Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №707/2186/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2153/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №707/2186/26 Категорія: 304090000Суходольський О. М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судді Новіков О. М., Сіренко Ю. В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 23.07.2026 (повний текст складено 23.07.2026, суддя в суді першої інстанції Суходольський О. М.) у цивільній справі за позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и в :

у травні 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 46440 грн (12000 грн за тілом кредиту, 27000 грн за процентами, за комісією - 1440 грн, за штрафами - 6000 грн) та судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2662,40 грн та на правничу допомогу в розмірі 8000 грн, мотивуючи про те, що позивач у справі набув права вимоги до позичальника за укладеними з первісними кредиторами договорами факторингу на суму, заявлену до стягнення у даній справі.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 23.07.2026 позов у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1537307 від 16.12.2019 в загальному розмірі 39000 грн, судовий збір у розмірі 2235,61 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, з посиланням на те, що позичальник не виконав свої договірні зобов`язання щодо повернення отриманих у кредит коштів та сплати погоджених у договорі відсотків, що свідчить про необхідність стягнення відповідної суми заборгованості. Водночас суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення комісії з підстав того, що у договорі не визначено за які саме послуги позичальнику нараховано відповідні комісійні платежі, та у задоволенні вимог про стягнення штрафів у зв`язку із наявністю законодавчих заборон для їх нарахування під час воєнного стану в країні згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відповідач подав на вказане рішення суду 06.08.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням відхилити позовні вимоги у справі повністю.

В обґрунтування вказано на те, що відповідач має пільги як військовослужбовець стосовно сплати платежів за кредитом.

Згідно із ЗУ «Про електронну комерцію» такий підпис визнається дійсним, якщо технічні дані чітко підтверджують участь конкретної особи: журнали подій (логи), системні записи про час створення та фіксацію згоди, інформація про відправку й доставку СМС-коду чи листа на пошту конкретного абонента, IP-адреси, пристрої та час входу на вебсайт чи в додаток, чого у цій справі надано не було.

Отже, кредитний договір є неукладеним.

Позивачем не надано суду первинного документа (меморіального ордера, розпорядження банку про видачу готівки або зарахування коштів на картковий рахунок), який би підтверджував реальний факт виконання первісним кредитором свого обов`язку з видачі кредиту. Сама по собі виписка за рахунками без наявності таких первинних документів не може слугувати беззаперечним доказом існування заборгованості перед новим кредитором, оскільки не підтверджує правомірність переходу права вимоги саме в частині реального капіталу.

Надані Позивачем копії Додатка №1 (Форма реєстру боржників) та Додатка №2 (Форма Акту приймання-передачі Реєстру Боржників) до Договору відступлення прав вимоги є порожніми бланками (шаблонами) без відомостей про Відповідача, номер кредитного договору чи розмір відступленого права вимоги.

Суд першої інстанції безпідставно прийняв як доказ правонаступництва "Витяг з реєстру боржників до договору відступлення №49-МЛ" (аркуш справи 16), адже зазначений документ є одностороннім, підписаний та завірений печаткою виключно Генерального директора ТОВ "ФК "Кредит-Капітал"" М. Р. Хробака. На вказаному витягу відсутній підпис та печатка первісного кредитора (ТОВ "Мілоан"), що підтверджувало б реальне погодження та передачу права вимоги щодо Відповідача ( ОСОБА_1 ) від старого кредитора новому.

Односторонній витяг, сформований самим Позивачем, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, є неналежним доказом і не підтверджує факт переходу права вимоги.

Позивач пропустив строки позовної давності для звернення з позовними вимогами у цій справі, оскільки продовження процесуальних строків здійснюється лише за умови звернення особи протягом 20 днів після набрання чинності Закону №731-ІХ, тобто у період з 18.07.2020 до 06.08.2020 (включно), до суду із обґрунтованою заявою про продовження процесуальних строків.

У матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі наданих адвокатом позивачу послуг, відсутні докази щодо відображення суми доходу, отриманого від здійснення незалежної професійної діяльності, зокрема, коштів, що надійшли від позивача, відповідно, відсутні правові підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відзив на вказану справу не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 46440 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ураховуючи аргументи апеляційної скарги відповідача, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції у справі в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, оскільки заперечень проти відхилення інших позовних вимог апеляційна скарга не містить.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 16.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 1537307, п. 1.2-1.4 якого передбачено таке: сума кредиту становить 12000 грн. Кредит надається загальним строком на 30 днів з 16.12.2019. Термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 15.01.2020.

Згідно з п. 1.5.1 Договору, комісія за надання кредиту: 1440 грн, яка нараховується за ставкою 12.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Проценти за користування кредитом: 9000.00 грн, які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього Договору (п. 1.5.2 - 1.6 договору).

Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п.1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому Сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з Позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання Позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства.

Відповідно до довідки від 10.09.2025 ОСОБА_1 , з яким укладено договір про споживчий кредит № 1537307 від 16.12.2019, ідентифікований ТОВ «Мілоан». Договір підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором L39402, номер телефону НОМЕР_1 .

На виконання вказаного договору ТОВ «Мілоан» 16.12.2019 перераховано на рахунок відповідача 12000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 5252276.

27.03.2020 між ТОВ «Мілоан» та позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений Договір відступлення прав вимоги №49-МЛ. Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги та Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 1537307 від 16.12.2019.

Відповідно до розрахунку наданого позивачем, заборгованість відповідача за Договір № 1537307 від 16.12.2019 становить 46440 грн з яких 12000 грн - за тілом кредиту, 27000 грн за процентами, за комісією - 1440 грн, за штрафами - 6000 грн.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Апеляційний суд враховує, що частиною першою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримав кошти за кредитним договором та не повернув їх у визначені строки, сплативши погоджені сторонами відсотки по кредиту, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу.

Таким чином відповідні позовні вимоги підлягають до задоволення.

При цьому доказів виконання наявних грошових зобов`язань, які б не були враховані при визначенні суми заборгованості, ні перед позивачем у справі ні перед попередніми кредиторами відповідачем суду не надано. Також скаржником обґрунтованість нарахування заборгованості як по тілу кредиту (позики) так і по відсоткам у аспекті правильності математичних розрахунків та підстав їх проведення під сумнів не ставиться.

Отже, висновки суду першої інстанції у даній справі по суті вирішених позовних вимог є вірними.

Так апеляційний суд не погоджується з аргументами скаржника про те, що у справі не підтверджено доказами укладення кредитного договору та ідентифікацію сторін, з урахуванням такого.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір від 16.12.2019 підписано відповідачем ОСОБА_1 16.12.2019 о 21 год 55 хв із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором L39402, номер телефону НОМЕР_1 .

За правовим висновком ВС у постанові від 08.04.2026 у справі №705/1938/25 кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов, як у даному випадку, де в договорі від 16.12.2019 погоджено усі умови кредитування з визначенням прав та обов`язків обох сторін, а також інформуванням позичальника про вартість кредиту та порядок його повернення зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами та одноразової комісії.

Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру - правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.

За обставин даної справи позивачем було надано паперові копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір від 16.12.2019, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

Отже позивачем, на думку апеляційного суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану ним же банківську картку у день укладення договору від 31.03.2024.

За правовим висновком ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

З урахуванням викладеного вище, скаржником не доведено існування обставин, які б у суду апеляційної інстанції викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності паперових копій кредитних договорів, укладених між сторонами справи, оригіналам.

За правовим висновком ВС у постанові від 08.04.2026 у справі №705/1938/25 кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.

За наведених обставин досліджувати технічні дані, про які вказує скаржник, як то: журнали подій (логи), системні записи про час створення та фіксацію згоди, інформація про відправку й доставку СМС-коду чи листа на пошту конкретного абонента, IP-адреси, пристрої та час входу на вебсайт чи в додаток, не має, так як наявні у справі докази, про які вказано вище, переконливо підтверджують факт укладення відповідачем кредитного договору від 16.12.2019.

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що позивачем не підтверджено факт перерахунку коштів кредиту, оскільки у матеріалах справи наявне платіжне доручення від 16.12.2019 №5252276, яке підтверджує перерахунок відповідачу у день укладення договору на вказану ним банківську картку погодженої у договорі суми кредиту.

Слід враховувати, що позивач об`єктивно підтвердив виконання зобов`язань кредитора за кредитним договором щодо надання в користування позичальнику кредитних коштів, а позичальник по суті такі обставини не спростовує, а саме не надає доказів того, що банківська картка, на які такі кошти було перераховано, їй не належить, або стосовно того, що на таку картку фактично кошти в погодженій у кредитному договорі сумі не надходили.

При цьому, зважаючи на законодавчу охорону банківської таємниці, саме позичальник вправі безперешкодно надавати відомості про власні банківські рахунки з метою спростування тверджень кредитора про надходження кредитних коштів, у підтвердження яких надано інші докази.

Апеляційний суд відхиляє аргументи скарги відповідача про те, що він має пільги як військовослужбовець стосовно сплати платежів за кредитом, з урахуванням такого.

За змістом ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на військовослужбовців та членів їх сімей, у разі призову на військову службу під час мобілізації, поширюються пільги стосовно звільнення від нарахування відсотків за кредитним договором, однак лише з початку проходження служби - у даній справі, а це - 28.11.2024, як вірно зауважив суд першої інстанції.

Враховуючи, що строк кредитування за договором № 1537307 від 16.12.2019 закінчився 15.03.2020, то обов`язок з повернення заборгованості за кредитним договором у позивача виник до прийняття його на військову службу, отже відповідні пільги до правовідносин сторін у цій справі за стосунку не мають.

Посилання скаржника на те, що позивач не довів перехід до нього прав вимоги за кредитним договором, апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідні обставини підтверджено чинним договором про відступлення прав вимоги № 49-МЛ від 27.03.2020 та витягом з реєстру боржників, де вказано про перехід до позивача, як нового кредитора, прав вимоги до відповідача у справі ОСОБА_1 за кредитним договором № 1537307 від 16.12.2019.

Водночас скаржник посилається лише на зразки відповідних реєстрів, які зафіксовано сторонами при укладенні договору про відступлення прав вимоги № 49-МЛ від 27.03.2020.

При цьому посвідчення вказаного витягу одноосібно генеральним директором ТОВ "ФК "Кредит-Капітал"" не свідчить про неналежність зазначеного доказу, адже він стосується лише одного із боржників, права вимоги щодо яких набуто товариством.

Водночас згідно акту приймання-передачі реєстру боржників від 27.03.2020, підписаного як первісним кредитором ТОВ «Мілоан» так і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», останнє набуло прав вимоги до 4346 боржників та потреби складати окремо з підписами обох сторін витягів з реєстрів щодо кожного боржника, тобто 4346 документів, не існувало, так як такі дії будуть недоцільними та відповідні обставини належним чином підтверджуватимуться сукупністю доказів - реєстром боржників, підписаним обома сторонами договору, та окремим витягом щодо кожного з боржників сформованим самостійно новим кредитором.

Апеляційний суд не погоджується з аргументами скаржника про те, що позивач пропустив строки позовної давності для звернення з позовними вимогами у цій справі, оскільки продовження процесуальних строків здійснюється лише за умови звернення особи протягом 20 днів після набрання чинності Закону №731-ІХ, тобто у період з 18.07.2020 до 06.08.2020 (включно), до суду із обґрунтованою заявою про продовження процесуальних строків.

Так за приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За обставин даної справи згідно умов кредитного договору строк повернення кредиту настав 15.01.2020.

Позовну заяву до суду подано у травні 2026 року.

При цьому за приписами пунктів 12 та 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) в державі тривав з 12.03.2020 по 30.06.2023.

Крім того, військовий стан в державі, введений 24.02.2022, який неодноразово продовжувався, триває і на даний час.

Зазначені приписи Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України про зупинення строків позовної давності на час воєнного стану в країні виключені на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2024.

Тобто до позовних вимог у справі не можуть бути застосовані приписи законодавства про наслідки спливу строків позовної давності, оскільки з січня 2020 року до 30.06.2023 мав місце карантин, як підстава продовження строків позовної давності, а в подальшому та до 04.09.2024 включно - строк позовної давності був зупинений на період воєнного стану.

Отже, звернувшись до суду у травні 2026 року з позовними вимогами у цій справі, позивач не пропустив трирічний строк позовної давності, перебіг якого розпочався 05.09.2024.

Апеляційний суд звертає увагу скаржника на те, що правове поняття «строків позовної давності» включене до інституту матеріального права (зафіксоване у Цивільному Кодексі України) та відповідні приписи законодавства застосовуються судом без заяви позивача про поновлення таких строків у разі, якщо відповідну заяву подано в їх межах, як у цій справі.

Водночас приписи Цивільного процесуального Кодексу України щодо процесуальних строків мають інше правове регулювання питання їх дотримання та передбачають подання заяви про продовження саме процесуального строку, тобто такого, що визначений для вчинення певної процесуальної дії в суді, що в цій справі не мало місця.

У даному випадку строки позовної давності для вимог позивача про стягнення кредитної заборгованості визначають період у часі, протягом якого у позивача існує матеріальне право на судовий захист (ст. 256 ЦК України), а не процесуальні строки звернення до суду, як помилково вважає скаржник.

Апеляційний суд не погоджується також з аргументами скаржника про те, що у матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі наданих адвокатом позивачу послуг, відсутні докази щодо відображення суми доходу, отриманого від здійснення незалежної професійної діяльності, зокрема, коштів, що надійшли від позивача, відповідно, відсутні правові підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням такого.

У п. 2.3 договору про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025, укладеному між позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та адвокатським об`єднанням «Апологет» визначено тверду грошову суму за оплату послуг з представництва інтересів товариства у суді за кожну кредитну справу.

Актом наданих послуг від 14.04.2026 зафіксовано їх детальний опис щодо, зокрема, складання позовної заяви.

При цьому сплата адвокатом податків з отриманих виплат від позивача та їх облік як прибутку не входить до предмету доказування у даній цивільній справі про стягнення з відповідача кредитної заборгованості, адже приписи ст. 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, такі обставини не включає до тих, що мають враховуватися судом при вирішенні відповідного процесуального питання.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 23.07.2026 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України у зв`язку із відхиленням вимог апеляційної скарги судові витрати відповідача по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи до відшкодування не підлягають.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 23.07.2026 у даній цивільній справі - залишити без змін.

Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 06.10.2026.

Суддя-доповідач

Судді