Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №455/233/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 455/233/25 Головуючий у 1 інстанції: Івасенко С.М.

Провадження № 22-ц/811/2113/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Савуляк Р.В.,

за участю: секретаря Костюк С.О.;

Кирилюк А.М. та Чури Р.М. – представниць Мостиської міської ради Львівської області;

відповідачки ОСОБА_1 та її представника

– адвоката Терлецького Ю.М.;

прокурора Пиць Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Мостиської міської ради Львівської області, як органу опіки та піклування, на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 14 травня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року Мостиська міська рада, як орган опіки та піклування, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Старосамбірської міської ради, у якому просила:

- позбавити згадану відповідачку батьківських прав відносно її дітей: неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- стягнути з відповідачки аліменти на утримання дітей у частці від заробітку (доходу) платника аліментів «в розмірі однієї четвертої на одну дитину щомісячно» до досягнення ними повноліття, починаючи з дня пред`явлення даного позову до суду;

- передати дітей під опіку органу опіки та піклування Мостиської міської ради для подальшого їхнього влаштування у сімейні форми виховання.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідачка активної участі у виховані дітей не приймає, залишає їх на довгий період без нагляду та продуктів. Після негайного відібрання дітей відповідачка не виявила бажання їх повернути, не усунула умови та обставини, які стали підставою для відібрання дітей, не виправила свої помилки. За час перебування дітей у притулку для дітей служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації та в сім`ї ОСОБА_7 жодного разу не звернулася із проханням повернути їй дітей, періодично спілкується з ними в телефонному режимі і лише один раз їх відвідувала особисто.

Рішенням виконавчого комітету Мостиської міської ради Львівської області від 30.01.2025 року № 19 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_8 батьківських прав. З огляду на свідоме ухилення ОСОБА_8 від виконання своїх батьківських обов`язків, просить суд позбавити її батьківських прав та стягнути з неї аліменти на утримання дітей (том 1, а.с 1-7).

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 14 травня 2025 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Попереджено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і покласти на Орган опіки та піклування Мостиської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків (том 1, а.с. 213 -226).

Дане рішення оскаржив позивач.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вважає помилковим висновок суду про недоцільність позбавлення батьківських прав з огляду на недоведеність свідомого нехтування відповідачкою своїх батьківських обов`язків та системності недогляду дітей.

Зазначає, що ОСОБА_1 та її чоловік систематично з 2019 по 2025 рік не виконували батьківські обов`язки. За актами обстеження (16.01.2020, 12.05.2021, 20.10.2022) встановлено, що батьки зловживали алкоголем, не створювали належних умов для дітей, залишали їх без нагляду, отримували соціальну допомогу та не використовували її на потреби сім`ї. Після неодноразових профілактичних бесід та адміністративних протоколів порушення продовжувались.

У 2023-2025 роках, після переїзду сім`ї на територію Мостиської міської ради, батьки не вживали заходів щодо покращення умов проживання дітей та відмовлялися від надання соціальних послуг. Діти були тимчасово влаштовані до притулку та сім`ї ОСОБА_9 , де відчували себе у безпеці і не бажали повертатися до матері.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував при прийняті рішення відмову відповідачки від співпраці з органами опіки, її систематичне ухиляння від виконання батьківських обов`язків; думку дітей та висновок Мостиської міської ради, як органу опіки та піклування, від 30.01.2025 року №19 про доцільність позбавлення батьківських прав.

Вважає, що матеріали справи свідчать про свідоме нехтування ОСОБА_1 потребами дітей, що підтверджує необхідність позбавлення її батьківських прав (том 1, а.с. 229-239).

10.07.2025 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Служба у справах дітей Старосамбірської міської ради, подала відзив на апеляційну скаргу у якому просить вимоги апеляційної скарги в частині скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позов задовільнити, віднести на розгляд суду апеляційної інстанції, а апеляційну скаргу розглядати без участі її представника (том 2, а.с. 13-15).

28 вересня 2026 року в ході апеляційного розгляду справи в судовому засіданні було заслухано пояснення і думку неповнолітніх ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які категорично заперечили проти їх повернення відповідачці (їх матері) ОСОБА_1 .

