Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №521/10213/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6888/26

Справа № 521/10213/23

Головуючий у першій інстанції Громік Д. Д.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєва Андрія Олександровича

боржник – ОСОБА_1

стягувач – ОСОБА_2

представник стягувача – Кійко Олексій Володимирович

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Кійко Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Хаджибейського районного суду міста Одеси від 29 квітня 2026 року

по цивільній справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Андрія Олександровича про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України,-

установив:

Короткий зміст подання.

Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв Андрій Олександрович звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України, згідно якого просить суд тимчасово обмежити боржника у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон – ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), до виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/10213/23 від 05.03.2024р.

Подання мотивоване тим, що на примусовому виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Андрія Олександровича знаходиться зведене виконавче провадження ЗВП №77577418 з примусового виконання:

- виконавчого листа № 521/10213/23 виданого 07.11.2024 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в розмірі 116 249 (сто шістнадцять тисяч двісті сорок дев 'ять) грн. 71 коп., три проценти річних у сумі - 43 321 (сорок три тисячі триста двадцять одна) грн. 33 коп., інфляційне збільшення боргу у сумі - 361 394 (триста шістдесят одна тисяча триста дев 'яносто чотири) грн. 70 коп., а також моральну шкоду у розмірі 50000 (п 'ятдесят тисяч) грн., що у сукупності складає - 570 965 (п 'ятсот сімдесят тисяч дев 'ятсот шістдесят п 'ять) грн. 74 коп. (ВП № 77576854);

- виконавчого листа № 521/10213/23 виданого 07.11.2024 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , судові витрати на професійну правничу допомогу та поштові витрати у загальному розмірі 57283 (п`ятдесят сім тисяч двісті вісімдесят три) грн. 36 коп. (ВП № 77575999).

Вищевказані виконавчі провадження було відкрито 20.03.2025 року та Постанови про відкриття виконавчих проваджень разом з іншими постановами, які були винесені у цей день, були направлені боржнику 20.03.2025 року рекомендованою кореспонденцією за адресою, зазначеною у виконавчому документі (номер відправлення 0601125841353).

В порушення вищевказаних вимог законодавства, боржник не подав виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника. Згідно до довідок Державної податкової служби України та Пенсійного фонду України боржник ніде не працює та не отримує доходи, але має рахунок як ФОП у АТ «УНІВЕРСАЛБАНК». Згідно до довідки Держгеокадастру, боржник не має у власності земельні ділянки. В результаті винесення постанови про арешт коштів боржника, з`ясувалось, що боржник має відкриті рахунки у АТ «УНІВЕРСАЛБАНК» (на яких відсутні грошові кошти), а на закритому 10.09.2025 року рахунку у АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» мається заборгованість у сумі 12455,13 грн. Згідно довідки МВС України боржнику не належать на праві власності транспортні засоби. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, боржник не є власником будь-якого нерухомого майна. Однак, згідно до відповіді Державної прикордонної служби України від 04.03.2026 року, боржниця неодноразово перетинала кордон України з моменту відкриття виконавчого провадження - 11.06.2025 (в`їзд); 05.07.2025 (виїзд); 03.09.2025 (в`їзд); 11.09.2025 (виїзд); 16.01.2026 (в`їзд); 29.01.2026 (виїзд). Таким чином, боржник має грошові кошти як для частих поїздок за кордон, так і для життя за кордоном. Однак, достеменно знаючи про наявність судового рішення (у 2025 році, дізнавшись про відкриття виконавчого провадження адвокат боржника Григорук Георгій Петрович намагався оскаржити заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2024 року), боржник не здійснила жодних дій щодо його виконання та не сплатила жодної копійки.

Заявник, посилаючись на здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення суду, вважає за доцільне застосувати до боржника такий захід впливу, як тимчасове обмеження виїзду за межі України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 29 квітня 2026 року подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Андрія Олександровича про тимчасове обмеження без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), до виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/10213/23 від 05.03.2024р. - залишено без задоволення.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що надані приватним виконавцем матеріали подання не містять доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 умисних дій, спрямованих на приховання грошових коштів, рухомого та нерухомого майна, інших цінностей, а також про ухилення від виконання зобов`язань, покладених на неї приватним виконавцем у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник стягувача подав апеляційну скаргу, в якій просить суд ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Андрія Олександровича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_4 .

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом першої інстанції не було у повному обсязі досліджено усі обставини даної справи та відповідно зроблено помилковий висновок щодо відсутності належного обґрунтування ухилення від виконання своїх зобов`язань боржником, що й є підставою для обмеження виїзду за межі України.

Вважали, що суд першої інстанції припустився фактичної помилки, приписавши боржнику право власності на майно, власника якого не ідентифіковано належним чином. Ця помилка є очевидною та такою, що спростовується самими матеріалами справи без жодних додаткових доказів.

Зазначали, що при формулюванні оскарженої ухвали суд помилково застосував критерій, якого закон не містить: суд фактично вимагає від виконавця довести суб`єктивний «намір» боржниці виїхати саме «з метою ухилення» від виконання рішення. Однак довести такий намір у прямий спосіб практично неможливо за жодних обставин, оскільки він встановлюється лише опосередковано, через сукупність об`єктивних дій та бездіяльності боржника, що обмежує практичне застосування ст. 441 ЦПК України, оскільки унеможливлює задоволення будь-якого подання виконавця незалежно від обсягу зібраних доказів.

Вважали,що суд, відмовляючи у задоволенні подання, не провів жодного реального аналізу ні подання виконавця, ні заяви стягувача, ні обставин справи в їх сукупності. Між тим, у матеріалах справи є переконливі докази свідомого ухилення боржника від виконання судового рішення.

Зазначали, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали не приймав до уваги правові позиції Верховного Суду та Одеського апеляційного суду у аналогічних справах.

Вказували, що у даній справі відносно боржника ОСОБА_1 наявні всі перелічені ознаки ухилення у їх сукупності: виконавче провадження відкрито 20.03.2025 р., жодного платежу здійснено не було; боржник декларацію про доходи та майно не подала; адресу фактичного проживання виконавцю не повідомила; жодних пояснень щодо причин невиконання рішення не надала; водночас боржник шість разів перетинала кордон України, а її адвокат активно оскаржував заочне рішення — що беззаперечно свідчить про обізнаність боржника з судовим рішенням та наявністю виконавчого провадження. При цьому суд першої інстанції безпідставно знехтував сукупністю цих обставин та дійшов висновку про недоведеність ухилення, що суперечить наведеній практиці.

Вважали, що застосування до боржника саме заявлено заходу впливу на виконання рішення є доцільним, так як інші заходи застосовані приватним виконавцем не вплинули на божника.

Щодо явки сторін.

Учасники справи будучи повідомленими про дату, час і місце розгляду справи не з`явилися до судового засідання, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочину, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідна норма Конвенції міститься у статті 33 Конституції України, якою встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Такі обмеження встановлюються, зокрема, статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», що передбачає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Таке право на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, в тому числі, коли особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Згідно положень п. 2 ч.1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну» громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліменти, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору у передбачених законом випадках.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Одночасно, відповідно до п. 5, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну» громадянину України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді закордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) - до виконання зобов`язань.

За загальним правилом під час розгляду питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон необхідно враховувати те, що заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, оскільки вона пов`язана з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.

Судові рішення у вказаній категорії справ мають бути постановлені з ретельним вивченням та обґрунтуванням наданих державним виконавцем доказів умисного ухилення боржника від виконання рішення суду.

Одночасно необхідно враховувати, що під поняттям «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наявність майна, грошових коштів, тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні непереборні обставини.

Розглядаючи питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України за ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням Європейський суд з прав людини у справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria) рішення від 26.11.2009 року (заява № 34383/03) визначив загальні стандарти щодо права на свободу пересування.

Тимчасове обмеження в праві виїзду за ухилення від виконання зобов`язань має відповідати трьом критеріям:

- ґрунтуватися на національному законі;

- переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч 3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції;

- відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування.

У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria), рішення від 26.11.2009 року (заява № 34383/03), Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга №41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою "Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...".

Колегією суддів встановлено, що на примусовому виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Андрія Олександровича знаходиться зведене виконавче провадження ЗВП №77577418 з примусового виконання:

- виконавчого листа № 521/10213/23 виданого 07.11.2024 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в розмірі 116 249 (сто шістнадцять тисяч двісті сорок дев 'ять) грн. 71 коп., три проценти річних у сумі - 43 321 (сорок три тисячі триста двадцять одна) грн. 33 коп., інфляційне збільшення боргу у сумі - 361 394 (триста шістдесят одна тисяча триста дев 'яносто чотири) грн. 70 коп., а також моральну шкоду у розмірі 50000 (п 'ятдесят тисяч) грн., що у сукупності складає - 570 965 (п 'ятсот сімдесят тисяч дев 'ятсот шістдесят п 'ять) грн. 74 коп. (ВП № 77576854);

- виконавчого листа № 521/10213/23 виданого 07.11.2024 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , судові витрати на професійну правничу допомогу та поштові витрати у загальному розмірі 57283 (п`ятдесят сім тисяч двісті вісімдесят три) грн. 36 коп. (ВП № 77575999).

Приватним виконавцем 20.03.2025р. винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень про стягнення з боржника коштів, про стягнення виконавчого збору, про арешт коштів та майна боржника, копії яких направлено боржнику.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів факту ухилення боржника від виконання зобов`язань.

Наявні в матеріалах подання, постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів, про стягнення виконавчого збору, про арешт коштів та майна боржника не є тими достатніми доказами, які можуть свідчити про факт ухилення боржника від виконання зобов`язань за рішенням суду.

Суд, вирішуючи питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, має з`ясувати чи дійсно боржник свідомо ухилявся від виконання зобов`язань.

Сам по собі факт існування у боржника заборгованості по зобов`язанню перед стягувачем не є підставою для задоволення подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України є оціночним поняттям і доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного виконавця, який ініціює питання встановлення тимчасового обмеження у виїзді за межі України.

Слід зазначити, що у поданні державного виконавця не вказано доказів того, що боржник має намір виїхати за межі України або робить це з метою ухилення від виконання судового рішення. Наявність лише самого зобов`язання не наділяє правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Крім того з доданих до подання письмових доказів вбачається, що боржник має у приватній спільній сумісній власності нерухоме майно, а саме 1/1 частину квартири АДРЕСА_1 .

Однак у поданні не викладено обставин, які перешкоджають задовольнити вимоги стягувача за рахунок майна боржника.

Отже, надані приватним виконавцем матеріали подання не містять доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 умисних дій, спрямованих на приховання грошових коштів, рухомого та нерухомого майна, інших цінностей, а також про ухилення від виконання зобов`язань, покладених на неї приватним виконавцем у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком з огляду на наступне.

Стаття 129 Конституції України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Зазначене конституційне положення закріплене у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Виконання судового рішення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (пункт 40 рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі «HORNSBY v. GREECE»).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначення випадків тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Статтею 6 цього Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, зокрема, у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у вказаному вище випадку запроваджується у порядку, передбаченому законодавством.

Пунктом 19 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо.

Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Отже, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини, непереборної сили, події тощо.

За приписами ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.

Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» встановлено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, серед іншого, у випадку, якщо діють договірні та інші невиконані зобов`язання; а також, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) - до виконання зобов`язань.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України № 3857-ХІІ від 21.01.1994 року «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

З аналізу наведених норм вбачається, що обов`язковою підставою для задоволення судом подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є ухиляння боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, в інтересах національної чи громадської безпеки, з метою захисту прав і свобод інших осіб.

За змістом ст.ст.12, 81 ЦПК України обов`язок доказування факту ухилення боржника від виконання зобов`язань покладається, в даному випаду, на приватного виконавця, який звертається до суду із відповідним поданням.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Згідно п. 8 ст. 19 Закону України «Про державну прикордонну службу України» встановлено, що запобігання та недопущення в`їзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України покладено на Державну прикордонну службу України.

Пункт 2 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів» від 24 березня 2008 року № 261/2008, щодо врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання було видано спільного листа Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27 травня 2008 року № 25-32/463 № 25-5347, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, до того ж питання такого обмеження вирішується судом.

Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує суди на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, підлягає з`ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання у повному обсязі або частково.

Слід зазначити, що право приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника покладених на нього рішенням суду зобов`язань, тобто наявність лише самого зобов`язання не наділяє приватного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Застосовуючи викладені вище принципи, судова колегія зауважує, що ОСОБА_1 дійсно має виконувати зобов`язання, покладені на неї судовим рішенням.

Однак, сама по собі наявність невиконаного судового рішення не може бути підставою для обмеження особи у праві виїзду за межі своєї країни тим більше під час військової агресії.

Також суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, акцентує увагу, що наразі в України на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2024 введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалася (останній раз на підставі Указу Президента № 469/2024 від 23.07.2024 на 90 діб). Проведення активних бойових дій країною-агресором на території України кожного дня супроводжується небезпекою для життя та здоров`я громадян, що покладає на державу додаткові обов`язки по забезпеченню безпеки своїх громадян, зокрема шляхом надання можливості вільно пересуватися територією держави в пошуку більш безпечних місць та виїзду за її межі з цією метою. Обмеження цих прав, на думку суду, може бути пов`язане лише з виключними випадками, які стосуються окремої категорії громадян (особи призовного віку, державні службовці тощо).

З огляду на викладене, при вирішені подання державного виконавця, судова колегія вважає за необхідне застосувати принцип верховенства права (ст. 8 Основного Закону), відповідно до якого Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

При розгляді справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).

У справі «Ляшко проти України» (Lyashko v. Ukraine, рішення від 10.08.2006, п. 47), ЄСПЛ зазначив, що суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.

Отже, згідно з практикою ЄСПЛ, складовими принципу верховенства права є легітимність мети втручання у права людини, необхідність такого втручання в демократичному суспільстві та дотримання пропорційності між метою такого втручанням та обмеженням прав людини.

Аналогічні вимоги щодо дотримання балансу між публічними та приватними інтересами містить чинний ЦПК України, який передбачає дотримання судом принципу пропорційності під час здійснення провадження у справі, враховуючи, зокрема, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами (ст. 11).

З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що за вказаних вище обставин, в умовах воєнного стану, обмеження у праві виїзду боржника за межі України порушить його право на вільне пересування та виїзд за межі держави, не буде пропорційним меті забезпечення виконання судового рішення у майновому спорі та не є необхідним у демократичному суспільстві.

Щодо посилання скаржника в апеляційній скарзі, що боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судова колегія вважає, що ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. Тобто, поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Відповідно дані доводи не обґрунтовані належним чином, адже матеріали справи не містять доказів, які підтверджували б, що боржник вчиняв дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, здійснював приховування коштів, рухомого та нерухомого майна, інших цінностей, безпідставно не з`являвся на виклики державного виконавця, переховувався від нього, тобто свідомо ухилявся від виконання судового рішення за можливості виконати його.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Проте, матеріали справи не містять підтвердження належного відправлення копії постанови про відкриття провадження і також не містять рекомендованого поштового повідомлення на підтвердження факту отримання зазначеної постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний, зокрема, утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Враховуючи зазначене, проаналізувавши всі обставини справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв виважене та вірне рішення про відмову у задоволенні такого подання, оскільки судова колегія не вбачає жодних законодавчих приписів для задоволення заяви про тимчасове обмеження виїзду боржника за межі України, оскільки відсутні докази навмисного, свідомого ухилення боржника від виконання рішення суду, що з урахуванням воєнного стану, унеможливлює задоволення подання.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в арсеналі приватного виконавця залишаються інші заходи впливу на боржника з метою спонукати його до виконання рішення суду, такі як: ініціювання кримінального провадження за ст. 382 КК України «Невиконання судового рішення», оголошення розшуку боржника або його привід (ст. 438 ЦПК України), вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 439 ЦПК України) з метою відшукання майна боржника, та звернення до суду з відповідним поданням після закінчення військового стану.

Відповідно до практики Верховного суду у постанові № 331/8536/17 від 28.10.2020 року, викладено правову позицію, яка полягає у наступному: «тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення»

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини у справі «Гочев проти Болгарії» підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином, у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження с виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, § 78-82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», $124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельтеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», $35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга No 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven und De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Виходячи з аналізу практики висловленої Верховним Судом, ЄСПЛ судова колегія приходить висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін постановленого судового рішення, що не позбавляє права та звернення до суду з відповідним поданням після закінчення військового стану.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу адвоката Кійко Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Хаджибейського районного суду міста Одеси від 29 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко