Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №205/12531/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5532/26

Справа № 205/12531/25

Головуючий у першій інстанції Ганошенко С. А.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 ,

на рішення Хаджибейського районного суду м.Одеси від 05 лютого 2026 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, в обґрунтування якого зазначила, що вона є матір`ю малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а її батьком є відповідач по справі - ОСОБА_2 . З моменту народження дитини і до теперішнього часу мати та батько ніколи не проживали однією сім`єю, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та не здійснювали спільного виховання дитини. Відповідач з перших днів життя доньки фактично самоусунувся від виконання будь-яких батьківських обов`язків - не цікавився станом її здоров`я, навчанням, розвитком, не брав участі у важливих для дитини подіях, не надавав моральної чи матеріальної підтримки і взагалі ніколи не спілкувався з дитиною. ОСОБА_5 виховується виключно матір`ю, яка забезпечує усі потреби дитини - від повсякденного догляду до матеріального забезпечення, організації навчання, дозвілля та лікування. Відповідач жодного разу не брав участі у шкільних заходах, не відвідував батьківських зборів, не контактував з класним керівником. 07.07.2025 року позивачем подано позов про стягнення аліментів з відповідача, який на момент подання позову перебуває на розгляді суду. У зв`язку з тим, що батько протягом усього життя дитини не виконував жодних обов`язків щодо її виховання утримання, не підтримував з нею стосунків і фактично повністю відсутній у житті дитини, 13.07.2025 ОСОБА_2 підписав нотаріально посвідчену заяву про згоду на позбавлення його батьківських прав, яка підтверджує добровільність позиції відповідача та відсутність спору щодо позбавлення його батьківських прав, що відповідає ефективному захисту прав та інтересів дитини.

ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Хаджибейський районний суд м. Одеси рішенням від 05.02.2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовив.

Суд першої інстанції виходив із того, що достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а також гострої соціальної необхідності у цьому не встановлено. Позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Суд критично сприйняв твердження позивача щодо повної відсутності відповідача у житті дитини, оскільки відповідач сприяв покращенню здоров`я та розвитку своєї доньки, що підтверджується посвідченою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу В.І. Ланіною заявою від 27.07.2018 року, зареєстрованою в реєстрі за №1819, якою надано дозвіл на виїзд за кордон для оздоровлення та відпочинку у будь-який період. Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Що стосується нотаріальної завіреної заяви відповідача про згоду на позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, то суд вважав, що визнання батьком позову про позбавлення його батьківських прав не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про ухилення ним від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Позивачем же не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, при цьому доказів того, що до останнього застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що він притягувався до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано. Оцінивши докази в їх сукупності, суд не вбачав необхідності в позбавленні відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , просить скасувати рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову з огляду на істотне порушення норм матеріального і процесуального права, а також неповне з`ясування обставин справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що позов подано в інтересах малолітньої дитини з підстав системного та багаторічного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, передбачених статтею 150 СК України. У позовній заяві детально зазначалося, що відповідач фактично самоусунувся від виховання дитини, не бере участі у її житті, не підтримує з нею стосунків, не забезпечує її матеріально, не цікавиться станом здоров`я, навчанням та розвитком дитини. Окремо було надано нотаріально посвідчену заяву відповідача від 13.07.2025 року, якою він добровільно висловив згоду на позбавлення його батьківських прав, тобто сам відповідач визнав відсутність реального виконання батьківських функцій та не заперечував проти позову.

Скаржник наголошує, що орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради був залучений до участі у справі як третя особа. Суд був повідомлений про те, що формується комісія, проводиться підготовка висновку, здійснюється збір матеріалів та обстеження умов проживання, однак суд першої інстанції не дочекався завершення процедури та ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Після винесення рішення комісією органу опіки та піклування було прийнято рішення про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Таким чином, на момент апеляційного перегляду вже існує офіційна позиція спеціально уповноваженого органу, яка повністю підтверджує обґрунтованість позовних вимог. Суд відмовив у задоволенні позову, пославшись на загальні положення про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Проте суд фактично не встановив наявність участі відповідача у вихованні, наявність спілкування з дитиною, наявність матеріального утримання, наявність реального інтересу до життя дитини. Єдиною обставиною, на яку звернув увагу суд, була нотаріальна заява 2018 року про надання дозволу на виїзд за кордон, однак така заява не може свідчити про виконання обов`язків, визначених ст. 150 СК України, які передбачають системне виховання, турботу про здоров`я, участь у розвитку, матеріальне забезпечення. Разова згода на виїзд за кордон не є доказом реальної батьківської участі. Суд не дав належної оцінки добровільній згоді відповідача на позбавлення його батьківських прав, відсутності заперечень з його боку та тривалості самоусунення. Отже, суд першої інстанції розглянув справу без обов`язкового письмового висновку органу опіки, передчасно завершив розгляд, неповно дослідив обставини, формально оцінив докази та не забезпечив дотримання принципу найкращих інтересів дитини.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.03.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України, органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради роз`яснювалось право на подання письмових пояснень на апеляційну скаргу у відповідності до ст. 360 ЦПК України.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 копію ухвали про відкриття провадження від 20.03.2026 року отримала 24.03.2026 року о 5:40:02 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 20.03.2026 та апеляційну скаргу з додатками отримав 20.04.2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради копію ухвали про відкриття провадження від 20.03.2026 року та апеляційну скаргу отримав 24.03.2026 року о 5:49:01 та 07.03.2026 року о 18:00:19 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.

Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради повістки-повідомлення отримали 26.06.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином судову повістку отримав 14.09.2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 01.10.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залучив до участі у справі прокурора Відділу представництва інтересів держави, організації та процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні у сфері охорони дитинства управління захисту інетересів дітей та проти дії домашньому насильству Одеської обласної прокуратури відповідно до ч. 3 ст. 45 ЦПК України, ч. 6 ст. 56 ЦПК України.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні в режимі відоконференції вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі, просила суд скасувати рішення суду першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_3 .

В судовому засіданні прокурор вважав, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Від відповідача ОСОБА_2 до апеляційного суду надійшла заява з проханням проводити судовий розгляд за його відсутності, заперечень щодо позбавлення його батьківських прав він не має, про що уже повідомляв суд першої інстанції.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а також гострої соціальної необхідності у цьому не встановлено. Позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Суд критично сприйняв твердження позивача щодо повної відсутності відповідача у житті дитини, оскільки відповідач сприяв покращенню здоров`я та розвитку своєї доньки, що підтверджується посвідченою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу В.І. Ланіною заявою від 27.07.2018 року, зареєстрованою в реєстрі за №1819, якою надано дозвіл на виїзд за кордон для оздоровлення та відпочинку у будь-який період. Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Що стосується нотаріальної завіреної заяви відповідача про згоду на позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки, то суд вважав, що визнання батьком позову про позбавлення його батьківських прав не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про ухилення ним від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Позивачем же не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, при цьому доказів того, що до останнього застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що він притягувався до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано. Оцінивши докази в їх сукупності, за суд не вбачав необхідності в позбавленні відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини 1 статті 18, частини 1 статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Статтями 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно пункту другого частини першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц (провадження №61-12305св18).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі №185/9339/21 (провадження №61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії», заява №70879/11). Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18 зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків/одного з батьків батьківських прав (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19).

Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області 28.01.2012.

ОСОБА_5 з 31.07.2028 по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за адресою реєстрації її матері - ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 з 13.01.2012 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно характеристики, виданої Дніпровською гімназією №143 Дніпровської міської ради, ОСОБА_5 є ученицею 8-А класу та виховується матір`ю - ОСОБА_1 , а батько - ОСОБА_2 з дитиною не спілкується та з сім`єю не проживає, у вихованні дитини участі не бере, з класним керівником на зв`язок не виходив, на батьківські збори не з`являвся.

З матеріалів справи вбачається, що у липні 2025 року позивачем ОСОБА_1 до Новокодацького районного суду м. Дніпро подано позов до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, заочним рішенням Новокодацького районного суду м. Дніпро від 20.10.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) батька щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 14 липня 2025 року (справа №205/10720/25).

Статтею 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.06.2026 витребувано у Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради письмовий висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до висновку органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради за вих. №3/9-51 від 17.03.2026, орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради вважає в інтересах дитини доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Висновок органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради №3/9-51 від 17.03.2026 є повним, об`єктивним та детальним, оскільки містить дані щодо обставин проживання дитини з матір`ю, відомості про про те, що батько разом з дитиною не проживає, не відвідує, участі у вихованні доньки не приймає, матеріально не підтримує, ставлення батька до виконання своїх батьківських обов`язків, а також оцінку забезпечення найкращих інтересів дитини. Вказаний висновок складений уповноваженим органом у межах наданих законом повноважень, за результатами вивчення матеріалів справи та фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства», стаття 45 ЦПК України).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

У висновку органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради за вих. №3/9-51 від 17.03.2026, серед іншого, вказано, що неповнолітня ОСОБА_5 в бесіді зі спеціалістами служби у справах дітей повідомила, що батька не пам`ятає, з ним не спілкується, її життям не цікавиться, матеріальної підтримки не надає.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_2 від 30.07.2025 року, засвідчену приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Підвашецькою О. І., зареєстровану в реєстрі за №1400, відповідно до якої останній повідомляє, що є батьком малолітньої дитини ОСОБА_5 , яка народилася від позашлюбних відносин з ОСОБА_1 . З моменту народження дитини він не проживає з дитиною, не бере участі у її вихованні, не спілкується з дитиною, не цікавиться її життям, навчанням та станом здоров`я, матеріально не забезпечує дитину, аліментів не сплачує. ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_5 відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України, наслідки позбавлення батьківських прав йому відомі. В заяві вказано, що вона складена у повній відповідності до його волевиявлення, підписується добровільно, без будь-якого примусу, з повним розумінням важливості здійснюваного кроку та моральної відповідальності.

Позиція відповідача ОСОБА_2 щодо позбавлення його батьківських прав є незмінною, що підтверджено його заявою до апеляційного суду від 22.04.2026, у якій останній заперечень щодо позбавлення його батьківських прав не має.

З наведених обставин справи у своїй сукупності вбачається, що відповідач ОСОБА_2 з моменту народження дитини, тобто з 2011, не здійснює піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, не бере участь у її вихованні, навчанні, підготовці до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, взагалі не спілкуються з дитиною, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти тощо.

Жодного доказу на спростування обставин відсутності батька у житті дитини з 2011 року матеріали справи не містять. Вказані обставини свідчать про свідоме тривале нехтування відповідачем батьківськими правами щодо доньки, даних про зміну поведінки батька на краще матеріали справи також не містять, навпаки, позиція відповідача є чіткою, однозначною та послідовною, що дозволяє суду вирішити спір з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Саме зазначені вище обставини і свідчать про свідоме, винне, систематичне ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, ст. 157 СК України яка передбачає обов`язок окремо проживаючого батька чи мати брати участь у вихованні. Тривалість бездіяльності, відсутність спроб відновити зв`язок, свідчать про неможливість зміни поведінки відповідача та відсутність реального інтересу до дитини.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його доньки, суд першої інстанції помилково вказав, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення батьківських прав, адже позивачем надано достатні, належні та допустимі докази для застосування цього крайнього заходу впливу.

Так, дійсно, сама лише заява відповідача про згоду на позбавлення його батьківських прав відносно доньки та визнання батьком позову про позбавлення його батьківських прав не може бути єдиною підставою для задоволення позову, однак у заяві ОСОБА_2 від 30.07.2025 року, засвідченій приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Підвашецькою О. І., зареєстрованій в реєстрі за №1400, мова йде не лише про згоду батька на позбавлення його батьківських прав, а й підтверджено обставини відсутності батька у житті дитини з самого дитинства, відсутність його участі у вихованні дитини, відсутність спілкування з нею, відсутність інтересу до її життя, навчання, стану здоров`я та надання матеріальної допомоги.

Окрім того, судом першої інстанції надано неправильну оцінку доказу - засвідченій приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В. І. заяві від 27.07.2018 та зареєстрованій в реєстрі за №1819, яка нібито підтверджує сприяння відповідачем покращенню здоров`я та розвитку своєї доньки з огляду на наступне.

Стороною позивача до матеріалів справи долучено засвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В. І. заяву від 27.07.2018 та зареєстровану в реєстрі за №1819, згідно якої ОСОБА_2 дав згоду своїй малолітній дочці ОСОБА_5 на тимчасовий виїзд з держави Україна до Республіки Чорногорія, Арабської Республіки Єгипет, Республіки Польща, Турецької Республіки у будь-який період з 27.07.2018 року по 27.07.2019 року у супроводі її матері - ОСОБА_1 , якій надає право вирішувати всі необхідні питання, які можуть виникнути під час подорожі, в тому числі такі, що стосуються здоров`я дитини та її повернення в Україну.

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 №724, у редакції на момент надання відповідачем згоди, дійсно містили норму, у відповідно до якої виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснювався за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Тобто, надання згоди на виїзд дитини за кордон було обов`язковим, а за її відсутності - підстав для перетину державного кордону громадянами, які не досягли 16-річного віку в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, не було.

До вказаної заяви колегія суддів відноситься критично та не вважає надання такої згоди відповідачем способом його участі у покращенні здоров`я та розвитку доньки, як про це зазначив суд першої інстанції. З вказаної заяви вбачається, що згода надана на тимчасовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_5 з держави Україна до Республіки Чорногорія, Арабської Республіки Єгипет, Республіки Польща, Турецької Республіки у супроводі матері - ОСОБА_1 , яка вочевидь і була ініціатором забезпечення всебічного розвитку дитини, її культурного збагачення, відпочинку, оздоровлення тощо. Жодних доказів сприяння цьому зі сторони батька, фінансування вказаної подорожі, надання будь-якої іншої нематеріальної підтримки (супроводу, піклування) матеріали справи не містять. Одна лиш згода на реалізацію належних дитині прав та свобод жодним чином не може свідчити про належне виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 , при цьому ненадання згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон не має імперативного характеру, адже за відсутності такої згоди позивач вправі була звернутися до суду за судовим захистом.

Таким чином, враховуючи вищенаведене в своїй сукупності, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помилковими, оскільки сукупністю зібраних у справі доказів підтверджується факт свідомого ухилення відповідача від виконання покладених на нього батьківських обов`язків щодо виховання та утримання доньки, відсутність будь-якої участі у її житті та фактичне самоусунення від виконання обов`язків батька.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є виправданим крайнім заходом впливу та відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Апеляційний суд вважає, що рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , задовольнити.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова