Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №334/1448/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 06.10.2026

Справа № 334/1448/26

Провадження № 2-а/334/40/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.,

за участю секретаря Нагорних О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Дніпровського районного суду місті Запоріжжя перебуває справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В позові позивач зазначив, що з відкритих джерел ним було виявлено, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою та винесеною за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Позивач зазначає, що він не є суб`єктом інкримінованого правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, оскільки взагалі не перебуває на військовому обліку та в силу закону не має статусу призовника, військовозобов`язаного чи резервіста. Згідно з довідкою військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 487 від 24.02.2023 року позивач під час медичного огляду був визнаний непридатним до військової служби на підставі статей 39а, 47б графи II Розкладу хвороб (Додаток 3 до Наказу Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 року зі змінами) із виключенням з військового обліку. Відповідний запис про непридатність до військової служби та виключення з військового обліку було внесено ІНФОРМАЦІЯ_3 до військово-облікового документа позивача - військового квитка серії НОМЕР_1 . Особа, яка в установленому законом порядку виключена з військового обліку, позбавлена правового статусу військовозобов`язаного, а тому на неї не поширюються передбачені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» обов`язки щодо уточнення даних, проходження повторних ВЛК, явки за викликами до ТЦК та обов`язок встановлення мобільного застосунку «Резерв+».

Позивач наголошує, що він жодних повісток не отримував. Матеріали справи свідчать, що рекомендований лист № 0610237528975 з повісткою № 2872771 на 20.03.2025 року було повернуто поштовим відділенням до відправника 27.03.2025 за довідкою ф. 20 АТ з відміткою «за відсутністю адресата».

Протокол про адміністративне правопорушення № 3522 від 21.07.2025 року складався за обставин примусового доставлення позивача, при цьому позивач не був належним чином ознайомлений із суттю обвинувачення та не мав реальної змоги реалізувати права, гарантовані статтею 268 КУпАП. Про фактичний розгляд справи 28.07.2025 року о 09:00 позивач обізнаний не був, повісток про виклик на розгляд справи йому не направлялося, а сам розгляд відбувся за його відсутності, чим порушено фундаментальні засади з`ясування обставин правопорушення (статті 279, 280 КУпАП) та позбавлено права на правову допомогу. Сама постанова не містить належного аналізу доказів, у ній проігноровано правовий статус особи та дійсні обставини повернення кореспонденції. Крім того, примірник постанови позивачу вручений не був.

Позивач зазначає, що за інкриміноване правопорушення (неявка за повісткою 20.03.2025 року) на момент прийняття постанови 28.07.2025 року спливли строки накладення стягнення, передбачені статтею 38 КУпАП, у зв`язку з чим відповідно до пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП провадження підлягало безумовному закриттю.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд скасувати постанову начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковник ОСОБА_2 , про накладення адміністративного стягнення від 28 липня 2025 року №3522, прийняту відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 07.04.2026 року було відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Роз`яснено відповідачу право на подання відзиву.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 08.06.2026 року відкрито провадження у справі, задоволено клопотання представника позивача та витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_4 засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 3522.

20.07.2026 року від представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_6 надійшло клопотання про долучення доказів, зокрема матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явились, суду подано заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Представник позивача зазначила, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Представник відповідача в жодне з призначених судових засідань не з`явився, про дату та час судових засідань відповідача було повідомлено, шляхом направлення судових повісток в електронний кабінет системи «Електронний суд». Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

У відповідності до ч.2 ст. 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи зобов`язані діяти у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України

Згідно ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (ст.10,11 КУпАП).

Нормами ст.23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Судом встановлено, що 24 лютого 2023 року військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , адреса комісії: АДРЕСА_1 ) було проведено медичний огляд солдата ОСОБА_1 . За результатами медичного огляду у позивача встановлено низку важких захворювань: ішемічну хворобу серця, стенокардію напруги ІІ ст., СН І ст., гіпертонічну хворобу ІІ ст. із кризовим перебігом, двобічну хронічну сенсоневральну приглухуватість середнього ступеня тяжкості, хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) ІІІ ст., емфізему легень. На підставі статей 39а, 47б графи II Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (Додаток 3 до Наказу Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008 року), військово-лікарська комісія винесла постанову, оформлену довідкою ВЛК № 487 від 24.02.2023 року: «Непридатний до військової служби з виключенням із військового обліку». Довідка підписана головою та секретарем комісії, скріплена гербовою печаткою ІНФОРМАЦІЯ_8 . Відповідний запис про непридатність до військової служби та виключення з військового обліку внесено посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_8 до військово-облікового документа позивача - військового квитка серії НОМЕР_1 . Вказана постанова ВЛК у встановленому законом порядку не скасовувалася, недійсною не визнавалася та є чинною.

