коп., сплачений Сумським обласним центром зайнятості за подання апеляційної скарги, слід залишити за апелянтом.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Сумського обласного центру зайнятості залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: О.І. Собина

М.В. Щербаченко