Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №490/7835/25 — Миколаївський апеляційний суд

07.10.26

22-ц/812/1460/26

Провадження № 22-ц/812/1460/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа № 490/7835/25

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги водопостачання та водовідведення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 16 квітня 2026 року під головуванням судді Гуденко О.А., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Міське комунальне підприємство «Миколаївводоканал» (далі – МКП «Миколаївводоканал») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за надані послуги водопостачання та водовідведення.

Позивач зазначав, що МКП «Миколаївводоканал» надає населенню м. Миколаєва послуги з водопостачання та водовідведення, в тому числі споживачу ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вказав позивач, нарахування відповідачці сум оплати за надані послуги водопостачання та водовідведення здійснювалось відповідно до показів лічильника, які станом на червень складали 141 м. куб. В результаті неналежного виконання відповідачкою послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01 липня 2021 року по 25 червня 2026 року наявна заборгованість у сумі 4805 грн 19 коп., яка складається з заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення в розмірі 3616 грн 78 коп. та абонентської плати в розмірі 1188 грн 41коп., яку позивач просив стягнути.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог, вказувала, що нею сумлінно сплачувалися послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що підтверджується квитанціями. Крім того звертала увагу, що позивачем пропущений строк позовної давності.

21 січня 2026 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог та з урахуванням здійсненого перерахунку на підставі наданих відповідачкою квитанцій просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги водопостачання та водовідведення за період з 01 вересня 2021 року по 25 червня 2025 року у сумі 2424 грн 03 коп. Також позивач вказував, що ним не пропущена позовна давність, оскільки її перебіг спочатку було продовжено на час дії карантину з 13 березня 2020 рок у зв`язку з поширенням коронавірусі хвороби (Covid- 19), а з 24 лютого 2022 року - на час дії воєнного стану.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МКП «Миколаївводоканал» заборгованість за надані послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 2424 грн 03 коп. та 2422 грн 40 коп. судового збору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд виходив з того, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу з оплати за централізоване водопостачання і водовідведення є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність рішення суду, просила його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що нею сплачено за надані послуги водопостачання та водовідведення за період з 01 липня 2021 року до 25 червня 2025 року - 7036 грн 22 коп., тоді як позивач просив стягнути 2424 грн 03 коп., таким чином вважає, що позивач їй винен різницю між сплаченою сумою 7036,22-2424,03=4612,19 грн. Апелянт посилається на те, що суд не прийняв до уваги надані нею квитанції на суму 7036 грн 22 коп., а наданий позивачем суду акт звірки не співпадає з фактично сплаченими нею коштами. Крім того апелянт зазначає, що станом на 01 січня 2021 року по 31 липня 2025 року за адресою по АДРЕСА_1 мешкала лише вона, а позивач у своїй заяві вказував ще про ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , і ОСОБА_4 , які зареєстровані за цією ж адресою, але ще у 2018 році покинули країну та до цього часу не поверталися, разом з тим позовних вимог до них не заявляв. Вважає помилковим висновок суду про те, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки в м. Миколаєві не було військових дій і позивач міг подати позовну заяву завчасно. Висновок суду щодо несплати щомісячно абонплати на суму 38,08 грн не відповідає дійсності та спростовується наданими квитанціями. В оскаржуваному рішенні суду наявні розбіжності у датах заборгованості та вказано невірно її адресу проживання. Також апелянт не розуміє чому з неї стягується судовий збір 2422 грн 40 коп., тоді як сума заборгованості 2424 грн 03 коп.

Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом без виклику учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

До апеляційного суду відповідачкою ОСОБА_1 було заявлено клопотання про витребування з Державної прикордонної служби України інформації стосовно перетину кордону нею (25.02.2022 року виїзд та 21.03.2023 року – в`їзд в Україну), ОСОБА_4 (2015-2016 роки – виїзд з України), ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (липень 2018 року – виїзд з України).

Вирішуючи вказане клопотання колегія суддів дійшла наступного.

Так, відповідно до частин другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції.

ЦПК України пов`язує вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням таких критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (постанова Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 46/603).

