Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №509/5425/22 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5425/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Пронози І.В.,

представника позивача Попової І.С.,

представника відповідача Лук`яна С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 509/5425/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний реєстратор Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Соломикіна Інна Сергіївна, про скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2022 року представник позивача ОСОБА_3 , адвокат Попова І.С., звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просила суд скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Соломикіної Інни Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 64762649 від 12.09.2022 09:39:23, скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Соломикіної Інни Сергіївни про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (в зв`язку із зміною загальної площі з 222.5 кв.м. на 106.9 кв.м.), індексний номер: 65456988 від 14.11.2022 12:36:48.

Вказана позовна заява обґрунтована тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення державний реєстратор, діючи з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не витребував інформацію із Державного земельного кадастру щодо формування та реєстрації за ОСОБА_2 прав на нову земельну ділянку у результаті її поділу (згідно рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.03.2019 року). Реєстрація права власності на підставі вказаного оскаржуваного рішення державного реєстратора проведена за відсутності присвоєння нової адреси виниклого в результаті виділу в натурі садового будинку, з приводу реєстрації права власності на який ОСОБА_2 звернулась до державного реєстратора. Під час винесення оскаржуваного рішення державний реєстратор безпідставно зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на об`єкти нерухомого майна, які не були передбачені в правовстановлюючому документі – рішенні Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.03.2019 року по справі №509/3687/16-ц. Після набрання вказаним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року чинності, ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_4 не звертались за виготовленням проектної документації на будівництво та поділ інженерних комунікацій, а також не проводили передбачені рішенням суду будівельні роботи з метою реального поділу садового будинку, при цьому не було здійснено поділ земельної ділянки, на якій розташований садовий будинок та, відповідно, не сформовано їх, як об`єкти цивільних прав. На підставі викладеного позивач вважає, що вказані рішення державного реєстратора мають бути скасовані із одночасним поновленням попереднього запису про реєстрацію права власності, який існував до винесення оскаржуваних рішень державного реєстратора.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 грудня 2022 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання (т. 1, а.с. 61-62).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 січня 2023 року заяву представника позивача про відвід судді Бочарову А.І. – задоволено, цивільну справу передано до канцелярії суду з метою автоматичного розподілу, відповідно до ст. 33 ЦПК України (т.1, а.с. 82-83).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 січня 2023 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання (т. 1, а.с. 86-87).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 січня 2023 року забезпечено позов шляхом заборони ОСОБА_2 ведення будь – яких будівельних робіт (робіт з реконструкції) садового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 107-110).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 лютого 2023 року виправлено описку в резолютивній частині ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.01.2023 року (т.1, а.с. 130-131).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 лютого 2023 року витребувано у державного реєстратора та ОСОБА_2 копії документів, що стали підставою для проведення реєстраційних дій (т.1, а.с. 132-133).

