Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №473/5469/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/5469/26

РІШЕННЯ

іменем України

"08" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., представника позивача Казбекова В.Е., відповідача ОСОБА_1 , його представників Русанівської Д.Д., Деменка А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську адміністративну справу за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2026 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

Свої вимоги мотивувало тим, що 28 вересня 2026 року співробітники ГУ ДМС України в Одеській області виявили громадянина рф ОСОБА_1 , який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме знаходився на території України без документів, які б надавали йому право законного перебування в Україні.

Водночас, на момент виявлення відповідач не мав чинного паспортного чи іншого документа, що посвідчує його особу.

28 вересня 2026 року співробітники ГУ ДМС України в Одеській області затримали відповідача для з`ясування обставин правопорушення та особи затриманого, у порядку ч. 2 ст. 263 КУпАП, строком на 72 години.

Під час з`ясування обставин порушення ГУ ДМС України в Одеській області встановило, що відповідач прибув на територію України у 2015 році за паспортним документом для виїзду за кордон № НОМЕР_1 з терміном дії до 01 лютого 2023 року.

Однак ОСОБА_1 на території України знаходиться незаконно, проживає на території України без документів на право проживання, не має дійсного паспортного документа, який дає право виїзду з України, постійного зареєстрованого місця проживання в Україні та законного джерела існування.

Рішенням ДМС України від 07 липня 2020 року №288-20 громадянин рф ОСОБА_1 був визнаний особою, яка потребує додаткового захисту та документований посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту серії НОМЕР_2 з терміном дії до 07 липня 2025 року.

Однак рішенням ДМС України від 30 вересня 2024 року №1147-24 громадянина рф ОСОБА_1 позбавлено додаткового захисту у зв`язку із тим, що він займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці України.

За порушення правил перебування відповідача на території України 28 вересня 2026 року співробітники ГУ ДМС України в Одеській області склали стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП та винесли постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100 грн.

Також 28 вересня 2026 року ГУ ДМС України в Одеській області відносно відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України.

29 вересня 2026 року прийнято рішення про поміщення відповідача до ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС».

Враховуючи вказані обставини, з метою забезпечення здійснення процедури ідентифікації та виконання рішення про видворення, позивач просив затримати відповідача строком на шість місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

01 жовтня 2026 року представниця відповідача Русанівська Д.Д. надіслала на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнала, заперечувала проти задоволення позову, який вважала безпідставним та необґрунтованим. При цьому зазначала, що ОСОБА_1 тривалий час перебуває на території України, у 2017 році отримав посвідку на право постійного проживання на території України, має постійне зареєстроване місце проживання, одружений з громадянкою України, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, отримав на території України повну вищу освіту, протягом тривалого часу займався підприємницькою діяльністю, має законне джерело прибутку, вів активну волонтерську діяльність, у зв?язку з чим отримав численні відзнаки, отримав статус особи, яка потребує додаткового захисту (якого відповідач в подальшому був незаконно позбавлений). Видворення ОСОБА_1 за таких обставин створює реальну загрозу життю, здоров?ю, особистій безпеці відповідача. Також вказувала на те, що в провадженні Подільського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правоворушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України. Тому затримання відповідача з подальшим примусовим видворенням за межі України унеможливить розгляд кримінального провадження та виконання вироку суду. Крім цього у відзиві представниця відповідача оспорювала законність притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП.

06 жовтня 2026 року від представника відповідача Деменка А.Г. надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник позивача вимоги не визнав, заперечував проти задоволення позову, який вважав безпідставним та необґрунтованим. Вказував на незаконність дій та рішень позивача щодо затримання, притягнення до відповідальності, примусового видворення відповідача. При цьому зазначав, що ОСОБА_1 має тривалі зв?язки з державою Україна, зокрема тривалий час перебуває на території України, отримав посвідку на право постійного проживання на території України (яка є чинною), має постійне зареєстроване місце проживання та на утриманні трьох неповнолітніх дітей, отримав на території України повну вищу освіту, протягом тривалого часу займався підприємницькою діяльністю, має законне джерело прибутку, вів активну волонтерську діяльність, у зв?язку з чим отримав численні відзнаки, отримав статус особи, яка потребує додаткового захисту (якого відповідач в подальшому був незаконно позбавлений). Видворення ОСОБА_1 за таких обставин створює реальну загрозу життю, здоров?ю, особистій безпеці відповідача. Також вказував на те, що в провадженні Подільського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правоворушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України. Тому затримання відповідача з подальшим примусовим видворенням за межі України унеможливить розгляд кримінального провадження та виконання вироку суду. Крім цього у відзиві представник відповідача оспорював законність притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП.

В судовому засіданні представник позивача Казбеков В.Е. позовні вимоги підтримав, вказував, що затримання відповідача є необхідним з метою забезпечення здійснення процедури ідентифікації та виконання рішення про видворення, оскільки є висока вірогідність ухилення останнього від здійснення вказаної процедури.

Відповідач ОСОБА_1 та його представники Русанівська Д.Д., Деменко А.Г. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали пояснення, аналогічні викладеним у відзивах на позов.

Заслухавши пояснення представника позивача Казбекова В.Е., відповідача ОСОБА_1 , його представників Русанівської Д.Д., Деменка А.Г., дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 28 вересня 2026 року співробітники ГУ ДМС України в Одеській області виявили громадянина рф ОСОБА_1 , який на момент виявлення не мав чинного паспортного чи іншого документа, що посвідчує його особу та дає право виїзду з України.

28 вересня 2026 року співробітники ГУ ДМС України в Одеській області затримали відповідача для з`ясування обставин правопорушення та особи затриманого, у порядку ч. 2 ст. 263 КУпАП, строком на 72 години.

Також встановлено, що відповідач прибув на територію України за паспортним документом для виїзду за кордон № НОМЕР_1 з терміном дії до 01 лютого 2023 року.

На території України відповідач отримав посвідку на постійне право проживання в Україні.

Рішенням ДМС України від 07 липня 2020 року №288-20 громадянин рф ОСОБА_1 був визнаний особою, яка потребує додаткового захисту та документований посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту серії СР №000865 з терміном дії до 07 липня 2025 року.

Однак рішенням ДМС України від 30 вересня 2024 року №1147-24 громадянина рф ОСОБА_1 позбавлено додаткового захисту у зв`язку із тим, що він займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці України.

За порушення правил перебування відповідача на території України 28 вересня 2026 року співробітники ГУ ДМС України в Одеській області склали стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП та винесли постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100 грн.

Також 28 вересня 2026 року ГУ ДМС України в Одеській області відносно відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України.

29 вересня 2026 року прийнято рішення про поміщення відповідача до ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС».

06 жовтня 2026 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняло рішення №8011183100000505, згідно якого дозвіл ОСОБА_1 на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні було відкликано.

На час розгляду справи відповідач перебуває в ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС».

Згідно ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Чахал проти Великобританії» будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод буде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим.

Європейський Суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» та у справі «Дугуз проти Греції» вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в Законі.

Згідно ч.ч. 1, 5, 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

За приписами ч.ч. 1, 3, 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Згідно ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; зобов`язання внести заставу.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців (ч. 11 ст. 289 КАС України).

Суд враховує, що ОСОБА_1 перебуває на території України без наявності документів, які б надавали йому право законного перебування в Україні, відсутність у нього документів на підтвердження його особи та права на виїзд з України, наявність чинного на момент розгляду справи рішення про примусове видворення відповідача. У зв`язку з цим існує вірогідність, що ОСОБА_1 ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, що згідно ч. 1 ст. 289 КАС України є підставами для затримання відповідача.

Інші передбачені законом заходи не можуть бути застосовані, зокрема: взяття на поруки підприємством, установою чи організацією – у зв`язку з відсутністю відповідного клопотання; зобов`язання внести заставу – у зв?язку з відсутністю відповідного клопотання та доказів на підтвердження фінансової можливості відповідача внести таку заставу.

Посилання представників відповідача на незаконність дій та рішень позивача щодо затримання, притягнення до відповідальності, примусового видворення відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки на час розгляду справи вказані рішення є чинними, не є предметом судового дослідження у цій справі, а підлягають оскарженню та оцінці в окремих провадженнях.

Наявність у відповідача тривалих та міцних зв?язків з державою Україна, отримання останнім відзнак за вклад в оборону держави за умови наявності чинного рішення про видворення, відсутності документів, які б надавали відповідачу право законного перебування в Україні, відсутність у відповідача документів на підтвердження його особи та права на виїзд з України не є самостійними підставами для відмови у застосуванні запобіжного заходу згідно вимог ч. 1 ст. 289 КАС України.

Що стосується доводів про те, що видворення ОСОБА_1 за таких обставин створює реальну загрозу життю, здоров?ю, особистій безпеці відповідача, то в цій частині суд вважає необхідним зазначити, що відповідач має право у тому числі з цієї підстави вимагати скасування рішення про примусове видворення та звертатися до компетентного органу з приводу отримання (поновлення) статусу особи, яка потребує додаткового захисту, що у разі позитивного вирішення буде підставою для й скасування забезпечувальних заходів, які мають похідний характер.

При цьому, згідно закону, на час вирішення питання про отримання іноземцем статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, затримана особа продовжує перебувати в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

Що стосується наявності в провадженні Подільського районного суду м. Києва кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правоворушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України, то в цій частині суд зазначає, що затримання відповідача не є перешкодою для його участі у розгляді вказаного провадження, зокрема в режимі відеоконференцзв`язку.

Однак, враховуючи ту обставину, що відповідач є повністю ідентифікованим (що встановлено судом в судовому засіданні), а також його особу та позитивну характеристику, суд вбачає підстави для затримання ОСОБА_1 виключно з метою забезпечення виконання процедури примусового видворення на строк, необхідний для проведення процедури видворення, але не більше двох місяців з дати фактичного затримання.

Рішення відповідно до вимог ч. 1 ст. 371 КАС України підлягає негайному виконанню.

Тому, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 8-10, 77, 241-246, 271, 289, 371 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення – задовольнити частково.

Затримати громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, на строк, необхідний для проведення процедури видворення, однак не більше ніж на два місяці, починаючи відрахування вказаного строку з дати фактичного затримання, тобто з 28 вересня 2026 року.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В. Вуїв