Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №442/8658/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/8658/25 Головуючий у 1 інстанції: Курус Р.І.

Провадження № 22-ц/811/26/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування шкоди та збитків, завданих в результаті збройної агресії та експропріації земельного паю, –

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування шкоди та збитків, завданих в результаті збройної агресії та експропріації земельного паю.

Позов мотивував тим, що здійснивши збройну агресію проти України, російська федерація порушила Статут ООН, Загальну декларацію з прав людини, Будапештський меморандум 1994 року, Гельсинський заключний пакт наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, а також договори, укладені між Україною та російською федерацією, відтак вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державною-агресором, що свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

З 24 лютого 2022 року Каховська міська територіальна громада, в якій він проживав до повномасштабного вторгнення, відноситься до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

В результаті збройної агресії російської федерації порушено його право власності і господарювання, а також право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном та майновими правами, чим заподіяно йому матеріальну шкоду внаслідок проведеної експропріації належної йому земельної ділянки площею 2.2798 га кадастровий номер 65244833300:03:001:0277, вартість якої становить 24179 доларів США згідно з офіційними даними на сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Внаслідок незаконних дій відповідача протягом чотирьох сезонів він позбавлений можливості вирощувати зернові культури кукурудзи та збирати близько 11 т/га врожаю під зрошенням, а також отримувати прибутки шляхом реалізації зібраного врожаю по закупівельній ціні згідно з офіційними даними на сайті Української універсальної біржі на 04 вересня 2025 року, що становила 216.50 доларів за одну тонну кукурудзи, відтак за період окупації він втратив прибутків на суму 21650 доларів США.

За фактом викрадення його майна російською федерацією до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження № 12024141110001259 від 17 грудня 2024 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

В результаті експропріації російською федерацією належної йому земельної ділянки йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 35000 євро, що полягала в тривалих стражданнях внаслідок незаконного порушення його права власності, неможливості здійснювати звичайну щоденну діяльність, істотних вимушених змін його життя, відсутності можливості усунення негативних наслідків, надмірній тривалості військової агресії та постійних тривогах від обстрілів, у зв`язку чим він змушений був знаходитися в бомбосховищі, що призвело по стійного стресу та необхідності звернення до невролога.

З наведених підстав просив стягнути з держави російської федерації на його користь 45829 доларів США шкоди, завданої експропріацією земельного паю, та відшкодування моральної шкоди в розмірі 35000 євро.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування шкоди та збитків, завданих в результаті збройної агресії та експропріації земельного паю – відмовлено.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2025 року оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що в результаті експропріації 2.27988 га земельного паю внаслідок збройної агресії російської федерації порушено його право власності.

Вчинення актів збройної агресії російською федерацією та порушення звичаїв війни є загальновідомими обставинами, які не потребують доказування.

Отримала від держави Україна довідка внутрішньо переміщеної особи підтверджує, що він є потерпілою, постраждалою особою, жертвою війни, яку здійснює країна-агресор російська федерація, відтак дана довідка є беззаперечним доказом врятування від вбивства та тілесних ушкоджень шляхом виїзду з постійного місця проживання, де відбуваються бойові дії в більш безпечний населений пункт.

В додатку до позовної заяви він надав офіційну відповідь Міністерства розвитку громад та територій України про те, що населений пункт, в якому знаходилося його житло та земельна ділянка на даний час окуповані.

Крім того, його визнано потерпілим у кримінальному провадженні щодо воєнних злочинів, вчинених російською федерацією.

Судом не враховано практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою зобов`язано сплатити компенсацію, зокрема і за моральні страждання через незаконну окупацію частини території іноземною державою.

Тривалість страждань, істотність вимушених змін його життя, відсутність можливості усунення негативних наслідків, надмірна тривалість військової агресії та постійної тривоги від обстрілів, необхідність знаходитися в бомбосховищах, неможливість здійснювати звичайну щоденну діяльність призвели до моральних страждань, у зв`язку з чим у нього виникло право на компенсацію за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно нього.

Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання сторони не з`явилися, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи без участі сторін.

Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 05 жовтня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують розмір завданої йому майнової шкоди, а також не довів заподіяння йому моральної шкоди.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може з наступних мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, місце проживання якого зареєстровано в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 (а.с. 10-11).

Згідно з листом Міністерства розвитку громад та територій України Каховська міська територіальна громада відноситься до тимчасово окупованої російською федерацією території України з 24 лютого 2022 року.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих територій російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 (зі змінами та доповненнями) село Коробки Каховського району Херсонської області тимчасово окуповано російською федерацією з 24 лютого 2022 року.

Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29 квітня 2022 року № 1302-5001457586 підтверджується, що ОСОБА_1 фактично проживає в квартирі АДРЕСА_2 (а.с. 12).

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 88374155 від 30 травня 2017 року підтверджується, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 травня 2017 року, виданого приватним нотаріусом Олешківського районного нотаріального округу Паламарчук В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 192, за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 6524483300:03:001:0277 площею 2.2798 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Подівської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області.

17 грудня 2024 року за заявою ОСОБА_1 старшим слідчим Дрогобицького районного відділу поліції Головного територіального управління Національної поліції Львівської області в Єдиний реєстр досудових розслідувань внесено кримінальне провадження № 12024141110001259 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, за фактом пошкодження його квартири АДРЕСА_1 , продуктового магазину та магазину продажу запчастин до автомобілів, які знаходилися за адресою: Херсонська обл., траса Р47 «Херсон-Нова Каховка-Генічеськ» 75-кілометр, сільськогосподарської техніки та земельних угідь на території Подівської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області площею 5.2865 га та 2.2798 га.

Постановою старшого слідчого Дрогобицького районного відділу поліції Головного територіального управління Національної поліції Львівської області від 17 грудня 2024 року ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12024141110001259 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

Листом Дрогобицької окружної прокуратури від 23 грудня 2024 року № 14.52/04-27-6977Вих-24 повідомлено, що процесуальним прокурором Дрогобицької окружної прокуратури відповідно до ч. 1 ст. 218 КПК України у кримінальному провадженні №12024141110001259 від 17 грудня 2024 року винесено постанову про визначення підслідності за слідчим відділом УСБУ в Херсонській області та матеріали зазначеного кримінального провадження скеровано до вказаного слідчого органу Служби безпеки України для подальшого здійснення досудового розслідування.

Відповідно до заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, АР Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

У квітні 2022 року розпочалася друга фаза збройної агресії російської федерації проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

27 серпня 2014 року розпочалася третя фаза збройної агресії російської федерації масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України – повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, дія якого триває і на час розгляду судом даної справи.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі, жінок і дітей.

15 березня 2022 року Парламентська Асамблея ухвалила Висновок 300 (2022) щодо наслідків російської агресії проти України, в якому зазначила, що продовжуючи агресивну війну, яку російська федерація веде проти України з 20 лютого 2014 року, станом на 24 лютого 2022 року російська федерація ескалувала свою військову діяльність проти України до безпрецедентного рівня, спричинивши тисячі жертв серед цивільного населення, переміщення мільйонів людей та спустошення країни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що російська агресія проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду визнано розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У частині другій статті 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Звертаючись з позовними вимогами, ОСОБА_1 обґрунтовує їх тим, що внаслідок незаконної збройної агресії російської федерації експропрійовано належне йому майно, чим йому завдано майнової та моральної шкоди.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції).

За змістом частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Загальновідомою обставиною, тобто такою що не потребує доказування (частина третя статті 82 ЦПК України) є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Зобов`язання про відшкодування шкоди – це правовідношення, на підставі якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20.

За загальним правилом шкода, завдана фізичним та юридичним особам внаслідок військової агресії російської федерації та тимчасової окупації суверенної території України відшкодовується російською федерацією, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17.

Підставою виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20.

Обгрунтовуючи наявність майнової шкоди та її розмір ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок збройного вторгнення російської федерації на територію України було незаконно відібрано його майно, яке перебуває в окупації.

Як власник майна він втратив можливість володіти та користуватися земельною ділянкою кадастровий номер 6524483300:03:001:0277 площею 2.2798 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Подівської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області, внаслідок чого йому завдано майнову шкоду в розмірі 24179 доларів США, що становить вартість земельної ділянки.

Крім того, за період окупації через відсутність можливості використовувати належну йому земельну ділянку він не отримав доходи, які міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода) на суму 21650 доларів США.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Визначаючи розмір завданої майнової шкоди, позивач виходив з власної оцінки вартості нерухомого майна, а саме, належної йому земельної ділянки, розрахованої з середньої ціни землі на зрошенні, зазначеної на офіційному сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Визначаючи розмір заподіяних збитків у виді упущеної вигоди, позивач обґрунтовував його втратою можливості отримувати щосезонний врожай кукурудзи 11 тонн з гектару землі, однак при цьому не надав доказів, які б підтверджували отримання ним такого врожаю кукурудзи, зокрема, і в попередній період.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що належним доказом, який би підтверджував розмір завданих збитків, є звіт про незалежну оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, виготовлений сертифікованим оцінювачем, який використовує Методичні засади визначення розміру збитків, спричинених збройною агресією, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326.

З таким правовим висновком погодився Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2026 року у справі № 945/1826/24.

Звертаючись з позовними вимогами, позивач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження розміру заподіяної йому майнової шкоди внаслідок російської військової агресії та тимчасової окупації суверенної території України.

Надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення майнової шкоди в розмірі 45829 доларів США.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 , крім вимог про стягнення майнової шкоди, просив стягнути на його користь моральну шкоду, яку він оцінив в розмірі 35000 євро.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), зобов`язано сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими збройними силами, внаслідок чого заявниця втратила весь контроль над земельною ділянкою та будь-яку можливість її використання.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Спричинення моральної шкоди є оціночним поняттям, критерії якого побудовані на загально прийнятих уявленнях про негативні події, їх ступінь та наслідки, вплив на дисбаланс у звичний спосіб життя, необхідність докладання зусиль для його відновлення та супутні цьому переживання, а також з урахуванням вини заподіювача шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 зазначено, що абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен хоча б наближено бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 та постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 639/2981/19.

Матеріалами справи підтверджується, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України порушено цивільне право ОСОБА_1 , оскільки його позбавлено можливості користуватися належним йому нерухомим майном та вилучати корисні властивості земельної ділянки кадастровий номер 6524483300:03:001:0277 площею 2.2798 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як для власних потреб, так і з метою отримання прибутку, а крім того, позбавлено також і можливості розпоряджатися зазначеним майном.

Позивач був вимушений переселилися з постійного місця проживання в селі Коробки Каховського району Херсонської області до міста Дрогобича Львівської області, внаслідок чого йому довелося пристосовуватися до нових життєвих умов та докладати зусиль для відновлення прийнятного для себе рівня життя.

Втративши житло та майно, можливість проживати на рідній землі, можливість спілкуватися з близькими людьми, позивач був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також налагодженого побуту.

Зазначені обставини беззаперечно свідчать про заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, на що не звернув увагу суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди.

Пред`являючи позовні вимоги, ОСОБА_1 просив відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 35000 євро.

При стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16.

Враховуючи триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , характер вимушених змін у його житті, глибину душевних страждань через збройну агресію російської федерації проти України, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, залишення ним місця постійного проживання через бойові дії, позбавлення його можливості реалізації своїх прав на розпорядження та користування належним йому майном, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з російської федерації на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 35000 євро, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , який звільнений від спати судового збору, то на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат слід змінити та стягнути з російської федерації на користь держави Україна 16640 грн судового збору за подання позову та 24960 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 35000 (тридцять п`ять тисяч) євро за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з російської федерації на користь держави Україна 16640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень судового збору за подання позову та 24960 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот шістдесят) гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.