Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №740/4920/25 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/4920/25

Провадження № 2/740/163/26

Р І Ш Е Н Н Я

з а о ч н е

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Дударця Д.В.,

за участю секретаря Каленіченко Т.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Івашка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ніжина в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Позовні вимоги мотивовано тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991 мав статус колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_3 , а членами: його дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_1 .

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 вересня 2018 року визнано за позивачем право власності на 1/6 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 . Визнано за позивачем право власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , як за колишнім членом колгоспного двору.

На підставі заповіту батька 1/6 частка будинку належить рідній сестрі позивача - ОСОБА_2 , яка спадщину прийняла шляхом подачі нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Як зазначено у позові, на підставі рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 травня 2025 року, яке набрало законної сили, визнано за позивачем право власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_4 .

Таким чином, позивач є власником 5/6 часток спірного будинку, а 1/6 частка належить відповідачу. Cпадщину вона прийняла, але свідоцтво про право на спадщину не отримала, однак є власником спадкового майна з часу відкриття спадщини. При цьому, відсутність свідоцтва не позбавляє відповідача права на спадщину.

Стверджував, що відповідач проживає в Автономній Респібліці Крим, яка за правовим статусом в Україні, є невід`ємною складовою частиною України. Російська Федерація анексувала Крим у 2014 році, але Україна та переважна більшість міжнародної спільноти не визнають анексію та вважають Крим тимчасово окупованою територією України. На практиці ця територія контролюється Російською Федерацією, що є порушенням міжнародного права. Після воєнного нападу російської федерації на Україну, що розпочався 24 лютого 2022 року, стало неможливим підтримувати зв`язки з відповідачем.

Будь-які правочини щодо нерухомого майна на території України укладати з громадянами Російської Федерації наразі заборонено та неможливо. Це пов`язано з воєнним станом та запровадженим мораторієм на операції з російськими резидентами, що робить будь-які такі договори нікчемними. Громадяни РФ не можуть відчужувати майно в Україні, а нотаріуси не мають права оформлювати таких угод.

Зауважив, що згідно зі звітом про оцінку майна, проведеного суб`єктом оціночної вартості товариством з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Чернігівського обласного бюро технічної інвентаризації», з датою оцінки 13.08.2025, ринкова вартість 1/6 частки спірного житлового будинку становить 15 788,00 грн.

Позивач запропонував відповідачу сплатити вартість її частки в будинку, з урахуванням того, що частка його сестри є незначною і не може бути виділена в натурі. ОСОБА_2 повідомила, що є громадянкою РФ і не зможе під час дії воєнного стану приїхати на територію України.

У зв`язку з наведеним, позивач просив у судовому порядку:

- припинити право відповідача ОСОБА_2 на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- визнати за ним право власності на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_2 ;

- виплатити відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 15 788,00 грн, які внесено на депозитний рахунок суду.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 01.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Підготовчі засідання, призначені на 26.11.2025 та 11.12.2025, було відкладено через неявку відповідача та за клопотанням представника позивача.

Підготовче засідання, призначене на 16.01.2026, знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді в нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні.

Ухвалою суду від 15.04.2026 за результатами підготовчого засідання справу призначено розгляду по суті.

Cудові засідання, призначені на 10.06.2026 та 04.09.2026, було знято з розгляду у зв`язку з зайнятістю судді у кримінальному провадженні.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Івашко В.В. доводи позовної заяви підтримали та просили її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася шляхом надіслання повідомлення на електронну адресу та розміщення оголошення на веб-порталі «Судова влада України», про наявність поважних причин неявки до судового засідання не повідомила, відзив на позовну заяву не надала.

Згідно з положеннями частини 8 статті 178, частини 4 статті 223 та частини 1 статті 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши позивача, його представника та розглянувши надані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом установлено, що відповідно до довідки, виданої старостинським округом Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області 26.01.2024 №15-11/32, станом на 15.04.1991 у домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , проживали: ОСОБА_3 , 1936 року народження, - голова сім`ї (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_4 , 1939 року народження, - дружина (померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_1 , 1968 року народження, - син.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 09.02.2015.

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 залишив заповіт, який 04.05.2007 посвідчений секретарем Григоро-Іванівської сільської ради Верескун Г.О., відповідно до якого все його майно заповідає ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Заповіт не змінювався і не відмінявся.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 вересня 2018 року у справі № 740/1666/18 за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування на 1/6 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , як за колишнім членом колгоспного двору (а.с. 18-19).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 30.08.2023.

Згідно з рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 травня 2025 року у справі № 740/678/25, яке набрало законної сили 05 червня 2025 року, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с. 19 зворот-22).

Таким чином, позивач є власником 5/6 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Право власності на спадкову масу, що складається із 1/6 частки зазначеного житлового будинку не оформлено. Спадкоємцем першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є його дочка ОСОБА_2 - відповідач у справі, яка у встановлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с. 34). А отже висловила свою волю на прийняття спадкового майна після смерті спадкодавця.

Відповідно до технічного паспорту на садовий житловий будинок АДРЕСА_1 , його загальна площа становить 76,6 кв.м, з яких: кухня 13,7 кв.м, житлова кімната 17,7 кв.м, житлова кімната 9,4 кв.м, житлова кімната 10,5 кв.м, санвузол 6,4 кв.м, приміщення 7,8 кв.м, приміщення 11,1 кв.м. Житлова площа становить 37,6 кв.м (а.с. 23 зворот-25).

Згідно зі звітом про оцінку майна від 13.08.2025, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Чернігівського обласного бюро технічної інвентаризації», ринкова вартість 1/6 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 становить 15 788,00 грн (а.с. 7-16).

Норми права, які були застосовані судом

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц сформовано висновок, що право на спадкове майно виникає з часу відкриття спадщини, а не з моменту отримання свідоцтва про право на неї.

Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у главі 29 ЦК України.

З огляду на зазначене відповідач є власником частки спадкового майна із часу відкриття спадщини.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тлумачення змісту статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування положень статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року в справі № 524/2579/18, від 29 січня 2021 року в справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17, у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 344/120/16 та у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року в справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року в справі № 6-1943цс16.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що відсутність конструкції (за наявності одночасно) у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

У постановах Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 686/17974/17, від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц зазначено, що під час вирішення справ про припинення права на частку у спільному майні в частині незавдання шкоди інтересам відповідача та членам його сім`ї суди насамперед зобов`язані дослідити наявність у відповідача іншого житла. У разі відсутності такого житла позбавлення особи права на частку у спільному майні, яке є єдиним зареєстрованим за ним житлом, буде розцінюватися як завдання шкоди його інтересам та інтересам членів його сім`ї.

Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Слід також зазначити, що правомірність дій суду у разі встановлення зазначених вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, у цій справі для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову іншого співвласника необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ є неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_2 , та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Мотивована оцінка та висновки суду

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як установлено судом, ОСОБА_2 проживає в Автономній Респібліці Крим, яку у 2014 році Російською Федерацією було анексовано.

За інформацією, наданою Національним банком України на запит суду від 23.04.2026, вбачається, що згідно з ч. 3 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окуповану територію України» переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється.

При цьому, у позовній заяві зазначалося, що відповідач є громадянкою РФ і не має змоги під час дії воєнного стану приїхати на територію України.

Як зазначено вище, припинення права власності власника на відповідну частку майна допускається лише за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам особи, тобто завдана внаслідок припинення права шкода не буде істотною.

Саме ця обставина є визначальною під час вирішення позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Крім того, матеріали справи не містять інформації на підтвердження наявності у відповідача іншого житла, а позивачем таких доказів не надано. Суд також звертає увагу на волевиявленя ОСОБА_2 на спадкування майна, а також будь-яких доказів, що така частка є незначною.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять майнову цінність.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Ураховуючи викладене, зважаючи на принципи справедливості, добросовісності та розумності, з урахуванням прав та інтересів усіх співвласників будинку, а також враховуючи, що ОСОБА_2 проживає в Автономній Респібліці Крим, суд дійшов висновку про відсутність обставин, за наявності яких можливе припинення права відповідача на частку у спільному майні без завдання істотної шкоди її інтересам, а тому позов задоволенню не підлягає.

Щодо внесення коштів на депозитний рахунок суду

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Питання присудження компенсації на підставі ст. 365 ЦК України, визначення її розміру належить до компетенції суду. Отже саме судом в межах справи мають вирішуватися інші питання щодо сум, внесених на депозитний рахунок суду, зокрема й питання повернення таких коштів у випадку, коли підстава їх перебування на рахунку відпала.

Відповідно до п. 1.2 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014 №372, депозитні рахунки - рахунки, які відкриваються в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) та/або установах банків для обліку депозитних сум, які з настанням відповідних умов підлягають поверненню або перерахуванню за призначенням.

Тобто депозитний рахунок суду, який відкритий в управлінні державної казначейської служби, не є бюджетним рахунком, а є спеціальним реєстраційним рахунком для обліку депозитних сум. Кошти, які зараховуються на цей рахунок, є власністю осіб, що їх внесли, та підлягають поверненню або перерахуванню за призначенням із настанням відповідних умов.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки 22 від 14.01.2026 внесено кошти на депозитний рахунок суду у розмірі 15 788,00 грн (а.с. 61).

Ураховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову задоволенні позову, підстава перебування грошових коштів на депозитному рахунку суду відпала, а тому зазначені кошти слід повернути позивачу.

На підставі наведеного, керуючись статями статтями 10, 12, 13, 76, 80, 258, 259, 280-289, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 15, 16, 317, 365, 1216, 1219, 1220, 1297 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, відмовити.

Повернути ОСОБА_1 15 788 (п`ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн, які внесені ним на депозитний рахунок суду на підставі платіжної інструкції на переказ готівки 22 від 14.01.2026 за банківськими реквізитами: рахунок отримувача: UA128201720355289002000005960, код отримувача: 26295412, надавач платіжних послуг - Державна казначейська служба України м. Київ; призначення платежу: грошова компенсація за частку у майні ОСОБА_2 згідно з ухвалою Ніжинського міськрайонного суду від 01.09.2025, справа № 740/4920/25.

Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя Дмитро ДУДАРЕЦЬ