Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №463/10278/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/10278/25 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.

Провадження № 22-ц/811/1825/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю:представника військової частини НОМЕР_1 – Можчіля Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органу державної влади, –

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органу державної влади.

Позов мотивував тим, що він, будучи студентом 6 курсу денної форми навчання господарсько-правового факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, на підставі двосторонньої угоди, укладеної між Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого та Лодзьким університетом, як учасник програми академічної мобільності по обміну студентів, направлений на навчання до Лодзького університету на період з 01 жовтня 2022 року по 19 лютого 2023 року.

17 жовтня 2022 року під час прямування на навчання при здійсненні прикордонного контролю на пункті контролю «Львів» у вагонах поїзду № 705 із сполученням «Київ-Пасажирський – Перемишль» йому відмовлено у перетині державного кордону України.

У зв`язку з його фізичною відсутністю в приймаючому закладі, спричинену відмовою у перетині державного кордону України від 17 жовтня 2022 року, його участь у навчанні впродовж другого (зимового) семестру 2022/2023 академічного рокуза програмою академічної мобільності скасовано.

Загальна вартість навчання у Лодзькому університеті за рівнем освіти – магістр, спеціальністю – право, загальною кількістю кредитів 309 ЄКТС тривалістю 10 семестрів становить 14000 євро.

Оскільки саме кредити ЄКТС є визнаною законом та міжнародними актами одиницею вимірювання освітніх послуг, вартість освітніх послуг, які йому не надано у зв`язку відмовою у перетині державного кордону України, становить 1313 євро, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 12 жовтня 2025 року еквівалентно 63293 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі № 640/18709/22 рішення про відмову у перетині державного кордону, прийняте 17 жовтня 2022 року інспектором прикордонної служби вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю 1 відділення прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » майстер-сержантом ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано.

Внаслідок неправомірного рішення про відмову у перетині державного кордону України він не отримав освітніх послуг на суму 63293 грн, чим йому завдано матеріальної шкоди.

Крім того, неправомірною відмовою у перетині державного кордону йому завдано моральну шкоду, що полягала у моральних стражданнях, зумовлених порушенням його конституційних прав, розгубленості, нерозумінні подальших дій, розчаруванні, що усі набуті протягом п`яти років знання виявилися марними, шокуючому усвідомленні, що конституційне право та статус «людина» не мають в конкретній ситуації ніякої цінності, а також в безпорадності у розумінні, що його позбавляють того, на що він має право, та відчутті власної незначимості для держави.

Зазначив, що завдану йому моральну шкоду він оцінює щонайменше в розмірі по 20000 грн за кожне порушене конституційне право, передбачене статтями 23, 27, 28, 29, 33, 53 Конституції України, а порушення права на повагу до людської гідності він оцінює в розмірі 50000 грн, відтак загальний розмір завданої йому моральної шкоди становить 170000 грн.

З наведених підстав, з врахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:

-стягнути з Державного бюджету України на його користь 63293.00 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої протиправним рішенням про відмову у перетині державного кордону України, прийнятим 17 жовтня 2022 року, відносно нього;

-стягнути з Державного бюджету України на його користь 120000.00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої порушенням гарантованих статтями 23, 27, 28, 29, 33, 53 Конституції України прав, завданої протиправним рішенням про відмову у перетині державного кордону України, прийнятим 17 жовтня 2022 року, відносно нього;

-стягнути з Державного бюджету України на його користь 50 000.00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої приниженням людської гідності внаслідок прийняття рішення про відмову у перетині державного кордону України, прийнятим 17 жовтня 2022 року, відносно нього.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органу державної влади відмовлено.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 року оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення про відмову у перетині державного кордону від 17 жовтня 2022 року є єдиною підставою його відсутності у Лодзькому університеті, внаслідок чого скасовано його участь у навчанні за програмою академічної мобільності, чим йому завдано як майнової, так і моральної шкоди.

Висновок суду про відсутність у нього гарантованого конституційного права на виїзд є таким, що заперечує його людську гідність як екзистенцій ну основу та свідчить про неправильне застосування ст. 3 Конституції України, якою на державу покладено обов`язок забезпечувати охорону та захист людської гідності.

Зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом його суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав внаслідок незаконного рішення про відмову у перетині державного кордону України.

Незаконність рішення відповідача про відмову йому у перетині державного кордону встановлена судовими рішеннями у справі № 640/18709/22, які набрали законної сили, тому висновок суду про відсутність у нього права на виїзд за межі України суперечить обставинам справи.

