Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №711/11154/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 711/11154/25

Провадження № 22-ц/821/1625/26

Категорія: 305010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Сіренка Ю. В.,

секретаря - Дмитренко В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивував тим, що він є власником автомобіля марки Toyota Land Cruiser 200, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

26.07.2022 за довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Захарченко А. І., позивач передав вказаний автомобіль відповідачці і доручив їй продати за ціною та на умовах на її розсуд, здавати в найм за ціну та на умовах на її розсуд, укладати договір позички, тощо.

Довіреність була видана на п`ять років і дійсна до 26.07.2027.

23.06.2023 ОСОБА_1 через нотаріальну контору скасував вказану довіреність.

17.06.2024 представник позивача - адвокат Шимановський А. В. повідомив відповідачку про скасування довіреності і необхідність повернення позивачу автомобіля.

До цього часу ОСОБА_2 автомобіль не повернула.

Проте, 09.12.2024 ОСОБА_2 звернулась до позивача з вимогою, про погашення заборгованості за договором. У вказаній вимозі вказувала вартість спірного автомобіля 1184917,00 грн. Кошти за автомобіль відповідно до п. 2.1 Договору купівлі-продажу від 13.03.2018 він передав до підписання Договору. Спір на даний час відсутній.

З визначеною вартістю автомобіля він згідний.

Зазначав, що відповідачка виїхала на даному автомобілі за межі України.

Повернувшись на територію України, відповідачка повідомила компетентні органи, що вона не знає де знаходиться автомобіль.

Постановою дізнавача СД Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області від 15.02.2025 оголошено розшук автомобіля.

Вказує, що він є людиною похилого віку, має багато захворювань, на лікування яких необхідно витрачати значні кошти, яких він немає. Понесення збитків більше ніж на один мільйон гривень, завдає позивачу значну моральну шкоду. Від реалізації автомобіля і отримання коштів, він міг би покращити свій стан здоров`я.

Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 1184917,00 грн та 500000,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.04.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, зокрема, зазначив, що фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо здобутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.

У разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Суд прийшов до висновку про те, що позивачем у судовому засіданні не доведено, що належне йому майно автомобіль марки: Toyota Land Cruiser 200, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , був знищений чи пошкоджений саме протиправними діями ОСОБА_2 і між такими її протиправними діями та завданням шкоди існує причинний зв`язок.

Також, на думку суду першої інстанції, не доведено, що позивачу було завдано моральної шкоди в сумі 500000,00 грн протиправністю дій ОСОБА_2 та причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що він є власником автомобіля марки Toyota Land Cruiser 200, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , його право власності на вказаний автомобіль ніким не оспорено.

Відповідачка ОСОБА_2 являлася дружиною його померлого пасинка ОСОБА_3 і станом на 2022 рік проживала з дочкою в Іспанії.

Влітку 2022 року ОСОБА_2 перебувала в Україні і щоб повернутись з неповнолітньою дочкою в Іспанію виникли труднощі, тому для полегшення повернення ОСОБА_2 , позивач видав на ім`я відповідачки доручення на право володіти та розпоряджатися належним йому автомобілем.

Вказує, що повернувшись у 2023 році в Україну на автомобілі, ОСОБА_2 тимчасове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу в сервісний центр МВС України в м. Черкаси в десятиденний термін не здала, повернути транспортний засіб позивачу відмовилася, тому він 23.06.2023 скасував видану довіреність, про що усно повідомив ОСОБА_2 , після чого відповідачка на автомобілі терміново виїхала в Іспанію.

Після скасування доручення, ОСОБА_2 порушила право позивача на володіння, користування та розпорядження майном.

Зазначає, що після 23.06.2023 ніякого його волевиявлення на передачу ОСОБА_2 належного йому автомобіля не існувало ні письмово, ні усно.

Вважає, що відповідачка продовжує протиправно утримувати в своєму користуванні належний йому на праві власності автомобіль.

Розмір збитків встановлений за заявою відповідачки і в судовому засіданні не оспорювався. Також не оспорювався причинно-наслідковий зв`язок між правопорушеннями і збитками.

Крім того, вказує, що протиправне позбавлення його права використовувати свій автомобіль в своїх цілях, змушує позивача тривалий час користуватися послугами таксі, що призводить до нервування та душевних страждань, позбавляє його можливості реалізації себе в суспільстві, чим спричиняє йому моральну шкоду.

Відзив на апеляційну скаргу

На адресу Черкаського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом встановлено, що відповідно до Договору купівлі-продажу 7141/2018/798781 транспортного засобу від 13.03.2018 ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 транспортний засіб: марка – Toyota, модель - Land Cruiser 200, 2016 року випуску, колір – сірий, номерний знак – НОМЕР_3 (а.с. 10).

За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 1184917,50 грн (п. 3.1 Договору купівлі-продажу).

На підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 7141, ОСОБА_1 є власником автомобіля Toyota Land Cruiser 200, загальний легковий універсал-В, 2016 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 11-12).

На підставі довіреності від 26.07.2022, яка посвідчена приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Захарченко А. І., ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 продати за ціну та на умовах на його розсуд, здавати в найом за ціну та на умовах на його (її) розсуд, укладати договір позички тощо, належний йому на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ (технічного паспорту) НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 7141 від 24.01.2018, автомобіль марки: Toyota Land Cruiser 200, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Для цього надав їй право експлуатувати та користуватися (керувати) вищевказаним автомобілем. Довіреність видана терміном на п`ять років і дійсна до 26.07.2027, з правом передоручення повноважень третім особам та з правом виїзду за кордон і використання автомобіля за межами України, а також при необхідності, уповноважив оформляти на підставі довіреності відповідне свідоцтво про реєстрацію в територіальних сервісних центрах МВС (а.с. 6).

.

23.06.2023 ОСОБА_1 скасував довіреність, видану ним 26.07.2022 на ім`я ОСОБА_2 , що підтверджується заявою, яка посвідчена приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Захарченко А. І. 23.06.2023 та зареєстрована в реєстрі за № 1087 (а.с. 7).

17.06.2024 представник ОСОБА_1 – адвокат Шимановський А. В. на поштову адресу ОСОБА_2 направив листа, в якому повідомив про скасування довіреності та просив негайно повернути транспортний засіб (а.с. 8-9).

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.11.2024, на підставі ухвали слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 07.11.2024, зареєстровано кримінальне провадження № 12024255330001345 та внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 192 КК України (а.с. 16).

У матеріалах справи наявна вимога ОСОБА_2 до ОСОБА_1 від 09.12.2024 про погашення заборгованості за договором, в якій вимагала в найкоротші строки виконати взяті на себе зобов`язання по Договору купівлі-продажу 7141/2018/798781 від 13.03.2018, а саме оплатити вартість транспортного засобу у сумі 1184917,50 грн (а.с. 13).

Постановою дізнавача СД Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області Сергатого В. О. від 15.02.2025 оголошено в розшук автомобіль Toyota Land Cruiser 200, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований на ОСОБА_1 (а.с. 14-15).

13.08.2025 в рамках кримінального провадження № 12024255330001345 від 16.11.2024 була допитана свідок ОСОБА_2 (а.с. 19-22).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Позивач та відповідачка в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Смоляра А. О., представника ОСОБА_2 - адвоката Капітоненка А. Ю., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої власнику автомобіля у зв`язку з його неповерненням.

Згідно ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У справі встановлено, що 26.07.2022 ОСОБА_1 надав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 продати за ціну та на умовах на його розсуд, здавати в найом за ціну та на умовах на його (її) розсуд, укладати договір позички тощо, належний йому на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ (технічного паспорту) НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 7141 від 24.01.2018, автомобіль марки: Toyota Land Cruiser 200, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Для цього надав їй право експлуатувати та користуватися (керувати) вищевказаним автомобілем.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Статтею 398 ЦК України встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Тобто правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

У постанові Верховного Суду від 21.07.2025 у справі № 750/18240/23 зазначено: «У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Зазначене вище дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею».

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що спірний автомобіль, який належить позивачу на праві власності, перебуває у відповідачки, якій він був переданий за довіреністю від 26.07.2022.

Позивач добровільно передав ОСОБА_2 автомобіль, ключі від нього та тимчасове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, при цьому, сторони не обумовили конкретні строки повернення власнику транспортного засобу.

При цьому заявою від 23.06.2023 ОСОБА_1 скасував вище вказану довіреність, видану на ім`я ОСОБА_2 .

За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно, фактичне передання транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.

У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Зазначене вище дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.

Предметом даного спору є відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої неправомірним володінням і користування автомобілем відповідачкою. Позивач, зокрема, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь відшкодування шкоди в розмірі вартості спірного автомобіля.

За загальним правилом шкода відшкодовується за наявності складу цивільного правопорушення, елементами якого є: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

За встановленої відсутності протиправної поведінки ОСОБА_2 , апеляційний суд зауважує, що в даному випадку відсутній склад цивільного правопорушення для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що наявні у справі докази свідчать про неправомірні дії відповідачки, яка після скасування довіреності продовжувала володіти та користуватись спірним автомобілем, при тому, що позивач вчиняв дії щодо повернення автомобіля, зокрема звертався до Національної поліції із заявою про кримінальне правопорушення, що свідчить про відсутність з його боку волі на передачу автомобіля з 2023 року (після скасування довіреності), апеляційний суд вважає необґрунтованими.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Верховний Суду в постанові від 27.01.2021 у справі № 263/16183/18 зазначив, що у відповідності до вимог ст. 1167 ЦК України відповідач зобов`язаний відшкодувати моральну шкоду позивачу, враховуючи ступінь вини відповідача, характер та обсяг душевних страждань позивача, визначивши розмір грошової компенсації з урахуванням вимог розумності і справедливості, що узгоджується з характером моральних страждань позивача.

Зобов`язання із компенсації моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20).

Аналіз наведених норм права з урахуванням визначених цивільним процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також той факт, що саме неправомірними діями відповідача завдано шкоду позивачу.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що представником позивача не доведено, що протиправністю дій ОСОБА_2 завдано моральну шкоду позивачу.

Відтак, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, які входять до предмета доказування у спорах про відшкодування шкоди, а саме факту заподіяння шкоди, її розміру та причинного зв`язку між діями відповідачки і заявленими збитками.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на правильність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування оскаржуваного рішення першої інстанції за доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Ю. В. Сіренко