Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №183/6729/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/6729/25

№ 2/183/2320/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року місто Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Дубовенко І.Г., за участю секретаря судового засідання Чабаненка Д.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Самар в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за участю: представника позивача - Левицької А.В., суд -

у с т а н о в и в :

До Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики №17033409 від 27 липня 2024 року в розмірі 17040 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору - 2422,4 грн та витрат на правову допомогу - 9000 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФІН» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит/Кредитний договір №17033409 від 27.07.2024 року. 10 червня 2025 року між ТОВ «ЕКО-ФІН» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено Договір факторингу №10-06/25 у відповідності до умов якого ТОВ «ЕКО-ФІН» передає (відступає) ТОВ «Факторинг Партнерс» право грошової вимоги до боржників, у тому числі за Договором №17033409 від 27.078.2024, на суму 17040 грн, з них: 4000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 12760 грн сума заборгованості за відсотками на дату відступлення прав вимоги. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у вищезазначеному розмірі, а також судові витрати.

Відповідачем поданий відзив , у якому посилається на те, що відповідно до Розділу 7 Паспорту споживчого кредиту, інформація викладена в ньому зберігає чинність та є актуальною до 26.07.2026 року. Сторони узгодили, що сума кредиту (загальний розмір) складає 4000,00 гривень. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 730 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. Договір передбачає, що тип процентної ставки - фіксована. Денна процентна ставка на дату укладання Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 1,0% в день. Згідно умов Договору передбачено, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача. Договір №17033409 про надання споживчого кредиту від 27.07.2024 року та Додаток №1 до нього - Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит підписані Відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «NjM5M2Fh» 27.07.2024 року о 15:47:10. До матеріалів справи наданий лист підтвердження ТОВ «ПрофітГід» за №б/н і без дати, яким начебто підтверджено, що відповідно до Договору про надання платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-770 від 18.09.2023 року було успішно перераховано кошти на користь отримувача від ТОВ «ЕКО ФІН», на суму 4000, 00 грн, номер транзакції 42208-45612-99383, на картку НОМЕР_1 , банк PRIVAT BANK. 10.06.2025 року між ТОВ «ЕКО ФІН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», як фактором було укладено договір факторингу №10-06/25, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору право грошової вимоги за кредитним договором. Відповідно до умов цього Договору Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. До Фактора переходять права Клієнта як первісного кредитора за кредитними договорами (договорами про надання споживчого кредиту) в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників для друку згідно Додатку №3, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників для друку - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору. Позивачем не надано доказів на підтвердження відкриття відповідачем будь-якої кредитної або платіжної картки, так само як і карткового рахунку у будь-якому банку. Не надано жодного первинного банківського документа, що підтверджував би існування карткових рахунків на ім`я відповідачки, рух коштів, по таких карткових рахунках. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є його аналітичним документом, складеним в односторонньому порядку, тому не є безспірним доказом обставини видачі кредиту та наявності боргу. Частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. В установчих документах усіх фінансових компаній передбачено види діяльності такі як надання юридичних послуг на юридична діяльність у сфері права і це означає, що такі фінансові компанії на всіх етапах своєї господарської діяльності самоокуповуються з метою отримання прибутку самофінансування та можуть самостійно представляти себе та надавати собі правову допомогу за рахунок своїх штатних юристів та адвокатів. Тобто в Статуті фінансової компанії завжди це прописано. Зокрема Законом України «Про споживче кредитування» ч.8 ст.25 передбачено, що забороняється покладати на споживача обов`язки сплати чи компенсування витрат на врегулювання простроченої заборгованості та такі витрати здійснюються виключно за рахунок коштів кредитування нового кредитора колекторської компанії. А тому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, а також витребувати у позивача докази перерахування коштів саме відповідачеві.

Позивачем подана відповідь на відзив, у яких посилається на те, що відповідно до наданих доказів - договір підписаний зі сторони відповідача у електронному вигляду у встановленому законодавством порядку, перерахування здійснені на надану відповідачем карту, у зв`язку з чим просять витребувати у відповідної фінансової установи відомості, чи видавалася відповідна карта саме відповідачу. Що стосується процентів, то сторони погодили умови договору відповідно до яких в межах саме погоджених умов і були проведені нарахування за період, обумовлений умовами договору, у зв`язку з чим просять позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2025 року відкрите провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2026 року за клопотанням представника позивача витребувані докази у справі.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та, посилаючись на ті ж підстави просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач та/або його представник у судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши підстави позову, відзиву, відповіді на відзив, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО ФІН» та ОСОБА_1 укладений Договір про споживчий кредит/Кредитний договір №17033409 від 27.07.2024 року. ОСОБА_1 ідентифікована ТОВ «ЕКОР ФІН» за допомогою одноразового ідентифікатора NjM5M2Fh. Відповідно до умов договору:

п.2.1. За цим договором Товариство приймає на себе зобов`язання надати, а Позичальник має право отримати та зобов`язаний повернути Кредит та сплатити плату за користування Кредитом, у вигляді нарахованих на Суму кредиту процентів за фактичний строк користування Кредитом у порядку, встановленому цим Договором;

п. 2.2. Кредит надається в загальному розмірі (Сума кредиту): 4000 (чотири тисячі гривень 00коп.);

п. 2.3. Строк користування кредитними коштами складає 730 (днів), який починається з 27.07.2024 та закінчується 26.07.2026 (включно) та складається із дисконтного (пільгового) періоду та поточного періоду;

п. 2.4. Дисконтний (Пільговий) період складає 14 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 09.08.2024 (рекомендована дата платежу);

п. 2.5. Поточний період складає 716 днів, що настає з дня, наступного за днем завершення дисконтного (пільгового) періоду, і закінчується 26.07.2026 (дата остаточного погашення заборгованості);

п. 2.6. Проценти за користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду нараховуються за дисконтною (пільговою) процентною ставкою в розмірі - 3.65 % відсотків річних (Денна процентна ставка - 0.01 % за один день) від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом дисконтного (пільгового) періоду. При застосуванні Програми лояльності та/чи акційних умов отримання кредиту, відповідно до Правил можуть застосовуватися інші значення дисконтної (пільгової) процентної ставки;

п. 2.7. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду нараховуються за базовою (стандартною) процентною ставкою в розмірі - 365 % відсотків річних (Денна процентна ставка - 1 % за один день) від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду. Застосування базової (стандартної) процентної ставки не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати процентів у бік погіршення для Клієнта, оскільки надання Кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах базової (стандартної) процентної ставки;

п. 2.8. Позичальнику рекомендується (не обов`язково) повернути суму кредиту та сплатити нараховані проценти в рекомендовану дату платежу 09.08.2024 (день завершення дисконтного (пільгового) періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 26.07.2026 (останнього дня строку кредитування);

п. 3.1.2.5. Товариство в день укладення кредитного договору, але не пізніше трьох робочих днів з дня його підписання, надає кредит шляхом перерахування коштів виключно на Рахунок Позичальника, зазначений позичальником при подачі Заяви на отримання кредиту та зазначений у розділі 10 (Реквізити сторін) цього Договору;

п. 3.1.2.6. Датою отримання кредиту Позичальником є дата зарахування суми кредиту на Рахунок Позичальника.

27.07.2024 відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту з умовами кредитування та порядком повернення кредиту. Відповідно до якого відповідач власним підписом підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних відповідачем умов кредитування

27.07.2024 ТОВ «ЕКО ФІН», на виконання умов кредитного договору, відповідачу були перераховані кошти в сумі 4000 грн на картку № НОМЕР_1 , яка була зазначена відповідачем у договорі.

З інформації, наданої АТ КБ ПриватБанк встановлено, що власником картки № НОМЕР_2 є ОСОБА_1 . Номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за вказаною карткою НОМЕР_3 .

Відповідач порушив визначені умови кредитного договору, у зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_1 станом на 10 червня 2025 року становила 16760 грн, з яких заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 4000 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 12760 грн.

10 червня 2025 між ТОВ «ЕКО-ФІН» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-06/25, відповідно до якого ТОВ «ЕКО-ФІН» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором ОСОБА_1 . Відступлення прав вимоги також підтверджується платіжною інструкцією № 530530003 від 18.06.25 актом прийому-передачі Реєстру Боржників від 10.06.2025, Реєстром боржників до Договору відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-06/25.

Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються загальними положення ЦК України про зобов`язання та параграфом 2 Глави 71 ЦК України «Кредит».

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

На підставі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Крім того суд вказує, що за п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до змісту ч. 1-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

На підставі ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК якщо сторони домовились укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З урахуванням викладеного вмотивування суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК).

Головне, щоб електронний договір включав усі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним через недодержання письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Отже, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінацією цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічна правова позиції була викладена Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19.

За встановленими у цій справі обставинами Договір №17033409 про надання споживчого кредиту від 27 липня 2024 року між ТОВ «ЕКО ФІН» та ОСОБА_1 укладений в електронній формі, із застосуванням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора NjM5M2Fh.

Своїм підписом на договорі відповідач підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати.

27.07.2024 ТОВ «ЕКО ФІН», на виконання умов кредитного договору, ОСОБА_1 були перераховані кошти в сумі 4000 грн. на картку № НОМЕР_2 , яка була зазначена відповідачем у договорі, й доказів поверенння кредитних коштів суду не надано, у зв`язку з чим кредитор набув право на стягнення заборгованості у судовому порядку.

Також встановлено, що 10.06.2025 року між ТОВ «ЕКО ФІН» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір № 10-06/25, за яким ТОВ «ЕКО ФІН» відступило ТОВ «Факторинг Партнерс» права грошової вимоги у тому числі за кредитним договором № 17033409 від 27.07.2024 року, що підтверджується також актом прийому-передачі, реєстром боржників, з виписки з якого убачається наявність боргу у відповідача за таким договором в сумі 16760 грн, з яких борг за тілом кредиту 4000 грн, борг за відсотками 12760 грн, а також витягом з Реєстру.

18 червня 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс`сформовано, а 20 червня 2025 року направлено на електронну адресу позивача, зазначену ним при укладанні ним кредитного договору, вимогу про сплату нарахованих процентів згідно з Умовами кредитного договору № 17033409.

Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», в укладеному договорі визначається порядок дострокового повернення кредиту.

Стаття 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що, якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюється споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не заявивши вимогу про дострокове повернення споживчого кредиту на підставі ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» або на підставі частини 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», то у споживача (позичальника) відсутній обов`язок повернути достроково споживчий кредит.

Такі ж висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц та у Постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-223цс16.

Таким чином, наведені приписи підтверджують обов`язковість досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

При цьому, як зазначено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, кредитодавець не може заявляти вимогу про дострокове повернення споживчого кредиту у позовній заяві. Подання кредитодавцем позову є складовою цивільного процесу, а не цивільних правовідносин. Тому таке подання не можна кваліфікувати, як вимогу у розумінні статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». Якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не заявивши на підставі Закону вимогу про дострокове повернення коштів за договором, у споживача (позичальника) немає обов`язку здійснити таке дострокове повернення.

Встановлено, що у договорі про надання споживчого кредиту від 27 липня 2024 року сторони узгодили строк кредиту 730 днів (до 26.07.2026 року); п.п. 4.2.2.1. Договору передбачено, що Товариство має право вимагати від Позичальника дострокового повернення Кредиту, плати за користування Кредитом у вигляді нарахованих процентів та пені (у разі застосування), в тому числі в разі хоча б одноразового порушення Позичальником взятих на себе зобов`язань, у т.ч. пов`язаних зі сплатою належних з нього до сплати згідно Графіку розрахунків платежів, тощо.

Позовна заява подана до суду 03 липня 2026 року, тобто предметом позовних вимог є дострокове стягнення споживчого кредиту.

Позивачем не надано вимогу щодо дострокового погашення кредитної заборгованості та докази вручення її відповідачу, а тому у відповідача відсутній обов`язок повернути достроково споживчий кредит.

У зв`язку з чим позовні вимоги в частині дострокового повернення кредитних коштів у розмірі 4000 гривень не підлягають задоволенню у зв`язку із недотриманням досудового порядку врегулювання спору.

Аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 755/11307/17 та у Постанові Верховного Суду від 04.12.2020 у справі № 753/21158/17.

Разом з цим, кредитор має право на стягнення простроченої заборгованості за кредитом.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду в постановах від 14.04.2026 по справі № 585/1140/24, від 25.02.2026 по справі № 686/4311/13-ц, від 22.10.2025 по справі № 766/2926/23, від 22.10.2025 по справі № 539/402/24.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина 1-4 статті 1056-1 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Договором №17033409 про надання споживчого кредиту від 27 липня 2024 року визначено періодичність платежів зі сплати процентів, а тому прострочені відсотки за період з 27 липня 2024 року по 10 червня 2025 року (період заявлений у розрахунку позивача) можуть бути стягнуті у судовому порядку.

Матеріалами справи встановлено, що позивач нараховував відповідачці проценти за ставкою 1 % за кожен день користування кредитом, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, та не суперечать вимогам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою визначений максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, та не може перевищувати 1 %.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Ураховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір був укладений 27 липня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, то нарахування процентної ставки розрахований у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Так розмір відсотків з врахуванням відсоткової ставки 1 % в день за період з 27 липня 2024 року по 18 червня 2025 року, складає 13040 грн (4000 грн х 1 % х 327 днів = 12760грн). При цьому, за період з 19 червня 2025 року позивачем фактично не нараховувались відсотки, а тому судом не здійснюється нарахування відсотків за цей період.

Отже, з відповідача слід стягнути заборгованість відсотками за Договором №17033409 про надання споживчого кредиту від 27липня 2024 року за період з 27 липня 2024 року по 18 червня 2025 року у розмірі 13040 грн.

Згідно з статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077 ЦК України).

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

10.06.2025 між ТОВ «ЕКО ФІН» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено договір факторингу №10-06/25, відповідно до якого ТОВ «ЕКО ФІН» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 17033409 від 27.07.24 - ОСОБА_1 .

Відступлення прав вимоги підтверджується Реєстром боржників до Договору про відступлення прав вимоги, актом приймання передачі, платіжною інструкцією.

Тобто, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитними договорами перед новим кредитором ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» у тому ж обсязі, що і перед первісним кредитором.

А тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості підлягають задоволенню частково - у частині стягнення відсотків за період з 27.07.2024 по 18.06.2025, у розмірі 13040 грн.

У решті позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом ст. 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.

Суд встановив, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 грн підтверджуються: договором № 02-07/2024, укладеним між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс про надання правової допомоги, за яким адвокатське об`єднання прийняло на себе зобов`язання щодо надання юридичної допомоги позивачу відповідно до прайс-листу до договору, вартість якої узгоджується у окремих заявках на надання юридичної допомоги; відповідно до заявки на надання юридичної допомоги узгоджено перелік та вартість послуг щодо надання правової допомоги з супроводу примусового стягнення заборгованості з відповідача, надання якої підтверджується витягом з акту.

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція була викладена неодноразово Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 листопада 2021 року по справі № 922/449/21 та від 3 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19.

Натомість, суд вважає, що при визначенні витрат на правничу допомогу по даній справі не дотримано розумність їх розміру, враховуючи незначну складність справи та її однотипність.

Дослідивши матеріали справи, суд зауважує, що витрати вказані позивачем є занадто завищеними, оскільки виходячи із предмету позову, справа не є складною та розглядається в порядку спрощеного провадження, є стала судова практика з розгляду даної категорії спорів, заявлений розмір витрат правничої допомоги є необґрунтованим та завищеним.

Сума витрат на правничу правову допомогу у розмірі 9000 грн є неспівмірною з ціною позову, не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру та підлягає зменшенню.

Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн є завищеними, неспівмірними з ціною позову та підлягають зменшенню до 4000 грн.

Отже, виходячи з визначеного судом розміру витрат на правничу допомогу по даній справі, зважаючи на критерій розумності їх розміру та приймаючи до уваги конкретні обставини справи, суд дійшов до висновку, що витрати на правничу допомогу ТОВ «Факторинг Партнерс» підлягають стягненню у розмірі 4000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги за позовом про стягнення заборгованості в розмірі 17040 грн (100%) задоволені частково в розмірі 13040 грн (77%), то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 1865,25 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 142, 200, 223, 259, 263-265 ЦПК України, -

у х в а л и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за відсотками за Договором №17033409 про надання споживчого кредиту від 17 липня 2024 року за період з 27 липня 2024 року по 18 червня 2025 року у розмірі 13040 (тринадцять тисяч сорок) гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судові витрати в розмірі 5685,25 (п`ять тисяч чотириста шістсот вісімдесят п`ять) гривень 25 (двадцять п`ять) копійок, що складаються з: витрат на правову допомогу в сумі 4000 грн, та витрат по сплаті судового збору в сумі 1865,25 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (код ЄДРПОУ 42640371, адреса місцезнаходження: 03150, вулиця Гедройця Єжи, будинок 6, офіс 521, м. Київ, електронна пошта:office@factoringp.in.ua).

відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Рішення у повному обсязі складено та підписано 06 жовтня 2026 року.

Суддя І.Г. Дубовенко