Визнання незаконним рішення відповідача свідчить про встановлення факту його протиправної поведінки, що є достатнім для висновку про наявність складу цивільного правопорушення, необхідного для відшкодування завданої йому шкоди.

Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не спричинили вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, свідчать про заподіяння моральної шкоди.

Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

17 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав заву про розгляд справи за його відсутності, зазначивши в заяві, що він повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника військової частини НОМЕР_1 – Можчіля Я.О. на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Судом встановлено, що станом на 17 жовтня 2022 року ОСОБА_1 був студентом денної форми навчання господарсько-правового факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, що підтверджується студентським квитком серії НОМЕР_2 , виданим 01 вересня 2021 року, дійсним до 01 березня 2023 року (т. 1 а.с. 116).

Згідно з листом про прийняття Лодзького університету від 05 серпня 2022 року ОСОБА_3 , студент Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, прийнятий, як учасник програми обміну студентами прийнятий на факультет права та адміністрації Лодзького університету на зимовий семестр 2022/2023 (з 01 жовтня 2022 року по 19 лютого 2023 року). На підставі двосторонньої угоди, укладеної між Лодзьким університетом та Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, студент не сплачує жодних коштів за навчання протягом зазначеного періоду (т. 1 а.с. 108-109).

Наказом ректора Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого №394-с від 01 вересня 2022 року ОСОБА_1 направлений як учасник програми академічної мобільності на навчання до Лодзького університету (м. Лодзь, Республіка Польща) упродовж зимового семестру 2022/2023 навчального року з 01 жовтня 2022 року по 15 лютого 2023 року.

Згідно з довідкою від 20 вересня 2022 року № 126-0601-1152, виданою Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, ОСОБА_1 є студентом за програмою академічної мобільності в Лодзинському університеті, Польща протягом одного семестру 2022/2023 навчального року, міжуніверситетський договір від 23 лютого 2021 року. Термін проходження навчання з 01 жовтня 2022 року по 19 лютого 2023 року ( т. 1 а.с. 115).

Крім того, в довідці від 20 вересня 2022 року № 126-0601-1152 Національний юридичний університет засвідчив свою згоду на виїзд ОСОБА_1 на навчання за міжнародною програмою обміну студентів на вказаний період часу.

Згідно з довідкою від 09 жовтня 2025 року № 126-31-2503, виданою Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого, участь ОСОБА_1 у зазначеному навчанні була скасована у зв`язку його фізичною відсутністю в Лодзькому університеті, спричиненою відмовою у перетині державного кордону України від 17 жовтня 2022 року.

Рішенням інспектора прикордонної служби – вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » майстер-сержанта ОСОБА_2 від 17 жовтня 2022 року відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з наявністю однієї з підстав, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», у тому числі у зв`язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року», а також ПКМУ №57 зі змінами від 02.09.2022 року тимчасово обмежено у праві виїзду з України, або відповідно до статті 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування в порядку адміністративного судочинства.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 640/18709/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , інспектора прикордонної служби – вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » майстер-сержанта ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, прийняте 17 жовтня 2022 року інспектором прикордонної служби – вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » майстер-сержантом ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 .

Здійснено розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі № 640/18709/22 вбачається, що в рішенні від 17 жовтня 2022 року не зазначено конкретних причин для відмови ОСОБА_1 у перетині державного кордону, у зв`язку з чим таке рішення є необґрунтоване та невмотивоване, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Статті 1173 та 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року в справі № 761/4079/20.

Для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу або орган місцевого самоврядування: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21.

Протиправність рішення інспектора прикордонної служби – вищої категорії 2 групи інспекторів прикордонного контролю 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » майстер-сержанта ОСОБА_2 від 17 жовтня 2022 року про відмову у перетині державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлена постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року у справі № 640/18709/22.

Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, факт протиправності рішення про від 17 жовтня 2022 року про відмову у перетині державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 є преюдиційним та не підлягає доказуванню в даній справі.

Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Заподіяння майнової шкоди позивач обґрунтовує порушенням його права на освіту та втраченим у зв`язку з цим благом, що полягає у позбавленні його можливості отримати освітні послуги, які мають визначену вартість, що відповідає вартості навчання в Лодзькому університеті за один семестр та неотриманої ним кількості кредитів ЄКТС.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заявляючи позовну вимогу про відшкодування майнової шкоди в розмірі 63293.00 грн, позивач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав доказів, які б підтверджували понесення ним витрат в зазначеному розмірі.

В той же час, в листі Лодзького університету від 05 серпня 2022 року про прийняття студента Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого ОСОБА_1 як учасника програми обміну студентами на факультет права та адміністрації Лодзького університету на зимовий семестр 2022/2023 з 01 жовтня 2022 року по 19 лютого 2023 року прямо зазначено про те, що прийнятий студент не сплачує жодних коштів за навчання (т. 1 а.с. 108-109).

