Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №463/5887/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/5887/26

Провадження № 2/463/2355/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

07 жовтня 2026 року місто Львів

Личаківський районний суд міста Львова в складі: головуючої судді Ціпивко І.І., з участю секретаря судового засідання Гусак К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,-

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

Адвокат Петрик Олександра Вікторівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення та пошкодження майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10 січня 2026 року приблизно о 00 годині 45 хвилин за адресою: м. Львів, вул. Гулака-Артемовського, 9, ОСОБА_2 незаконно проник у припаркований автомобіль КІА Sportage, державний номерний знак НОМЕР_1 , шляхом розбиття стороннім предметом скла водійських дверей. Під час проникнення до автомобіля також було пошкоджено лобове скло транспортного засобу. Вказані обставини підтверджуються протоколом огляду місця події від 10.01.2026 року, у якому зафіксовано пошкодження транспортного засобу, а також фотографіями з місця події.

Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 03.02.2026 року у справі № 463/923/26 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 162 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн, у дохід держави. Вирок суду набрав законної сили.

Автомобіль КІА Sportage, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_3 , який є його власником. Зазначений транспортний засіб перебував у користуванні ОСОБА_1 на підставі переданого власником свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Право керування транспортним засобом підтверджується відповідним посвідченням водія.

Унаслідок пошкодження транспортного засобу ОСОБА_2 понесено витрати на його відновлення, зокрема на заміну скла водійських дверей у розмірі 2600 грн та лобового скла у розмірі 22820 грн. Зазначені витрати підтверджуються чеком від 13.01.2026 року, видатковою накладною № 34 від 22.01.2026 року та товарним чеком від 22.01.2026 року. Загальний розмір витрат на відновлення транспортного засобу становить 25420 грн.

Також просив відшкодувати моральну шкоду у розмірі 20 000 грн, завданої душевними переживаннями та незручностями, пов`язаними з незаконним проникненням до автомобіля та його пошкодженням. Після виявлення пошкодження транспортного засобу виникла необхідність брати участь у проведенні слідчих дій, прибирати залишки розбитого скла, вживати заходів для тимчасового закриття пошкодженого вікна та шукати альтернативні способи пересування. При цьому пошкодження автомобіля відбулося у зимовий період, коли транспортний засіб використовувався для пересування та перевезення малолітньої дитини.

З огляду на наведене просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану внаслідок пошкодження транспортного засобу, у розмірі 25 420 грн та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 року головуючим суддею у справі визначено суддю Ціпивко І.І.

На запит суду щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача 23 червня 2026 року отримано відповідь, згідно з якою встановлено зареєстроване місце проживання відповідача.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 23.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про відшкодування шкоди прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Справу призначено до розгляду по суті на 23 липня 2026 року. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі.

23.07.2026 року розгляд справи відкладено на 09.09.2026 року у зв`язку з клопотанням представника позивача.

09.09.2026 року розгляд справи відкладено на 07.10.2026 року у зв`язку з неявкою учасників провадження.

Розгляд справи по суті відбувся 07.10.2026 року без участі сторін.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти проведення судом заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, повторно на виклик суду не з`явився, про причини неявки не повідомив, відзив на позов не подав, тому суд відповідно до ст. 280 ЦПК України розглянув справу заочно за його відсутності на підставі наявних у ній доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, і позов слід задовольнити, ухваливши заочне рішення.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 10 січня 2026 року працівниками Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області проведено огляд місця події за адресою: м. Львів, вул. Гулака-Артемовського, 9, за результатами якого складено протокол огляду місця події. Під час огляду зафіксовано пошкодження автомобіля КІА Sportage, державний номерний знак НОМЕР_1 , зокрема розбите скло водійських дверей та пошкодження лобового скла транспортного засобу. Обставини, зафіксовані у протоколі огляду місця події, узгоджуються з фотоматеріалами, долученими до матеріалів справи.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , автомобіль марки KIA, модель SPORTAGE, 2017 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_3 , місце проживання якого зазначено у свідоцтві: м. Львів, Львівська область.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 08 грудня 2023 року Личаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 03 лютого 2026 року у справі № 463/923/26 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 162 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн, у дохід держави.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року в справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року в справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

На підтвердження понесених витрат на відновлення автомобіля КІА Sportage, державний номерний знак НОМЕР_1 , до матеріалів справи долучено чек від 13.01.2026 року на суму 2600 грн, а також видаткову накладну № 34 від 22.01.2026 року та товарний чек від 22.01.2026 року на суму 22820 грн. Загальний розмір понесених витрат становить 25420 грн.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Частиною 7 ст. 128 КПК України передбачено, що особа, яка не заявляла цивільного позову в кримінальному провадженні, має право заявити його в порядку цивільного судочинства.

Згідно п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Відповідно до ч.1-2 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною 1 ст.1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З абзацу 1 п.13 постанови Пленуму ВСУ №3 від 31.03.1989 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, стягнення безпідставно нажитого майна» (з наступними змінами) та абзацу1 п.2 Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вбачається, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, в повному обсязі.

За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України, реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно із ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

За ч. 1 ст. 62 КПК України цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому КПК.

Положення ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 128 КПК України щодо можливості пред`явлення цивільного позову у кримінальному провадженні, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за завдану шкоду, треба розуміти як можливість пред`явлення зазначеного позову до будь-якої особи (фізичної або юридичної), яка за законом виконує обов`язок з відшкодування шкоди, завданої підозрюваним (обвинуваченим чи неосудною особою), тому в цьому контексті юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого чи неосудної особи, може бути страховик, який безпосередньо виступає такою юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність перед особою, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди і яка має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити до неї цивільний позов.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року по справі № 465/4621/16-к.

Як передбачено ст.128 КПК України, особі, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та /або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Статтею 23 ЦК України установлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї та близьких родичів.

Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Крім цього, у п. 3 зазначеної постанови вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пункті 9 вищевказаної постанови роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Суд розглядаючи справу повинен виходити з природно-правового уявлення про право людини на відшкодування моральної шкоди. Це виявляється, головним чином, у посиланні на міркування справедливості як головного мотиву присудження відповідної компенсації , а крім того - у самій формі констатації факту заподіяння немайнових втрат та особливостей їх індивідуального вияву, оскільки судове рішення постає як практичне втілення принципу розумності, результат об`єктивної, всебічно зваженої оцінки обставин справи у їх сукупності.

Усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У цьому контексті суд враховує визнання Європейським Судом з Прав Людини(далі ЄСПЛ) існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди у разі порушення окремих прав і свобод людини.

Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі»,зазначається, що, «…з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Частина 1 ст.1167 ЦК України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Аналізуючи наведене, суд встановив, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позову, знайшли своє підтвердження сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які у своїй сукупності підтверджують факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача. Моральна шкода полягає у душевних переживаннях та стресі, яких зазнав позивач у зв`язку з незаконним проникненням відповідача до належного його сім`ї транспортного засобу та пошкодженням автомобіля, необхідністю брати участь у проведенні слідчих дій, прибирання залишків розбитого скла, вживати заходів для тимчасового закриття пошкодженого вікна, організовувати ремонт транспортного засобу та шукати альтернативні способи пересування. При цьому зазначені обставини виникли у зимовий період та ускладнили звичний спосіб життя позивача, зокрема можливість безперешкодно користуватися транспортним засобом для повсякденних потреб та перевезення малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи наведене, зібрані у справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди є обґрунтованими та підлягають до повного задоволення.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір, у розмірі 1 331,20 грн

У позовній заяві позивач просить також стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Разом з тим, частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи надано докази, які підтверджують здійснення відповідних витрат позивачем на правову допомогу адвокату.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт (постанова ВС від 13.03.2025 по справі №275/150/22).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи Договір про надання правничої допомоги від 08 червня 2026 року, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Альтерум», розрахунок № 1 розміру наданої професійної правничої допомоги у справі, а також акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг).

Таким чином, суд вважає, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 137, 141, 258, 259, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 25 420 грн (двадцять п`ять тисяч чотириста двадцять гривень) та моральну шкоду в розмірі 20 000 грн (двадцять тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн (десять тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачкою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачами до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 07 жовтня 2026 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Суддя Ірина ЦІПИВКО