Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №497/1835/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4676/26

Справа № 497/1835/25

Головуючий у першій інстанції Кравцова А. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Кострицького В.В., Коновалової В.А.,

учасники справи: позивач – Акціонерне товариство комерційний банк «Приват банк», відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» в особі свого представника Шевченка Андрія Олександровича

на рішення Болградського районного суду Одеської області від 19 грудня 2025 року, ухвалене Болградським районним судом Одеської області у складі: судді Кравцової А.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 3 % річних та інфляційні втрати за невиконання грошових зобов`язання за судовим рішенням Болградського районного суду Одеської області від 26.03.2009 року у справі № 2-ц-131 у розмірі 38881,90 грн та судових витрат – в розмірі сплаченого позивачем судового збору – 2684 грн.

Позов мотивував тим, що рішенням Болградського районного суду Одеської області від 26.03.2009 року по справі № 2-ц-131 позовні вимоги ЗАТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволені.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Закритого Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість по кредитному договору в сумі 197109,97 грн; 1730 гривень судових витрат, на користь держави 292,95 гривень судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Закритого Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» 29294,91 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 292,95 гривень судових витрат.

Вказане рішення суду набрало законної сили, однак відповідачами не виконано.

28.04.2011 здійснено часткове погашення заборгованості в сумі 8935,56 доларів США, що еквівалентно 71175,31 грн (відповідно до курсу НБУ станом на 28.04.2011- 7,9654 грн за 1 дол. США), що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 (рахунок обліку надходжень погашень заборгованості по кредитному договору № OD30AK06631794 від 11.01.2008).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Таким чином вказує, що з 28.04.2011 по 23.06.2025 розмір заборгованості відповідача за судовим рішенням від 26.03.2009 по справі № 2-ц-131 складав 125934,66 грн.

З урахуванням часткового погашення заборгованості (28.04.2011 - 71175,31 грн), розрахунок суми боргу, відповідно до ст. 625 ЦК України, є наступним: сума заборгованості відповідачів за судовим рішенням від 26.03.2009 року по справі № 2-ц-131 становить 125934,66 грн, розмір 3% річних складає - 11344,47 грн, інфляційні втрати – 27537,43 грн, заборгованість нарахована за період 23.02.2019 по 23.02.2022.

24.10.2025 представник позивача надав суду додаткові пояснення та докази, які підтверджують, що рішення Болградського районного суду Одеської області від 26.03.2009 у справі № 2-ц-131 не було виконано у примусовому порядку.

Від відповідачки ОСОБА_1 надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій вказує, що рішення суду, на яке посилається позивач, ухвалено 26.03.2009, остання сплата за вказаним рішенням, як стверджує позивач, здійснена 28.04.2011, з дати ухвалення рішення до 2020 року пройшло 11 років, а з останнього платежу - 9 років. Тобто якнайменш 9 років до початку карантину та 14 років до звернення до суду з позовною заявою, позивач не здійснював ніяких дій для стягнення заборгованості та пропустив строк позовної давності. (а.с. 13)

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 19 грудня 2025 року відмовлено в задоволені позовних вимог адвоката Шевченка Андрія Олександровича - представника Акціонерного товариства комерційний банк "Приват банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у зв`язку з закінченням строку давності щодо вимог позову. Залишено без розгляду заяву про забезпечення позову.

В апеляційній скарзі АТ КБ «Приват банк» в особі свого представника Шевченка А.О. просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив строк позовної давності за основним кредитним зобов`язанням зі строком нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України.

Посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 та від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, відповідно до яких невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а право кредитора на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних виникає за кожен день прострочення.

Зазначає, що рішення суду від 26 березня 2009 року у справі № 2-ц-131 залишається невиконаним, а тому відповідачка продовжує перебувати у стані прострочення грошового зобов`язання. У зв`язку з цим, на думку скаржника, право на звернення до суду з вимогами про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, виникає за кожний день прострочення незалежно від строку, встановленого для пред`явлення вимог за основним зобов`язанням.

Посилається на те, що останній платіж за зобов`язанням було здійснено 28 квітня 2011 року, після чого відповідачка не виконувала рішення суду, а отже перебуває у простроченні до цього часу. Вважає, що кредитор має право вимагати стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період прострочення, який не перевищує трьох років до моменту звернення до суду.

Крім того, посилається на положення пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якими на період дії карантину було продовжено строки позовної давності, а на період дії воєнного стану — зупинено їх перебіг. Зазначає, що карантин на території України діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, а воєнний стан запроваджено з 24 лютого 2022 року та він діє на час розгляду справи.

Вказує, що з урахуванням зазначених положень перебіг позовної давності щодо заявлених вимог був продовжений на період дії карантину, а надалі зупинений на період дії воєнного стану. При цьому звертає увагу на прийняття Закону України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, яким пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було виключено та який набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Зазначає, що заборгованість з інфляційних втрат та трьох процентів річних заявлена за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, тоді як позов подано 01 серпня 2025 року.

На думку скаржника, за загальним правилом трирічний строк позовної давності щодо зазначених вимог спливав у період з 23 лютого 2022 року по 23 лютого 2025 року, однак з урахуванням положень пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України перебіг позовної давності був продовжений, а надалі зупинений. У зв`язку з цим вважає, що станом на 01 серпня 2025 року позовна давність щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року не спливла, а тому висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності є помилковим.

Разом з апеляційною скаргою скаржником подана до суду заява про забезпечення позову, у задоволенні якої ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.02.2026 відмовлено.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості у розмірі 38881,90 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що перебіг позовної давності щодо вимоги про повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто встановленого договором кінцевого строку виконання зобов`язання в повному обсязі або з моменту реалізації кредитором права на дострокове повернення кредиту. Таким чином, пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором змінює строк виконання основного зобов`язання та, відповідно, зумовлює початок перебігу позовної давності.

Суд зазначив, що у зв`язку з невиконанням боржником зобов`язань за кредитним договором АТ «ПриватБанк» звернувся з вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання за рішенням Болградського районного суду Одеської області від 26 березня 2009 року у справі № 2-ц-131, у розмірі 38 881,90 грн. Водночас, на думку суду першої інстанції, звернення позивача з указаними вимогами 31 липня 2025 року відбулося після спливу позовної давності, у зв`язку з чим позивач втратив право на судовий захист заявлених вимог.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц дійшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Отже, у розумінні наведених приписів кредитор вправі вимагати стягнення в судовому порядку суми інфляційних нарахувань та 3% річних до повного виконання грошового зобов`язання. При цьому, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведених норм, є сума основного боргу, не обтяжена іншими нарахуваннями.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року по справі № 914/712/16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження №12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

У відповідності до частини першої та третьої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт перший частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Аналіз змісту статей 256, 257, 258 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, а до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 549 Цивільного кодексу України спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову, та відповідно право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення пені останнім роком, що передував поданню такого позову.

У відповідності до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 по справі № 903/602/24, установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

04 вересня 2025 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 № 4434-ІХ, відповідно до статті 1 якого пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено, тобто перебіг позовної давності відновлено 04 вересня 2025.

Згідно з правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 по справі №903/602/24, у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду із вказаним позовом банк просив стягнути із відповідача 3 % річних та інфляційні втрати за період з 23.02.2019 по 23.02.2022, надавши відповідний розрахунок.

Отже, у цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо позовних вимог про стягнення трьох процентів річних не спливла, оскільки перебіг цього строку є зупиненим внаслідок продовження на строк дії карантину, на що слушно посилається скаржник.

За таких обставин, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих за період 23.02.2019 по 23.02.2022, є обґрунтованим та цілком охоплюється диспозитивністю цивільного процесу, коли позивачем на власний розсуд визначено відповідний період нарахувань, який повністю збігається із визначеним законодавчо.

Аналогічний висновок правозастосування висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) з подібними правовідносинами.

Зі змісту рішення Болградського районного суду Одеської області від 26.03.2009 року по справі № 2-ц-131 вбачається стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Закритого Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості по кредитному договору в сумі 197109,97 грн; 1730 гривень судових витрат, стягнення з ОСОБА_1 на користь Закритого Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» 29294,91 грн.

28.04.2011 здійснено часткове погашення заборгованості в сумі 8935,56 доларів США, що еквівалентно 71175,31 грн (відповідно до курсу НБУ станом на 28.04.2011- 7,9654 грн за 1 дол. США), що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 (рахунок обліку надходжень погашень заборгованості по кредитному договору № OD30AK06631794 від 11.01.2008).

Отже, заборгованість за рішенням суду складає 125934,66 грн (197109,97 – 71175,31).

Відповідно до відповіді Болградського ВДВС в Болградському районі Одеської області

від 16.10.2025 р. № 33571 виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 197109,97 грн було завершено згідно п. 2 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції яка діяла на той час) - "у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними".

Позивачем здійснено розрахунок заборгованості, відповідно до якого розмір трьох процентів річних становить 11344,47 грн, а інфляційних втрат — 27537,43 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів здійснює перевірку наданого позивачем розрахунку заборгованості та наводить власний:

розрахунок 3 % річних становить:

Період розрахунку: з 23.02.2019 року по 31.12.2019 року - 312 днів

[Проценти] = 125934,66 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 312 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 3 229,45 грн

Період розрахунку: з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року - 366 днів

[Проценти] = 125934,66 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 366 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 3 778,04 грн

Період розрахунку: з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року - 365 днів

[Проценти] = 125934,66 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 3 778,04 грн

Період розрахунку: з 01.01.2022 року по 23.02.2022 року - 54 дні

[Проценти] = 12 934,66 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 54 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 558,94 грн

Разом 11344,47 грн.

Інфляційні нарахування:

У період з 01.03.2019 року по 23.02.2022 року індексація на суму 125934,66 грн [Сукупний індекс інфляції] = 100,90% ? 101,00% ? 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% ? 99,70% ? 100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% = 121,866% (за період Березень 2019 - Лютий 2022) [Інфляційні нарахування] = 125 934,66 грн (сума боргу) ? 121,866% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 125 934,66 грн (сума боргу) = 27537,43 грн.

Таким чином, здійснений колегією суддів розрахунок узгоджується з розрахунком, наданим позивачем, як за розміром трьох процентів річних, так і за розміром інфляційних втрат.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а вказане неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до ухвалення помилкового рішення в даній справі.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За наведених обставин рішення суду не відповідає вимогам закону та суперечить обставинам, що мають значення для справи, має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, тому апеляційна скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, а загалом 6056 грн.

Оскільки позов задоволено повністю, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6056 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» в особі свого представника Шевченка Андрія Олександровича задовольнити.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 19 грудня 2025 року скасувати.

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» (ЄДРПОУ: 14360570, адреса вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001) 3 відсотки річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов`язання за судовим рішенням Болградського районного суду Одеської області від 26.03.2009 року по справі № 2-ц-131 у розмірі 38881,90 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» (ЄДРПОУ: 14360570, адреса вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001) судовий збір у розмірі 6056 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови – 06 жовтня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.В. Кострицький

В.А. Коновалова