Таким чином, у ОСОБА_1 не виникало обов`язку з оплати навчання за програмою академічної мобільності в Лодзинському університеті, а відтак такі витрати ним не здійснювалися.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували здійснення позивачем будь-яких витрат з метою відновлення порушеного права, що спростовує доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції ст.ст. 22, 1173, 1774 ЦК України та неврахування витрат, необхідних для відновлення порушеного права, як складової майнової шкоди.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у зв`язку з недоведеністю заподіяння такої.

Звертаючись з позовними вимогами, ОСОБА_1 , крім майнової шкоди, просив стягнути на його користь моральну шкоду, завдану протиправним рішенням про відмову у перетині держаного кордону, в загальному розмірі 170 000 грн., з яким 120 000 грн за порушення його конституційних прав та 50 000 грн за приниження гідності.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з роз`ясненнями пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань,або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується – обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

Обґрунтовуючи заподіяння йому моральної шкоди, позивач зазначив, що рішенням про відмову у перетині державного кордону порушено його конституційні права, принижено людську гідність, позбавлено можливості здійснити розвиток своєї особистості у бажаному ним об`ємі та взяти участь у навчанні за програмою академічної мобільності в європейському закладі вищої освіти, а крім того, внаслідок протиправної поведінки відносно нього йому спричинено душевні страждання, він зазнав психологічного напруження, розчарування та незручностей у зв`язку з порушенням його прав органом державної влади.

Саме лише визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним і його скасування не є безумовним підтвердженням наявності підстав для відшкодування моральної шкоди та не звільняє позивача від обов`язку доказування відповідних обставин.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі №9901/54/19.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про проведення загальної мобілізації.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Пунктами 2 та 12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 №57 (в редакції станом на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Відповідно до п. 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому-восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 станом на 17 жовтня 2022 року був студентом Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого денної форми навчання, а відтак мав відстрочку від призову на час навчання як здобувач вищої освіти.

Наявність у громадянина права на відстрочку від призову за мобілізацією саме по собі не означає автоматичного та безумовного права на виїзд з України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі № 260/4205/22 та від 11 серпня 2025 року у справі № 640/21967/22.

Наведене дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ станом на 17 жовтня 2022 не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, однак не був наділений правом на перетин державного кордону України як особа, яка згідно з пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Відсутність у позивача права на перетин державного кордону станом на 17 жовтня 2022 року спростовує доводи апеляційної скарги про те, що єдиною підставою скасування його участі у навчанні за програмою академічної мобільності та заподіяння йому у зв`язку з цим майнової та моральної шкоди стало рішення відповідача про відмову у перетині державного кордону від 17 жовтня 2022 року.

Встановивши, що на час виникнення спірних правовідносин у період дії воєнного стану позивач як здобувач освіти денної форми навчання не належав до категорії осіб, які мали право на виїзд за межі України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між недоліками оформлення рішення про відмову у перетині державного кордону і визнання його у зв`язку з цим протиправним та заявленими позивачем негативними наслідками.

При цьому, рішення про відмова у перетині державного кордону є правовим актом державного регулювання, не спрямоване на особисту образу особи відносно якої воно прийняте, тому саме по собі не вважається приниженням людської гідності.

Матеріали справи не містять даних про некоректну поведінку, грубість, фізичний чи психологічний тиск при винесенні рішення про відмову у перетин кордону від 17 жовтня 2022 року відносно позивача, відтак відсутні підстави вважати, що при прийнятті рішення про відмову у перетині державного кордону принижено гідність позивача.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування шкоди завданої незаконним рішенням органу державної влади.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду щодо відсутності у нього права на виїзд за межі України оскільки незаконність відмови йому у перетині державного кордону встановлена судовим рішенням у справі №640/18709/22, є необгрунтованими з огляду на те, що рішення відповідача про відмову у перетині державного кордону ОСОБА_1 скасовано у зв`язку з його невмотивованістю, а не через наявність у позивача права на перетин державного кордону станом на 17 жовтня 2022 року.

Покликання апелянта на те, що встановлення факту протиправності рішення про відмову у перетині державного кордону України є достатньою підставою для відшкодування шкоди, не знаходять свого підтвердження, оскільки для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є встановлення сукупності умов, а саме, протиправності поведінки, наявності шкоди, її характеру та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та наслідками у вигляді шкоди, однак такі умови судом не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від24квітня 2026року–залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.