Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №522/22237/25-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5511/26

Справа № 522/22237/25-Е

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Лозко Ю.П., Карташова О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство «Таскомбанк»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Таскомбанк»,

на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 20 січня 2026 року,

за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначило, що 01.10.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2925657304, відповідно до умов якого останній надано грошові кошти у розмірі 59 996,12 грн строком на 15 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,01 % в рік від суми боргу за договором та 3,45 % щомісяця від суми кредиту. Кредит відповідачем було отримано шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в кредитному договорі (п. 4.), отже кредитодавець свої обов`язки за кредитним договором виконав в повному обсязі. 05.10.2021 року права вимоги за кредитним договором відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі договору факторингу №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року. Відповідно до умов цього договору та витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року, позивач є новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором №2925657304 від 01.10.2021 року з усіма наступними додатками та змінами. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконує та систематично порушує умови договору її заборгованість станом на 01.05.2025 року становить 99 514,15 грн і складається із: заборгованості по тілу кредиту 35 847,72 грн; заборгованість по річним процентам 6,24 грн, заборгованість по щомісячним процентам 63 660,19 грн.

Акціонерне товариство «Таскомбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №2925657304 від 01.10.2021 року у розмірі 99 514,15 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту 35 847,72 грн, заборгованість по річним процентам 6,24 грн, заборгованість по щомісячним процентам 63 660,19 грн, а також витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Пересипський районний суд м. Одеси рішенням від 20 січня 2026 у задоволенні позову Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що 01.10.2021 року ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №2925657304, відповідно до умов якого останній наданий кредит у сумі 59 996,12 грн строком на 15 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,01 % на рік від суми боргу та 3,45 % щомісяця від суми кредиту. Позичальник взяла на себе зобов`язання здійснювати повернення кредиту на умовах, визначених у паспорті кредиту №2925657304, який є невід`ємною частиною договору. Підписанням кредитного договору відповідач підтвердила, що ознайомлена з інформацією, необхідною для порівняння різних пропозицій кредитодавця, схемами кредитування, з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, що підтверджується паспортом кредиту підписаного відповідачем власноруч. 07.10.2016 року ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» уклали договір про відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016, згідно витягу з реєстру прав вимоги до договору про відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 05.10.2021р. та на умовах якого позивач відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №2925657304 від 01.10.2021 року.

Відповідно до кредитного договору № 29256573049 від 01.10.2021 року кредитні кошти перераховуються на поточний рахунок, відкритий в АТ «Таскомбанк», операції за яким здійснюються із використанням електронних платіжних засобів з подальшим перерахуванням для рефінансування діючої кредитної заборгованості. В цих конкретних відносинах заява договір №29256573049 від 01.10.2021 року сам по собі не підтверджує факт передачі коштів відповідачеві, а відповідні платежі мали бути здійснені після укладення договорів в безготівковій формі на рахунки відповідача, а тому доказами перерахування коштів є меморіальний ордер, платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, інкасове доручення (розпорядження), платіжна вимога, меморіальний ордер відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 №22. Позивачем надані виписки з рахунків, які обліковуються у банку, проте дані виписки на містять відомостей про проведення операцій перерахування кредитних коштів у розмірі 43 245,98 грн, на рахунок НОМЕР_1 , відкритому у АТ «Таскомбанк», крім того,10 000,00 грн «до запитання» на користь ОСОБА_1 на картку НОМЕР_2 згідно кредитного договору №2925657304 від 01.10.2021, 650 грн на користь ТОВ «майСейфеті» за пакет послуг «Охоронець кредит маркет 48» по к.д. №2925657304 від 01.10.2021 року, 4792,14 грн на користь ПАТ «Страхова компанія «ТАС» як оплата за договором страхування № 2925657304-С від 01.10.2021 року, 649 грн на рахунок ТОВ «ЦФР» як оплата за електронний ключ доступу до додатку «Support.ua». Позивач мав можливість звернутись до суду з відповідним клопотання про витребування доказів, або надати докази перерахування даних коштів, однак цього не зробив. Суд вважав, що у зв`язку із недоведеністю виникнення у ТОВ «ФК «ЦФР»» права вимоги до відповідача, таке право відсутнє і у позивача на підставі договору відступлення прав вимоги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Таскомбанк» просить рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 20 січня 2026 року по справі № 522/22237/25-Е скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог позивача по сплаті заборгованості, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Таскомбанк» посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, адже поставлено під сумнів отримання коштів відповідачем та виникнення права вимоги у позивача, що призвело до ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У матеріалах справи був наявний розрахунок кредитної заборгованості відповідача та виписки з її рахунків, які є належними доказами наявності заборгованості позичальника, які свідчать про те, що позивач виконав свої зобов`язання за договором. Для доповнення цієї обставини скаржник до апеляційної скарги додав докази перерахування суми кредиту відповідачу. Також зазначає, що розрахунок заборгованості, наданий банком, відповідач не спростувала, не надала власного розрахунку, вказуючи, що позивачем не були подані первинні документи щодо укладення договору.