07 березня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_3 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів із накладенням кваліфікованого електронного підпису було сформовано повістку № 2872771. Згідно зі змістом зазначеної повістки, ОСОБА_1 (адреса зазначена: АДРЕСА_2 ) належало з`явитися 20 березня 2025 року о 14:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_1 ) з метою уточнення даних. Згідно з відомостями трекінгу, 27.03.2025 року працівниками пошти оформлено повернення відправлення з відміткою «Одержувач відсутній за вказаною адресою». 31.03.2025 року поштове відправлення повернулося до відправника у м. Запоріжжя (відділення № 69068) та вручено за довіреністю представнику ТЦК. Водночас у матеріалах справи наявні суперечності щодо дати довідки ф. 20 АТ («14.03.2025 року»).

13 травня 2025 року посадовими особами ТЦК було сформовано та надіслано до органів Національної поліції звернення щодо встановлення місцезнаходження та доставлення громадянина ОСОБА_1 у зв`язку з неявкою за повісткою. 21 липня 2025 року о 09:22 год. працівниками поліції (поліцейський УПП старший сержант поліції Бондаренко Д. В., жетон № 0174917) Арушаняна Н. Р. було доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 (довідка про доставлення особи до ТЦК та СП). Цього ж дня, 21 липня 2025 року, оператором мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 солдатом ОСОБА_4 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 3522 за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Згідно з фабулою протоколу, особі інкриміновано те, що вона, будучи військовозобов`язаною, не з`явилася 20.03.2025 року за викликом за повісткою № 2872771 до ІНФОРМАЦІЯ_8 , чим порушила вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У бланку протоколу міститься рукописний запис про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення призначено на 28.07.2025 року о 09:00 год. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_3 , кабінет 30). Письмових пояснень або зауважень щодо змісту протоколу ОСОБА_1 не надав.

28 липня 2025 року тимчасово виконуючий обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковник ОСОБА_5 (повноваження якого підтверджено витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 326 від 11.11.2024 року) розглянув матеріали справи про адміністративне правопорушення № 3522. Розгляд справи відбувся за відсутності ОСОБА_1 . За наслідками розгляду винесено постанову № 3522 від 28.07.2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок. У постанові зазначено, що вона набирає законної сили 08.08.2025 року, а строк пред`явлення до виконання - до 08.11.2025 року. Разом із тим, графа постанови: «Копію постанови № 3522 від 28.07.2025 р. отримав «___» _____ 2025 р. Підпис особи...» залишилася незаповненою, підпис позивача відсутній. Будь-яких належних і допустимих доказів направлення копії постанови поштовим зв`язком або її вручення позивачу в інший спосіб відповідач суду не надав.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Так суд дослідив надані представником відповідача матеріали справи про адміністративне правопорушення № 3522 та встановив наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено обов`язкові критерії, за якими суд перевіряє правомірність рішень суб`єктів владних повноважень, зокрема:

1.на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2.з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3.обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення;

4.безсторонньо (неупереджено);

5.добросовісно;

6.розсудливо;

7.з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8.пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення;

9.з правом особи на участь у процесі прийняття рішення;

10.своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Диспозицією частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Будь-яке адміністративне правопорушення характеризується єдністю чотирьох обов`язкових елементів його складу: об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність складу правопорушення в цілому, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП є безумовною правовою підставою для закриття провадження у справі.

Правова кваліфікація дій ОСОБА_1 , здійснена відповідачем у протоколі та постанові № 3522 від 28.07.2025 року, полягає у порушенні частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу 3 частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що виявилося у неприбутті 20.03.2025 року за викликом за повісткою № 2872771 до ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Досліджуючи коло суб`єктів, на яких покладаються зазначені обов`язки, суд виходить із системного аналізу положень спеціального законодавства:

?Частиною дев`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено вичерпні категорії громадян України щодо військового обов`язку:

1.допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

2.призовники - особи, взяті на військовий облік призовників;

3.військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

4.військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

5.резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України.

?Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`являтися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках тощо). Ця норма регламентує обов`язки виключно військовозобов`язаних та резервістів, які перебувають на відповідному військовому обліку.

Отже, обов`язок з`являтися за викликом територіального центру комплектування та соціальної підтримки, уточнювати персональні дані, проходити медичний огляд або дотримуватися встановлених правил військового обліку покладено виключно на осіб, які мають спеціальний правовий статус - призовника, військовозобов`язаного або резервіста. Громадяни, які не належать до вказаних категорій, не є суб`єктами правопорушень у сфері військового обліку та мобілізації.

Як беззаперечно встановлено судом під час дослідження письмових доказів:

24 лютого 2023 року військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 за результатами медичного огляду позивача солдата ОСОБА_1 було встановлено низку діагнозів захворювань серця, дихальної системи та органів слуху, за якими на підставі статей 39а, 47б графи II Розкладу хвороб Наказу Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008 року прийнято постанову ВЛК (довідка № 487): «Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».

Зазначений факт засвідчено печаткою та підписами посадових осіб ТЦК, а відповідний з Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які: визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МО України № 402 від 14.08.2008 року, постанова ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку реалізується негайно.

Правовий статус громадянина, виключеного з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», є остаточним: така особа перестає бути військовозобов`язаною, не перебуває в запасі, не підлягає мобілізаційному призову та виключається з системи військового обліку взагалі.

