Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №577/7356/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/7356/25

Номер провадження 22-ц/816/2799/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Величко Марини Геннадіївни, подану в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2026 року в складі судді Гетьмана В.В., ухвалене в м. Конотоп, Сумської області (повний текст рішення виготовлено 15 липня 2026 року)

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

07.12.2025 ТОВ «Споживчий Центр» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 09.06.2024 між товариством і відповідачкою укладено договір про надання кредиту №09.06.2024-100001985, відповідно до умов якого останній надано 8000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, за що ОСОБА_1 зобов`язувалася сплачувати 1,5% за кожен день користування кредитом. Відповідачка належним чином взяті на себе зобов`язання за договором не виконала, у зв`язку з чим станом на дату подання позову в неї утворилася заборгованість у розмірі 26560 грн, з яких: 8000 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 12400 грн - прострочена заборгованість за відсотками, 720 грн - комісія за надання кредиту, 1440 грн - додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості), 4000 грн - неустойка.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15.07.2026 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» 21120 грн за кредитним договором (оферти) від 09.06.2024№09.06.2024-100001985, 1926 грн 29 коп. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Величко М.Г. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що договір від 09.06.2024 №09.06.2024-100001985 ОСОБА_1 не укладався та не підписувався, грошових коштів вона не отримувала та ними не користувалася.

Вказує, що відповідно до реквізитів, доданих до договору, договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором E486. Зазначає, що особисті дані ОСОБА_1 не передавала кредитній компанії та в жодні додатки їх не вводила. У жодних кредитних організаціях кредити не оформлювала, кошти не отримувала. Крім того, у документі міститься неправдива інформація щодо відповідачки, зокрема, жінка ніколи не працювала в Конотопському водоканалі, не знає громадянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були вказані контактними особами в договорі.

Звертає увагу, що у договорі, серед іншого, зазначено, що кошти будуть переведені на банківську картку з номером НОМЕР_1 . При цьому жодних відомостей щодо належності вказаної картки відповідачці надано не було. Інформація отримана з центрального вузла системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача не містить жодної інформації щодо номеру картки ОСОБА_1 . Але містить особисті дані ОСОБА_1 , отримані за запитом по її РНОКПП. Вказаний документ жодним чином не підтверджує, що відповідачка отримувала кошти або що банківська картка належить їй. Як і не підтверджує того факту, що ОСОБА_1 отримувала кошти в розпорядження, оперувала ними чи користувалася.

Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували особисте волевиявлення відповідачки на укладення кредитного договору, проходження належної ідентифікації останньої, використання нею особисто електронного підпису або одноразового ідентифікатора, отримання кредитних коштів.

Зазначає, що позивач не довів належним чином факт укладення договору саме відповідачкою. Остання не вела жодних комунікацій з кредитними компаніями чи їх представниками для отримання кредитних коштів.

Крім того, дізнавшись про існування судової справи та довідавшись про те, що кредитна організація бажає отримати кошти, яких ОСОБА_1 не брала, вона звернулася до Конотопського районного відділу поліції із заявою про заволодіння грошовими коштами шляхом обману та зловживання довірою (ст. 190 КК України). Після проведення перевірки звернення зареєстроване в Шевченківському управлінні поліції до Єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події 07.05.2026 за №34418, було списано до справи Шевченківського управління поліції, у зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення на момент проведення перевірки. Вказане стало підставою для звернення до Шевченківського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність дізнавача щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Скарга задоволена судом. У подальшому Шевченківський районний суд м. Києва направив на адресу Шевченківського управління поліції копію ухвали слідчого судді від 15.07.2026 у справі №761/28135/26 для виконання. Ухвалою від 15.07.2026 задоволено скаргу адвоката Величко М.Г., що діє в інтересах ОСОБА_1 , на бездіяльність уповноважених осіб Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, яка полягає в невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Зазначає, що до Шевченківського УП ГУНП направлено запит щодо стану виконання ухвали суду та щодо внесення відомостей до ЄРДР. Після отримання відповіді на адвокатський запит, докази будуть надані додатково.

24.09.2026 ТОВ «Споживчий Центр» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

26.09.2026 адвокат відповідачки подала відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 09.06.2024 ОСОБА_1 підписала пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), заявку кредитного договору №09.06.2024-100001985 кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е486 (а. с. 9-15).

09.06.2024 між ТОВ «Споживчий Центр» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №09.06.2024-100001985 у формі електронного документа.

Порядок укладення електронного кредитного договору визначений у розділі 2 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (а. с. 9-10).

Відповідно до умов розділу 3 кредитного договору №09.06.2024-100001985 дата надання/видачі кредиту, сума кредиту встановлюється в заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; строк, на який надається кредит встановлюється в заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти, як і дата його повернення (виплати) кредиту та проценти за користування кредитом (а. с. 9-10).

Згідно з п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11хх-хххх-7945.

Відповідно до п. 2, 3, 4 заявки кредитного договору №09.06.2024-100001985 (кредитної лінії) сума кредиту 8000 грн.

Строк, на який надається кредит, 124 дні з дати його надання.

Дата повернення (виплати) кредиту – 10.10.2024 (а. с. 13-13 зв.).

Згідно з п. 6, 7, 11 кредитного договору продовження строку, на який надається кредит, не передбачене.

Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка в розмірі 1,5% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 720 грн. Комісія за надання нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно з графіком платежів.

Відповідно до п. 9.1, 10.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) у разі несплати кредиту та/або процентів та/або комісії у встановлені договором терміни/строки, сума зобов`язань по погашенню кредиту та/або процентів та/або комісії з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою. У разі несвоєчасного повернення позичальником обумовленої суми кредиту та/або несплати нарахованих процентів та/або комісії до позичальника може бути застосована неустойка згідно з п. 7.6 кредитного договору. Також позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України на вимогу кредитодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми (база розрахунку) у розмірі, встановленому в заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору.

Цей договір набирає чинності з дати отримання кредитодавцем в інформаційній системі кредитодавця від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитодавця на номер телефону позичальника, вказаний при реєстрації в інформаційній системі кредитодавця. Цей договір діє протягом одного року.

Відповідно до інформації з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача ОСОБА_1 було ідентифіковано як позичальника за датою народження, паспортом і РНОКПП (а. с. 21).

Відповідно до листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 21.11.2025 за вихідним №367-2111, вбачається, що 09.06.2024 о 19:56:25 було перераховано 8000 грн на карту НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 420528521, призначення платежу: зарахування за договором кредиту №09.06.2024-100001985 (а. с. 23).

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором ТОВ «Споживчий Центр» заборгованість відповідачки по кредитному договору від 09.06.2024 №09.06.2024-100001985 за період з 09.06.2024 по 10.10.2024 складає 26560 грн, з яких: 8000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 12400 грн - заборгованість за процентами, 720 грн - комісія за надання кредиту, 1440 грн - комісія за обслуговування, 4000 грн - неустойка (а. с. 22).

З листа Шевченківського управління поліції від 26.06.2026 вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до поліції із заявою, яку було зареєстровано в ЄО 07.05.2026 за №34418 та цього ж дня списано до справи у зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення (а. с. 77).

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачка, скориставшись кредитними коштами, умови договору не виконала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість за тілом кредиту, відсотками та комісією за надання кредиту. У задоволенні позовних вимог про стягнення 4000 грн неустойки та 1440 грн комісії за обслуговування було відмовлено на підставі п. 18 Перехідних положень ЦК України, та у зв`язку з тим, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачці та за які позивачем встановлена щомісячна комісія.

Колегія суддів не повністю погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не повністю відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1-2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №910/3105/21 зроблено висновок, що використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (ст. 14, 18, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Висновок про правомірність використання при укладенні електронного договору електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора зроблено також і в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.

У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

У даній справі відповідачка оспорює факт укладення кредитного договору та отримання коштів у сумі 8000 грн.

Колегія суддів вважає доводи представника відповідачки, про те, що товариством не надано доказів укладення кредитного договору та отримання коштів безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження укладення електронного кредитного договору від 09.06.2024 №09.06.2024-100001985 позивач надав інформацію з центрального вузла системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача, з якої вбачається, що позичальницю ОСОБА_1 було ідентифіковано за датою її народження – ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспортом серії НОМЕР_4 , виданим Буринським РВ ГУ МВС України в Сумській області 28.12.2009, місцем реєстрації: АДРЕСА_1 (а. с. 21).

Вказані обставини відповідачка не спростувала належними та допустимими доказами.

За встановленими в цій справі обставинами кредитний договір між сторонами було укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті ТОВ «Споживчий Центр» відповідачка подала заявку на отримання кредиту та підтвердила умови отримання кредиту шляхом акцепту, після чого ТОВ «Споживчий Центр» надіслало останній за допомогою засобів зв`язку (номером телефону) одноразовий ідентифікатор, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

Ідентифікація ОСОБА_1 на вебсайті здійснена відповідно до вимог чинного законодавства з використанням її особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про електронну комерцію».

Враховуючи, що без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між товариством і відповідачкою не був би укладений, апеляційний суд доходить висновку, що кредитний договір в електронній формі був укладений відповідачкою згідно із Законом України «Про електронну комерцію». Він вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. До таких висновків у схожих правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі №757/40395/20.

Таким чином, на думку колегії суддів, позивачем доведено факт укладання кредитного договору. Подані товариством докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним договором від 09.06.2024 №09.06.2024-100001985.

Крім того, факт отримання відповідачкою кредитних коштів у сумі 8000 грн, підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 21.11.2025, згідно з яким 09.06.2024 о 19:56:25 товариством було перераховано 8000 грн на карту НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 420528521, призначення платежу: зарахування за договором кредиту №09.06.2024-100001985 (а. с. 23). Саме цей номер карти зазначено в кредитному договорі від 09.06.2024 №09.06.2024-100001985 як належний позичальнику електронний платіжний засіб для надання коштів позичальнику.

Відповідачка не надала суду виписки з власного рахунку, яка б свідчила, що вона не отримувала 8000 грн.

Доводи адвоката про те, що відповідачка ніколи не працювала в Конотопському водоканалі та не знає зазначених у договорі контактних осіб, є необґрунтованими, оскільки доказів на підтвердження цих обставин суду надано не було.

Посилання адвоката на те, позивач не надав доказів належності відповідачці карти 4441111157737945, також є необґрунтованими, оскільки саме цей номер карти зазначено в кредитному договорі як належний позичальнику електронний платіжний засіб для надання коштів позичальнику. Доказів на підтвердження цих доводів суду надано не було.

Сам факт того, що відповідачка зверталася до поліції з приводу вчинення шахрайських дій щодо неї, також не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки укладення кредитного договору та отримання коштів підтверджується належними і допустимими доказами, наведеними вище.

У п. 20 заявки кредитного договору сторони погодили, що спосіб ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через систему BankID НБУ, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів також відхиляє як необґрунтовані.

До відповіді на відзив адвокат Величко М.Г. долучила витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого 01.08.2026 до ЄРДР були внесені відомості за №12026105100001039 за ч. 1 ст. 190 КК України по факту відкриття на ім`я ОСОБА_1 п`яти кредитів у фінансових установах, та лист Шевченківського управління поліції від 19.08.2026, згідно з яким у кримінальному провадженні №12026105100001039 проводяться необхідні слідчі та процесуальні дії, за результатами яких буде прийнято рішення відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства України.

У постановах Верховного Суду від 27.08.2023 у справі №552/7368/21, від 10.09.2025 у справі №906/127/24 зроблено висновок, що відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення суду від 15.07.2026 наданих апеляційному суду доказів не існувало, колегія суддів дійшла висновку про відмову в прийнятті до розгляду нових доказів - витягу з ЄРДР, листа Шевченківського управління поліції від 19.08.2026.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції стягнув з відповідачки 720 грн заборгованості за комісією.

Відповідно до п. 11 заявки кредитного договору від 09.06.2024 №09.06.2024-100001985 комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 720 грн. Комісія за надання кредиту нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно з графіком платежів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.20217 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі №168/349/20, від 16.11.2022 у справі №755/9486/21.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з наданням кредиту, які надаються відповідачці та за які товариством встановлена комісія. Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплатити плату за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому позовна вимога про стягнення заборгованості зі сплати комісії в сумі 720 грн задоволенню не підлягає.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення районного суду необхідно змінити та стягнути з відповідачки 8000 грн заборгованість за тілом кредиту, 12400 грн - відсотків.

Відповідно до п. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» пропорційно задоволеним позовним вимогам (77%) необхідно стягнути 1865 грн 25 коп. (2422 грн 40 коп. х 77%) судового збору (а. с. 1).

Також пропорційно відмовленим позовним вимогам (23%) з позивача на користь відповідачки потрібно стягнути 835 грн 73 коп. (3633 грн 60 коп. х 23%) судового збору, сплаченого в апеляційному суді (а. с. 97, 107.).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Величко Марини Геннадіївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» 20400 грн заборгованості за кредитним договором від 09 червня 2024 року №09.06.2024-100001985, 1865 грн 25 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» на користь ОСОБА_1 835 грн 73 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

А.М. Худик