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_5 не заявляла клопотань до суду першої інстанції про витребування з Державної прикордонної служби України інформації про перетин кордону нею та іншими особами, які зареєстровані з нею за однією адресою, хоча нею подавались до районного суду і клопотання про відкладення розгляду справи 03.11.2025 року і відзив на позовну заяву від 13.11.2025 року.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання відповідачки про витребування з Державної прикордонної служби України інформації про перетин кордону нею та іншими особами, які зареєстровані з нею за однією адресою.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено що МКП «Миколаївводоканал» надає населенню м.Миколаєва послуги з водопостачання та водовідведення, в тому числі, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Миколаєва за вищевказаною адресою зареєстрована відповідачка ОСОБА_1 (а.с. 23).

За вказаною адресою було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 для розрахунків за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуги з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення віднесено до комунальних послуг.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно із частинами першою, третьою статті 9 цього ж Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже відповідно до викладених положень Закону споживачі зобов`язані своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання.

Пунктами 17, 18 22 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, в редакції, що була чинною до 01.05.2022 року, встановлено, що послуги з водовідведення оплачуються споживачем з розрахунку обсягу витрат холодної та гарячої води згідно з нормативами (нормами) споживання або показаннями засобів обліку води. Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Підпунктом 1 пункту 29 вказаних Правил передбачено право споживача на зменшення розміру плати у разі: надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання; тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Підпунктом 3 пункту 29 вказаних Правил передбачено право споживача на несплату вартості послуг за період тимчасової відсутності споживача і членів його сім`ї (у разі відключення виконавцем холодної та гарячої води і опломбування запірних вентилів у квартирі (будинку садибного типу) та відновлення надання послуг шляхом зняття пломб за свій рахунок протягом доби згідно з письмовою заявою.

Положеннями пункту 14 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 р. № 85, встановлено, що надання послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Послуги надаються споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

З пропозицією про укладення договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги") може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуг.

Згідно пунктів 32-35 зазначених Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, вартість послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення визначається за обсягом спожитих послуг та встановленими відповідно до законодавства тарифами.

Плата за послуги розраховується виходячи з розмірів затверджених тарифів та обсягу спожитих послуг, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.

Плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуг з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем складається з:

плати за послуги, визначеної відповідно до цих Правил та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затверджених уповноваженим органом тарифів та обсягу спожитих послуг або за нормами споживання, встановленими органом місцевого самоврядування, до встановлення вузла комерційного обліку;

плати за абонентське обслуговування, визначеної виконавцем, розмір якої не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України;

плати за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідних послуг, яка визначається окремим договором між виконавцем та співвласниками багатоквартирного будинку.

Плата за послуги, абонентське обслуговування та плата за технічне обслуговування і поточний ремонт внутрішньобудинкових систем централізованого водопостачання та водовідведення багатоквартирного будинку вноситься споживачем виконавцю щомісяця однією сумою в порядку та розмірах, визначених договором. При цьому виконавець забезпечує деталізацію інформації щодо структури плати у рахунках споживачів.

Пунктами 37-39 вказаних Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Споживач здійснює оплату спожитих послуг щомісяця в порядку та строки, визначені договором.

Споживач не звільняється від оплати послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування у разі відсутності фактичного споживання ним послуг.

Пунктом 45 цих Правил передбачено, що Споживач має право: на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості (підпункт 5); на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження відповідно до умов договору (підпункт 7).

Відповідно до правової позиції, що неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 904/7183/17, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16, від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному розмірі.

Згідно з частиною 3 статті 11, частиною 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на вищевикладене, хоча в матеріалах справи відсутній письмовий договір відповідачів із позивачем про надання житлово-комунальних послуг, проте саме по собі це не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати послуг.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами виникли фактичні відносини щодо надання відповідних комунальних послуг. Позивач надавав послуги водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , у якій є зареєстрованою відповідачка, тоді як остання оплачувала вартість послуг несвоєчасно те не у повному розмірі, що порушує право позивача на отримання коштів за надані послуги у встановлений законодавством строк. За такого, у відповідачки виникло зобов`язання сплатити заборгованість за спожиті послуги, а у позивача право вимагати від неї виконання свого обов`язку щодо оплати наданих послуг.

Відповідно до наданого позивачем 21.01.2026 року уточненого розрахунку заборгованості (а.с. 64-67) слідує, що з 01 вересня 2021 року по 25 червня 2025 року відповідачка послуги водопостачання і водовідведення та абонентську плату оплачувала несвоєчасно і не у повному обсязі, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у сумі 2 424 грн 03 коп., яка складається з заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення та абонентської плати.

Згідно вказаного розрахунку нарахування за наданні послуги за вересень, жовтень та листопад 2021 року відбувалось відповідно до затверджених норм споживання, а за період з 01 грудня 2021 року по 25 червня 2025 року – за показами приладу обліку. З лютого 2022 року за особовим рахунком відповідачки встановлена також абонентська плата в розмірі 38 грн 08 коп.

Відповідачкою не надано до суду доказів ненадання позивачем послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати

Разом із тим, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачкою строків та розміру оплати наданих позивачем послуг.

Встановивши викладені обставини, оцінивши належним чином надані сторонами докази відповідно до приписів ст. 89 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок неналежного виконання відповідачкою зобов`язань щодо сплати спожитих послуг з централізованого водопостачання і водовідведення та абонентської плати в останньої утворилася заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим суду позивачем, який відповідачкою не був спростований.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову й стягнення з відповідачки заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг в розмірі 2 424 грн 03 коп.

Доказів того, що у період, за який стягується заборгованість, споживачі послуг, які надає позивач за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлялися від надання цих послуг у встановленому законом порядку, зокрема звернувшись до позивача з відповідною заявою із документальним підтвердженням їх відсутності у житловому приміщенні - суду надано не було.

За такого не можуть бути прийняті до уваги посилання апеляційної скарги на виїзд відповідачки за межі України в період з 25.02.2022 року по 21.03.2023 року та непроживання у цій квартирі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Крім того колегія суддів звертає увагу, що з 01 грудня 2021 року нарахування за наданні послуги відбувалось відповідно до показів встановленого в квартирі відповідачки лічильника.

Також, враховуючи, що згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Миколаєва від 23.09.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , серед зареєстрованих осіб зазначена тільки відповідачка ОСОБА_1 і відомостей щодо реєстрації у вказаній квартирі інших осіб матеріали справи не містять, - не заслуговують на увагу і посилання апеляційної скарги на те, що відповідачами у справі повинні бути ще і ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Клопотань про залучення їх до участі у справі ОСОБА_1 не заявляла.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції не врахував надані відповідачкою квитанції про оплату послуг та абонентської плати.

Так матеріали справи свідчать, що усі платежі ОСОБА_1 , що стосуються спірного періоду та зазначені у наданих нею квитанціях, були враховані позивачем при складанні уточненого розрахунку, а з прикладеної відповідачкою до апеляційної скарги квитанції про сплату нею заборгованості по абонентській платі за 2023-2025 роки в розмірі 647 грн 36 коп. слідує, що така заборгованість була нею погашена 02 червня 2026 року, тобто вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення (16 квітня 2026 року), а тому це не спростовує законність і обґрунтованість цього рішення, а свідчить про добровільне часткове погашення заборгованості, розмір якої був правильно встановлений судовим рішенням.

Не можна вважати обґрунтованими і доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо того, що позивачем не був пропущений строк позовної давності.

Так, згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Разом із цим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд з цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Разом із тим, Законом України № 4434-ІХ від 114 травня 2025 року пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України було виключено.

Закон № 4434-ІХ набрав чинності з 04 вересня 2025 року.

Таким чином, оскільки предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості, що утворилася починаючи з вересня 2021 року, а МКП «Миколаївводоканал» звернулось до суду з даним позовом у вересні 2025 року, то строк позовної давності внаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29 січня 2024 року) й подальшого (з 30 січня 2024 року) зупинення його перебігу до 04 вересня 2025 року на строк дії воєнного стану - не є пропущеним.

Таким чином, доводи апеляційної скарги на законність судового рішення у справі не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч. 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За такого, оскільки позов МКП «Миколаївводоканал» судом першої інстанції було повністю задоволено, то також вірно було стягнуто з відповідачки на користь позивача відшкодування сплаченого МКП «Миколаївводоканал» судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп.

За таких обставин відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

З огляду на результати апеляційного перегляду понесені ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору за апеляційну скаргу відшкодуванню не підлягають.

Згідно частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повна постанова складена 07 жовтня 2026 року.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук

Повна постанова складена 07 жовтня 2026 року