Скаржник наголошує, що між сторонами виникли договірні зобов`язання, ними дотримано письмову форму укладення кредитного договору, цей договір є укладеним відповідно до вимог ст.ст. 639, 1054 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася і сторонами кредитного договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов. Первісний кредитор дійсно надав кошти відповідачу, а тому за договором факторингу позивач має право на отримання коштів, які є заборгованістю за кредитним договором.

Крім того, позивачем належно доведено факт переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача. Зокрема, 05.10.2021 року права вимоги за кредитним договором відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі договору факторингу №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року. Відповідно до умов цього договору та витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року, позивач є новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором №2925657304 від 1 жовтня 2021 року з усіма наступними додатками та змінами. Факт передачі права вимоги за вищезазначеним договором, а також відповідний розмір зобов`язання, що існував на момент передачі підтверджуються реєстром прав вимоги до договору відступлення права вимоги, випискою та розрахунком заборгованості, доданими до даної позовної заяви. Сторона позивача надала суду першої інстанції в повному обсязі договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФр-10-2016 від 07.10.2016 року. Відповідно сторони по договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФр-10-2016 від 07.10.2016 визначили всі умови, які на час розгляду справи в суді першої інстанції є чинними та не скасовані будь-ким. Позивачем подано до суду реєстр прав вимоги до договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року, що підписаний повноважними представниками сторін та який є невід`ємною частиною договору про відступлення, а також платіжну інструкцію банку №777013697 від 05.10.2021 року про переказ коштів згідно договору про відступлення права вимоги.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.04.2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та ОСОБА_1 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 09.04.2026 отримано Акціонерним товариством «Таскомбанк» 12.04.2026 о 09:53:02 год в електронному кабінеті Електронного Суду, що підтверджується довідкою.

Апеляційну скаргу з додатками та копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 09.04.2026 отримано ОСОБА_1 07.03.2026 о 04:24:36 год та 12.04.2026 о 09:53:02 в електронному кабінеті Електронного Суду, що підтверджується довідками.

Представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Підодвірним Т. І. подано до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. У п. 52-53 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України №75 від 04.07.2018 року вказано, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. У наданій позивачем «виписці по рахунку» відсутній підпис, ПІБ особи, відповідальної за створення такої виписки, як і печатка банківської установи. Отже, відповідно до п. 52-53 Положення, вказана роздруківка є недійсною та не може бути підставою для бухгалтерського обліку, а тому не може бути належним доказом отримання відповідачем коштів. Із наданої позивачем роздруківки вбачається, що в ній відсутній напис про засвідчення копії складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії, як і відсутня нумерація сторінок, яка повинна бути на кожному аркуші, якщо посвідчується пакет документів. Надана позивачем «виписка» подана до суду із порушенням вимог чинного процесуального законодавства, а тому й не повинна прийматись судом до уваги, а тому висновок суду першої інстанції є вірним та обґрунтованим. Щодо відступлення права вимоги, то відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. Від моменту укладення договору факторингу до, нібито, укладення кредитного договору №2925657304 від 01.10.2021 року пройшло майже 5 років. Крім того, із договору факторингу, на який посилається позивач, вбачається, що строк його дії - протягом одного календарного року. У випадку, якщо сторони, за 30 днів до кінця дії договору не повідомили іншу про розірвання договору, такий договір продовжується ще на один календарний рік. Отже, договір діяв до 07.10.2018 року. Спірний же кредитний договір, нібито, було укладено 01.10.2021 року. Доказів продовження дії договору факторингу матеріали справи не містять.

Акціонерним товариством «Таскомбанк» подано до суду відповідь на відзив, в якому представник позивача наголошує, що надана за період з 01.10.2021 по 01.05.2025 року виписка з рахунку є первинним банківським документом, що фіксує рух коштів клієнта, та відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», вона є належним доказом фінансової операції, у ній детально описується кожна операція із зазначенням дати її проведення. Розрахунок заборгованості є повним, оскільки відображає періоди нарахування (помісячно та з вказаними датами) заборгованості за тілом кредиту та відсотками, зокрема і відсоткові ставки та їх суми. Також в правій колонці вказано помісячно із зазначенням конкретних дат зарахування коштів на погашення відсотків та тіла кредиту окремо, які сплачував відповідач. Вкінці розрахунку окремо виділено кошти, які нараховано (зліва) та кошти, які зараховано від боржника в погашення кредиту (справа). Виписка по рахунках відповідача збігається із розрахунком, це належні докази, що обґрунтовують позовні вимоги позивача. Аргументи відповідача та її представника є необґрунтованими та такими, які не відповідають дійсності. Щодо аргументів відповідача та її представника про те, що строк дії договору факторингу №ТАСЦФР-10-2016 минув, то згідно п.9.2 договору про відступлення права вимоги, договір діє протягом 1 (одного) календарного року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Тобто окрім строку дії договору, яка, судячи із умови договору, є другорядною умовою припинення дії договору (оскільки наявна умова «але в будь-якому випадку»), є і настання події – повне виконання сторонами зобов`язань. Договір діє і надалі, адже сторони не виконали своїх зобов`язань за ним. Також суд першої інстанції не взяв до уваги п. 9.4 договору №ТАСЦФР-10-2016, де зазначено, що у випадку, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії договору жодна із сторін не ініціювала його розірвання, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік». Таким чином, відповідач та її представник дійшли помилкового висновку про те, що дія договору закінчилася 07.10.2018 року. При цьому в договорі не зазначається про те, що пролонгацію договору потрібно оформляти додатковою угодою, а тому це відбувалося автоматично. Тобто, пролонгація договору передбачає автоматичне продовження терміну його дії на тих самих умовах і на такий самий період, який попередньо був визначений сторонами.

Акціонерне товариство «Таскомбанк» та ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, судові повістки-повідомлення отримали 11.06.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

До вказаної відповіді на відзив Акціонерне товариство «Таскомбанк» в якості додатків подало до апеляційного суду докази перерахування коштів відповідачу, а саме платіжну інструкцію №I262107015 від 01.10.2021, з якої вбачається, що платник ТОВ «ФК «ЦФР» (рахунок НОМЕР_1 ) здійснило переказ коштів на рахунок НОМЕР_3 , код отримувача 09806443, у розмірі 10 000,00 грн, призначення платежу: переказ до запитання на користь ОСОБА_1 , ID-картка НОМЕР_2 , надання кредиту згідно кредитного договору №2925657304 від 01/10/2021, без ПДВ.

Апеляційний суд вважає, що вказана платіжна інструкція №I262107015 від 01.10.2021не підлягає долученню до матеріалів справи, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Із матеріалів справи вбачається, що 03.10.2025 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» за допомогою підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд звернулося із позовною заяву, в якій просило відкрити спрощене позовне провадження та проводити розгляд справи без участі представника банку.

Під час розгляду справи представником АТ «Таскомбанк» надавалися додаткові пояснення по справі після ознайомлення із відзивом відповідача на позовну заяву.

При цьому, позивачем будь-яких доказів до письмових пояснень з приводу перерахування коштів не надавалося.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що позивач не був позбавлений можливості надавати докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими ЦПК України.

Крім того, додаючи платіжну інструкцію №I262107015 від 01.10.2021 до письмових пояснень позивачем клопотань про приєднання доказу не заявлялося.

Зважаючи на те, що сторона позивача не навела аргументів щодо неможливості подання доказів під час розгляду справи до суду першої інстанції, колегія суддів приходить висновку про відсутність правових підстав прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що 01.10.2021 року ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №2925657304, відповідно до умов якого останній наданий кредит у сумі 59 996,12 грн строком на 15 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,01 % на рік від суми боргу та 3,45 % щомісяця від суми кредиту. Позичальник взяла на себе зобов`язання здійснювати повернення кредиту на умовах, визначених у паспорті кредиту №2925657304, який є невід`ємною частиною договору. Підписанням кредитного договору відповідач підтвердила, що ознайомлена з інформацією, необхідною для порівняння різних пропозицій кредитодавця, схемами кредитування, з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, що підтверджується паспортом кредиту підписаного відповідачем власноруч. 07.10.2016 року ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» уклали договір про відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016, згідно витягу з реєстру прав вимоги до договору про відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 05.10.2021р. та на умовах якого позивач відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №2925657304 від 01.10.2021 року.

Відповідно до кредитного договору № 29256573049 від 01.10.2021 року кредитні кошти перераховуються на поточний рахунок, відкритий в АТ «Таскомбанк», операції за яким здійснюються із використанням електронних платіжних засобів з подальшим перерахуванням для рефінансування діючої кредитної заборгованості. В цих конкретних відносинах заява договір №29256573049 від 01.10.2021 року сам по собі не підтверджує факт передачі коштів відповідачеві, а відповідні платежі мали бути здійснені після укладення договорів в безготівковій формі на рахунки відповідача, а тому доказами перерахування коштів є меморіальний ордер, платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, інкасове доручення (розпорядження), платіжна вимога, меморіальний ордер відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 №22. Позивачем надані виписки з рахунків, які обліковуються у банку, проте дані виписки на містять відомостей про проведення операцій перерахування кредитних коштів у розмірі 43 245,98 грн, на рахунок НОМЕР_1 , відкритому у АТ «Таскомбанк», крім того,10 000,00 грн «до запитання» на користь ОСОБА_1 на картку НОМЕР_2 згідно кредитного договору №2925657304 від 01.10.2021, 650 грн на користь ТОВ «майСейфеті» за пакет послуг «Охоронець кредит маркет 48» по к.д. №2925657304 від 01.10.2021 року, 4792,14 грн на користь ПАТ «Страхова компанія «ТАС» як оплата за договором страхування № 2925657304-С від 01.10.2021 року, 649 грн на рахунок ТОВ «ЦФР» як оплата за електронний ключ доступу до додатку «Support.ua». Позивач мав можливість звернутись до суду з відповідним клопотання про витребування доказів, або надати докази перерахування даних коштів, однак цього не зробив. Суд вважав, що у зв`язку із недоведеністю виникнення у ТОВ «ФК «ЦФР»» права вимоги до відповідача, таке право відсутнє і у позивача на підставі договору відступлення прав вимоги.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

За прпиисами ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Положеннями ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2925657304, відповідно до п. 1.1 якого кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Згідно п. 1.2 договору, кредит надається позичальнику на наступних умовах: тип кредиту, мета кредиту – кредит на будь-які цілі, сума кредиту – 59 996,12 грн, строк, на який надається кредит – 15 місяців, порядок та умови надання кредиту – безготівковим шляхом протягом 3 банківських днів від дня укладення договору, процентна ставка за кредитом – фіксована, щомісячні проценти – 3,45 %, річні проценти загальні – 0,01 %.

Пунктом 1.4 кредитного договору визначено, що підписавши цей договір, позичальник доручив кредитодавцю виплатити/сплатити за рахунок отриманого кредиту такі суми за наступними реквізитами:

1)отримувач ТОВ «ФК «ЦФР», код ЄДРПОУ 35725063, рахунок НОМЕР_1 у АТ «Таскомбанк», сума 43 245,98 грн, призначення платежу: погашення поточної заборгованості за діючим кредитним договором №3975086846 від 26.11.2020;

2)отримувач АТ «Таскобанк», код ЄДРПОУ 09806443, рахунок НОМЕР_3 у АТ «Таскомбанк», сума 10 000,00 грн, призначення платежу: переказ до запитання на користь ОСОБА_1 , ID-картка НОМЕР_2 надання кредиту згідно кредитного договору №2925657304 від 01.10.2021 без ПДВ;

3()отримувач ТОВ «майСейфеті», код ЄДРПОУ 35690429, рахунок НОМЕР_4 у АТ «Укрсиббанк», сума 650,00 грн, призначення платежу: оплата за пакет послуги «Охоронець КредитМаркет 48» за рахунок кредитного договору №2925657304 від 01.10.2021, ОСОБА_1 , в тому числі ПДВ;

4)отримувач ПАТ «Страхова компанія «Тас», код ЄДРПОУ 30929821, рахунок НОМЕР_5 у АТ «Таскомбанк», сума 4 792,14 грн, призначення платежу: оплата страхового платежу за договором страхування №2925657304 від 01.10.2021;

5)отримувач ТОВ «ФК «ЦФР», код ЄДРПОУ 32494741, рахунок НОМЕР_6 у АТ «Таскомбанк», сума 649,00 грн, призначення платежу: оплата за електронний ключ доступу до додатку «Support.ua», №SU2925657304 від 01.10.2021;

6)отримувач ТОВ «ФК «ЦФР», код ЄДРПОУ 32494741, рахунок НОМЕР_6 у АТ «Таскомбанк», сума 659,00 грн, призначення платежу: оплата за електронний ключ доступу до додатку «Radar.Screen», пакет Стандарт, кредитний договір №2925657304 від 01.10.2021.

Згідно п. 3.3 договору, всі інші умови кредитного договору зазначені в умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» (публічна частина) редакція від 30.08.2021, які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» www.kreditmarket.ua та з якими позичальник ознайомився до укладення цього договору та до яких позичальник приєднується, підписавши цей договір.

Аналогічні умови кредитного договору та відповідний графік платежів наведені у паспорті кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» №5657304 від 01.10.2021, який власноручно підписано ОСОБА_1 .

Колегія суддів наголошує, що паспорт споживчого кредиту не є належним доказом погодження ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного між сторонами, оскільки відповідно до ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування» та ст. 11, 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» цей документ є лише підтвердженням виконання позивачем встановленого законом для кредитодавця обов`язку з надання позичальнику, як споживачу, інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Більш того, в тексті самого паспорту споживчого кредиту вказується, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятись від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. Крім того, паспорт споживчого кредиту містить зауваження, що наведена в ньому інформація зберігає чинність та є актуальною до 01.10.2021 року, тобто чинність цих умов тривала протягом 1 дня.

Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №333/5483/20 та від 15 червня 2022 року у справі №383/418/20.

Позиція відповідача ОСОБА_1 зводиться до того, що кредитний договір між сторонами не укладався та грошові кошти з боку кредитодавця не надавались.

В той же час, з наданого кредитного договору вбачається, що договір підписаний ОСОБА_1 власноручним підписом, вказаного стороною відповідача не спростовано, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що договір укладено.

У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (статті 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс

Колегія суддів наголошує, що метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ЄСПЛ визнає допустимість застосування у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (див. наприклад п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява №22750/02; рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Khamidov v. russia», заява №72118/01; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12) та вказує на його відмінність із стандартом доказування у кримінальних справах - «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

На відмінність між стандартами доказування у цивільних та кримінальних справах звертав увагу і Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 січня 2026 року у справі №755/9838/23.

Водночас стандарт доказування «баланс ймовірностей» чи «перевага доказів» не є просто припущенням, заснованим на здогадках або підозрах, він обов`язково має ґрунтуватися на певних доказах та їх оцінці судом.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 81 постанови від 18 березня 2020 року у цивільній справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) сформулювала висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №752/17604/15-ц (провадження №61-14780св23).

На підтвердження виконання умов кредитного договору первісним кредитором щодо перерахування відповідачу кредитних коштів позивач до суду першої інстанції разом з позовною заявою надав виписку по особовим рахункам кредитного договору №2925657304 клієнта ОСОБА_1 за період з 01.10.2021 по 01.05.2025.

Разом з тим, відомостей про зарахування на рахунок відповідача ОСОБА_1 та/або на рахунки, зазначені в п. 1.4 кредитного договору, кредитних коштів безпосередньо в день укладення кредитного договору чи протягом наступних 3 банківських днів від дня укладення договору вказана виписка не містить.

Тобто, сторона позивача не виконала свого процесуального обов`язку щодо підтвердження тих обставин, які слугували підставою для звернення до суду та не надала доказів перерахування кредитодавцем грошових коштів на рахунок НОМЕР_1 у АТ «Таскомбанк» у розмірі 43 245,98 грн на погашення поточної заборгованості за діючим кредитним договором №3975086846 від 26.11.2020; на рахунок НОМЕР_3 у АТ «Таскомбанк» у розмірі 10 000,00 грн на користь ОСОБА_1 за кредитним договором №2925657304 від 01.10.2021; на рахунок НОМЕР_4 у АТ «Укрсиббанк» у розмірі 650,00 грн на оплату за пакет послуги «Охоронець КредитМаркет 48» за рахунок кредитного договору №2925657304 від 01.10.2021; на рахунок НОМЕР_5 у АТ «Таскомбанк» у розмірі 4 792,14 грн на оплату страхового платежу за договором страхування №2925657304 від 01.10.2021; на рахунок НОМЕР_6 у АТ «Таскомбанк» у розмірі 649,00 грн на оплату за електронний ключ доступу до додатку «Support.ua», №SU2925657304 від 01.10.2021; на рахунок НОМЕР_6 у АТ «Таскомбанк» у розмірі 659,00 грн на оплату за електронний ключ доступу до додатку «Radar.Screen», пакет Стандарт, кредитний договір №2925657304 від 01.10.2021.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа №372/223/17, провадження №61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Звертаючись до суду із дійсним позовом, АТ «Таскомбанк» у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, жодних клопотань, зокрема про вжиття заходів забезпечення доказів чи їх витребування не подавав. Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому і несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним певних процесуальних дій.

Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором, здійснений позивачем, не є належним доказом надання відповідачеві кредитних коштів, оскільки є внутрішнім документом банківської установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.

Вказані висновки суду ґрунтуються на правових позиціях викладених Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18 та від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази видачі або перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність позовних вимог Акціонерного товариства «Таскомбанк», у зв`язку з чим ухвалив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Скаржник посилаючись в апеляційній скарзі на те, що для доповнення обставини виконання первісним кредитором зобов`язання за договором, він додає докази перерахування суми кредиту відповідачу, проте до апеляційної скарги скаржником дані докази не додані і в додатках до апеляційної скарги вказані докази відсутні.

Окрім того, колегія суддів з приводу договору про відступлення права вимоги зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року №2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У постанові по справі №727/2790/25 від 07.01.2026 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

07.10.2016 між ПАТ «Таскомбанк» (новий кредитор) і ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, згідно п. 2.1 якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором.

Згідно п. 2.2 договору, сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язаний набувати такі права вимоги шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог (зразок якого наведено у додатку 1 до цього договору) із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. Підписані сторонами відповідні реєстри прав вимог є невід`ємною частиною цього договору. Передача кредитних справ та іншої документації за кредитом регламентується окремим договором зберігання, що укладається між сторонами.

Відповідно до п. 4.2 договору, новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору ціну договору, що вказана у відповідному реєстрі прав та вимог шляхом перерахування первісному кредитору грошових коштів у сумі, що дорівнює ціні договору на рахунок первісного кредитора, що вказаний у п. 11 цього договору в день тримання підписаних зі сторони первісного кредитора реєстрів прав вимог в паперовому вигляді.

Позивачем до позовної заяви додано реєстр прав вимоги до договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 05.10.2021, з якого вбачається, що АТ «Таскомбанк» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №2925657304 від 01.10.2021 у загальному розмірі заборгованості 60 214,07 грн.

З платіжної інструкції №777013697 від 05.10.2021 вбачається, що АТ «Таскомбанк» здійснило перерахування коштів на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» у розмірі 8 104 831,65 грн, призначення платежу – перерахування коштів згідно договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021 без ПДВ.

В той же час, матеріали справи не містять відомостей про оплату первісному кредитору – ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» новим кредитором – АТ «Таскомбанк» грошових коштів у сумі, що дорівнює ціні договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016, адже платіжна інструкція №777013697 від 05.10.2021 підтверджує перерахування коштів за договором про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021.

Вказане свідчить про відсутність доказів переходу права грошової вимоги від ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» до АТ «Таскомбанк» та відповідно відсутність у позивача права вимагати виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором №2925657304 від 01.10.2021.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, адже доводи апеляційної скарги не дають колегії суддів підстав для його скасування.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а саме витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 20 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Ю. П. Лозко

О.Ю. Карташов