Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №522/25494/25-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5258/26

Справа № 522/25494/25-Е

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

учасники справи: позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі свого представника Крюкової Марини Володимирівни

на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2026 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Косіциної В.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» звернулося до суду з вказаним позовом, який мотивувало тим, що 15.03.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1498914 про надання споживчого кредиту, відповідно до якогоТОВ «СЛОН КРЕДИТ» зобов`язується надати Споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: відповідно до п. 1.3. тип кредиту – кредит, сума кредиту складає 5000 грн, згідно із п. 1.4. Договору строк кредиту 359 днів: з 15.03.2024 по 10.03.2025. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» надає кредит у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , яку Відповідачем вказано особисто під час укладання Договору.

Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 5000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується листом платіжного провайдера – ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення».

Пунктом 1.5.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4. Договору та п. 1.5.2. передбачено знижену процентну ставку, яка становить 2,00% в день та застосовується на наступних умовах: якщо споживач до 14.04.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

Зауважує, що відповідно до п. 5.1. Договору, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в п. 5.3. Договору.

14.04.2024 відповідач не здійснив оплату процентів згідно графіку платежу та не повернув тіло кредиту.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, 27 червня 2025 року ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» на підставі Договору факторингу № 27062025 за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги до Відповідача за Договором № 1498914 від 15 березня 2024 року.

Згідно з умовами зазначеного договору факторингу до позивача перейшло право вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 52000 грн, з яких: 5000 грн — заборгованість за тілом кредиту, 44500 грн — заборгованість за процентами та 2500 грн — штрафні санкції.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2026 року позовну заяву ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задоволено частково.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором від 15.03.2024 року № 1498914 у розмірі 10000 гривень.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» суму сплаченого судового збору пропорційну розміру задоволених позовних вимог у розмірі 465,10 гривень.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» витрати на професійну допомогу у розмірі 1920 гривень.

В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі свого представника Крюкової М.В. просить рішення суду скасувати та стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 52000 гривень, з яких сума кредиту 5000 гривень,сума процентів за користування кредитом - 44500 гривень, штрафні санкції - 2500,00 грн та судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі представника Крюкової М.В. зазначає, що суд першої інстанції фактично встановив факт укладення між сторонами договору про надання споживчого кредиту, однак безпідставно не врахував погоджені сторонами умови щодо розміру процентів за користування кредитними коштами.

Скаржник вказує, що проценти за користування кредитом не є компенсацією за порушення зобов`язання, штрафною санкцією чи неустойкою, а є платою за правомірне користування позичальником грошовими коштами. На думку скаржника, саме по собі співвідношення суми нарахованих процентів до суми основного боргу не може свідчити про незаконність чи несправедливість процентної ставки, якщо така ставка була прямо погоджена сторонами при укладенні договору.

Посилається на положення частини першої статті 1048 ЦК України, відповідно до яких кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики до моменту її повернення, та зазначає, що у разі неповернення позичальником кредиту у встановлений договором строк проценти продовжують нараховуватися до дня фактичного повернення заборгованості.

Крім того, скаржник звертає увагу на положення частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України щодо можливості зазначення у рішенні суду про нарахування відповідних процентів або пені до моменту виконання рішення та вважає, що наведені положення підтверджують можливість подальшого нарахування процентів на суму основного боргу.

Зазначає, що відповідно до Договору факторингу № 27062025 від 27 червня 2025 року до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором № 1498914 від 15 березня 2024 року, у зв`язку з чим позивач набув право вимагати погашення заборгованості, яка, за його розрахунком, становить 52 000 грн, у тому числі 5000 грн заборгованості за тілом кредиту, 44500 грн процентів за користування кредитом та 2500 грн штрафних санкцій.

Скаржник вважає, що вимога про стягнення 44500 грн заборгованості за процентами є доведеною та обґрунтованою, оскільки проценти нараховані відповідно до умов кредитного договору та в межах строку користування кредитом. При цьому зазначає, що ані первісним кредитором, ані позивачем не здійснювалося нарахування пені чи іншої неустойки за невиконання умов кредитного договору.

На думку скаржника, суд першої інстанції, посилаючись на принципи справедливості, добросовісності та розумності, фактично втрутився у договірні відносини сторін та без належних правових підстав зменшив обсяг договірних зобов`язань відповідача. При цьому не врахував принцип свободи договору, передбачений статтею 6 ЦК України, який передбачає право сторін самостійно визначати умови своїх зобов`язань, у тому числі розмір процентів за користування кредитними коштами.

Також скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим доказам, зокрема детальному поденному розрахунку заборгованості (картці обліку), який, на його думку, є належним та допустимим доказом наявності та розміру заборгованості відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 52000 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328*30 = 99840 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Предметом апеляційного перегляду є рішення суду в частині розміру стягнення процентів за користування кредитом та штрафних санкцій, в іншій частині рішення не переглядається.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції в оскаржуваній частині виходив з того, що надмірна тривалість дії кредитного договору (360 днів) та встановлення високої процентної ставки (2,5 % за день) призвели до виникнення заборгованості зі сплати процентів у розмірі 44500,00 грн, що, на думку суду, є очевидно непропорційним та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу. Відтак суд дійшов висновку, що відповідні умови договору є несправедливими та суперечать принципам розумності і добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

Суд зазначив, що фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, який майже у дев`ять разів перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту.

При цьому, враховуючи, що зобов`язання має виконуватися належним чином, а відповідач був обізнаний про необхідність сплати процентів за користування кредитними коштами, однак з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми процентів із розміром тіла кредиту, суд, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, дійшов висновку, що розмір процентів у даному конкретному випадку не може перевищувати суму первісного тіла кредиту, тобто 5000,00 грн.

Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій суд першої інстанції зазначив, що із системного аналізу пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не регулюють правовідносини щодо нарахування пені під час дії воєнного стану, а стосуються інших правовідносин, пов`язаних із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що кредитор у порушення вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України здійснив неправомірне нарахування неустойки, у зв`язку з чим вимоги про стягнення 2500,00 грн штрафних санкцій задоволенню не підлягають.

05.05.2026 від ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі свого представника Столітнього М.М. до суду надійшло клопотання, в якому просить, з посилання на ст. 252, 253 ЦПК України, зупинити провадження у справі №522/25494/25-Е до закінчення перегляду в касаційному порядкуОб`єднаною палатою Касаційного цивільного суду справи № 552/672/23(провадження № 61-4595сво25), обґрунтовуючи тим, що правовідносини, з приводу яких виник спір у цій справі, є подібними до правовідносин, які є предметом розгляду у справі № 522/7951/24-Е.

28 вересня 2026 року від ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі представника Столітнього М.М. надійшло клопотання, в якому товариство просить залишити без розгляду раніше подану представником позивача заяву про зупинення провадження у цивільній справі № 522/25494/25-Е у зв`язку з її відкликанням.

Клопотання мотивоване тим, що розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) завершено та 07 вересня 2026 року прийнято відповідну постанову. У зв`язку з цим обставини, які були підставою для подання заяви про зупинення провадження у цій справі, відпали.

Крім того, позивач просить врахувати під час розгляду цивільної справи № 522/25494/25-Е правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25).

Колегія суддів, враховуючи принцип диспозитивності, закріплений статтею 13 ЦПК України, відповідно до якого учасник справи розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд, а також подання 28 вересня 2026 року заяви про відкликання раніше поданої заяви про зупинення провадження, вважає, що така заява підлягає залишенню без розгляду, оскільки обставини, на які посилався заявник, відпали у зв`язку із завершенням перегляду Верховним Судом справи № 552/672/23.

Щодо суті апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 15 березня 2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №1498914, за яким ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» зобов`язалося передати ОСОБА_1 грошову суму в кредит у розмірі 5000,00 гривень на строк 360 днів, стандартна процентна ставка - 1%.

