Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №522/24060/25-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5259/26

Справа № 522/24060/25-Е

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

учасники справи: позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі свого представника Крюкової Марини Володимирівни

на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2026 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Косіциної В.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року до ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 27730,80 гривень.

Позов мотивував тим, що 31.08.2023 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено електронний Договір № 7022338 про надання споживчого кредиту (далі Кредитний договір) відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» затверджених наказом № 205-ОД від 10.02.2022 року (далі Правила), та розміщених їх сайті https://creditplus.ua/ru/documents.

Згідно з умов Кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 6000 грн (п. 1.3. Кредитного договору); строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни та дата останнього платежу по кредиту (25.08.2024) вказується в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього Договору.

ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання перед Відповідачем за Кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 6000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку Відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» про перерахування коштів.

Укладаючи Кредитний договір, сторони передбачили нарахування процентів на наступних умовах: стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього Договору, знижена процентна ставка 1,99 % в день та застосовується відповідно до наступних умов.

Позивачем нараховано проценти за 90 календарних днів (28.05.2024 - 25.08.2024) в межах строку договору відповідно до наступного: 6000 грн*1,99 % = 119,4 грн*90 календарних днів = 10746,00 грн.

Згідно із п. 1.1. Договору факторингу № 27.05/24-Ф від 27.05.2024 року, за цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов?язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Враховуючи те, що на момент укладання Договору факторингу № 27.05/24-Ф від 27.05.2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», як клієнтом, та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як фактором, строк Договору № 7022338 про надання споживчого кредиту від 31.08.2023 року не сплив, позивачем було здійснено нарахування процентів за користування грошовими коштами за 90 календарних днів з 28.05.2024 по 25.08.2024, поденний розрахунок заборгованості надається.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань перед кредитором, 27 травня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», як клієнтом, та позивачем, як фактором, було укладено Договір факторингу № 27.05/24-Ф (далі Договір Факторингу) (Копія додається), згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за Кредитним договором.

Про відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту зазначену при укладенні Кредитного договору відповідного повідомлення.

Отже, до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» відповідно до укладеного Договору факторингу № 27.05/24-Ф від 27.05.2024 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором у розмірі: заборгованість за Кредитним договором Відповідача склала: сума кредиту 6000 грн, сума процентів за користування кредитом – 10984,8 грн, всього 16984,8 грн.

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по Кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає 6000 грн - тіло кредиту та 10984,8 грн - нараховані проценти, нараховані Позивачем проценти за 90 календарних днів - 10746,00, всього – 27730,8 грн.

Позивач зазначав, що станом на дату укладення договору факторингу строк кредитного договору не сплив, у зв`язку з чим ним було здійснено нарахування процентів за користування кредитними коштами за період з 28 травня 2024 року по 25 серпня 2024 року, тобто за 90 календарних днів, у розмірі 10746 грн.

Таким чином, за розрахунком позивача, загальна заборгованість відповідача за кредитним договором становила 27730,80 грн, з яких 6000 грн - сума основного боргу, 10984,80 грн - проценти, нараховані первісним кредитором, та 10746 грн - проценти, нараховані позивачем за період з 28 травня 2024 року по 25 серпня 2024 року.

Крім того, позивач просив відповідно до частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні суду про нарахування на суму основного боргу інфляційних втрат та 3 % річних до моменту виконання рішення суду, а також визначити порядок такого нарахування у разі часткового погашення відповідачем заборгованості.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 7022338 від 31.08.2023 року у розмірі 12000 гривень.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» суму сплаченого судового збору пропорційну розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1046,47 гривень.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» витрати на професійну допомогу у розмірі 3000 гривень.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» про встановлення порядку виконання рішення – залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі свого представника Крюкової М.В. просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» суму заборгованості в розмірі 27730,8 грн, з яких сума кредиту 6000 грн, сума процентів за користування кредитом 10984,8 грн, нараховані позивачем проценти за 90 календарних днів - 10746,00 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції фактично встановив факт укладення між сторонами договору про надання споживчого кредиту, однак безпідставно не врахував погоджені сторонами умови щодо розміру процентів за користування кредитними коштами.

Скаржник вказує, що проценти за користування кредитом не є компенсацією за порушення зобов`язання, штрафною санкцією чи неустойкою, а є платою за правомірне користування позичальником грошовими коштами. На думку скаржника, саме по собі співвідношення суми нарахованих процентів до суми основного боргу не може свідчити про незаконність чи несправедливість процентної ставки, якщо така ставка була прямо погоджена сторонами при укладенні договору.

Крім того, скаржник звертає увагу на положення частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України щодо можливості зазначення у рішенні суду про нарахування відповідних процентів або пені до моменту виконання рішення та вважає, що наведені положення підтверджують можливість подальшого нарахування процентів на суму основного боргу.

Зазначає, що відповідно до Договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25.09.2023 до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором № 7022338 від 31.08.2023, а позивачем було здійснено нарахування процентів за користування грошовими коштами за 90 календарних днів з 28.05.2024 по 25.08.2024.

При цьому зазначає, що ані первісним кредитором, ані позивачем не здійснювалося нарахування пені чи іншої неустойки за невиконання умов кредитного договору.

На думку скаржника, суд першої інстанції, посилаючись на принципи справедливості, добросовісності та розумності, фактично втрутився у договірні відносини сторін та без належних правових підстав зменшив обсяг договірних зобов`язань відповідача. При цьому не врахував принцип свободи договору, передбачений статтею 6 ЦК України, який передбачає право сторін самостійно визначати умови своїх зобов`язань, у тому числі розмір процентів за користування кредитними коштами.

Також скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим доказам, зокрема детальному поденному розрахунку заборгованості (картці обліку), який, на його думку, є належним та допустимим доказом наявності та розміру заборгованості відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 27730,80 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328*30 = 99840 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Предметом апеляційного перегляду є заочне рішення суду в частині розміру стягнення процентів за користування кредитом, в іншій частині рішення не переглядається.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції в оскаржуваній частині виходив з того, що надмірна тривалість дії кредитного договору (360 днів) та встановлення високої процентної ставки (1,99 % за день) призвели до виникнення заборгованості зі сплати процентів у розмірі 21730,80 грн, що, на думку суду, є очевидно непропорційним та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу. Відтак суд дійшов висновку, що відповідні умови договору є несправедливими та суперечать принципам розумності і добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

Суд зазначив, що фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, який майже у 4 рази перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту.

При цьому, враховуючи, що зобов`язання має виконуватися належним чином, а відповідач був обізнаний про необхідність сплати процентів за користування кредитними коштами, однак з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми процентів із розміром тіла кредиту, суд, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, дійшов висновку, що розмір процентів у даному конкретному випадку не може перевищувати суму первісного тіла кредиту, тобто 6000,00 грн.

05.05.2026 від ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі свого представника Столітнього М.М. до суду надійшло клопотання, в якому просить, з посилання на ст. 252, 253 ЦПК України, зупинити провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду справи № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25), обґрунтовуючи тим, що правовідносини, з приводу яких виник спір у цій справі, є подібними до правовідносин, які є предметом розгляду у справі № 522/24060/25-Е.

28 вересня 2026 року від ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі представника Столітнього М.М. надійшло клопотання, в якому товариство просить залишити без розгляду раніше подану представником позивача заяву про зупинення провадження у цивільній справі № 522/24060/25-Е у зв`язку з її відкликанням.

Клопотання мотивоване тим, що розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) завершено та 07 вересня 2026 року прийнято відповідну постанову. У зв`язку з цим обставини, які були підставою для подання заяви про зупинення провадження у цій справі, відпали.

Крім того, позивач просить врахувати під час розгляду цивільної справи № 522/24060/25-Е правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25).

Колегія суддів, враховуючи принцип диспозитивності, закріплений статтею 13 ЦПК України, відповідно до якого учасник справи розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд, а також подання 28 вересня 2026 року заяви про відкликання раніше поданої заяви про зупинення провадження, вважає, що така заява підлягає залишенню без розгляду, оскільки обставини, на які посилався заявник, відпали у зв`язку із завершенням перегляду Верховним Судом справи № 552/672/23.

Щодо суті апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 31 серпня 2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 7022338, за яким ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» зобов`язалося передати ОСОБА_1 грошову суму в кредит у розмірі 6000,00 гривень на строк 360 днів, стандартна процентна ставка 1,99%.

У п. 2.1 Договору визначено, що Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

Згідно з відповіді АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», що надійшла до суду 25.11.2025 року на виконання ухвали суду від 10.11.2025 року вбачається, що банківська картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 . У відповіді вказано, що 31 серпня 2023 року на вказану банківську картку було зараховано грошову суму у розмірі 6000,00 гривень.

27 травня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» було укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, за яким фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню, порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

У п. 1.2. Договору встановлено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває відповідні права вимоги.

За зазначеним договором було відступлене право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 31.08.2023 року № 7022338, що підтверджується витягом з реєстру боржників від 27.05.2024 року до договору факторингу від 27.05.2024 року № 27.05/24-Ф.

Акт приймання передачі реєстру боржників за договором факторингу від 27.05.2024 року № 27.05/24-Ф було підписано сторонами 27 травня 2024 року, що підтверджується копією акту.

На підставі рішення єдиного учасника ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ Україна» від 25.11.2024 року № 251124/1, прийнято рішення про зміну найменування з ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ Україна» на ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ».

Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернув банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

З розрахунку заборгованості по кредитному договору, наданого позивачем, вбачається, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 31.08.2023 року № 7022338 становить 27730,80 гривень та складається з: тіло кредиту – 6000,00 гривень; проценти нараховані первісним кредитором – 10984,80 гривень; проценти нараховані позивачем – 10746,00 гривень.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

Із матеріалів справи вбачається, що 31.08.2023 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено електронний Договір № 7022338 про надання споживчого кредиту.

Відповідно до пункту 1.3 Договору сума кредиту (загальний розмір) складає 6000,00 грн.

Згідно з пунктом 1.4 Договору строк кредиту становить 360 днів, при цьому періодичність платежів зі сплати процентів визначена кожні 30 днів. Детальні строки (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені у Графіку платежів, що є Додатком № 1 до Договору.

Відповідно до пункту 1.5 Договору тип процентної ставки – фіксована.

Пунктом 1.5.1 Договору визначено, що стандартна процентна ставка становить 1,99 % на день та застосовується у межах строку кредиту, визначеного пунктом 1.4 Договору.

Разом з тим, пунктом 1.5.2 Договору передбачено знижену процентну ставку у розмірі 0,100 % на день, яка застосовується за умови виконання Споживачем визначених цим пунктом умов для отримання індивідуальної знижки.

Зокрема, відповідно до пункту 1.5.2 Договору у разі сплати Споживачем до 30.09.2023 або протягом трьох календарних днів після цієї дати коштів у сумі не меншій за суму першого платежу, визначеного Графіком платежів, або здійснення часткового дострокового повернення кредиту, Споживач отримує індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку.

При цьому пунктом 1.5.2 Договору прямо передбачено, що у разі невиконання Споживачем умов для отримання індивідуальної знижки користування кредитом здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, передбачених Договором.

За встановлених обставин колегія суддів вважає, що сторонами погоджено всі істотні умови договору про відкриття кредитної лінії, оскільки даний електронний договір містить істотні умови щодо суми кредиту, дати його видачі, строк надання коштів, розмір процентів та умови кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, при цьому правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Зважаючи на обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду в справі № 775/7704/15 від 23 січня 2018 року), колегія суддів здійснює перевірку нарахованої до стягнення заборгованості.

Так, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 7022338 від 31.08.2023 року у розмірі 27730,80 грн, з яких: 6000 грн – сума кредиту, 10984,80 грн – сума процентів за користування кредитом та нараховані позивачем проценти за 90 к.д. – 10746 грн.

22 листопада 2023 прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Закон набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення, зокрема, до Закону України № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 року у справі № 552/672/23 зроблено висновок про те, що «норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure;

за загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року».

Враховуючи наведене, на спірні правовідносини поширюються вищезазначені обмеження щодо розміру процентної ставки.

Так, Договір № 7022338 про надання споживчого кредиту укладено 31.08.2023, тому розмір процентів підлягає обрахуванню наступним чином:

- з 31.08.2023 по 22.04.2024 включно - з розрахунку 1,99 %;

- з 23.04.2024 по 20.08.2024 включно - з розрахунку 1,5 %;

- з 21.08.2024 по 25.08.2024 включно - з розрахунку 1 %.

Отже, загальний розмір процентів за користування коштами за договором кредитної лінії упродовж строку дії договору (360 днів) з урахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування» складає 39297,40 грн та відповідає такому розрахунку:

1) з 31.08.2023 по 22.04.2024 включно: 6000 (тіло кредиту)*1.99%*236 днів=28178,40 грн;

2) 23.04.2024 по 20.08.2024 включно: 6000 (тіло кредиту)*1.5%*120 днів= 10800 грн;

3) 21.08.2024 по 25.08.2024 включно: 6000 (тіло кредиту)*1%*5 днів= 300 грн.

Таким чином, розрахований судом розмір процентів перевищує суму процентів, заявлену позивачем до стягнення, яка становить 21730,80 грн.

Водночас, відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та не вправі присуджувати стороні більше, ніж нею було заявлено.

За таких обставин, незважаючи на те, що розрахований судом розмір процентів є більшим за заявлений позивачем до стягнення, стягненню підлягає саме заявлена позивачем сума процентів — 21730,80 грн.

Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що заборгованість відповідача за нарахованими процентами складає 21730,80 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Суд першої інстанції, зазначаючи про те, що процентна ставка визначена у договорі не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, які закріплені в Законі України «Про захист прав споживачів», не врахував обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а також чи поширюються на правовідносини сторін положення Закону України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Колегія суддів вважає, що оскільки до правовідносин сторін підлягає застосуванню Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким законодавчо визначена денна процента ставка, то це забезпечує справедливий баланс інтересів та захист прав відповідача.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині необхідності застосування положень ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України та покладення на орган (особу), що здійснює примусове виконання рішення, обов`язку здійснювати нарахування інфляційних втрат і 3% річних до моменту виконання рішення суду, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 10, 11 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

З аналізу наведених норм убачається, що їх застосування можливе виключно у випадках, коли судом за результатами розгляду справи по суті вже застосовано відповідні відсотки або пеню як елемент відповідальності за порушення грошового зобов`язання, та визначено їх правову природу і порядок обчислення.

Як убачається з матеріалів справи, позовні вимоги у цій частині ґрунтуються на положеннях ч. 2 ст. 625 ЦК України, які передбачають відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді інфляційних втрат та 3% річних.

Разом з тим, такі вимоги не були предметом самостійного вирішення суду першої інстанції як складова заявлених до стягнення сум, а відтак відповідні нарахування не були застосовані судом у резолютивній частині рішення.

Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22, положення ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України не встановлюють самостійної підстави для нарахування нових платежів, а лише надають можливість продовжити нарахування тих самих платежів, які вже були предметом судового розгляду та задоволення.

Отже, відсутність у рішенні суду висновків про стягнення інфляційних втрат та 3% річних як складової відповідальності боржника унеможливлює застосування механізму їх подальшого нарахування у порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України.

Крім того, положення зазначеної норми процесуального права є диспозитивними та надають суду право, а не обов`язок визначати можливість подальшого нарахування відповідних сум з урахуванням обставин конкретної справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача в цій частині.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин рішення суду не відповідає вимогам закону та суперечить обставинам, що мають значення для справи, має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, збільшивши розмір стягнутої з відп овідача на користь позивача заборгованості з 12000 до 27730,80 грн.

Відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Щодо судового збору.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, а загалом 6056 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 6056 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Представником позивача на виконання ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 134 ЦПК України було заявлено в позовній заяві вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн, на стадії апеляційного перегляду рішення у розмірі 8000 грн та надано відповідні докази у заявах по суті справи: у позові та апеляційній скарзі.

На підтвердження понесення витрат представником позивача в суді першої інстанції надано: копію договору № 10/12-2024 про надання правової допомоги від 10.12.2024 укладеного між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» та адвокатом Столітнім М.М., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КС № 9422/10 від 18.09.2020; рахунок на оплату № 12176-19/11-2025 від 19.11.2025 та Акт № 12176 прийому передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору 10/12-2024 від 10.12.2024, відповідно до яких адвокатом було надано наступні види послуг:

- зустріч адвоката та клієнта, усна консультація та роз`яснення правових питань - 440,00 гривень (ціна 800 грн - 0,5 годин);

- дослідження документів та аналіз фактичних обставин - 840,00 гривень (1 год – 840 грн);

- аналіз чинного законодавства та судової практики - 440,00 гривень (0,5 годин – 880 грн);

- підготовка декількох позицій на підставі вивченого питання для ефективного захисту прав та інтересів клієнта, узгодження обраної позиції з клієнтом - 840,00 гривень (1 год – 840 грн);

- письмова юридична консультація - 840,00 гривень (1 год – 840 грн);

- самостійне отримання доказів (складання та подання адвокатських запитів) - 840,00 гривень (1 год – 840 грн);

- складання позовної заяви – 1640,00 гривень (2 год – 820 грн);

- формування додатків - 840,00 гривень (1 год – 840 грн);

- складання інших процесуальних документів – 1640,00 гривень (2 год – 820 грн);

- представництво інтересів клієнта в суді, в тому числі участь в судовому засіданні – 1640 грн (2 год – 820 грн).

Отже, загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу склав 10000,00 гривень.

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрати з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові у справі № 201/14495/16-ц від 30 вересня 2020 року, провадження № 61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Від відповідача клопотання про неспівмірність заявлених до стягнення витрат не надходило.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Враховуючи те, що позов задоволено частково, а позивачем разом із першою заявою по суті справи позовною заявою було заявлено про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, - витрати на професійну правничу допомогу адвоката у загальному розмірі 10000 грн, які підтверджено належними доказами, то розмір витрат на правову допомогу підлягає стягненню із відповідача за першу інстанцію у сумі 10000 грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу в апеляційній інстанції, то на стадії апеляційного перегляду рішення представником скаржника надано:

1) копію договору про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07.07.2022 укладеного між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» та адвокатом Крюковою М.В., яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ДН № 5127, відповідно до розділу 3 п. 1 Договору оплата за надані послуги складається з суми вартості послуг, зазначених у рахунку-фактурі. Факт наданих послуг підтверджується звітом про надання правової допомоги. (п. 5 Договору). Підставою для оплати є рахунок-фактура. Клієнт здійснює оплату за надані послуги у день отримання рахунку-фактури шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок (п. 6 Договору) (а.с. 60-61);

2) звіт про надання правової допомоги згідно Договору № 07/07-2022 адвокатом надано: правова експертиза документів та складання апеляційної скарги у справі з ОСОБА_1 ; подання до суду апеляційної скарги – 4 год, вартість - 8000 грн (а.с. 95);

3) платіжну інструкцію № 8248 про переказ ТОВ "ФК "ФІНТРАСТ КАПІТАЛ" адвокату Крюковій М.В. 8000 грн, призначення платежу: сплата за написання та подання апеляційної скарги у справі з ОСОБА_1 згідно р/ф № 01/02 від 16 лютого 2026 року (а.с. 94).

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.

Водночас, умовами договору № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року прямо передбачено, що підставою для оплати наданих послуг є рахунок-фактура, проте такий рахунок-фактура на стадії апеляційного перегляду рішення до матеріалів справи не надано.

При цьому, зі звіту про надання правової допомоги неможливо встановити погоджений сторонами розмір оплати за одну годину роботи адвоката, оскільки у ньому зазначено лише загальну тривалість роботи - 4 години - та загальну вартість послуг - 8000 грн.

Вказана сума як погоджена тверда грошова сума гонорару у Договорі відсутня.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити передбачений договором порядок визначення вартості наданих послуг та перевірити обґрунтованість заявленої до відшкодування суми. Сам факт перерахування адвокату 8000 грн не усуває зазначених недоліків та не підтверджує розмір витрат, що підлягає компенсації відповідно до умов договору.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що заявлені скаржником витрати на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 8000 грн належними та допустимими доказами у розумінні вимог ст. 77, 78 ЦПК України не підтверджені, у зв`язку з чим підстави для їх стягнення відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі представника Столітнього Михайла Миколайовича про зупинення провадження у справі залишити без розгляду.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в особі свого представника Крюкової Марини Володимирівни задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2026 року змінити, збільшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованості за кредитним договором № 7022338 від 31.08.2023 року з 12000 грн до 27730,80 грн та змінивши мотивувальну частину рішення щодо стягнення відсотків, виклавши її в редакції цієї постанови.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2026 року в частині стягнення судових витрат скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ: 44559822, адреса: м. Київ, вул. Загородня, 15, оф. 118/2) судовий збір в розмірі 6056 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови – 06 жовтня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.В. Кострицький

Ю.П. Лозко