Прокурор, покликаючись на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, в ході апеляційного розгляду справи в судовому засіданні заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги та (відповідно) позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача (як органу опіки та піклування) на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони відповідачки і її представника, пояснення і думку неповнолітніх з приводу предмета позовних вимог, а також думку прокурора, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89).

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, відмову у задоволенні позовної вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її 5 (п`яти) неповнолітніх дітей суд мотивував тим, що «обґрунтування висновку органу опіки і піклування про доцільність відповідачки позбавлення її батьківських прав є недостатнім та поверхневим» і такий «не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав». При цьому суд враховував те, що «відповідачка впродовж всього судового розгляду заперечувала проти позбавлення її батьківських прав».

Думку дітей (про те, що вони «не хочуть до мами») суд оцінив з урахуванням таких обставин, що «діти мають складне дитинство. Скандали в сім`ї, недостатня увага з боку матері, ставлення нею своїх інтересів подекуди вище за дитячі, неврахування їх потреб, відчуття незахищеності, образа, а тепер ще і фізичний розрив з матір`ю не могли не вплинути на їх відношення до неї. Ситуацію ускладнює і факт утворення нових емоційних зв`язків з батьками-вихователями», а тому прийшов до висновку про те, що рішення суду «проти думки старших дітей» (про відмову у задоволенні позовних вимог) «діє на їх (дітей) користь, адже виправлення та належне виконання відповідачкою батьківських обов`язків, прояви щирої любові до дітей здатні розчулити їх серця, а обійми з найріднішою людиною у світі принести радість, спокій та відчуття захищеності», оскільки «погляди дітей не завжди залишаються незмінними і висловлювані ними заперечення, хоч їм і слід надавати належного значення, не завжди повинні переважати над інтересами батьків, особливо в питаннях регулярного спілкування з дитиною. Не можна надавати дітям безумовне право вето, не врахувавши інших факторів і не перевіривши всіх обставин для визначення найкращих інтересів дітей».

Також суд прийшов до висновку про те, що «поведінка відповідачки загалом свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні материнські обов`язки» та про «відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав».

Водночас суд прийшов до висновку про те, що «відповідачка протягом певного часу недостатньо приділяла увагу дітям, що вимагає від неї зміни свого ставлення до їх виховання», а тому відповідачці слід надати «можливість виправити ситуацію щодо її участі у вихованні дітей і у випадку, якщо вона цього не зробить, буде ухилятись від виховання дітей, позивач в подальшому, з врахуванням обставин даної справи, може порушити питання про позбавлення відповідача батьківських прав, як крайнього заходу».

Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками (в тому числі – і відповідачкою, а тому (у відповідності до частини 1 статті 82 ЦПК України) доказуванню не підлягає) те, що:

-відповідачка ОСОБА_1 є матір`ю 5 (п`яти) дітей, а саме: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (том 1, а.с. 10-14);

-батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_10 (том 1, а.с. 12-14);

-у свідоцтвах про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записи про батьків згаданих дітей здійснено у порядку, що передбачений частиною 1 статті 135 Сімейного кодексу (СК) України;

-26 грудня 2019 року наказом Служби у справах дітей Старосамбірської районної державної адміністрації всіх згаданих вище дітей було поставлено на облік: як таких, що опинилися у складних життєвих обставинах, оскільки проживають у сім`ї, в якій батьки ухиляються від виконання батьківських обов`язків (том 1, а.с. 116);

-10 лютого 2021 року згадані вище діти взяті на облік службою у справах дітей Самбірської районної державної адміністрації (том 1, а.с. 60);

-23 березня 2021 року наказом № 13 завідувача сектору служби у справах дітей Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області всіх згаданих вище дітей було поставлено на облік: як таких, що опинилися у складних життєвих обставинах (том 1, а.с. 60);

-25 жовтня 2022 року ОСОБА_1 (відповідачка) подала на ім`я голови комісії з питань захисту прав дітей Старосамбірської міської ради розписку про те, що їй відомо, що її п`ятеро неповнолітніх дітей «перебувають на обліку дітей, які проживають у сім`ях, у яких батьки або особи, що їх заміняють, ухиляються від виконання батьківських обов`язків, з 26.12.2019 року», у якій (розписці) міститься також заява про те, що «у випадку подальшого неналежного утримання та виховання дітей, незаперечуватиму, щоб позбавили мене, ОСОБА_1 , батьківських прав відносно п`яти моїх дітей» (том 1, а.с. 126);

-у серпні 2024 року відповідачка ОСОБА_1 разом з дітьми переїхала на проживання у місто Мостиська Яворівського району Львівської області;

-25 вересня 2024 року наказом № 28 начальника Служби у справах дітей Мостиської міської ради всіх згаданих вище дітей відповідачки також було поставлено на облік: як таких, які перебувають у складних життєвих обставинах (том 1, а.с. 64);

-25 вересня 2024 року розпорядженням Міського голови міста Мостиська Львівської області № 273-р було зобов`язано негайно відібрати згаданих вище 5 (пять) неповнолітніх дітей від матері (відповідачки ОСОБА_1 ) (яка проживає без реєстрації у місті Мостиська) та батька ОСОБА_10 (чоловіка відповідачки; том 1, а.с. 50) і таких було влаштовано у притулок для дітей служби у справах дітей Львівської облдержадміністрації (том 1, а.с. 51). Як стверджується матеріалами справи (том 1, а.с. 17-20) і що знайшло своє відображення в оскаржуваному рішенні, підставою для відібрання дітей та влаштування їх у притулок для дітей служби у справах дітей стало те, що відповідачка ОСОБА_1 залишила дітей одних у квартирі без догляду на 5 діб, про що 24 вересня 2024 року повідомило Службу у справах дітей Відділення поліції №1 Яворівського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області;

-20 грудня 2024 року наказом № 34 начальника Служби у справах дітей Мостиської міської ради всіх згаданих вище дітей відповідачки було тимчасово влаштовано у сім`ю ОСОБА_11 , 1984 р.н., та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , мешканців села Пнікут Яворівського району Львівської області – «до вирішення питання щодо подальшого їхнього (дітей) влаштування у сімейні форми виховання» (том 1, а.с. 65);

-на твердження самої відповідачки, її чоловік ОСОБА_10 (батько її дітей) був мобілізованим, служив у Збройних Силах України та «рахується зниклим безвісти 20.01.2025 року» (а.с. 134), що також стверджується Витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (том 2, а.с. 78-79), у зв`язку з чим відповідачка ОСОБА_1 з 28 березня 2025 року отримує у військовій частині НОМЕР_1 грошове забезпечення за свого зниклого безвісти чоловіка ОСОБА_10 у розмірі від 106 190 грн. 83 коп. (у січні 2025 року) до 19 818 грн. 13 коп. (том 2, а.с. 92);

-30 січня 2025 року виконавчий комітет Мостиської міської ради Львівської області прийняв рішення № 19 «Про затвердження висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав», а саме: про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно згаданих вище 5 (п`яти) її неповнолітніх дітей (том 1, а.с. 67) і у лютому 2025 року Мостиська міська рада звернулася до суду з даним позовом.

З наведеного вище вбачається, що:

-всі 5 (п`ятеро) неповнолітніх дітей відповідачки з грудня 2019 року і до цього часу (станом на час апеляційного розгляду справи – майже 7 років) за рішеннями декількох Служб у справах дітей перебували і перебувають на обліку, як такі що опинилися у складних життєвих обставинах, оскільки проживають у сім`ї, в якій батьки ухиляються від виконання батьківських обов`язків;

-відповідачка ще у жовтні 2022 року письмово брала на себе зобов`язання змінити своє відношення до виховання та утримання дітей і у письмовій формі була повідомленою про те, що наслідком «подальшого неналежного утримання та виховання дітей» є позбавлення її «батьківських прав відносно п`яти (її) дітей» про що свідчить власноручно написана нею 25 жовтня 2022 року розписка (том 1, а.с. 126), однак у вересні 2024 року всіх дітей відповідачки в черговий раз черговою Службою у справах дітей (на цей раз – Мостиської міської ради Львівської області) було поставлено на облік, як таких, які перебувають у складних життєвих обставинах (том 1, а.с. 64);

-після відібрання дітей у відповідачки у вересні 2024 року та влаштування їх спочатку у у притулок для дітей служби у справах дітей Львівської облдержадміністрації, а у подальшому – у сім`ю ОСОБА_13 , діти до цього часу (тобто – вже більше двох років) проживають без відповідачки, як матері.

Згідно інформації Відділення поліції № 1 Яворівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області, за період з грудня 2022 року по вересень 2024 року відповідачка ОСОБА_1 неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за статтями 183 (Завідомо неправдивий виклик спеціальних служб), 184 (Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей) та 173-2 (Вчинення домашнього насильства) (том 2, а.с. 81).

Згідно іншої інформації Відділення поліції № 1 Яворівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області, за період з квітня 2021 року по жовтень 2024 року відповідачка ОСОБА_1 в ряді проваджень, які внесені в ЄРДР за частинами 1 статті 125 (умисне легке тілесне ушкодження) та частиною 1 статті 357 КК України, значиться як правопорушник (том 2, а.с. 83).

За змістом статті 169 СК України, навіть вже позбавлені батьківських прав батьки можуть бути поновленими у батьківських правах, однак – за умови зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Оскаржуваним рішенням суду від 14 травня 2025 року відповідачку ОСОБА_1 попереджено «про необхідність змінити ставлення до виховання дітей» і покладено контроль «за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків» на «Орган опіки та піклування Мостиської міської ради» (том 1, а.с. 213 -226).

На твердження представників позивача/апелянта (як органу опіки та піклування) в ході апеляційного розгляду справи, за час, що пройшов від ухвалення судом оскаржуваного рішення (14.05.2025 року) до завершального судового засідання в ході апеляційного розгляду справи, поведінка відповідачки та її відношення до виховання і утримання дітей не змінилися – незважаючи на попередження її судом в резолютивній частині оскаржуваного рішення «про необхідність змінити ставлення до виховання дітей».

Представниками апелянта стверджувалося, що відповідачка не є працевлаштованою: дане твердження відповідачкою належними та допустимими доказами не спростовано.

На твердження, як представників позивача, так і заслуханих в ході апеляційного розгляду дітей, відповідачка не проявляла ініціативи щодо її зустрічей з дітьми, лише періодично зрідка їм телефонувала, так само, як не надавала дітям жодної матеріальної допомоги. Наведене відповідачка в ході апеляційного розгляду справи фактично визнала і пояснювала це небажанням самих дітей до зустрічей та спілкування з нею.

На переконання представників позивача/апелянта, заперечення відповідачки щодо позбавлення її батьківських прав пов`язано в першу чергу з її бажанням зберегти за собою статус багатодітної матері з метою отримання відповідних пільг та преференцій, а також з метою отримання відповідних виплат на дітей, батько яких перебуває у статусі зниклого безвісти за особливих обставин військовослужбовця ЗСУ.

Також представники позивача/апелянта пояснили, що дітей відповідачки у сім`ю ОСОБА_13 у грудні 2024 року було влаштовано тимчасово – «до вирішення питання щодо подальшого їхнього (дітей) влаштування у сімейні форми виховання», і у випадку набрання оскаржуваним рішенням суду (яким відмовлено органу опіки та піклування у задоволенні позову про позбавлення матері цих дітей (відповідачки) батьківських прав стосовно них) законної сили дітей необхідно буде повернути матері (відповідачці), оскільки будуть відсутніми правові підстави для їх перебування у сім`ї ОСОБА_13 , де вони вже проживають майже два роки.

Відповідачка в ході апеляційного розгляду справи пояснила, що на даний час проживає без реєстрації у будинку загальною площею 92,4 кв.м. в селі Мелешки Яворівського району Львівської області у сім`ї її «співмешканця» (саме так зазначає сама відповідачка), сім`я якого складається з трьох осіб, що стверджується Актом обстеження матеріально-побутових умов та характеристиками, які складені старостою села та депутатом міської ради (том 2, а.с. 131-133).

Негативне відношення дітей до неї та їх небажання проживати з нею пояснила тим, що «дітей купили» мобільними телефонами, іграшками та іншими матеріальними благами.