Чинне законодавство України не покладає на осіб, виключених з військового обліку за станом здоров`я:

обов`язку повторного проходження медичних оглядів ВЛК;

обов`язку прибуття до ТЦК та СП за повістками для «уточнення даних» або проходження процедур оповіщення;

обов`язку оновлення персональних даних за допомогою мобільного застосунку «Резерв+» чи через центри надання адміністративних послуг.

Враховуючи викладене, станом на дату формування повістки (07.03.2025 р.), дату визначеної явки (20.03.2025 р.), складення протоколу (21.07.2025 р.) та прийняття постанови (28.07.2025 р.) позивач ОСОБА_1 не перебував на військовому обліку, не мав правового статусу військовозобов`язаного та не був суб`єктом обов`язків, покладених нормами статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». апис внесено до військового квитка серії НОМЕР_1 .

За таких обставин уповноважені особи ІНФОРМАЦІЯ_8 та ІНФОРМАЦІЯ_4 взагалі не мали законних підстав для виклику позивача повісткою, складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення до відповідальності за неявку.

Відсутність спеціального суб`єкта правопорушення унеможливлює наявність як події, так і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Суд критично оцінює посилання відповідача на пункт 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560) та правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 щодо достатності факту проставлення відмітки про відсутність адресата для визнання особи оповіщеною, виходячи з такого:

По-перше, норми Порядку № 560 поширюються виключно на призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Позивач до вказаних категорій осіб не належить, а тому застосування до нього процедури поштового виклику та фіксації неприбуття з посиланням на Порядок № 560 є неправомірним.

По-друге, системний аналіз положень пункту 34 Порядку № 560 свідчить, що повістка про виклик повинна надсилатися завчасно - день явки визначається не раніше семи діб (для обласних центрів) або десяти діб (для інших населених пунктів) від дня надсилання повістки засобами поштового зв`язку.

Згідно з дослідженими даними опису вкладення (ф. 107В) та офіційного трекінгу відправлення № 0610237528975, повістка була прийнята відділенням поштового зв`язку № 05300 у місті Києві лише 11.03.2025 року, транспортована через сортувальні вузли Києва і Дніпра та прибула до відділення 69061 у м. Запоріжжі лише 13.03.2025 року, тоді як дата явки була визначена на 20.03.2025 року о 14:00 год.. Отже, встановленого законом часового інтервалу відповідачем дотримано не було.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 800/547/17, на яку посилається ТЦК, стосується добросовісного виконання суб`єктом обов`язку щодо направлення кореспонденції за умови дотримання всіх встановлених правил надання послуг зв`язку та не може застосовуватися як індульгенція для притягнення особи до відповідальності за відсутності встановленого законом обов`язку отримати таке повідомлення.

Таким чином, факт належного, своєчасного та правомірного оповіщення ОСОБА_1 про виклик до ТЦК відповідачем не доведено.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також документами тощо.

Статтею 280 КУпАП імперативно встановлено обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати:

1.чи було вчинено адміністративне правопорушення;

2.чи винна дана особа в його вчиненні;

3.чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

4.чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність;

5.чи заподіяно майнову шкоду;

6.а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приймаючи оскаржувану постанову № 3522 від 28.07.2025 року, начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковник ОСОБА_6 грубо знехтував цими фундаментальними вимогами закону. Посадова особа обмежилася формальним складанням постанови за відсутності особи, не перевіривши дійсних даних військового обліку позивача, наявних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», та не звернувши уваги на статус позивача як непридатного до військової служби з виключенням з військового обліку.

У межах даної адміністративної справи факт невинуватості ОСОБА_1 підтверджується прямим та беззаперечним письмовим доказом - довідкою ВЛК № 487 від 24.02.2023 року. Натомість відповідач не надав жодного допустимого доказу, який би свідчив про перебування позивача на військовому обліку у 2025 році або законність покладення на нього військово-облікових обов`язків.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (фото або відеозаписом правопорушення) та у чіткій відповідності до процесу провадження у справах про адміністративне правопорушення. Недотримання кожного з вказаних елементів виключає адміністративну відповідальність особи.

Частина 2 статті 77 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин справи, суд констатує, що відповідач не довів правомірності притягнення скаржника до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП, а оскаржувана постанова винесена за межами накладення адміністративного стягнення, що є підставою для скасування спірної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі Надточій проти України (скарга №7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (пункт 21 рішення).

Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1)

Суд наголошує, що відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки відповідач - суб`єкт владних повноважень не надав належних і допустимих доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відповідачем не доведено в установленому порядку наявності в діях позивача складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП, що є підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 3522 від 28.07.2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковником ОСОБА_7 , у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1, 7 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення; закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;

Керуючись ст. ст. 2, 12, 77, 139, 241-246, 257, 262, 286, 295 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_8 № 3522 від 28 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 КУпАП - закрити.

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 .

Суддя: Баруліна Т. Є.