Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №491/256/26 — Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/256/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді - Желяскова О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Білоус А.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Ананьєві Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 13035 гривень 65 копійок, посилаючись на те, що 27 червня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит №101583569, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в сумі 3000 гривень 00 копійок зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих санкцій, що передбачені кредитним договором. 27 липня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та позивачем було укладено договір відступлення прав вимоги №102-МЛ/Т, відповідно до якого позивачу перейшло право грошової вимоги до відповідача кредитним договором №101583569 від 27 червня 2022 року. У зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань станом на 11 грудня 2025 року у відповідача утворилась загальна сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 13035 гривень 65 копійок, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 996 гривень 00 копійок; прострочена заборгованість за сумою відсотків - 11469 гривень 65 копійок; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 570 гривень 00 копійок. Відтак відповідач перед позивачем має невиконані зобов`язання з повернення коштів, які в добровільному порядку не виконує, що зумовило звернення до суду з відповідним позовом та стягнення заборгованості в судовому порядку.

З урахуванням зазначеного позивач звернувся до суду та просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 31 березня 2026 року було відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Крім того, в ухвалі про відкриття провадження у справі роз`яснено відповідачу про його процесуальні права, а саме подати відзив на позовну заяву, пред`явити зустрічний позов та подати заяву із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, що передбачено вимогами ст.178, ст.193, та ч.4, ч.5 ст.277 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своїми процесуальними правами передбаченими ст.178, ст.193, та ч.4, ч.5 ст.277 ЦПК України не скористався та у встановлені строки в ухвалі про відкриття провадження у справі відзив на позовну заяву до суду не подав, з зустрічним позовом та з заявою із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не звертався.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак подав заяву, в якій просив розгляд справи проводити без участі представника позивача (а.с.87-89).

Відповідач в судове засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України повідомлявся належним чином, що підтверджується конвертом, який повернувся до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній» (а.с.90).

Представник відповідача - адвокат Юраш І.О., яка діє на підставі ордера на надання правничої допомоги серії ВН №1720379 від 03 червня 2026 року, в судове засідання не з`явилася, однак до початку судового засідання подала письмової додаткові пояснення, в яких просить судове засідання провести без її участі та без участі відповідача. Також зазначає, що відповідно до платіжного доручення №46930174 від 27 червня 2022 року ТОВ «Мілоан» перерахувало на банківську картку НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (без зазначення РНОКПП) суму коштів 3000 гривень 00 копійок, призначення платежу «кошти згідно договору 101583569». На виконання ухвали Ананьївського районного суду Одеської області від 31 березня 2026 року про витребування доказів АТ «Державний ощадний банк України» надав інформацію про те, що банківська карта НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , не емітувалася. Разом з цим, банк повідомив, що зазначення в резолютивній частині часткового номері банківської платіжної картки НОМЕР_1 , унеможливлює ідентифікацію клієнта через наявність співпадінь. Також на ухвалу Ананьївського районного суду Одеської області від 09 вересня 2026 року про витребування доказів АТ «Державний ощадний банк України» надав інформацію про те, що 24 жовтня 2019 року на ім`я ОСОБА_1 було відкрито рахунок в АТ «Державний ощадний банк України» НОМЕР_3 , номер картки НОМЕР_4 , фінансовий номер телефону НОМЕР_5 . З огляду на викладене позивачем не доведено факт отримання кредитних коштів за кредитним договором №101583569 саме відповідачем ОСОБА_1 . Таким чином, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт перерахування кредитних коштів в сумі 3000 гривень 00 копійок 27 червня 2022 року відповідачу ОСОБА_1 , банківська картка, на яку були перераховані кредитні кошти, відповідачу не належить, відповідач категорично заперечує факт отримання кредитних коштів, зазначений в договорі номер телефону, за допомогою якого було ідентифіковано позичальника, не належить ОСОБА_1 , є всі підстави для відмови в задоволенні позову в зв`язку з його недоведеністю (а.с.91-93).

З урахуванням вказаного, враховуючи неявку відповідача, який належним чином сповіщений, ненаданням відповідачем відзиву на позов, взявши до уваги письмові додаткові пояснення представника відповідача, а також заяву представника позивача, суд ухвалив розглянути справу за відсутності сторін у справі.

Зважаючи на неявку сторін, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 27 червня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №101583569, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит в сумі 3000 гривень 00 копійок, який позичальник зобов`язується повернути, а також сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом. Умовами договору встановлено, що вказаний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Вказаний договір укладений шляхом направлення кредитодавцем пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) та прийняття вказаної позиції позичальником (акцепт) та підписується сторонами: з боку уповноваженого представника товариства шляхом накладення електронного підпису; з боку позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора, який надсилається товариством позичальнику у вигляді електронного повідомлення на мобільний номер телефону позичальника. Також, підписанням кредитного договору сторони погодили, що кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використання карти № НОМЕР_1 (а.с.10-15).

27 червня 2022 року відповідачем було підписано графік платежів за вказаним вище кредитним договором та паспорт споживчого кредиту №101583569 (а.с.15 - зворотний бік - 16).

В підтвердження ідентифікації відповідача під час підписання кредитного договору та додатків до нього до позовної заяви додано довідку, відповідно до якої одноразовий ідентифікатор, яким відповідачем було підписано кредитний договір - W57679; дата та час відправки - 27 червня 2022 року 11:55:40; номер телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор - НОМЕР_9 (а.с.17).

В підтвердження наявності у відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором до позовної заяви додано виписку з особового рахунку відповідача станом на 11 грудня 2025 року, відповідно до якої розмір заборгованості становить 13035 гривень 65 копійок, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 996 гривень 00 копійок; прострочена заборгованість за сумою відсотків - 11469 гривень 65 копійок; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 570 гривень 00 копійок (а.с.21 - зворотний бік).

Встановлено, що 27 липня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та позивачем було укладено договір відступлення прав вимоги №102-МЛ/Т, відповідно до якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача кредитним договором №101583569 від 27 червня 2022 року (а.с.22-26), що також підтверджується доданими до вказаного договору факторингу: додатковою угодою №1 від 04 лютого 2025 року до договору відступлення прав вимоги №102-МЛ/Т від 27 липня 2023 року (а.с.29 - зворотний бік - 30), актом приймання-передачі реєстру боржників від 27 липня 2023 року за вказаним договором відступлення прав вимоги (а.с.30 - зворотний бік), копією платіжної інструкції №72145 від 27 липня 2023 року в підтвердження оплати позивачем ТОВ «Мілоан» згідно договору відступлення прав вимоги №102-МЛ/Т від 27 липня 2023 року (а.с.31), витягом з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №102-МЛ/Т від 27 липня 2023 року (а.с.31 - зворотний бік).

Статтею 1054 ч.1 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 даної статті передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким що вчинений у письмовій формі, якщо від підписаний його стороною ( сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.2 ст.638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцептуючи пропозицію банку, відповідач підписом у заяві про надання кредиту визнав та погодився на запропоновані банком умови користування послугами банку.

У відповідності з ч.2. ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 1049 ч.1 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

Отже, згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому.

Відповідно до ч.3 ст.10561 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

В ст.599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов`язання в натурі.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з вимогами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З наведеного суд дійшов висновку, що 27 червня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 , з дотриманням наведених норм законодавства було укладено договір про споживчий кредит як такий, що укладений у письмовому вигляді.

Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У відповідності до ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Статтею 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Відповідно до ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом ч.1 ст.4 Закону України 12 липня 2001 року №2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон №2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У п.5 ч.1 ст.1 Закону №2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в ст.6 Закону №2664-III.

Так, за змістом ч.1 ст.6 Закону №2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до п.1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п.6 ч..1 ст.4 Закону №2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (ч.1 ст.1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом ч.2 ст.1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2024 року у справі №906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15-ц).

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02.11.2021 року № 905/306/17, від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 року в справі № 2221/2373/12).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Аналогічні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 року в справі № 2221/2373/12 тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця, на підставі укладеного договору, а тому до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшли права вимоги за договором №101583569 від 27 червня 2022 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 ..

Перевіривши факти, на які посилається представник відповідача, судом встановлено наступне.

Ухвалою суду від 31 березня 2026 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та було витребувано у Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» інформацію про надходження на рахунок банківської картки № НОМЕР_1 кошів в розмірі 3000 гривень 00 копійок в період з 27 червня 2022 року по 02 липня 2022 року.

На виконання ухвали суду від 31 березня 2026 року від АТ «Державний ощадний банк України» надійшов лист, відповідно до якого банківська платіжна картка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , не емітувалась. Також у вказаному листі вказаного, що зазначення в резолютивній частині часткового номеру банківської картки № НОМЕР_1 унеможливлює ідентифікацію клієнта через наявність співпадінь (а.с.52).

Суд звертає увагу, що у своєму клопотанні про витребування доказів представник позивача частково зазначив номер платіжної картки, за якою просив витребувати інформацію, а саме №479072*18, а матеріали справи не містять відомостей про повний номер вказаної картки. Крім того, в такому змісті номер картки зазначений у договорі про споживчий кредит №101582569 від 27 червня 2022 року, а тому судом було витребувано інформація згідно наданих суду відомостей.

Також судом було задоволено клопотання представника відповідача та ухвалою суду від 09 вересня 2026 року було витребувано докази від позивача та АТ «Державний ощадний банк України», зокрема, від АТ «Державний ощадний банк України» було витребувано інформацію про наявні у вказаному банку відкриті рахунки на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , та в разі їх наявності надати суду відомості про номери платіжних карток, та який фінансовий номер телефону закріплено за такими картками.

На виконання ухвали суду від 09 вересня 2026 року до суду від АТ «Державний ощадний банк України» надійшла інформація, згідно якої у вказаному банку на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , 03 жовтня 2019 року було відкрито рахунок № НОМЕР_6 , НОМЕР_3 у гривні, який було закрито 06 листопада 2025 року, фінансовий номер телефону - НОМЕР_7 (а.с.84-85).

До позовної заяви додано копію платіжного доручення №46930174 від 27 червня 2022 року, відповідно до якого на банківську картку № НОМЕР_1 здійснено переказ грошових коштів в сумі 3000 гривень 00 копійок із зазначенням призначення платежу: Кошти згідно договору 101583569, отримувачем зазначений ОСОБА_1 (а.с.18 - зворотний бік).

Отже, з досліджених судом доказів встановлено, що грошові кошти в сумі 3000 гривень 00 копійок були перераховані ТОВ «Мілоан» на банківську картку № НОМЕР_1 , проте, вказана картка на ім`я ОСОБА_1 в АТ «Державний ощадний банк України» не видавалась, а тому належних доказів отримання відповідачем вказаних кредитних коштів матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно абз.2 ч.1 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статтей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (див. постанову Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц).

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Частинами 6 та 7 ст.81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України); достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України); достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Саме на товариство, як на позивача відповідно до положень статтей 12, 81, 177 ЦПК України покладено обов`язок надати докази на підтвердження заявлених позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на викладене, за відсутності належних доказів отримання саме відповідачем вказаних кредитних коштів, враховуючи, що кошти перераховані позивачем на банківську картку № НОМЕР_1 , яка відповідачеві не видавалась, та не спростування позивачем зазначених обставини, наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

В позовній заяві міститься вимога позивача про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Що стосується понесених відповідачем витрат на правову допомогу, суд бере до уваги позицію представника відповідача, висловлену у додаткових письмових поясненнях, де вона вказує, що докази понесених відповідачем витрат на правову допомогу будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Враховуючи наведене, судом під час ухвалення вказаного рішення не вирішувалось питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, а саме, витрат відповідача на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 43, 64, 76, 81, 89, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Відомості про сторін та інших учасників справи на виконання пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 79029, Львівська область м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, ідентифікаційний номер в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 35234236;

відповідач: представник відповідачаОСОБА_1, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ; Юраш Ірина Олександрівна , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_8 .

Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 ЦПК України.

У відповідності до положень частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є 08 жовтня 2026 року, тобто дата складення повного судового рішення.

Суддя Желясков О.О.

Рішення набуло законної сили "__"__________________20___ року.