На письмове клопотання позивача про заслуховування думки дітей (том 2, а.с. 94-95) в ході апеляційного розгляду справи в судовому засіданні було вислухано пояснення та думку дітей відповідачки.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (тобто – вже більше 16-ти років), категорично заперечив проти повернення до матері, оскільки у нього залишилися вкрай негативні спогади про період проживання з нею.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (тобто – 14 з половиною років) також категорично заперечив проти повернення до матері, оскільки у нього також залишилися вкрай негативні спогади про період проживання з нею.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (тобто – 12 з половиною років) також категорично заперечила проти повернення до матері, оскільки хоче залишитися проживати з «мамою ОСОБА_14 » ( ОСОБА_15 ).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (тобто – 10 років), також категорично заперечив проти повернення до матері, оскільки також хоче залишитися проживати з «мамою ОСОБА_14 ».

Статтею 150 СК України визначено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно з ч. 2 та ч. 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України встановлено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

А у рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зазначив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.

Матеріалами справи безспірно стверджується те, що відповідачці було відомо про позов до неї про позбавлення її батьківських прав, відповідно – і про висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення її батьківських прав, а також і про інші документи (згадані вище), які були долученими позивачем до позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Відзиву, як на позов, так і на доводи, які наведені у апеляційній скарзі, відповідачка до суду не подала.

В ході апеляційного розгляду справи колегія суддів прийшла до висновку про те, що і через 16 місяців після ухвалення судом оскаржуваного рішення поведінка відповідачки та її відношення до дітей в кращу сторону не змінилися.

Як вже зазначалося вище, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.

Дитиною є особа до досягнення нею 18 років (стаття 6 СК України).

На переконання колегії суддів, матеріалами справи безспірно стверджується, що щонайменше з грудня 2019 року (тобто – майже 7 останніх років) відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей: не піклується про їхній фізичний і духовний розвиток, їх навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує їх необхідним харчуванням, медичним доглядом і лікуванням; останні два роки з дітьми взагалі не проживає і практично з ними не спілкуються, однак не вживає жодних заходів для зміни положення, яке склалося з її вини, – незважаючи на попередження її оскаржуваним рішенням суду про необхідність змінити своє ставлення до виховання дітей.

Частиною 1 статті 151 СК України встановлено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Колегія суддів вважає, що відповідачка цим правом не скористалася і тривалий період це право ігнорує, однак залишається в статусі багатодітної матері (зі всіма пільгами та преференціями цього статусу), тобто - особи, яка в будь-який час може вимагати повернення їй дітей: в той час, як останні категорично це заперечують.

Відтак, за наведених вище обставин в їх сукупності, колегія суддів станом на час завершення апеляційного розгляду справи приходить до висновку про обґрунтованість позову органу опіки та піклування та про наявність правових підстав для його задоволення в частині позовної вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав. Що, однак, не позбавляє відповідачку права, яке передбачено статтею 169 СК України, на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, однак – за умови зміни її поведінки та відношення до утримання і виховання дітей.

Як вже зазначалося вище, батько дітей відповідачки перебуває у статусі зниклого безвісти за особливих обставин військовослужбовця ЗСУ.

Частиною 5 статті 167 СК України встановлено, що у випадку, якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.

За обставинами справи повнолітні брати та/чи сестри, мачуха чи вітчим у дітей відповідачки відсутні.

Жодних даних про наявність у дітей бабів та/чи дідусів, інших родичів, яким би можна було передати на опікування дітей, у матеріалах справи не має.

Відтак, у відповідності до згаданої вище частини 5 статті 167 СК України діти відповідачки підлягають передачі на опікування органу опіки та піклування.

У позовній вимозі про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дітей не зазначено на користь кого саме повинні стягуватися ці аліменти на утримання дітей.

Законні представники дітей на час ухвалення судом апеляційної інстанції даної постанови відсутні.

Наведені вище обставини унеможливлюють задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дітей, що (в свою чергу) не перешкоджає повторному зверненню до суду з такою позовною вимогою після визначення у встановленому чинним законодавством порядку законних представників дітей.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Мостиської міської ради Львівської області на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 14 травня 2025 року частково задовольнити.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 14 травня 2025 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Мостиської міської ради Львівської області частково задовольнити.

Позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно її неповнолітніх дітей, а саме:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ;

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ;

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Передати неповнолітніх

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ;

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ;

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12

на опікування виконавчому комітету Мостиської міської ради Львівської області, як органу опіки та піклування.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Савуляк Р.В.