Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №521/19930/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6939/26

Справа № 521/19930/25

Головуючий у першій інстанції Ганошенко С. А.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання — Шахової О.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Адабаш Світлана Аксентіївна

на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 01 квітня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовною заяво, визнати незаконним та скасувати наказ ДП «АМПУ» від 10.05.2024 року № 228-к «Про звільнення»; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора юридичного департаменту апарату управління ДП «АМПУ» та допустити рішення суду в цій частині до негайного виконання; стягнути з ДП «АМПУ» на користь Позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, за період з 13 травня 2024 року (дня звільнення) до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 310 5626,04 грн, виходячи з середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці роботи 7842,49 грн, і допустити рішення суду в цій частині до негайного виконання, відшкодувати моральну шкоду та стягнути з ДП «АМПУ» всі судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 2013 року він працював у державному підприємстві «Адміністрація морських портів України» на різних керівних посадах, а з 2016 року займав посаду заступника начальника юридичної служби апарату управління ДП «АМПУ». З березня 2019 року працював на посаді заступника директора юридичного департаменту апарату управління ДП «АМПУ».

Відповідно до п. 1 наказу ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» встановлено простій в апараті управління ДП «АМПУ» з 01 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Наказом ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 220-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » 30.08.2022 року простій Позивачу було припинено і призупинено дію трудового договору, укладеного з Позивачем, до відновлення можливості виконувати ним роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні. Відповідач через представника оскаржив в суді як незаконний наказ Позивача від 30.08.2022 №220-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ». Провадження у справі № 521/17902/23 відкрито у липні 2023 року і до цього часу перебуває на розгляді у Хаджибейському районному суді м. Одеси.

Як стало відомо позивачу 17 жовтня 2025 року із тексту заочного судового рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 04.09.2025 у справі № 521/7602/25 10 травня 2024 року позивач був звільнений з роботи за пунктом 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України (відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці) згідно з наказом ДП «АМПУ» від № 228-к «Про звільнення».

На думку позивача, наказ ДП «АМПУ від 10 травня 2024 року № 228-к «Про звільнення» є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, виходячи з того, що позивач взагалі не отримував від відповідача ані копії наказу від 10 травня 2024 року № 228-к «Про звільнення», ані інших повідомлень чи документів з цього питання згідно з вимогами КЗпП України, враховуючи існування з липня 2023 року судового спору між відповідачем і позивачем по справі № 521/17902/23 і відсутність у позивача будь-яких повідомлень і документів від відповідача щодо змін його статусу. У зв`язку з агресією рф проти України, наявності режиму воєнного стану в Україні позивач під час простою з метою збереження свого життя та життя своїх рідних був вимушений тимчасово виїхати за кордон, в більш безпечній обстановці очікуючи зміни ситуації на підприємстві на краще та на даний час позивач знаходиться у Федеративній республіці Німеччини, де отримав тимчасовий захист.

У позовній заяві позивач також зазначає про те, що відповідачем не дотримано одночасно зазначених обов`язкових умов для застосування норми пункту 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України як підстави припинення трудового договору з Позивачем, оскільки відповідач мав інформацію про причини відсутності позивача на роботі, оскільки наказ ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 220-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » містить інформацію про припинення з 30 серпня 2022 року простою позивачу і призупинення дії трудового договору, укладеного з позивачем, до відновлення можливості виконувати ним роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні. Відповідач не надав Позивачу у належний між роботодавцем та працівником спосіб на ознайомлення наказ про скасування призупинення дії трудового договору.

Вважає, що він має право на отримання належної йому суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час з 13 травня 2024 року (дня звільнення) до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 01 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди– відмовлено.

Рішення суду вмотивовано тим, що позовні вимоги є недоведеними об`єктивними доказами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Адабаш С.А. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована тим, що у оскаржуваному рішенні судом зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи, зокрема, що у період з 30 серпня 2022 року по 10 травня 2024 року ОСОБА_2 не направляв жодних заяв до роботодавця, про що свідчить відсутність будь-яких звернень та вимог до роботодавця у відповідний період. Зауважується, що суд не врахував обставини справи і докази, які свідчать, що позивачем надано до суду разом із позовною заявою також копію відзиву відповідача по справі № 521/17902/23 на позовну заяву ОСОБА_3 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат, яка знаходиться у провадженні Хаджибейського (раніше - Малиновського) районного суду міста Одеси з липня 2023 року. Отже, в матеріалах справи є докази, що позивач у відповідності з вимогами цивільного процесуального законодавства направляв у липні 2023 року до ДП «АМПУ» позовну заяву з відповідними вимогами щодо скасування незаконного наказу ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року №220-к. Також ці обставини підтверджуються відповідним доказом - наявною в матеріалах справи копією відзиву відповідача по справі № 521/17902/23, що свідчить про ознайомлення відповідачем з позовною заявою і вимогами позивача. Таким чином, судом зроблені висновки, які не відповідають обставинам справи.