27 березня 2023 від представника відповідачки ОСОБА_2 , адвоката Лук`яна С.Г., надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовити у повному обсязі. Вказаний відзив обґрунтовано тим, що твердження позивача та його представника щодо безпідставної реєстрації державним реєстратором за ОСОБА_2 права власності на об`єкти нерухомого майна, які не були передбачені у правовстановлюючому документі, – рішенні Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.03.2019 року, - не відповідають дійсності та не можуть бути предметом розгляду, оскільки державним реєстратором враховано додатки у вигляді графічних відображень поділу спірного садового будинку та земельної ділянки (малюнки 1-3), за якими саме гараж відходить відповідачці ОСОБА_2 . Також у зазначеному рішенні вказано рахувати додатки у вигляді графічних відображень поділу спірного садового будинку та земельної ділянки (малюнки 1-3), які додані судовим експертом Дзінька А.І. до експертного висновку №791/2017, складеного ТОВ «БУДЕКСПЕРТ-Т» 25.01.2017, невід`ємними частинами судового рішення. Таким чином, твердження позивача не відповідають дійсності та не можуть бути предметом розгляду. Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права за вимогами про скасування записів про право власності, необхідно зазначити про те, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає (т. 1, а.с. 190-193).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.03.2023 року заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 січня 2023 року (з урахуванням редакції, викладеної в ухвалі Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 лютого 2023 року по справі № 509/5425/22, у виді заборони ОСОБА_2 проведення будь – яких будівельних робіт та робіт з реконструкції садового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 – скасовано (т.1, а.с. 185-188).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 квітня 2023 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову – відмовлено (т.1, а.с. 224-227).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 травня 2023 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду (т.1, а.с. 248).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 лютого 2024 року в задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження по справі – відмовлено (т.2, а.с. 158-160).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 червня 2024 року клопотання представника позивача про повернення справи до підготовчого провадження – задоволено (т.2, а.с. 204-206).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 січня 2025 року підготовче провадження по справі закрито, справу призначено до судового розгляду (т.3, а.с. 20).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 січня 2025 року в задоволенні заяви представника позивача про витребування доказів – відмовлено (т.3, а.с. 22-24).

Під час судового розгляду справи 16 вересня 2026 року представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити з урахуванням додатково наданих письмових доказів та пояснень.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, а також додатково надані сторонами докази та письмові пояснення, суд приходить до наступних висновків.

У відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD (2011) 003rev), вказано, що Rule of Law (верховенство права) є невід`ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У рамках цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов`язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що дискреційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52). Відзначено, що доступ до правосуддя полягає, зокрема, в тому, що роль судівництва є істотно важливою в державі, заснованій на верховенстві права. Судівництво є гарантом справедливості – основоположної цінності у державі, керованій правом. Справою першочергової ваги є те, щоб судівництво мало повноваження визначати, які закони є застосовними та ваговитими щодо конкретної справи, вирішувати питання факту і застосовувати закон до фактичних обставин згідно з відповідною – тобто достатньо прозорою і передбачуваною – методологією тлумачення (пункт 54).

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно п. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до пп. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:

1)прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2)виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно із ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19 та від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19 (розглядаючи дану справу в межах заявлених позивачем позовних вимог, суд дійшов до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту про скасування записів про право власності на нерухоме майно, є неефективним та таким, що не передбачений законом в чинній редакції).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також - Закон № 1952), державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому, починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952 (постанова Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 756/13679/16-ц).

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, №922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі №910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19 (провадження №61-13586св20).

Судом встановлено, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.03.2019, залишеним в силі постановою Одеського апеляційного суду від 24.06.2021 та постановою Верховного суду від 21.04.2022, позов ОСОБА_2 задоволено повністю.

Вказаними рішеннями:

Виділено ОСОБА_2 у приватну власність:

- приміщення садового будинку АДРЕСА_1 , а саме: 1-5 кухня, площею 18,7 кв.м.; 1-6 житлова кімната, площею 34,6 кв.м.; 1-11 житлова кімната, площею 22,7 кв.м.; частина приміщення 1-10 житлова кімната; частина приміщення 1-12 житлова кімната.

Виділено ОСОБА_4 у приватну власність:

- приміщення будинку АДРЕСА_1 , а саме: 1-1 передпокій, площею 7,5 кв.м.; 1-2 хол, площею 14,3 кв.м.; 1-3 душова, площею 2,7 кв.м; 1-4 котельня, площею 5,8 кв.м.; 1-7 житлова кімната, площею 19,8 кв.м.; 1-8 хол, площею 23,8 кв.м.; 1-9 санвузол, площею 6,1 кв.м.; 1-13 відкрита веранда, площею 11,4 кв.м; частина приміщення 1-10 житлова кімната; частина приміщення 1-12 житлова кімната.

Зобов`язано ОСОБА_4 виконати наступні роботи по переплануванню даного житлового будинку:

- в частині приміщення «1-2» влаштувати кухню;

- в частині приміщення «1-10» влаштувати підсобне приміщення (комору) з пристроєм дверного отвору.

Зобов`язано ОСОБА_2 виконати наступні роботи по переплануванню даного житлового будинку:

- в приміщенні «1-5» влаштувати санвузол площею не менше 3,8 м2, коридор, що розділяє кухню і санвузол, коридор-тамбур глибиною не менше 1,5 м;

- влаштувати дверний проріз з установкою дверного блоку між приміщеннями «1-5» і «1-6»;

- пристроєм перегородки з дверним блоком розділити приміщення «1-6» на хол і житлову кімнату площею не менше 10,0 м2; в холі влаштувати отвір в міжповерхове перекриття 1-го поверху з влаштуванням сходів;

- влаштувати дверний проріз з установкою дверного блоку між приміщеннями «1-10» та «1-11»;

- переобладнати приміщення «1-10» в хол;

- демонтувати перегородку між приміщеннями «1-11» та «1-12».

Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 спільно провести наступні види робіт з переобладнання і перепланування вказаного садового будинку:

- влаштувати роздільну перегородку в приміщенні «1-10»;

- влаштувати роздільну перегородку в приміщенні «1-12»;

- демонтувати дверні блоки і закласти дверні прорізи між приміщеннями «1-2» і «1-5», «1-2» і «1-6», «1-8» і «1-10», «1-8» і «1-11».

Роз`яснено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про те, що при переплануванні спірного садового будинку, для забезпечення автономного функціонування кожної з частин будинку, необхідно виконати окремий розділ інженерних комунікацій (каналізації, газопостачання, водопостачання та електропостачання), потрібна розробка та затвердження в установленому законодавством порядку проектна документація на прокладку внутрішніх та зовнішніх інженерних комунікацій.

Зобов`язано ОСОБА_2 обладнати санвузол, об`ємно-планувальні показники якого будуть відповідати вимогам діючого законодавства.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 компенсацію у розмірі 3170,5 грн. за перевищення реальної площі, що їй виділяється, з ідеальної частки.

Компетентним установам провести переоформлення правоустановчих документів відповідно до чинного законодавства.

Виділено ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку площею 300 кв.м. (279,6кв.м. + 20,4кв.м. із загального користування), що дорівнює її ідеальну частку.

Ізольовану ділянку площею 279,6 кв.м. з геометричними розмірами по периметру (початкова точка: правий фасадний кут земельної ділянки, за годинниковою стрілкою):

- 14,59 м за існуючим фасадним огородження у напрямку до лівої бокової межі;

- 2,55 м у напрямку до задньої межі (паралельно лівій боковій межі);

- 1,80 м у продовження по лівій боковій стороні літери «а1» до кута житлового будинку;

- 5,55 м у продовження по лівій боковій стороні садового будинку;

- 12,09 м по лінії розділу житлового будинку згідно варіанту розділу № 1 садового будинку у напрямку до правої бокової межі;

- 1,00 м у продовження по напрямку до правої бокової межі (паралельно фасадної межі);

- 8,09 м у напрямку до задньої межі паралельно стіні садового будинку;

- 7,27 м у напрямку до лівої бокової межі (паралельно фасадної межі);

- 10,92 м у напрямку до задньої межі до кута сараю літера «Д»;

- 4,00 м у продовження по лівій боковій стіні сараю літера «Д» до перетину із задньою межею;

- 8,77 м по задній межі у напрямку до правої бокової межі до перетину з нею;

- 32,92 м по існуючій огорожі правої бокової межі до початкової точки відліку, правого фасадного кута земельної ділянки.

Виділено ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 300кв.м. (279,6кв.м. + 20,4кв.м. із загального користування), що дорівнює її ідеальну частку.

Ізольовану ділянку площею 279,6 кв.м. з геометричними розмірами по периметру (початкова точка: лівий кут задньої межі земельної ділянки, за годинниковою стрілкою):

- 9,03 м за існуючою огорожею задньої межі;

- 4,00 м по лівій боковій стіні сараю літера «Д» у напрямку до фасадної межі;

- 10,92 м у продовження паралельно правій боковій межі;

- 7,27 м у напрямку до правої бокової межі (паралельно фасадної межі);

- 8,09 м у напрямку до фасадної межі на відстані 1,0 м від стіни садового будинку;

- 1,00 м у напрямку до лівої бокової межі до стіни садового будинку;

- 12,09 м по лінії розділу садового будинку згідно варіанту поділу № 1;

- 4,12 м у продовження до перетину з лівою боковою межею паралельно фасадної межі;

- 22,96 м за існуючою огорожею лівої бокової межі до початкової точки відліку, лівого кута задньої межі земельної ділянки.

Визначено ділянку загального користування площею 40,8 кв.м. з геометричними розмірами по периметру (початкова точка: лівий фасадний кут земельної ділянки, за годинниковою стрілкою):

- 9,90 м по лівій боковій межі у напрямку до задньої межі;

- 4,12 м у напрямку до правої бокової межі до перетину з садовим будинком (паралельно фасадної межі);

- 5,55 м по лівій боковій стіні садового будинку до кута;

- 1,80 м у продовження по лівій боковій стороні навісу літери «а1» до кута навісу;

- 2,55 м у продовження до перетину з фасадною межею;

- 4,12 м за існуючою огорожею фасадної межі до початкової точки відліку, лівого фасадного кута земельної ділянки.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на садовий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,0600 га для ведення садівництва (кадастровий номер 5123755300:02:006:0809), розташовану на території Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Також судом встановлено, що у зазначеному рішенні вказано рахувати додатки у вигляді графічних відображень поділу спірного садового будинку та земельної ділянки (малюнки 1-3), які додані судовим експертом Дзінька А.І. до експертного висновку №791/2017, складеного ТОВ «БУДЕКСПЕРТ-Т» 25.01.2017р., невід`ємними частинами судового рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що твердження позивача та його представника у позовній заяві, що державний реєстратор безпідставно зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на об`єкти нерухомого майна, які не були передбачені у правовстановлюючому документі, – рішенні Овідіопольського районного суду Одеської області від 21.03.2019 року, - не відповідають дійсності та не можуть бути предметом розгляду, враховуючи, що державний реєстратор врахував додатки у вигляді графічних відображень поділу спірного садового будинку та земельної ділянки (малюнки 1-3), за якими саме гараж відходить відповідачці ОСОБА_2 .

Суд не погоджується із твердженнями представника позивача, що державний реєстратор не витребував інформацію із Державного земельного кадастру щодо формування та реєстрації за ОСОБА_2 прав на нову земельну ділянку у результаті її поділу, оскільки відповідачка ОСОБА_2 не реєструвала речове право на нерухоме майно у вигляді виділеної земельної ділянки. Так, ОСОБА_2 , зареєструвала лише право власності на житлові та нежитлові будівлі на вже виділеній їй земельній ділянці, згідно рішення Овідіопольського районного суду від 21.03.2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному провадженні позивач просить суд скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Соломикіної Ірини Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 64762649 від 12.09.2022 09:39:23; та скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_5 , про державну реєстрацію змін речових прав на нерухоме майно (у зв`язку із зміною загальної площі з 222,5 кв.м. на 106,9 кв.м.), індексний номер: 65456988 від 14.11.2022 12:36:48.

Оскільки ОСОБА_1 звернулась з вимогами про скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а суд не може самостійно змінювати предмет або підстави позову, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 обрано неналежний та неефективний спосіб судового захисту. Це є окремою та самостійною підставою для повної відмови у задоволенні позову.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи з викладеного, суд вважає не доведеним наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний реєстратор Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Соломикіна Інна Сергіївна, про скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно, – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 08.10.2026 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко