Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №335/5187/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/5187/26 2/335/3022/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Крамаренко І.А., за участі секретаря Барановської В.О., представника позивача адвоката Огійченко Є.В., представника відповідача Спесивцевої О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, третя особа: Запорізька міська рада, про визнання неправомірною відмову у приватизації, визнання права на приватизацію, зобов`язання вчинити дії щодо оформлення приватизації кімнати, -

ВСТАНОВИВ:

13.05.2026 до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя, через систему «Електронний суд» (сформовано 12.05.2026), звернувся позивач ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Огійченко Є.В., з позовом до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, третя особа: Запорізька міська рада, про визнання неправомірною відмову у приватизації, визнання права на приватизацію, зобов`язання вчинити дії щодо оформлення приватизації кімнати, в обґрунтування якого зазначено наступне.

Позивач ОСОБА_1 , з 1989 року проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Згідно з корінцем ордера на жиле приміщення серії «З» №82, виданого виконавчим комітетом Заводської районної Ради народних депутатів м. Запоріжжя 03.01.1989 на підставі рішення виконкому №440 від 27 грудня 1988 року, ОСОБА_1 було надано право на зайняття жилого приміщення у квартирі АДРЕСА_1 ). Ордер було видано на сім`ю з трьох осіб: самого ОСОБА_1 , його дружину - ОСОБА_2 , а також доньку - ОСОБА_3 . Із змісту ордера вбачається, що сім`ї було надано жиле приміщення житловою площею 28,46 кв. м, яке складалося з двох кімнат у зазначеній квартирі. Від часу отримання цього житла ОСОБА_1 був та залишається особою, яка вселилася до спірної квартири на законних підставах, на підставі виданого ордера, і надалі безперервно проживає у ній. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано 30 вересня 2004 року. Отже, починаючи з 30.09.2004, позивач та ОСОБА_2 припинили перебувати у зареєстрованому шлюбі, а їх подальше проживання у квартирі АДРЕСА_1 відбувалося вже після припинення шлюбних відносин. У подальшому, реалізовуючи право на приватизацію займаного житла, ОСОБА_1 оформив у приватну власність частину квартири АДРЕСА_1 (нова назва АДРЕСА_2 . Це підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 03.10.2013, виданим районною адміністрацією Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району на підставі розпорядження від 03.10.2013 №478р. Із зазначеного свідоцтва вбачається, що у приватну власність ОСОБА_1 перейшло 43/100 частини квартири спільного заселення за адресою: АДРЕСА_3 . До складу приватизованої ним частини увійшла кімната № НОМЕР_2 житловою площею 12,7 кв. м та балкон площею 1,64 кв. м, а також відповідна частка у приміщеннях загального користування, а саме: кухні №5 площею 7,6 кв. м, коридорі №1 площею 7,3 кв. м, туалеті №6 площею 1,1 кв. м, коморі №2 площею 0,6 кв. м та ванній №7 площею 2,7 кв. м. Загальна площа приватизованих ОСОБА_1 приміщень становила 22,62 кв. м, у тому числі житлова площа - 12,7 кв. м. Після оформлення у 2013 році права приватної власності на 43/100 частини квартири, інша частина квартири АДРЕСА_4 залишилася неприватизованою. Із технічної документації на квартиру вбачається, що квартира АДРЕСА_1 є двокімнатною та складається, зокрема, з кімнати №3 площею 12,7 кв. м і кімнати №4 площею 16,0 кв. м. При цьому саме кімната №4 площею 16,0 кв. м, після приватизації позивачем кімнати №3 у 2013 році, не була передана у приватну власність та залишилася частиною житла комунального фонду. Після приватизації у 2013 році 43/100 частин квартири за позивачем залишилося право користування неприватизованою кімнатою №4 площею 16,0 кв.м., яка і є предметом даного спору.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті колишньої дружини та доньки ОСОБА_1 продовжив постійно проживати у квартирі АДРЕСА_4 та фактично користуватися неприватизованою кімнатою №4 площею 16,0 кв.м. як частиною свого житла. Надалі, 13 травня 2024 року, ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_4 (його дружина) договір дарування, за яким передав їй належні йому на праві приватної власності 43/100 частини квартири АДРЕСА_1 , тобто ту частину квартири, яка була ним приватизована у 2013 році та складалася з кімнати АДРЕСА_5 з відповідною часткою місць загального користування.

З метою реалізації права на приватизацію неприватизованої частини житла, 13.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району із заявою щодо приватизації кімнати №4 житловою площею 16,0 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 . За результатами розгляду цього звернення відповідач листом від 11.11.2024 №5-0073-В повідомив про відмову у приватизації зазначеної кімнати. Як підставу для відмови відповідач зазначив те, що 13.05.2024 позивач за договором дарування передав свою раніше приватизовану частину квартири - 43/100 часток - ОСОБА_4 , у зв`язку з чим, на думку відповідача, ОСОБА_1 “погіршив свої житлові умови” та втратив підстави для приватизації іншої кімнати у цій квартирі.

Надалі, не погоджуючись із такою позицією та продовжуючи наполягати на своєму праві на приватизацію неприватизованої частини квартири, ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача. За наслідками повторного розгляду цього питання районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району листом від 21.03.2026 №3-0217-В знову відмовила позивачу у приватизації кімнати №4. Із змісту цього листа вбачається, що відповідач повторив ті самі обставини, які були покладені в основу попередньої відмови.

При цьому відповідач не заперечував ані факту законного вселення позивача до спірної квартири, ані факту його тривалого проживання у ній, ані того, що кімната АДРЕСА_6 залишалася неприватизованою частиною квартири, проте, незважаючи на це, не вирішив питання приватизації по суті та фактично створив перешкоди у реалізації позивачем права на приватизацію спірного житла. Вважає зазначені відмови та розпорядження незаконними, а право позивача на приватизацію займаного ним жилого приміщення - порушеним.

Зазначені відмови свідчать, що відповідач фактично не здійснив належного розгляду заяви позивача по суті, оскільки не перевірив, чи було право ОСОБА_1 на приватизацію житла використане повністю або частково, не встановив залишок невикористаного житлового чека (залишок неотриманої площі), не визначив, чи наявна надлишкова площа, яка підлягає викупу, та не здійснив передбаченого законом розрахунку такої доплати, а натомість безпідставно підмінив процедуру приватизації посиланням на нібито “погіршення житлових умов”. Посилання відповідача на “погіршення житлових умов” є неправомірним ще й тому, що стаття 35 ЖК України регулює наслідки штучного погіршення житлових умов для взяття громадян на квартирний облік як таких, що потребують поліпшення житлових умов. Верховний Суд у постанові від 17.04.2024 у справі №357/11125/22 застосовував цю норму саме в контексті спору про повторне взяття на квартирний облік, а не як самостійну законну підставу для відмови у приватизації займаного житла. ОСОБА_1 не звертався по надання нового житла за рахунок держави, а реалізовує своє право на приватизацію кімнати, яку займає, в межах невикористаного житлового чека. Тому стаття 35 ЖК України до спірних правовідносин не застосовується. Відповідач помилково ототожнив відчуження раніше приватизованої частки з “погіршенням житлових умов” у розумінні статті 35 ЖК України, хоча остання регулює правовідносини квартирного обліку, а не реалізацію права на приватизацію займаного житла.

Так, у 2013 році ОСОБА_1 приватизовано 43/100 квартири, що за свідоцтвом становить 22,62 кв. м. Якщо виходити з розрахунку для однієї особи за формулою, встановленою законом і Положенням №396, безоплатна площа становить 31 кв. м, а отже право на безоплатну приватизацію, попередньо, не було вичерпане повністю. Навіть якщо орган приватизації дійде висновку про наявність надлишкової площі при приватизації другої кімнати, таке перевищення має бути врегульоване доплатою, а не повною відмовою у приватизації.

З огляду на викладене, просить суд:

1. Визнати неправомірною відмову районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, викладену у листі від 11.11.2024 № З-0973-В та від 21.03.2026 №3-0217-В, у приватизації кімнати №4 площею 16,0 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 .

2. Визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію кімнати №4 квартири АДРЕСА_1 в межах невикористаного житлового чека (залишку неотриманої площі) та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

3. Зобов`язати районну адміністрацію Запорізької міської ради по Вознесенівському району вчинити всі передбачені законом дії щодо оформлення приватизації ОСОБА_1 кімнати №4 квартири АДРЕСА_1 , в межах невикористаного житлового чека (залишку неотриманої площі) та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Відповідно до відзиву, який 02.06.2026 надійшов через систему «Електронний суд» (сформовано 01.06.2026) від представника відповідача ОСОБА_5 , просить у задоволенні позову відмовити повністю з огляду на наступне. Позивачем не повідомлено суд про всі істотні обставини справи та не надано документів, які безпосередньо стосуються предмета спору. Так, у позовній заяві відсутні відомості про рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.04.2013 у справі №335/577/13-ц, яким було визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням суду встановлено: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділено у користування кімнату №4 житловою площею 16,0 кв.м.; ОСОБА_1 виділено у користування кімнату №3 житловою площею 12,7 кв.м.; інші приміщення квартири залишено у спільному користуванні. При цьому судом встановлено, що між сторонами вже склався саме такий порядок користування квартирою, а ОСОБА_1 проти зазначених вимог не заперечував. Зазначене судове рішення набрало законної сили, не було оскаржене в апеляційному чи касаційному порядку та є обов`язковим до виконання відповідно до статті 18 Цивільного процесуального кодексу України. Отже, ще у 2013 році судом було встановлено, що спірна кімната №4 площею 16,0 кв.м. перебувала у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а не позивача. На виконання зазначеного рішення суду МКП «Основаніє» були відкриті окремі особові рахунки: особовий рахунок № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_2 з 01.05.2013; особовий рахунок № НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 . Зазначені особові рахунки підтверджують, що після визначення судом порядку користування квартирою сторони обліковувались як окремі користувачі житлових приміщень та фактично як сусіди. Саме після такого визначення порядку користування квартирою ОСОБА_1 приватизував кімнату №3 житловою площею 12,7 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 03.10.2013. Таким чином, об`єктом приватизації позивача стала саме кімната АДРЕСА_5 , яка перебувала у його користуванні, тоді як кімната АДРЕСА_6 залишалась у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Твердження позивача про те, що він має право на приватизацію кімнати №4 як особа, яка нібито користувалася нею протягом тривалого часу, спростовуються рішенням суду, яке набрало законної сили, та документами житлового обліку. Після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 2016 році право користування кімнатою №4 автоматично до позивача не перейшло. Позивачем не надано жодного доказу укладення з ним окремого договору найму на кімнату № НОМЕР_5 , внесення відповідних змін до договору найму або прийняття уповноваженим органом рішення про передачу йому права користування зазначеним житловим приміщенням. Сам по собі факт проживання у квартирі не створює права на приватизацію кімнати, яка відповідно до рішення суду перебувала у користуванні інших осіб. Відповідно до статей 1, 2, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизації підлягають жилі приміщення, які громадяни займають на законних підставах. Отже, необхідною умовою приватизації є наявність у особи належного права користування житловим приміщенням. Оскільки позивач не є наймачем кімнати №4 та не надав належних доказів виникнення у нього права користування цим приміщенням після смерті осіб, за якими воно було закріплене, правові підстави для приватизації зазначеної кімнати відсутні. Крім того, 13.05.2024 позивач добровільно відчужив належні йому 43/100 частини квартири, які були приватизовані ним у 2013 році, шляхом укладення договору дарування на користь ОСОБА_4 . Таким чином, позивач на власний розсуд розпорядився належним йому житлом та фактично відмовився від результатів раніше реалізованого права на приватизацію. В подальшому позивач звернувся із заявою щодо укладення договору найму та приватизації іншої кімнати квартири, яка раніше перебувала у користуванні інших осіб. За результатами розгляду матеріалів Департаментом з управління житлово комунальним господарством Запорізької міської ради листом від 17.09.2024 №552/01- 38/01 встановлено відсутність правових підстав для укладення нового договору найму житлового приміщення на кімнату №4 площею 16,0 кв.м. на ім`я ОСОБА_1 . Під час перевірки було встановлено, що: кімната АДРЕСА_6 була закріплена рішенням суду за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; позивач користувався кімнатою № НОМЕР_2 площею 12,7 кв.м.; саме ця кімната була ним приватизована; після приватизації позивач добровільно відчужив належну йому частину квартири; правові підстави для переоформлення договору найму на кімнату №4 відсутні. Саме у зв`язку з виявленими порушеннями та відсутністю законних підстав для оформлення житлових прав на спірне приміщення розпорядження голови районної адміністрації від 24.07.2024 №508р було визнано таким, що втратило чинність, шляхом прийняття розпорядження від 01.11.2024 №734р. Отже, розпорядження №734р прийняте у межах наданих повноважень, на підставі встановлених обставин та з дотриманням вимог чинного законодавства. Також безпідставними є вимоги позивача про визнання за ним права на приватизацію кімнати №4 та зобов`язання районної адміністрації здійснити її приватизацію. Заявлені вимоги фактично спрямовані на визнання за позивачем права користування кімнатою №4 без наявності відповідних законних підстав та всупереч судовому рішенню від 17.04.2013, яким визначено інший порядок користування квартирою. За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення позову.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 15.05.2026, з метою забезпечення позову ОСОБА_1 до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, третя особа: Запорізька міська рада, про визнання неправомірною відмову у приватизації, визнання права на приватизацію, зобов`язання вчинити дії щодо оформлення приватизації кімнати – заборонено районній адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Запорізькій міській раді, департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради, вчиняти будь-які дії щодо розподілу, перерозподілу, передачі у користування, надання, видачі ордера на вселення, укладення або зміни договору найму, вселення третіх осіб, оформлення передачі у користування чи у власність третім особам щодо кімнати №4 житловою площею 16,0 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 . Заходи забезпечення позову застосовані до набрання законної сили остаточним рішенням у цій справі.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 15.05.2026 відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, третя особа: Запорізька міська рада, про визнання неправомірною відмову у приватизації, визнання права на приватизацію, зобов`язання вчинити дії щодо оформлення приватизації кімнати. Розпочато у справі підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву. Запропоновано третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, подати письмові пояснення щодо позову.

02.06.2026 до суду, через систему «Електронний суд» (сформовано 01.06.2026), від представника відповідача ОСОБА_5 надійшов письмовий відзив.

03.06.2026 до суду, через систему «Електронний суд», від представника позивача адвоката Огійченко Є.В. надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просить відхилити доводи відзиву відповідача, та позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

05.06.2026 до суду, через систему «Електронний суд», від представника відповідача Спесивцевої О.С. надійшло клопотання про долучення доказів, які долучені до матеріалів справи.

11.06.2026 до суду від голови районної адміністрації М. Водоп`янової надійшли письмові заперечення на відповідь позивача на відзив, доводи яких аналогічні доводам викладеним у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою суду від 02.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, третя особа: Запорізька міська рада, про визнання неправомірною відмову у приватизації, визнання права на приватизацію, зобов`язання вчинити дії щодо оформлення приватизації кімнати, до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, посилаючись на доводи зазначені у позові, у відповіді на відзив, просила задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача, посилаючись на доводи викладені у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволені позову повністю.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.

Заслухавши думку учасників, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 , з 1989 року вселився у квартиру АДРЕСА_1 . Згідно копії корінця ордера на жиле приміщення серії «З» №82, виданого виконавчим комітетом Заводської районної Ради народних депутатів м. Запоріжжя 03.01.1989 на підставі рішення виконкому №440 від 27 грудня 1988 року, ОСОБА_1 було надано право на зайняття жилого приміщення у квартирі АДРЕСА_1 . Ордер було видано на сім`ю з трьох осіб: самого ОСОБА_1 , його дружину - ОСОБА_2 , та доньку - ОСОБА_3 . Із змісту ордера вбачається, що сім`ї було надано жиле приміщення житловою площею 28,46 кв.м., яке складалося з двох кімнат у зазначеній квартирі.

Разом з тим, встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 1989 року до теперішнього часу зареєстрований у вказаній квартирі (Довідка про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру) та фактично мешкає у ній.

Відповідно до копії рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.04.2013 (справа №335/577-13-ц), визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користування кімнату №4 площею 16,0 кв.м., ОСОБА_1 – кімнату №3 площею 12,7 кв.м., інші приміщення у квартирі залишено в загальному користуванні. Рішення набрало законної сили 29.04.2013.

03.10.2013 районною адміністрацією Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». В приватну власність ОСОБА_1 перейшла кімната №3 площею 12,7 кв.м., балкон площею 1,64 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , у загальному користуванні знаходяться: кухня №5 площею 7,6 кв.м., коридор №1 площею 7,3 кв.м., туалет №6 площею 1,1 кв.м., комора №2 площею 0,6 кв.м., ванна №7 площею 2,7 кв.м. Загальна площа приватизованих приміщень у квартирі спільного заселення становить 22,62 кв.м., у тому числі житлова площа 12,7 кв.м. (копія свідоцтва СТЕ НОМЕР_6 ).

Інша частина квартири АДРЕСА_1 (кімната №4 площею 16,0 кв.м.), залишилася неприватизованою.

Так, із технічної документації на квартиру вбачається, що квартира АДРЕСА_1 є двокімнатною та складається, зокрема, з кімнати №3 площею 12,7 кв.м. і кімнати №4 площею 16,0 кв.м.

Відповідно до акту ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» від 18.06.2024, зазначено, що квартира АДРЕСА_4 є двокімнатною, а приватизації підлягає: кімната №4 житловою площею 16,0 кв.м., лоджія площею 3,10 кв.м., загальною площею 19,10 кв.м., що становить 57/100 частини квартири.

Також встановлено, що користувачі кімнатою №4 спірної квартири, а саме: ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 , виданим 07.06.2017, та ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 , виданим 27.12.2016.

13 травня 2024 року, ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_4 (з якою уклав шлюб 13.09.2022) договір дарування, відповідно до якого відчужив належне йому на праві приватної власності 43/100 частини квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 13.05.2024 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.05.2024.

13.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району із заявою щодо приватизації кімнати №4 житловою площею 16,0 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 . За результатами розгляду цього звернення відповідач листом від 11.11.2024 №5-0073-В повідомив, що кімната №4 площею 16,0 кв.м. у спірній квартирі не приватизована. У зв`язку із укладенням договору дарування від 13.05.2024 - погіршено умови проживання. Також, у вказаній відповіді повідомлено, що розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 24.07.2024 №508р суперечить вимогам діючого законодавства та підлягає таким, що втратило чинність, а кімната площею 16,0 кв.м. – розподілу. Тому було прийнято розпорядження районної адміністрації міської ради від 01.11.2024 №734р «Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 24.07.2024 №508р “Про укладання (зміну) договору найму жилого приміщення, комунальної квартири кімнати площею 16,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ».

31.03.2026 за повторним зверненням ОСОБА_1 , районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району надала аналогічну відповідь за №З-0217-В.

Отже, виходячи з вищевикладеного, відповідач - районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району не вирішила питання приватизації за зверненням позивача ОСОБА_1 по суті.

Відповідно до ст. 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 4.2.9 Положення про районні адміністрації міської ради, затвердженої рішенням Запорізької міської ради від 22 червня 2011 року №29 районним адміністраціям міської ради делеговані повноваження в частині приватизації житла.

Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється шляхом передачі квартир (будинків) у власність громадян на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно з ч. 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених п. 2 ст. 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовне (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і вбачається, що на спірну квартиру позивача не розповсюджується.

Відповідно до п. 11 ст. 8 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду», спори, що виникають при приватизації квартир державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 29.12.2025 року у справі №201/11007/21, для цілей застосування ст. 5 та ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", визначальним є факт постійного проживання особи у житлі на момент приватизації або збереження за нею права на житло. Відмітка в паспорті про реєстрацію місця проживання ("прописка") є належним підтвердженням факту постійного проживання особи.

Таким чином, за результатами розгляду справи встановлено, що позивач набув право користування жилим приміщенням на законних підставах і проживає у ньому тривалий час, про що свідчать досліджені письмові докази і це не заперечується відповідачем.

Відповідно до пункту 5 статті 5 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз. Пункт 10 статті 8 цього Закону прямо забороняє органам приватизації та органам місцевого самоврядування відмовляти мешканцям у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Перелік таких випадків є вичерпним.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.05.2025 у справі №759/1426/22, відповідно до якого органи приватизації мають право відмовити мешканцям у приватизації займаного житла лише у разі відсутності у них права на приватизацію та/або наявності законної заборони приватизувати конкретне приміщення. Інші підстави, не передбачені законом, не можуть бути самостійною правовою підставою для відмови.

Конституційний Суд України у рішенні від 10.06.2010 №15-рп/2010 офіційно розтлумачив, що одноразовість приватизації пов`язана з повним використанням житлового чека, а не з кількістю квартир чи кімнат. Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

Отже, сам по собі факт того, що ОСОБА_1 раніше приватизував частину цієї квартири, не свідчить про повне використання ним права на безоплатну приватизацію.

Між тим Верховний Суд у постанові від 30.04.2025 у справі №202/21075/23 прямо звернув увагу на обов`язок суду та органу, який вирішує спір щодо приватизації, надати оцінку доводам про неповне використання права на приватизацію в межах житлового чека. У постанові від 15.02.2021 у справі №203/3072/18 суд дійшов висновку, що особа, яка при попередній приватизації отримала площу, меншу за встановлену норму, не позбавлена права використати залишок житлового чека для приватизації іншого займаного житла, у тому числі з частковою доплатою, а у постанові від 08.06.2022 у справі №202/3820/19 зазначив, що за наявності такого залишку та у разі зволікання чи неправомірної відмови органу приватизації належним способом захисту є зобов`язання провести приватизацію за рахунок залишку невикористаних чеків та/або квадратних метрів із правом викупу надлишкової площі.

Отже, саме відповідач був зобов`язаний перевірити обсяг невикористаного права позивача на приватизацію та діяти в межах процедури, встановленої Законом.

Таким чином, виходячи з вищевикладених обстави, зокрема листів-відповідей відповідача, випливає, що відповідач фактично не здійснив належного розгляду заяви позивача по суті, оскільки не перевірив, чи було право ОСОБА_1 на приватизацію житла використане повністю або частково, не встановив залишок невикористаного житлового чека (залишок неотриманої площі), не визначив, чи наявна надлишкова площа, яка підлягає викупу, та не здійснив передбаченого законом розрахунку такої доплати.

Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджене наказом Міністерства ЖКГ України від 16.12.2009 №396, прямо поширюється на кімнати у комунальних квартирах, які використовуються громадянами на умовах найму. Це Положення передбачає як форму рішення органу приватизації, так і окремий розрахунок вартості надлишкової загальної площі кімнати у комунальній квартирі, що приватизується.

Отже, навіть у разі перевищення площі безоплатного залишку відповідач був зобов`язаний діяти за процедурою приватизації.

Дії відповідача порушують конституційне право позивача на приватизацію житла.

Виходячи з викладеного, враховуючи, що позивач вселений у квартиру на законних підставах, незаконність проживання ніхто не оспорює, право на безоплатну приватизацію не було вичерпане позивачем повністю, суд приходить до висновку, що позивач має право на приватизацію кімнати у спірній квартирі, з урахуванням встановлених судом обставин, в якій він зареєстрований і мешкає, а відмова відповідача в реалізації його права на приватизацію кімнати порушує права позивача.

Разом з тим, суд доходить висновку, що у даному випадку ефективним способом захисту прав позивача, є визнання права за позивачем на приватизацію кімнати №4, площею 16,0 кв.м., квартири АДРЕСА_1 в межах невикористаного житлового чека (залишку неотриманої площі) та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки право на приватизацію визнано за позивачем і є достатнім для захисту його прав за даних обставин справи. Інші позовні вимоги є передчасними, оскільки процедуру приватизації відповідач фактично не розпочинав, у видачі відповідного свідоцтва на приватизацію не відмовляв. Безпосереднє зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення (провести приватизацію) є передчасним і є неспівмірним втручанням суду у дискреційні повноваження органу приватизації, адже суду для дослідження не надавався повний перелік документів для вирішення питання про приватизацію та органом приватизації ще не прийнято рішення з урахуванням висновків, які викладені у цьому судовому рішенні.

Доводи представника відповідача щодо того, що сам по собі факт проживання у спірній квартирі не створює права на приватизацію кімнати, яка відповідно до рішення суду перебувала у користуванні інших осіб, які померли, суд вважає безпідставними та такі висновки відповідача передчасними, оскільки не відповідають положенням чинного законодавства, які регулюють питання приватизації житла, з урахуванням встановлених обставин.

Відтак, суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію кімнати №4, площею 16,0 кв.м., квартири АДРЕСА_1 в межах невикористаного житлового чека (залишку неотриманої площі) та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись Законом України ««Про приватизацію державного житлового фонду», ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 258,259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію кімнати №4, площею 16,0 кв.м., квартири АДРЕСА_1 в межах невикористаного житлового чека (залишку неотриманої площі) та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_3 );

Відповідач: районна адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району (ЄДРПОУ 37573115, адреса: м. Запоріжжя, вул. Сєдова, буд.5);

Третя особа: Запорізька міська рада (ЄДРПОУ 04053915, адреса: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.206).

Суддя І.А. Крамаренко