Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №496/7155/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6802/26

Справа № 496/7155/23

Головуючий у першій інстанції Горяєв І.М.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,

на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 березня 2026 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого зазначив, що 13.08.2023 приблизно о 12 год. 01 хв. в м. Одеса по вул. Фонтанська дорога, 77а, ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом BMW Х5, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом не переконався в безпеці руху, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода з автомобілем марки AUDI Q8, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . За вказаною подією відносно ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №533467, а постановою Біляївського районного суду Одеської області від 14.09.2023 по справі №496/5963/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення. Події 13.08.2023 завдали ОСОБА_1 сильних душевних хвилювань, адже транспортний засіб, який пошкоджено в дорожньо-транспортній пригоді, був придбаний 27.07.2023. За оцінкою офіційного сервіс-центру відновлення попереднього стану даного транспортного засобу по стану заводського фарбування не можливо, а вартість ремонту пошкоджень транспортного засобу становила 92 477,52 грн. Був значно порушений нормальний порядок життя позивача, оскільки автомобіль певний час знаходився в ремонті, що ускладнило пересування містом, створило безліч зайвих турбот та завдало морального дискомфорту. Крім того, ОСОБА_2 , достеменно розуміючи свою безумовну провину у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, не тільки не визнавав себе винним, а й перекладав провину на ОСОБА_1 , тобто потерпілого. Перенесені позивачем моральні хвилювання та душевні страждання негативно відобразилися на стані його здоров`я, у зв`язку з чим 15.08.2023 через погане самопочуття та сильне нервове напруження він вимушений був звернутися до сімейного лікаря, який встановив діагноз та призначив лікування, яке не дало результату, у зв`язку з чим позивач повторно звернувся до лікаря-невролога 27.09.2023. Позивач продовжує проходити курс лікування та відчуває, що симптоми не зникли. Враховуючи, що діями відповідача позивачу завдано немайнової шкоди, з моральними переживаннями та душевними хвилюваннями, а також те, що відповідач не вчиняє жодних дій, направлених на добровільне відшкодування шкоди, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду, спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 50 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Біляївський районний суд Одеської області рішенням від 24.03.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн вирішив питання про розподіл судових витрат, а саме стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн та судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що згідно постанови Біляївського районного суду Одеської області суду від 14.09.2023 року по справі №496/5963/23 відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Суд встановив, що вчиненим відповідачем адміністративним правопорушенням позивачеві завдано моральної шкоди, між тим, розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 грн суд вважав таким, що не обґрунтований достатніми доказами. Визначаючи розмір шкоди, суд вказав, що відповідач не вчинив жодних заходів щодо відшкодування шкоди, врахував покази сторін у справі та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а саме в розмірі 25 000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , просить рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 березня 2026 року змінити в частині визначення розміру моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі скаржник посилається те, що суд першої інстанції дійшов двох взаємовиключних висновків щодо наявності та доведеності моральної шкоди. З одного боку, суд зазначив, що моральна шкода підлягає доведенню у встановленому законом порядку як самостійний вид шкоди. Водночас, суд прямо визнав, що внаслідок вчинення відповідачем адміністративного правопорушення позивачу завдано матеріальної шкоди та послався на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сам факт порушення прав особи вже свідчить про наявність моральної шкоди і не потребує додаткового доказування. Висновки суду є суперечливими, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права. Суд визнав факт наявності моральної шкоди, однак знівелював її реальний обсяг, зменшивши заявлений розмір вдвічі без наведення будь-якого обґрунтування цьому. Суд не врахував, що моральна шкода має триваючий характер, стан позивача погіршився, що й стало підставою для проведення експертного дослідження у 2025. Відповідач не вжив жодних заходів для добровільного відшкодування шкоди, а тривалий розгляд справи та поведінка сторони відповідача щодо невизнання факту завдання моральної шкоди та намагання ввести суд в оману, надаючи неправдиві пояснення, посилили моральні страждання позивача.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки висновку експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи №10/25 від 26.07.2025, поданому стороною позивача, чим проігнорував доказ, який безпосередньо стосується предмету доказування, - розміру моральної шкоди, що призвело до передчасних та помилкових висновків щодо розміру моральної шкоди. Крім того, суд першої інстанції не врахував тривалого лікування позивача, протиправну поведінку відповідача (обман, провокації, тиск), особливий статус відповідача як працівника поліції, що об`єктивно посилює страждання. Суд допустив істотні порушення норм процесуального права, безпідставно відмовивши у поверненні до стадії підготовчого провадження та дійшовши формального висновку про відсутність підстав для його задоволення, що позбавило позивача можливості реалізувати його процесуальні права, передбачені ст. 43 ЦПК України. Також судом без належного обґрунтування відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді, чим порушено гарантії розгляду справи незалежним та неупередженим судом, передбачені ст. 36, 40 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.05.2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та ОСОБА_2 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 13.05.2026 року отримано ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_3 23.05.2026 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 13.05.2026 року та копію апеляційної скарги отримано представником ОСОБА_2 – ОСОБА_4 23.05.2026 року та 11.05.2026 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.09.2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 50 000,00 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 30 = 90 840,00 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно постанови Біляївського районного суду Одеської області суду від 14.09.2023 року по справі №496/5963/23 відповідача ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Суд встановив, що вчиненим відповідачем адміністративним правопорушенням позивачеві завдано моральної шкоди, між тим, розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 грн суд вважав таким, що не обґрунтований достатніми доказами. Визначаючи розмір шкоди, суд вказав, що відповідач не вчинив жодних заходів щодо відшкодування шкоди, врахував покази сторін у справі та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а саме в розмірі 25 000 грн.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обов`язковою умовою для можливості відшкодування моральної шкоди судом має бути доведення у належний процесуальний спосіб фактів настання такої шкоди, протиправності дій, що призвели до неї, а також наявності між цими фактами причинно-наслідкового зв`язку.

Такі правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2021 року у справі №201/3997/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року у справі №686/20079/18 (провадження №61-5360св19); постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі №6-440цс16.

При розгляді справи суд з`ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача, факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину, зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач, обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджено.

В обґрунтування спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 , останній посилається на те, що вчиненим ОСОБА_2 адміністративним правопорушенням, в рамках провадження по розгляду якого позивач визнаний потерпілим, йому спричинено сильні душевні хвилювання, страждання та нервове напруження, що негативно відобразилися на стані його здоров`я, вимушений звертатися до лікаря, значно порушений нормальний порядок життя позивача. Крім того, ОСОБА_2 , достеменно розуміючи свою безумовну провину у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, не тільки не визнавав себе винним, а й перекладав провину на ОСОБА_1 , а також не вчинив жодних дій, направлених на добровільне відшкодування шкоди.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.08.2023 року приблизно о 12 год. 01 хв. ОСОБА_2 в м. Одеса по вул. Фонтанська дорога, 77а, керуючи транспортним засобом BMW Х5, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом не переконався в безпеці руху, внаслідок чого скоїв дорожньо-транспортну пригоду з автомобілем AUDI Q8, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , від чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 14.09.2023 року по справі №496/5963/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн.

Із консультаційного висновку фахівця – лікаря медичного дому Odrex ОСОБА_5 від 15.08.2023 вбачається, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: генералізований тривожний розлад GAD-21б, погіршення стану внаслідок дтп від 13.08.2023, потребує подальшого неврологічного дообстеження, тинітус, цервікалгія, м`язово-тонічний синдром.

Окрім того, матеріали справи містять висновок невролога – лікаря ОСОБА_6 , згідно якого позивачу встановлено діагноз – астено-тривожний синдром, шкала тривоги Бартела 17 балів та виписано рецепт №2619 від 27.09.2023 на придбання необхідних лікарських засобів, факт придбання яких підтверджено чеком №64008 від 27.09.2023.

З урахуванням встановлених обставин справи та наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 13.08.2023 року за участю водія транспортного засобу BMW Х5, державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , моральної шкоди, яка виразилася у погіршенні стану його здоров`я, що підтверджено встановленими діагнозами, які відображені у висновках лікарів.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку, що визначаючи розмір відшкодування суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року в справі №676/1773/20 сформульовано правовий висновок про те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу), «Caloc v. France» (Калок проти Франції) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Суд першої інстанції, врахувавши характер, тривалість, обсяг та глибину душевних страждань, хвилювань і нервового напруження позивача, погіршення стану його здоров`я та загального психоемоційного стану, докладання з його боку додаткових зусиль для організації свого життя, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у розмірі 25 000,00 грн.

Щодо посилання скаржника на висновок експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи №10/25 від 26.07.2025 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства.

Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування. Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Згідно зі ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати суду докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 19.10.2023 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, підготовче судове засідання призначено на 27.11.2023 року.

Матеріалами справи підтверджено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції інтереси позивача представляв адвокат Бочеваром М. П., на підставі договору про надання правничої допомоги від 30.08.2023 року та ордеру серія ВН № 1292380, який в судове засідання призначене на 20.02.2024 року не з`явився, подавши заяву з проханням проведення судового засідання за відсутністю сторони позивача, не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2025 року відбувся повторний автоматичний розподіл справи №496/7155/23, підстави звільненням з посади.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 29.01.2025 року справу прийнято у провадження судді Горяєва І.М. та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 20.03.2025 року.

З березня 2025 року представництво інтересів позивача ОСОБА_1 здійснював адвокат Колесникова А.Є.

Отже під час розгляду справи в суді першої інстанції інтереси позивача представляли представники шляхом участі в судових засіданнях та звернення до суду із письмовими клопотаннями, заявами.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що позивач не був позбавлений можливості заявляти клопотання, подавати докази та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими ЦПК України, зокрема з часу відкриття провадження у справі 19.10.2023 року і до звернення до суду 01.10.2025 представника позивача із клопотанням про повернення до стадії підготовчого провадження, додавши висновок експерта № 10/25.

Апеляційна скарга не містить обґрунтованих посилань про причини, які б перешкоджали позивачу або його представнику у визначений ЦПК України строк подати докази під час розгляду справи в суді першої інстанції або заявити клопотання про призначення експертизи, тому ураховуючи викладені вище обставини колегія суддів вважає, що клопотання скаржника про долучення до матеріалів справи висновку експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи №10/25 від 26.07.2025 року не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо безпідставної відмови у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Колесникової А.Є. про відмову у поверненні до стадії підготовчого провадження колегія суддів не приймає з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що 01.10.2025 року представником позивача - адвокатом Колесниковою А.Є. подано клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження. До клопотання доданий висновок експерта № 10/25 за результатами проведення судово-психологічної експертизи, складений 26.07.2025 року Лабораторією психологічних досліджень та експертиз «Психологія».

Біляївський районний суд Одеської області ухвалою від 20.11.2025 року залишив без задоволення клопотання представника позивача про повернення до підготовчого засідання після його закриття.

У зазначений ухвалі суд першої інстанції зазначив про надання судом сторонам можливість належним чином реалізувати свої процесуальні права.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Колегія судді вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повернення до підготовчого засідання після його закриття.

Згідно із частиною першою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до частини другої статті 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21 зроблено висновок, що: «на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті».

Відповідно до п. 12 ст. 33 ЦПК України у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Як зазначалося вище, провадження у цій справі відкрито 19.10.2023 року та ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито 20.02.2024 року, при цьому представником позивача – адвокатом Бочевар М.П. було подано заяву про проведення судового засідання за відсутністю сторони позивача, не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду. Крім того, з часу постановлення ухвали від 29.01.2025 року про прийняття у провадження судді Горяєва І.М. даної цивільної справи та призначення справи до розгляду на 20.03.2025 року, представник позивача Колесникова А.С. 23.04.2025 року приймала участь у судовому засіданні, проте із клопотанням про повернення до стадії підготовчого провадження представник позивача звернувся до суду за допомогою системи «Електронний суд» 09.07.2026 року та повторно 01.10.2025 року.

З ухвали Біляївського районного суду Одеської області про прийняття справи до провадження від 29.01.2025 вбачається, що справу призначено до розгляду, рішення про повторне проведення підготовчого провадження судом не ухвалювалось; вказане є правом суду, який вочевидь підстав для повернення до стадії підготовчого провадження не знайшов.

В ухвалі Біляївського районного суду Одеської області від 20.11.2025 належним чином викладено мотиви відмови в задоволенні клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого засідання після його закриття, з якими погоджується суд апеляційної інстанції, адже підготовче провадження у даній справі закрите ухвалою суду від 20.02.2024, позивач та його представник були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання, обставини, на які посилається представник позивача (вступ у справу іншого представника позивача на стадії судового розгляду, зміна складу суду, триваючий характер події), не є вагомими.

Головним доводом апеляційної скарги в частині порушення норм процесуального права є те, що безпідставна відмова в поверненні до стадії підготовчого провадження позбавило сторону позивача можливості реалізувати процесуальні права, натомість жодних перешкод для реалізації процесуальних прав сторони позивача у даній справі не встановлено. Сторона позивача розпоряджалася своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та відповідно принципу змагальності сторін має нести ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Посилання скаржника на заявлення головуючому судді у справі Горяєву І.М. відводу, як вважає скаржник, судом відмовлено без належного обґрунтування у його задоволенні, колегія суддів не приймає з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 20.11.2025 року представником позивача - адвокатом Колесниковою А.Є. судді Гаряєву І.М. заявлено відвід, який обґрунтований тим, що представником до суду було подано клопотання про повторне призначення підготовчого провадження, яке головуючим суддею Горяєвим І.М. проігноровано. В подальшому, 01.10.2025 року вдруге подано клопотання про повторне проведення підготовчого провадження, однак головуючий суддя Горяєв І.М. безпідставно не прийняв до уваги доводи та відмовив у задоволенні клопотання. Вищевказані дії головуючого судді Горяєва І.М. наводять на сумнів у його безсторонності у даній справі та підтверджують його упередженість.

Біляївський районний суд Одеської області ухвалою від 20.11.2025 року заяву представника позивача – адвоката Колесникової А.Є. про відвід судді Гаряєва І.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди визнав необґрунтованою. Заяву про відвід передав на вирішення іншому судді, визначеному в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 24.11.2025 року у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Колесникової А.Є. про відвід головуючого судді Гаряєва І.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті ДТП, відмовлено.

Так, відповідно до частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

ЄСПЛ зазначив, що наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу. Щодо суб`єктивного критерію, то презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного.

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при з`ясуванні питання про те, чи існують законні підстави для побоювання щодо відсутності безсторонності у певного судді, позиція заявника має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути ці побоювання об`єктивно виправдані «справа Гаусшильдта» (Hauschildt Case, № 11/1987/134/188).

Колегія суддів погоджується із тим, що підстави для відводу судді Гаряєва І.М. відсутні, оскільки вказані доводи стосуються лише припущень щодо неупередженості головуючого по справі.

Будь-яких доказів, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість судді в результаті розгляду даної справи або наявність обставин, які викликають сумніви у його неупередженості при розгляді даної справи матеріали справи не містять.

Оскільки наявність обставин, передбачених статтею 36 ЦПК України, як підстав для відводу судді не встановлено, правильним є висновок про відсутність підстав для задоволення заяви про відвід судді.

Посилання скаржника на безпідставне зменшення судом витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів не приймає з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Положеннями статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Біляївський районний суд Одеської області рішенням від 24 березня 2026 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат, а саме стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн та судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що 12.06.2025 року під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 , від імені якого діє представник Бочевар М.П., за допомогою системми «Електронний суд» звернувся до суду із клопотанням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16000 грн.

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року («East/West Alliance Limited v. Ukraine», заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

На підтвердження понесення витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 30.08.2023-1 від 30 серпня 2023 року та Акт № 1 наданих послуг від 16 жовтня 2025 року, платіжну інструкцію від 11.06.2024 року про перерахування 16000 грн; лист від 12.06.2024 року в якому зазначається про допущену помилку в призначенні платежу здійсненого 11.06.2024 року на рахунок ОСОБА_7 .

Договором про надання правничої допомоги від 30 серпня 2023 року, а саме п. 1.1., п 1.2. передбачено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги (правничу допомогу) в сфері права в обсязі та на умовах, передбачених цим договором стосовно ДТП, що сталося 13.08.2023 року.

У пункті 4.3. договору про надання правничої допомоги від 30.08.2023 року міститься ставки погодинної оплати послуг виконавця, зокрема:

одна година роботи становить – 1000 грн без ПДВ,

вартість години надання пологу виконавцем у період з 18-00 годин до 09-00 годин у робочі дні, світкові й вихідні збільшується в 1,5 рази;

вартість часу проїзду виконавця до суду, до замовника або по його дорученнях, розраховується виходячи з погодинної ставки помноженої на коефіцієнт 0,5;

у випадку, якщо замовник наполягає на терміновості викання доручення і виконавець приймає таку умову, вартість години надання послуг виконавцем розраховується виходячи з погодинної ставки, помноженої на коефіцієнт 1,3.

Згідно акту № 1 надання послуг від 10.06.2024, адвокатом Бочевар М.П. (виконавець) надані послуги (надана правнича допомога) ОСОБА_1 відповідно до договору № 30.08.2023-1 про надання послуг у сфері права від 30 серпня 2023 року і становить 16000 грн відповідно до детального розрахунку: 1) підготовка та подача позову від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, що мало місце 13.08.2023 року – 4 години, вартість 4000 грн; 2) підготовка та подача до суду відповіді на відзив по справі 496/7155/23 – 3 години, вартість 3000 грн; 3) опрацювання додаткових доказів, підготовка та подача д осуду заяви про приєднання додаткових доказів по справі, підготовка до судового засідання – 2 год, вартість 2000 грн; 4) участь у судовому засіданні Біляївському районному суді Одеської області (01.05.2024 року) – 1,5 год, вартість 1500 грн; 5) час проїзду до суду та до робочого місця, на судові засідання, що призначені на 20.02.2024 року та 01.05.2024 року – 6 годин, вартість 3000 грн; 6) підготовка та подача до суду письмового виступу у судових дебатах, заяви про стягнення витрат на правничу допомогу – 2,5 год, вартість 2500 грн.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268).

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Досліджуючи наданий стороною позивача доказ на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, а саме акт надання послуг №1 від 10.06.2024 року, складений на підставі договору про надання правничої допомоги №30.08.2023-1 від 30.08.2023 року, колегія суддів зауважує, що в акті зазначено підготовка та подача до суду письмового виступу у судових дебатах, заяви про стягнення витрат на правничу допомогу – 2,5 год, вартість 2500 грн, однак в матеріалах справи наявний виступу у судових дебатах підготовлений адвокатом Бочеваром М.П., який містить частково аналогічні обставини викладені в позовній заяві, що очевидно не потребувало значних витрат часу на складення вказаного документа. Щодо витрат за подання заяви про розподіл судових витрат у справі, то колегія суддів зауважує, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню (такий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 02.02.2024 року у справі № 910/9714/22).

Щодо п`ятого пункту, а саме час проїзду до суду та до робочого місця, на судові засідання, що призначені на 20.02.2024 року та 01.05.2024 року – 6 годин, вартість 3000 грн, то матеріалами справи підтверджено участь адвоката Бочевар М.П. у судовому засіданні лише 01.05.2024 року. Разом з тим, зазначені адвокатом витрати на проїзд до суду та до робочого місця на судове засідання 20.02.2024 року колегія суддів не приймає, оскільки представник Бочевар М.П. в судове засідання призначене на 20.02.2024 року не з`явився, подав заяву з проханням проведення судового засідання за відсутністю сторони позивача. Також в матеріалах справи відсутні докази які б підтверджували витрачання адвокатом часу проїзду до суду та до робочого місця 01.05.2024 року - 3 годин. В матеріалах справи наявна інформація про час проїзду з м. Одеси до Біляївського районного суду Одеської області, який становить 1 годину 2 хвилини.

Таким чином, вартість послуги (витрат) зазначена у п. 5 Акту № 1 наданих послуг від 10.06.2024 року складає 1000 грн.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Відповідачем подано заяву в якій зазначається, що витрати на правничу допомогу є штучно завищеними та необґрунтованими.

Адвокатом оцінено підготовку та подання до суду відповіді на відзив у розмірі 3 000,00 грн, на що було витрачено 3 години, однак вказана відповідь має обсяг 4 сторінки, з чого слідує висновок, що заявлений розмір витрат правову допомогу, є завищеним, а тому колегія суддів приходить до висновку, що вказана послуга має бути оцінена у 2 000,00 грн.

Також в акті надання послуг №1 від 10.06.2024 року зазначено про опрацювання додаткових доказів, підготовка та подання до суду заяви про приєднання додаткових доказів кількість годин 2, при цьому вказане клопотання містить незначний обсяг.

Відтак, ураховуючи критерії реальності, розумності та співмірності адвокатських витрат, з огляду на предмет та підстави спору, характер спірних правовідносин, ступінь складності справи, конкретні обставини даної справи, обсягм наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони; часом, який міг бути витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); наявність заперечень сторони відповідача щодо заявлених позивачем витрат, колегія суддів дійшла висновку суми витрат на правничу допомогу, що має бути розподілена між сторонами справи складає 10000 грн.

Колегія суддів дійшла висновку, що враховуючи рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, задоволення позовних вимог на 50%, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн (10000 грн х 50%).

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг (дійсності та необхідності), виправданості.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, доводи апеляційної скарги не дають колегії суддів підстав для його скасування, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

Ю.П. Лозко