Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №338/1050/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1050/26

Провадження №2/338/1027/26

30 вересня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Битківського Л.М., за участю секретаря судового засідання Микитюк А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №140392 від 04 липня 2025 року в сумі 7620,80 грн, з яких 4000 грн. заборгованість за кредитом, 2620,80 грн. заборгованість за процентами, 1000 грн. плата за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту. Позивач також просить відшкодувати 2662,40 грн. судового збору та 15500 грн. витрат на правничу допомогу.

Позов обґрунтовано тим, що 04 липня 2025 року ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та відповідачка уклали електронний кредитний договір, за яким їй надано 4000 грн. строком на 90 днів зі сплатою 0,72 % на добу. Кошти перераховано на зазначену позичальницею платіжну картку. Зобов`язання з повернення кредиту та сплати платежів не виконано. На підставі договору факторингу №19122025/2 від 19 грудня 2025 року право вимоги перейшло до позивача.

Представник позивача підтримав заявлені вимоги, у поданій заяві просив розглянути справу за його відсутності та не заперечував проти ухвалення заочного рішення. 26 серпня 2026 року подав заяву про розподіл судових витрат із договором про надання правничої допомоги, актом, рахунком та доказом оплати.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася. За наданими судом відомостями, судову кореспонденцію за місцем проживання не отримувала та викликалася через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.

З огляду на згоду позивача, суд постановив розглянути справу в порядку заочного провадження на підставі наявних доказів відповідно до статей 280–282 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається. Відсутність заперечень відповідачки не звільняє позивача від доказування підстав і розміру вимог.

Суд встановив, що 04 липня 2025 року ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансового кредиту №140392. Пунктом 1.1 визначено суму кредиту 4000 грн.; пунктами 1.2 та 1.5 строк кредитування 90 днів і кінцеву дату повернення 01 жовтня 2025 року; пунктом 1.3 - фіксовану ставку 0,72 % на добу, що відповідає 262,8 % річних.

Договір і додаток №1 містять електронний підпис позичальниці одноразовим ідентифікатором KL5265. Довідка первісного кредитора підтверджує направлення цього ідентифікатора 04 липня 2025 року на номер телефону НОМЕР_1 …609. За ст.ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір може укладатися шляхом акцепту пропозиції та підписуватися електронним підписом одноразовим ідентифікатором. У сукупності подані документи підтверджують укладення договору в письмовій електронній формі.

Підтвердження ТОВ «ПрофітГід» засвідчує успішний переказ 04 липня 2025 року о 18:14 суми 4000 грн. на платіжну картку НОМЕР_2 за платіжною інструкцією A872092B325769CLY140392T1606386, транзакція 45164-20482-27273. Реквізити картки узгоджуються з реквізитами позичальниці у договорі. Цей документ у сукупності з договором і довідкою про ідентифікацію підтверджує виконання первісним кредитором обов`язку з надання кредиту.

19 грудня 2025 року первісний кредитор і позивач уклали договір факторингу №19122025/2. За пунктом 4.1 право вимоги переходить із моменту підписання відповідного реєстру. Витяг із реєстру від 19 грудня 2025 року містить відомості про ОСОБА_1 , її РНОКПП НОМЕР_3 , договір № 140392 та склад заборгованості. Позивач також надав докази перерахування фінансування первісному кредитору.

Відповідно до ст. 512, 514, 516, 1077 ЦК України право грошової вимоги може бути відступлено іншій особі; новий кредитор набуває права у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу. Наведені докази підтверджують право позивача вимагати виконання зобов`язання. Водночас зазначення певної суми в реєстрі не створює боргу, який не ґрунтується на законі та кредитному договорі.

За ст. 526, 530, 629, 1049, 1054 ЦК України позичальник повинен повернути отримані кошти у встановлений строк. Виписка з особового рахунка станом на 20 лютого 2026 року відображає неповернений кредит у сумі 4000 грн. Подані документи не містять відомостей про платежі на його погашення. Тому вимога про стягнення основної суми кредиту підлягає задоволенню.

На час звернення з позовом визначена договором кінцева дата повернення кредиту - 01 жовтня 2025 року минула.

За ст.1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів визначаються договором. Пункт 2.6 договору передбачає нарахування процентів у межах строку кредитування. Додаток №1, який є його невід`ємною частиною, визначає за 90 днів загальну суму процентів 2592 грн. Цей показник відповідає розрахунку: 4000 грн. ? 0,72 % ? 90 днів = 2592 грн.

Період із 04 липня до 01 жовтня 2025 року включно охоплює 90 календарних днів. Заявлена сума 2620,80 грн. відповідає 91 дню нарахування, однак договір та графік не передбачають такого періоду. Виписка містить лише підсумок без деталізації додаткового дня. Загальне положення пункту 3.3 про нарахування до погашення не спростовує конкретно погоджених строку кредитування та суми процентів у графіку. Тому правової підстави стягнення додаткових 28,80 грн позивач не навів.

Пункт 1.4 договору встановлює плату 25 % від суми кредиту за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, зокрема обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок та юридичне оформлення. Пункт 2.7 називає комісію одноразовою винагородою за підготовку, організацію та надання фінансової послуги. Проте графік відносить 1000 грн. саме до плати за обслуговування кредитної заборгованості, а пункт 1.4 передбачає надання послуг протягом дії договору.

Закон України «Про споживче кредитування» не встановлює загальної заборони комісій за додаткові та супутні послуги. Водночас частини перша, друга статті 11 передбачають безоплатне надання визначеної законом інформації про кредит на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць; за частиною п`ятою статті 12 умови, які обмежують права споживача порівняно з установленими законом, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 розмежувала допустиму плату за послуги та нікчемну умову про оплатність інформації, яка повинна надаватися безоплатно. Висновок у тій справі стосувався щомісячного платежу за інформаційне обслуговування. Він не встановлює загальної заборони одноразової комісії за підготовку, організацію та надання кредиту.

У спірному договорі розмір комісії визначено безпосередньо в пункті 1.4 25 % від суми кредиту. За кредиту 4000 грн. це становить 1000 грн. Додаток № 1 окремо відображає зазначену суму в першому платежі; повторних комісій наступні платежі не передбачають. Пункт 2.7 визначає її як одноразову винагороду за підготовку, організацію та надання фінансової послуги. Отже, зміст і розмір одноразового платежу були доступні позичальниці на час укладення договору, включені до загальної вартості кредиту та прийняті підписанням договору і графіка.

Суд оцінює пункт 1.4 у взаємозв`язку з пунктом 2.7 та графіком. Саме згадування інформації й довідок у загальному переліку послуг не доводить, що вся одноразова комісія є платою виключно за інформацію, яка надається безоплатно за статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування». Докази не свідчать про стягнення окремих чи повторних платежів за реалізацію цього права. Підготовка, організація та надання кредиту, з якими пункт 2.7 пов`язує одноразову винагороду, підтверджуються фактом укладення договору та переказу коштів. Тому немає підстав для відмови у стягненні всього погодженого платежу 1000 грн. Вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Таким чином, доведена заборгованість становить 7592 грн: 4000 грн. кредиту, 2592 грн. процентів та 1000 грн. одноразової комісії. У стягненні додаткових 28,80 грн процентів необхідно відмовити.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України. Частка задоволених позовних вимог становить 7592,00/7620,80. Від заявленої суми судового збору 2662,40 грн. на відповідачку припадає 2652,34 грн..

Витрати на правничу допомогу підтверджуються договором від 09 квітня 2026 року з АБ «ПАРХОМЧУК ТА ПАРТНЕРИ», актом від 25 серпня 2026 року, рахунком №25.08.2026--06 та виконаною платіжною інструкцією №5112 від 25 серпня 2026 року на 15 500 грн. Договір передбачає погодинну оплату 3000 грн. та окреме документальне підтвердження фактичних витрат.

Акт містить 1500 грн. за консультацію, 9000 грн. за підготовку та подання позову з аналізом практики, 4500 грн. за інші процесуальні документи й моніторинг справи, 500 грн. канцелярських та поштових витрат. Отже, факт оплати встановлений, однак він не визначає автоматично розмір компенсації іншою стороною.

Відповідачка клопотання про зменшення витрат не подавала. Тому суд не застосовує з власної ініціативи механізм зменшення за ч.5,6 ст. 137 ЦПК України. Натомість при розподілі витрат ч.3 ст. 141 ЦПК України зобов`язує оцінити їх зв`язок зі справою, обґрунтованість і пропорційність предмету спору. Розмежування цих механізмів наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Справа має типовий характер: предметом позову є стягнення заборгованості за одним електронним кредитним договором на підставі заздалегідь сформованих кредитором документів. Підготовка позову не вимагала дослідження значного обсягу доказів, складних розрахунків або формування нової правової позиції. Позовна заява містить переважно стандартний виклад умов договору та загальних положень законодавства. Необхідність учинення інших дій для вирішення спору, крім підготовки та подання позовної заяви з додатками, наданими доказами не підтверджена. Заявлена окрема оплата інших клопотань, заяв та моніторингу справи не обґрунтовує покладення відповідних витрат на відповідачку; подання заяви про розподіл судових витрат саме по собі не підтверджує необхідності всього зазначеного в акті обсягу робіт.

Ураховуючи типовий характер справи, фактичний зміст необхідної правничої допомоги, ціну позову та часткове задоволення вимог, суд відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України визначає остаточну суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню відповідачкою, у розмірі 4000 грн. Така сума забезпечує компенсацію обґрунтованих витрат на підготовку та подання позову і є пропорційною предмету спору.

Узагальнена позиція акта про канцелярські та поштові витрати на 5000 грн. не містить деталізації. Сама оплата рахунка адвокатському бюро не встановлює складу всіх фактичних витрат у цій сумі. За відсутності розрахунку та підтвердження заявлених 500 грн. підстав для їх компенсації немає.

Керуючись ст.259, 263–265, 280–282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС», код ЄДРПОУ 43561872, місцезнаходження: 03115, місто Київ, вулиця Львівська, будинок 23, офіс 703, заборгованість за кредитним договором № 140392 від 04 липня 2025 року в сумі 7592 (сім тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн., з яких 4000 грн. кредит, 2592 грн. проценти, 1000 грн. одноразова комісія.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» 2652,34 грн. судового збору та 4000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У решті заявлених вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо заяву про перегляд подано протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.Битківський