Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №389/3041/26 — Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області

07.10.2026

ЄУН 389/3041/26

Провадження №2/389/1573/26

Рішення

іменем України

07 жовтня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

з участю секретаря судового засідання Брудницької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію,

за участю: позивачки – ОСОБА_1 , її представника – адвоката Яушева В.В., представника відповідача – Пашка С.Г.,

встановив:

ОСОБА_1 13.08.2026 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки в сумі 14 275 грн 50 коп, одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 10 середньомісячних заробітків в сумі 172 456 грн 80 коп, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 21.10.2024 до дня ухвалення судового рішення в сумі 138 967 грн 20 коп.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначила, що в період з 01.07.1982 до 21.10.2024 вона перебувала у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», остання посада – черговий по парку станції Знам`янка позакласна регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця». Згідно з наказом АТ «Українська залізниця» №224/ос від 15.10.2024 про припинення трудового договору, 21.10.2024 вона була звільнена з вказаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, на підставі ст.38 КЗпП України. В наказі про припинення трудового договору зазначено, що виплата одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої п.4.17 Колективного договору, в розмірі 10 середньомісячних заробітків, буде проведена після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». В день звільнення відповідач не повідомив її письмово про нараховані та невиплачені при звільненні виплати всіх сум, виплативши після звільнення лише компенсацію за невикористані 44 дні відпусток. Водночас, при звільненні їй не було виплачено одноразову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу (п.4.16 Колективного договору) та одноразовий грошовий посібник в розмірі 10 середньомісячних заробітків (посадових окладів) (п.4.17 Колективного договору). Позивачка вважає, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності 24.03.2022, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14.03.2022 у правління АТ «Українська залізниця» не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону. За приписами ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни до колективного договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін та з дотриманням певної процедури. Водночас, відповідні зміни до Колективного договору з 24.02.2022 не вносилися. Отже, оскільки відповідач при звільненні в порушення вимог Закону не виплатив їй всі належні суми, тому вона вимушена звернутися до суду з цим позовом.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що спірні в цій справі виплати були призупинені на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 та згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, в якому зазначено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Звертає увагу, що АТ «Українська залізниця» не відмовляла позивачці у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні, або прийняття окремого рішення про їх поновлення. Оскільки виплати, які є предметом спору в цій справі, передбачені колективним договором, тому їх призупинення відповідачем в односторонньому порядку узгоджується з положеннями ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Також у відзиві представник відповідача заявив про пропуск позивачкою тримісячного строку звернення до суду з цим позовом без поважних причин. Так, на момент звільнення ОСОБА_1 положення ч.ч.1, 2 ст.233 КЗпП України передбачали право працівника звернутися із заявою про вирішення трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116). Тобто, отримання цього письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні є початком тримісячного строку звернення до суду. Разом з тим, з матеріалів цієї справи відомо, що повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні ОСОБА_1 отримала 21.10.2024, тобто в день звільнення. З цим позовом позивачка звернулася до суду 13.08.2026, тобто більше ніж через один рік з дня одержання нею письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні. При цьому, однорічний строк є присічним і поновленню в будь-якому випадку не підлягає (ст.243 КЗпПУ). За викладеного вважає, що позивачці має бути відмовлено в позові через пропуск та неможливість поновлення встановленого строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Позивачкою подано відповідь на відзив, в якій відхилила заперечення представника відповідача, зокрема з мотивів, викладених у позові. Також звернула увагу, що повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні вона не отримувала взагалі, що також підтверджується листом відповідача від 12.08.2026, який долучений до позову.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні пред`явлені позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов. Також зазначив, що відповідач не відмовляв позивачці у виплаті спірних сум, умислу на непроведення повного розрахунку не було, тому, в даному випадку, відсутня відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 в період з 01.07.1982 до 21.10.2026 перебувала у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Головою та членом правління АТ «Українська залізниця», головою Профспілки залізничників і транспортних будівельників України на ім`я керівників структурних підрозділів апарату управління, регіональних філій, філій АТ «Укрзалізниця», профспілкам надіслано спільний лист від 06.09.2022 №Ц-3-91/1459/ЦПроф/30-22, в якому зазначається, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.

Позивачка 07.04.2022, 16.01.2023 та 04.04.2024 на ім`я роботодавця подавала заяви про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з відпусткою, які керівництвом погоджені.

Під час перебування позивачки у щорічних відпустках за вказані роки матеріальна допомога на оздоровлення їй не нараховувалася та не виплачувалася, що підтверджується листом заступника начальника (з регіональної координації) Знам`янського регіону №949/3РВЦП від 12.08.2026.

Відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 ухвалено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, починаючи з 01.07.2024 зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Нарахування та виплату такої допомоги здійснювати починаючи з 01.07.2024 в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових правовідносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024 в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління на кожен рік.

Наказом заступника начальника служби роботи станцій регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» №224-ос від 15.10.2024 позивачку звільнено із займаної посади черговий по парку Служби роботи станцій Виробничого штату служби роботи станцій Станції Знам`янського регіону Станції Знам`янка позакласна з 21.10.2024 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст.38 КЗпП України.

Вказаним наказом визначено компенсувати позивачці невикористані 44 дні відпустки та виплатити одноразову основну та додаткову матеріальну допомогу, передбачену п.4.17 Колективного договору при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію вперше, в розмірі 10 середньомісячних заробітків. Водночас, виплату такої матеріальної допомоги вирішено провести після окремого рішення правління АТ "Укрзалізниця".

Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні позивачка в день звільнення не отримувала.

Позивачка 24.07.2026 зверталася до роботодавця з письмовою заявою, в якій, зокрема, просила провести з нею повний розрахунок, виплатити всі належні їй суми та повідомити розмір таких сум, на що їй 12.08.2026 повідомлено про відсутність повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Що стосується одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки.

Згідно з п.4.16 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та дорожнім комітетом профспілки Одеської залізниці на 2011-2015 роки (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), адміністрація зобов`язується за письмовою заявою працівників надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при відході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу (Додаток №7).

Представник відповідача право позивачки на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 50% посадового окладу за 2022, 2023 та 2024 роки не оспорював, а тому ці обставини доказуванню не пілягають.

Судом встановлені факти подання позивачкою у вказані роки заяв на отримання одноразової допомоги на оздоровлення, однак така допомога їй не нараховувалася та не виплачувалася.

Таким чином, оскільки виплата одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення передбачалася п.4.16 Колективного договору, тому позивачка має право на її отримання.

Що стосується призупинення виплат матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію.

Представник відповідача, не заперечуючи права позивачки на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 10 середньомісячних заробітків, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі п.п.1.1.4 п.1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), яке узгоджується з положеннями ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15.03.2022, відповідно до яких на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Так, приписами ст.43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Як вже встановлено вище, згідно з п.п.1.1.4 п.1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

У свою чергу, п.4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та дорожнім комітетом профспілки Одеської залізниці на 2011-2015 роки (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:

- при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п`ять середньомісячних заробітків…. Крім того, у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. понад 35 років для жінок п`ять середньомісячних заробітків.

Згідно з п.1.6 вказаного Колективного договору, до нього можуть вноситися доповнення та зміни за узгодженням адміністрації і профспілкового комітету на спільному засіданні. При цьому, сторони домовилися, що в період дії цього договору до нього не вносяться зміни, погіршуючи оплату і умови праці, пільги, трудові і соціальні гарантії, встановлені цим колективним договором.

Як слідує з роз`яснень, наданих в листі заступника начальника (з регіональної координації) Знам`янського регіону №949/3РВЦП від 12.08.2026, жодних змін та доповнень до п.4.16, 4.17 вказаного Колективного договору з 2022 року не вносилося.

Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав належним чином позивачку про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати їй частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку.

В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Таким чином, станом на 21.10.2024 (день звільнення позивачки) у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги позивачці.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивачки (21.10.2024) відповідач не провів виплату позивачці всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки та при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 10 середньомісячних заробітків.

Позивачка просила стягнути одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки в сумі 14 275 грн 50 коп, що складає 50% її посадового окладу.

Представник відповідача не заперечував щодо такого розрахунку взагалі, тому суд приймає його до уваги.

Водночас, представник відповідача до відзиву додав витяг з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правлінням АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024, відповідно до якого ухвалено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, у зв`язку з чим нарахування та виплата такої допомоги здійснюється в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Разом з тим, пунктом 4.16 Колективного договору визначено, що одноразова допомога на оздоровлення виплачується в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу.

Як встановлено судом, відповідні зміни до Колективного договору не вносилися, доказів попередження позивачки про такі обмеження відповідачем не надано.

Отже, сума матеріальної допомоги на оздоровлення, яку роботодавець мав виплатити позивачці за 2022, 2023 та 2024 роки становить 14 275 грн 50 коп, що вираховується від 50% тарифної ставки або посадового окладу.

Щодо матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію.

Позивачка просила стягнути матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 10 середньомісячних заробітків, загальний розмір яких становить 172 456 грн 80 коп.

Представник відповідача вказану суму не оспорював, вона також підтверджується письмовим розрахунком, здійсненим відповідачем.

За викладеного, до стягнення також підлягає невиплачена матеріальна допомога в розмірі 10 середньомісячних заробітків, що становить 172 456 грн 80 коп.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 21.10.2024 до дня ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20.12.2005; в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачці. Позивачку позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні, як того передбачають положення ст.116 КЗпП України. Подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивачки, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом приймається до уваги довідка відповідача про середньоденну заробітну плату позивачки, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують її звільненню, тобто за серпень, вересень 2024 року.

Так, середньоденна заробітна плата позивачки за останні відпрацьовані два місяці перед звільненням становила 772 грн 04 коп.

Позивачка звільнена із займаної посади на пенсію 21.10.2024 та за вимогами позовної заяви просила стягнути середній заробіток до дня ухвалення судового рішення, тобто 07.10.2026.

Оскільки на час ухвалення цього рішення з дня звільнення позивачки пройшло більше 6 місяців, тому, враховуючи обмеження, визначені ст.117 КЗпП України, середній заробіток за весь час затримки необхідно визначити з 22.10.2024 до 22.04.2025.

Число робочих днів у періоді з 22.10.2024 до 22.04.2025, які мають бути оплачені за середнім заробітком – 131 день (з урахуванням ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2024 до 22.04.2025 становить 101 137 грн 24 коп (772 грн 04 коп х 131 робочий день), що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, яка становить 186 732 грн 30 коп.

При цьому, суд не вбачає підстав для зменшення середнього заробітку, оскільки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини цієї справи, суд вважає, що обсяг відповідальності відповідача перед позивачкою є пропорційним наслідкам порушення та має виключно компенсаційний характер. Сума середнього заробітку в розмірі 101 137 грн 24 коп є справедливою та співмірною зі встановленим розміром заборгованості на день звільнення. Водночас, сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Отже, зважаючи на вищевказані вимоги законодавства та обставини справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Доводи представника відповідача щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду з цим позовом суд відхиляє, оскільки відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній на день звільнення позивачки) із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Оскільки повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачці при звільненні останній як в день звільнення, так і наразі, не вручалося, тому встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду за захистом прав та законних інтересів нею не пропущений.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, судом частково задоволені позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 287 869 грн 54 коп. Разом з цим, позивачка на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору. Отже, з відповідача підлягає до стягнення на користь держави судовий збір в сумі 2 878 грн 69 коп пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.9, 10, 13, 18, 47, 97, 115, 116, 117 КЗпП України, ст.11, 15, 23, 1167 ЦК України, керуючись ст.12, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 274-279, 430 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки в сумі 14 275 (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят п`ять) грн 50 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні одноразову основну та додаткову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 10 середньомісячних заробітків, що становить 172 456 (сто сімдесят дві тисячі чотириста п`ятдесят шість) грн 80 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2024 до 22.04.2025 в сумі 101 137 (сто одна тисяча сто тридцять сім) грн 24 коп.

Вказані суми визначені без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення в частині стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 2 878 (дві тисячі вісімсот сімдесят вісім) грн 69 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», місце знаходження: вул.Єжи Гедройця,5, м.Київ, 03150, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 40075815.

Суддя Знам`янського міськрайонного суду

Кіровоградської області О.В. Савельєва