У п.2.1 Договору визначено, що Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

Звідповіді АТ КБ «ПРИВАТ БАНК», що надійшла до суду 08.12.2025 року на виконання ухвали суду від 25.11.2025 року вбачається, що банківська картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 . У відповіді вказано, що 15 березня 2024 року на вказану банківську картку було зараховано грошову суму у розмірі 5000,00 гривень.

27 червня 2025 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №27062025, за яким фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осібборжників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню, порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

У п. 1.2. Договору встановлено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно додатку №3, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває відповідні права вимоги.

За зазначеним договором було відступлене право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 15.03.2024 року №1498914, що підтверджується витягом з реєстру боржників від 27.06.2025 року до договору факторингу від 27 червня 2025 року №27062025.

Акт приймання-передачі реєстру боржників за договором факторингу від 27 червня 2025 року №27062025було підписано сторонами 27 червня 2025 року, що підтверджується копією акту.

З розрахунку заборгованості по кредитному договору, наданого позивачем, вбачається, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 15.03.2024 року № 1498914 становить 52000,00 гривень та складається з: тіло кредиту– 5000,00 гривень; проценти нараховані первісним кредитором– 44500,00 гривень;штрафні санкції – 2500,00 гривень.

Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернув банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також статей 509,526,1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

Із матеріалів справи вбачається, що 15.03.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1498914 про надання споживчого кредиту, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «E242» 15.03.2024 22:43:09.

Сума кредиту (загальний розмір) 5000 грн, за п. 1.4. строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується – Графік платежів) , що є Додатком №1 до цього Договору.

Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.

Відомостей щодо внесення відповідачем грошових коштів, спрямованих на погашення заборгованості за наданим кредитом матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 1.5. Тип процентної ставки - фіксована.

За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: Стандартна процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору (п. 1.5.1. Договору). Знижена процентна ставка 2,000% в день та застосовується відповідно до наступних умов.Якщо Споживач до 14.04.2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі неменше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, якучасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

У випадку невиконання Споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, Споживач розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Споживача, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки (п. 1.5.2. Договору).

За п. 1.7. Договору денна процентна ставка на дату укладення Договору складає:

за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2,50% в день. Розрахунок денної процентної ставки за формулою наведеною в Законі України «Про споживче кредитування»:(45 000,00 грн/ 5000,00 грн) / 360дн. ? 100% = 2,50% в день (п. 1.7.1. Договору);

за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 2.46% в день. Розрахунокденної процентної ставки за формулою наведеною в Законі України «Про споживче кредитування»: (44250,00 грн / 5 000,00 грн) / 360 дн.? 100% = 2.46% в день (п. 1.7.2. Договору).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Зважаючи на обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду в справі №775/7704/15 від 23 січня 2018 року), колегія суддів здійснює перевірку нарахованої до стягнення заборгованості.

Так, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 1498914 про надання споживчого кредиту у розмірі 52000 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 44500 грн - заборгованість за процентами та 2500 грн — штрафні санкції.

22 листопада 2023 прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Закон набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення, зокрема, до Закону України № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Так, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 року у справі № 552/672/23 зроблено висновок про те, що «норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipsoiure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати exofficio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipsoiure;

за загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року».

Враховуючи наведене, на спірні правовідносини поширюються обмеження щодо розміру процентної ставки 1%, оскільки Договір № 1498914 про надання споживчого кредиту укладено 15.03.2024.

Суд враховує, що умови договору в частині перевищення розміру денної процентної ставки більше ніж на 1% є нікчемними.

Так, Договір № 1498914 про надання споживчого кредиту укладено 15.03.2024, тому розмір процентів за період з 15.03.2024 по 10.03.2025 підлягає обрахуванню, виходячи із процентної ставки 1 %.

Отже, загальний розмір процентів за користування коштами за кредитним договором упродовж строку дії договору (360 днів) з урахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування» складає 18000 грн та відповідає такому розрахунку:5000 грн (тіло кредиту) *360 днів *1%.

Ураховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що заборгованість відповідача за нарахованими процентами складає 18000 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Суд першої інстанції, зазначаючи про те, що процентна ставка, визначена у договорі, не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, які закріплені Законом України «Про захист прав споживачів», не врахував обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а також перевірити, чи поширюються на правовідносини сторін положення Закону України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Колегія суддів вважає, оскільки до правовідносин сторін підлягає застосуванню Закон України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким законодавчо визначена денна процента ставка, то це забезпечує справедливий баланс інтересів та захист прав відповідача в силу вимог закону, без заявлення відповідної вимоги відповідачем, і умови кредитного договору, які не узгоджуються з вимогами такого спеціального закону, є нікчемними та не підлягають застосуванню.

Щодо вимоги стягнення штрафних санкцій у сумі 2500 грн, колегія суддів вказує таке.

Так, відповідно до п. 6.4. Договору сторони погодили, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання Споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, Споживач зобов`язаний сплатити Товариству штраф:

- у розмірі 250,00 гривень на 4 (четвертий) день такого невиконання та/або неналежного виконання;

- у розмірі 50,00 гривень починаючи з 5 (п`ятого) дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

За приписами статей 611, 612 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1ст. 14 ЦК України).

Згідно зУказом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженогоЗаконом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

При цьому, згідно правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 18.10.2023 року у справі № 706/68/23, на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України. Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто, з огляду на викладене, законодавцем на рівні акту цивільного законодавства, а саме п. 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, передбачено спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню) безпосередньо в період існування особливих правових наслідків, в даному випадку наявність введеногоУказом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 рокувоєнного стану.

При цьому, слід зауважити щодо висновків Верховного Суду викладених в постанові від 10.10.2018 року у справі № 362/2159/15-ц, в якій зазначено, що основним регулятором договірних відносин єЦК України, а не окремі закони.

ПоложеннямиЗакону України «Про споживче кредитування», на який міститься посилання скаржника в апеляційній скарзі, а саме п. 6 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинностіЗакону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинностіЗаконом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другоюстатті 3 цього Закону.

Тобто, наведені положення, на які посилається скаржник, регулюють правовідносини щодо звільнення від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит, пов`язаними в свою чергу із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Натомість, правове регулювання правовідносин щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі визначено положеннями п. 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому доводи апеляційної скарги в даній частині відхиляються апеляційними судом.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин рішення суду не відповідає вимогам закону та суперечить обставинам, що мають значення для справи, має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, збільшивши розмір стягнутої з відповідача на користь позивача заборгованості з 10000 до 23000 грн.

Відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Щодо судового збору.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, а загалом 6056 грн.

Оскільки позов та апеляційна скарга задоволені частково, що складає 44,20% від загальної ціни позову (23000*100%/52000), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2676,75 грн (6056*44,20%).

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, що відповідає п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України.

Представником позивача на виконання ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст.134 ЦПК Українибуло заявлено в позовній заяві вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн, на стадії апеляційного перегляду рішення у розмірі 8000 грн та надано відповідні докази до заяв по суті справи: до позову та до апеляційної скарги.

На підтвердження понесення витрат представником позивача в суді першої інстанції надано: копію договору № 10/12-2024 про надання правової допомоги від 10.12.2024укладеного між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» та адвокатом Столітнім М.М., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КС № 9422/10 від 18.09.2020; рахунок на оплату № 12176-19/11-2025 від 19.11.2025 та Акт № 12176 прийому передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору 10/12-2024 від 10.12.2024, відповідно до якихадвокатом було надано наступні види послуг:

- зустріч адвоката та клієнта, усна консультація та роз`яснення правових питань - 440,00 гривень (ціна 800 грн - 0,5 годин);

- дослідження документів та аналіз фактичних обставин - 840,00 гривень (1 год – 840 грн);

- аналіз чинного законодавства та судової практики - 440,00 гривень (0,5 годин – 880 грн);

- підготовка декількох позицій на підставі вивченого питання для ефективного захисту прав та інтересів клієнта, узгодження обраної позиції з клієнтом - 840,00 гривень (1 год – 840 грн);

- письмова юридична консультація - 840,00 гривень (1 год – 840 грн);

- самостійне отримання доказів (складання та подання адвокатських запитів) - 840,00 гривень(1 год – 840 грн);

- складання позовної заяви – 1640,00 гривень (2 год – 820 грн);

- формування додатків - 840,00 гривень (1 год – 840 грн);

- складання інших процесуальних документів – 1640,00 гривень (2 год – 820 грн);

- представництво інтересів клієнта в суді, в тому числі участь в судовому засіданні – 1640 грн (2 год – 820 грн).

Отже, загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу склав 10000,00 гривень.

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрати з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові у справі № 201/14495/16-ц від 30 вересня 2020 року, провадження № 61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Від відповідача клопотання про неспівмірність заявлених до стягнення витрат не надходило.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Враховуючи те, що позов задоволено частково, що складає 44,20%, а позивачем разом із першою заявою по суті справи позовною заявою було заявлено про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, - витрати на професійну правничу допомогу адвоката у загальному розмірі 10000 грн, які підтверджено належними доказами, то розмір витрат на правову допомогу підлягає стягненню із відповідача за першу інстанцію у сумі 4420 грн (10000*44,20%).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу в апеляційній інстанції, то на стадії апеляційного перегляду рішення представником скаржника надано:

1) копію договору про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07.07.2022 укладеного між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» та адвокатом Крюковою М.В., яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ДН № 5127, відповідно до розділу 3 п. 1 Договору оплата за надані послуги складається з суми вартості послуг, зазначених у рахунку-фактурі. Факт наданих послуг підтверджується звітом про надання правової допомоги. (п. 5 Договору). Підставою для оплати є рахунок-фактура. Клієнт здійснює оплату за надані послуги у день отримання рахунку-фактури шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок (п. 6 Договору) (а.с. 56-57);

2) звіт про надання правової допомоги згідно Договору № 07/07-2022 адвокатом надано: правова експертиза документів та складання апеляційної скарги у справі з ОСОБА_1 ; подання до суду апеляційної скарги – 4 год, вартість - 8000 грн (а.с. 54);

3) платіжну інструкцію № 8249 про переказ ТОВ "ФК "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" адвокату Крюковій М.В. 8000 грн, призначення платежу: сплата за написання та подання апеляційної скарги у справі з ОСОБА_1 згідно р/ф № 01/02 від 16 лютого 2026 року.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.

Водночас умовами договору № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року прямо передбачено, що підставою для оплати наданих послуг є рахунок-фактура, проте такий рахунок-фактура на стадії апеляційного перегляду рішення до матеріалів справи не надано.

При цьому, зі звіту про надання правової допомоги неможливо встановити погоджений сторонами розмір оплати за одну годину роботи адвоката, оскільки у ньому зазначено лише загальну тривалість роботи - 4 години - та загальну вартість послуг - 8000 грн.

Вказана сума як погоджена тверда грошова сума гонорару у Договорі відсутня.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити передбачений договором порядок визначення вартості наданих послуг та перевірити обґрунтованість заявленої до відшкодування суми. Сам факт перерахування адвокату 8000 грн не усуває зазначених недоліків та не підтверджує розмір витрат, що підлягає компенсації відповідно до умов договору.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що заявлені скаржником витрати на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 8000 грн належними та допустимими доказами у розумінні вимог ст. 77, 78 ЦПК України не підтверджені, у зв`язку з чим підстави для їх стягнення відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі представника Столітнього Михайла Миколайовича про зупинення провадження у справі залишити без розгляду.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі свого представника Крюкової Марини Володимирівни задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2026 року змінити, збільшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованості за кредитним договором № 1498914 від 15.03.2024 року з 10000 грн до 23000 грн,та змінивши мотивувальну частину рішення щодо стягнення відсотків, виклавши її в редакції цієї постанови.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2026 року в частині стягнення судових витрат скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ: 44559822, адреса: м. Київ, вул. Загородня, 15, оф. 118/2) судовий збір в розмірі 2676,75 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4420 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови – 06 жовтня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.В. Кострицький

Ю.П. Лозко