Також, сторона скаржників вважає, що висновки суду зроблені на підставі припущень, що не відповідають обставинам справи, зокрема, щодо обставин надсилання та отримання позивачем наказів відповідача через месенджер «WhatsApp» на особистий номер. Наголошується, що відповідач не забезпечив як роботодавець оформлення належним чином домовленості з позивачем щодо комунікацій і в наказі ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 220-к про призупинення дії трудового договору з позивачем відповідач в порушення прямої вимоги ч.2 ст.13 Закону № 2136 і не зазначив інформації про спосіб обміну інформацією.

Крім того, зауважується, що суд не врахував відсутність у справі доказів виконання відповідачем вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України, відповідно до якої роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

До того ж в скарзі, наголошується, що в матеріалах справи наявні докази обміну сторонами інформацією з питань законності призупинення дії трудового договору з позивачем, у зв`язку з наявністю невирішених спірних питань внаслідок призупинення дії трудового договору, а саме позивач з липня 2023 року по даний час комунікує з відповідачем виключно по правилам цивільного процесуального законодавства, що підтверджується іншими позовними заявами та судовими рішеннями.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Представник Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Неїжпапа Ю.А. ознайомившись з апеляційною скаргою, подала на неї відзив, в якому наголошує, що позивач був достеменно обізнаний про необхідність виходу на роботу, проте, знаходячись за межами України, не повідомив роботодавця про своє поточне місцезнаходження, за якою останній мав би змогу надіслати відповідні та подальші накази, не вжив заходів щодо отримання цих наказів, а тому вони вважають таку поведінку позивача очевидно недобросовісною. направленою на свідоме. вибіркове ігнорування комунікації із роботодавцем з метою завдання підприємству збитків у вигляді сплати на користь працівника коштів середнього заробітку, які працівник намагається отримати шляхом подання відповідного позову. З огляду на викладене, сторона відповідачів, вважає обґрунтованими та очевидно справедливими висновки суду першої інстанції про те, що відсутність позивача на робочому місці понад один рік, не зазначення поважних причин такої відсутності, не виявлення зацікавленості у виконанні покладених на неї функцій, ігнорування намагань роботодавця щодо комунікації та сам факт перебування за кордоном понад чотири року, свідчать про відсутність у ОСОБА_3 наміру мати трудові відносини з відповідачем та безпосередньо виконувати покладену на нього трудову функцію у період дії воєнного стану в Україні, а поведінка позивача у даному випадку з огляду на обставини справи не може вважати добросовісною.

Ураховуючи вищевикладене, апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не відповідає чинному законодавству, а рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 01.04.2026 у справі № 521/19930/25 законним, обґрунтованим та ухваленим з повним і всебічним з`ясуванням обставин справи, відтак не підлягає скасуванню.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

В судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_1 адвокат Абадаш С.А. підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити в повному обсязі.

Представник Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Неїжпапа Ю.А. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно із ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Наказом ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 220-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » з позивачем призупинено дію трудового договору, що наразі оспорюється ним та є предметом розгляду судової справи № 521/17902/23.

Наказом ДП «АМПУ» від 14 квітня 2023 року №167-к «Про відновлення дії трудових договорів» відновлено з 01 травня 2023 року дію трудового договору, укладеного з позивачем.

Копія наказу ДП «АМПУ» від 14 квітня 2023 року №167-к направлено позивачу за допомогою месенджера «WhatsApp», а також листами ДП «АМПУ» від 18 квітня 2023 року №1160/10-01-16/Вих, від 13 грудня 2023 року № 3982/10-01-16/Вих на адресу ОСОБА_1 та листом від 18 грудня 2023 року №4018/10-01-16/Вих на адресу адвоката позивача ОСОБА_4 ..

З наданих відповідачем скріншотів повідомлень месенджера «WhatsApp» встановлено, що позивачем велась переписка у період простою щодо отримання наказів з кадрових питань, направлявся наказ ДП «АМПУ» від 14 квітня 2023 року №167-к.

З 30 серпня 2022 року по 10 травня 2024 року ОСОБА_1 не виходив на зв`язок з представниками ДП «АМПУ», тому узгодити будь-які інші альтернативні способи створення, пересилання та зберігання наказів у роботодавця не було можливості. При цьому, ОСОБА_1 також не повідомив, про актуальну адресу для листування, спосіб направлення йому документів тощо.

Звільнення позивача відбулось 10 травня 2024 року у відповідності до наказу ДП «АМПУ» від 10 травня 2024 року № 228-к «Про звільнення» за пунктом 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України.

ОСОБА_1 з 01 травня 2023 року був відсутній на роботі та не надавав роботодавцю інформацію про причини такої відсутності. Позивач не заперечував факт його відсутності на робочому місці протягом вказаного періоду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України закріплено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору містяться у статті 36 КЗпП України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено і триває досі.

15 березня 2022 року прийнято Закон України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» цього Закону главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Положення Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Із набранням чинності 19 липня 2022 року Закону № 2352-IX, серед іншого, частину першу статті 36 КЗпП України було доповнено пунктами 8-1, 8-2 і 8-3 такого змісту: 8-1) смерть роботодавця - фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою; 8-2) смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим; 8-3) відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

Чотири місяці рахуються від дня, коли Закон № 2352-IX набрав чинності, тобто з 19 липня 2022 року, оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

При чому цю підставу (пункт 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України) для припинення трудового договору не слід ототожнювати зі звільненням у зв`язку з прогулом (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Для припинення дії трудового договору за відповідною підставою мають бути одночасно дотримані дві обов`язкові умови: 1) фактична відсутність працівника на робочому місці понад чотири місяці поспіль; 2) відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності понад чотири місяці підряд (при цьому не має значення поважність чи неповажність причин такої відсутності).

У випадку невиконання одночасно двох вищенаведених умов звільнення відповідно до такої підстави може бути визнано судом незаконним, наприклад, якщо працівник доведе, що протягом чотирьох місяців інформував роботодавця про причини своєї відсутності.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Матеріалами справи встановлено, що наказом ДП «АМПУ» від 30 серпня 2022 року № 220-к «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » з позивачем призупинено дію трудового договору, що наразі оспорюється ним та є предметом розгляду судової справи № 521/17902/23. Разом із цим, наказом ДП «АМПУ» від 14 квітня 2023 року №167-к «Про відновлення дії трудових договорів» відновлено з 01 травня 2023 року дію трудового договору, укладеного з позивачем.

З наданих стороною відповідачів скріншотів повідомлень месенджера «WhatsApp» встановлено, що позивачем велась переписка у період простою щодо отримання наказів з кадрових питань, направлявся наказ ДП «АМПУ» від 14 квітня 2023 року №167-к, з яких вбачається, що після отримання ним копії наказу ДП «АМПУ» від 14 квітня 2023 року №167-к про необхідність стати до роботи з 01 травня 2023 року ОСОБА_5 здійснювались спроби повідомити відповідача про його наміри та наявність причин, які перешкоджали б йому прибуттю до місця роботи, і таких доказів останнім не надано.

З переписок також вбачається, що з 30 серпня 2022 року по 10 травня 2024 року ОСОБА_1 не виходив на зв`язок з представниками ДП «АМПУ», тому узгодити будь-які інші альтернативні способи створення, пересилання та зберігання наказів у роботодавця не було можливості. При цьому, ОСОБА_1 також не повідомив, про актуальну адресу для листування, спосіб направлення йому документів тощо.

Копія наказу ДП «АМПУ» від 14 квітня 2023 року №167-к направлено позивачу за допомогою месенджера «WhatsApp», а також листами ДП «АМПУ» від 18 квітня 2023 року №1160/10-01-16/Вих, від 13 грудня 2023 року № 3982/10-01-16/Вих на адресу ОСОБА_1 та листом від 18 грудня 2023 року №4018/10-01-16/Вих на адресу адвоката позивача ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі пункту 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з відсутністю працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад 4 місяці поспіль. ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 01 травня 2023 року та не надавав роботодавцю інформацію про причини такої відсутності, крім того останнім і не заперечувався факт відсутності на робочому місці протягом вказаного періоду.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; враховуючи невстановлення судом факту порушення роботодавцем порядку звільнення ОСОБА_1 згідно пункту 8-3 частини 1 ст. 36 КЗпП України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звільнення позивача ОСОБА_1 відбулось на законних підставах та у відповідності із діючим законодавством, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Оскільки наказ про звільнення не підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а позивач - поновленню на роботі, відсутні підстави й для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України та моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України як похідних позовних вимог.

Посилання скаржників в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки судом зроблено висновки про те, що відповідач дотримався порядку та строків повідомлення працівника про необхідність приступити до роботи, хоча це не є предметом спору і предметом доказування саме у цій справі, відхиляються колегією суддів, оскільки ґрунтуються на змішуванні понять “позовної вимоги” та “обставин, що підлягають доказуванню”. Перевірка судом першої інстанції дотримання роботодавцем порядку повідомлення про необхідність відновлення роботи є обов`язковим елементом предмета доказування у справах про поновлення на роботі, а не самостійною позовною вимогою.

Твердження сторони скаржників, що судом першої інстанції безпідставно встановлені обставини з роздруківок месенджера, не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, а зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень апеляційного суду.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до ЦПК України повідомлення у месенджерах є належним електронним доказом, який позивачем не спростовано не було, аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суд від 0.01.2026 у справі № 751/4083/24.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, вирішуючи питання щодо використання електронних доказів у справі зазначила таке: «Процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

До того ж колегія суддів акцентує увага на тому, що, інформування ОСОБА_3 за допомогою месенджера «WhatsApp» здійснювалось на його особистий номер, зазначений ним же у особовому листку.

Загалом, приведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони позивача.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Адабаш Світлана Аксентіївна - залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 01 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький